У цій гілці я хочу викласти кілька дописів на різні теми, що допоможуть наблизитися до Плану українізації.
У цій гілці я хочу викласти кілька дописів на різні теми, що допоможуть наблизитися до Плану українізації.
У чому взагалі полягає проблема української? Спитавши кількох словолюбів з цього сайту, я одержав такі відповіді:
Цей список неповний, проблем може бути більше, тому сміливо пишіть, які проблеми бачите ви.
Склавши список вад української, ми станемо на крок уперід у напрямку повернення їй щирого лиця. Тож прошу й вас висловити свою думку до цього.
Хоч мені ніхто й не писав цього так прямо, але з попередніх пунктів можна вивести й такий:
До явища в третьому пункті належить і викорінення слів з нелітературних стилів, або ж “гіперпуризм”. Дам приклад, який описав С. Караванський:
Свого часу, автор цих рядків написав статтю під заголовком “Крик крикуна в пустині”. Слово пустиня у заголовку я вжив свідомо як слово, що має нюанс урочистости. Слово пустиня фіксують усі українські словники, його вживає Шевченко:
І дебр-пустиня неполита, Зцілющою водою вмита, Прокинеться…
Вживає Шевченко слово пустиня і в інших текстах. Більшість же стилістів вважають, що це слово неукраїнське. Натомість рекомендують слово пустеля.
Але кожен різновид слова має своє місце в мові. Слово пустеля, сказати б, невтрального забарвлення, тоді як у слові пустиня є відтінок урочистости: усі слова старослов’янської мови мають у нашій мові цей нюанс. Наприклад:ветхий
воздавати
злоречивий
отверзатися
потребити
радуйтеся!
ректи
скверний
чертогиУсі повищі слова взято з творів Шевченка; усі вони мають нюанс урочистости. Я і вжив у виразі крик крикуна в пустині слово пустиня, щоб бодай цим словом прив’язати увесь вираз до церковнослов’янського оригіналу глас вопіющого в пустині. Марні були мої міркування. Редактор газети, до якої я вдався, переправив слово пустиня на пустеля.
Дехто може сказати: “Чи то велике горе? Зміст же не змінився”.
Як на мене, то така підміна — горе, ще й велике. Чому? Бо редактор не хоче визнати існування в нашій мові різних стилів: усі мовні стилі хоче обслуговувати одним стандартом. Слово пустеля — слово невтральне. Його треба вживати на годинах географії: пустеля Сагара, пустеля Кара-Куми тощо. Але в інших стилях, зокрема в урочистому, мовець мусить мати певні засоби, певний запас лексики з відповідним забарвленням. Виполюючи таку лексику під приводом боротьби за чистоту мовлення, ми знебарвлюємо мову, робимо її сухою, казенною, а отже — нудною.
У чому взагалі полягає проблема української? Спитавши кількох словолюбів з цього сайту, я одержав такі відповіді:
- Вплив московської мови
- Вплив англійської мови й американської культури
- Вилучення всіх нелітературних особливостей та неприязнь до говірок і говіркових відмінностей
- Мовний ресентимент (відкидання всіх спільних з тою чи тою мовою слів та зворотів)
- Наперекір першим двом пунктам — страшенне нехтування питомими рисами, з-поміж інших — фонетики й синтаксису (користають нерідко з чужого); фіксація на лексиці, добір якої чи не винятково обґрунтовано чуттям ресентименту (див. угорі)
- Погано витворений стандарт, що нехтує риси, рідні більшості носіїв української мови
Цей список неповний, проблем може бути більше, тому сміливо пишіть, які проблеми бачите ви.
Склавши список вад української, ми станемо на крок уперід у напрямку повернення їй щирого лиця. Тож прошу й вас висловити свою думку до цього.
Перше і друге зрозумілі.
Третє взагалі велика біда.Потрібно розуміти, що мова — це не літературна мова, а діалекти.Як сказав один відомий мовознавець: “Мова — це діалект з армією і флотом”.Говірки треба любити, поважати, а не казати про єдиний “стандарт”.
Четверте теж зрозуміле.Взагалі я за те, щоб віддалятися від певних осіб з огляду на те, ЩО вони зараз роблять в нашій країні.Але я проти відкидання питомих слів; я проти заперечення всього, що нам просто не подобається, але є правда.Мова така, яка є, слова теж такі, які є, які у нас були ще з давна; минуле таке, яке було, в наших історії і мові достатньо рис, щоб ми могли поважати себе і ідентифікувати себе.
П’яте теж зрозуміле, хоча за роки русифікації чи пацифікації недивно, що багато рис просто відпали, це нормально.Особисто я вважаю, що треба або просто відпустити їх, або, що на мою думку краще, спробувати повертати їх(природним способом)
Шосте теж зрозуміле, і хоча я особисто не вважаю нинішню літературну мову чи то “суржиком” чи то ще якимось одороблом, однак справді хочеться бачити більше рис, які інколи чуєш чи не кожну розмову
Ну і про ось це: “Велика слабкість української протистояти запозиченням і творити власну, самобутню лексику” хотілось би почути підстави для такої думки(я здогадуюсь, але все-таки)
“Погано витворений стандарт, що нехтує риси, рідні більшості носіїв української мови”
Про які саме йдеться?
Ну і про ось це: “Велика слабкість української протистояти запозиченням і творити власну, самобутню лексику” хотілось би почути підстави для такої думки(я здогадуюсь, але все-таки)
Дуже просто. Зʼявляється, скажім, англіцизм “ґрумінґ”. Якого відповідника хоча б спробують придумати в сучлітмові? Ніякого. Ось що я кажу під “слабкістю”.
