- Ў (у нескладотворче)
Як у білоруській: м’який перехідний звук між голосною й приголосною.
Приклад:
«ўсмішка», «лаўка», «правда».
Служить для передавання напівголосного «в», який зараз калічить милозвучність у зв’язках типу “вустами”, “вгорі”.
Чому потрібно:
Відновлює живу народну вимову, робить мову легшою для співу й декламації.
- Ј (йота подовжена або м’яка йота)
Спеціальна літера для чіткішого “й” у середині й на кінці слова.
Приклад:
“травень” “май”,
“край” - “крај”.
Чому потрібно:
Дозволяє розрізняти йотованість від твердого приголосного плюс “і”, розширює фонетичну палітру.
Н (графема для твердого х)
Особливий звук між “г” і “x” -поширений у народних говірках.
Приклад:
“Ħліб” (між “гліб” і “хліб”),
“переĦрестя”.
Чому потрібно:
Українська має дуже багатий спектр горлових звуків, який нині “сплющено” в одну букву Χ.
É (наголошене е)
Літера для чіткого передавання наголошеного “е”, яке зараз змінюється на “і” або “є” у живій мові.
Приклад:
“село” - “séló” (де наголос чітко видно).
Чому потрібно:
Спрощує читання незнайомих текстів без помилок у наголошуванні.
- 8 (дифтонг оу)
Стара візантійська літера, яка передає природне поєднання о у в одному знакові.
Приклад:
“д8мка” (думка),
“кольо”.
Чому потрібно:
Надає пишності письму, дає можливість зберігати дифтонги в поезії, співі, древніх текстах.