“Погано витворений стандарт, що нехтує риси, рідні більшості носіїв української мови”
Про які саме йдеться?
Наприклад про “поняття - понять”, коли традиційно відміняли як “поняттів”.
Проблема лежить у відсутності мовного чуття ← мовної свідомости ← народної свідомости. Якщо останнє (хоча за значущістю перше) ще якось долаємо, то з мовою біда.
До речі.
Мене нещодавно в приватній розмові “виправила” вчителька української мови, мовляв не “діло, а справа; діло — запозичення з “російської””. Тобто вчителям утовмачують певні “єдині нерушимі літературні стандарти”, а ті, в свою чергу, пхають це в голови дітям.
Вихолощення звучного розмаїття призводить до збіднення плодючости мовної персти. Наприклад, зі слова information маємо похідні інформаТивний та інформаЦійний. Різниця у вимові та написанні наче незначна, але у значенні — очевидна. Про це, здається, писав пан Поруш, і хоча я не поділяю його взір на вирішення цього питання через латинку, все ж він правий тут.
Оця бідність словниць (“vocabulary”) часто має різкий прояв у перекладах книг. Вже думаєш “краще би москвинською читати, ніж оце варнякання (-вува-ння) на кожному слові”.
Вихолощення звучного розмаїття призводить до збіднення плодючости мовної персти.
Це Ви про уподібнення деяких звуків через московську вимову, як-от ч та чь або жі та жи? На жаль прикладу з інформацією я не зрозумів.
Оця бідність словниць (“vocabulary”) часто має різкий прояв у перекладах книг. Вже думаєш “краще би москвинською читати, ніж оце варнякання (-вува-ння) на кожному слові”.
О, так!! Мене це теж дуже вимучує. Так тяжко читати книги та взагалі будь-що українською, через той штучний, неживий дух, що відчувається в доборі слів. Абсолютна протилежність тому, як говорять люди, кому українська рідна. Саме у-при-про-овування іде з радянського словотвору, який, фактично, лише цим і обмежувався. Згадайте хоча б розсів і розсіювання.
“Саме у-при-про-овування іде з радянського словотвору, який, фактично, лише цим і обмежувався. Згадайте хоча б розсів і розсіювання.”
“Вже думаєш “краще би москвинською читати, ніж оце варнякання (-вува-ння) на кожному слові”.”
І що з цим всім на так по вашому?
“Саме у-при-про-овування іде з радянського словотвору, який, фактично, лише цим і обмежувався. Згадайте хоча б розсів і розсіювання.”
“Вже думаєш “краще би москвинською читати, ніж оце варнякання (-вува-ння) на кожному слові”.”
І що з цим всім на так по вашому?
Особисто я вважаю, що треба або просто відпустити їх, або, що на мою думку краще, спробувати повертати їх(природним способом)
Проблема лежить у відсутності мовного чуття ← мовної свідомости ← народної свідомости.
Мило бачити такі думки. Збираюся на цій гілці також обговорити засади й постулати, яких буде варто дотримувати під час українізації. Буде цікаво почитати більше таких думок від вас.
“Саме у-при-про-овування іде з радянського словотвору, який, фактично, лише цим і обмежувався. Згадайте хоча б розсів і розсіювання.”
“Вже думаєш “краще би москвинською читати, ніж оце варнякання (-вува-ння) на кожному слові”.”
І що з цим всім на так по вашому?
- Такі слова є зазвичай довжелезними
Так, довгі, теж “розсіювання”, “запилення”, “провітрювання”.Але чи слово “розсіювання” стає гіршим за “розсів” через це?Вони читаються досить швидко(хоч друге й швидше), та й в існуванні таких паралельних форм нічого поганого нема.
- Коли речення складається з кількох оцих -ання -ання -ань, то зʼявляється немилозвучний повтор, речення стає негарним, а отже й мова. А негарної, неоковирної мови ніхто не захоче читати.
Наклади книжок з вами не погодяться.А якщо серйозно, так, інколи, якщо прислухатися, то справді звучить не дуже…але наскільки часто таке трапляється?Наскільки поруч такі слова мають стояти, щоб це звучало “неоковирно”?Наскільки довгими ці слова мають бути?Куди в них має падати наголос в такому разі?
Так, довгі, теж “розсіювання”, “запилення”, “провітрювання”.Але чи слово “розсіювання” стає гіршим за “розсів” через це?Вони читаються досить швидко(хоч друге й швидше), та й в існуванні таких паралельних форм нічого поганого нема.
Звісно нема. А коли допущено тільки розсіювання через пункт 3?
Наклади книжок з вами не погодяться.А якщо серйозно, так, інколи, якщо прислухатися, то справді звучить не дуже…але наскільки часто таке трапляється?
Часто-густо. На решту питань відповісти не зможу, бо не знаю відповіді.
Так, довгі, теж “розсіювання”, “запилення”, “провітрювання”.Але чи слово “розсіювання” стає гіршим за “розсів” через це?Вони читаються досить швидко(хоч друге й швидше), та й в існуванні таких паралельних форм нічого поганого нема.
Звісно нема. А коли допущено тільки розсіювання через пункт 3?
Це вже проблема літературного стандарту, а не того, про що ми зараз говоримо
Наклади книжок з вами не погодяться.А якщо серйозно, так, інколи, якщо прислухатися, то справді звучить не дуже…але наскільки часто таке трапляється?
Часто-густо. На решту питань відповісти не зможу, бо не знаю відповіді.
“Часто-густо” — ото як?Та й наскільки такі вислови(і висловлення) об’єктивні?Я наприклад майже такого не помічаю протягом читання.Може, це все лише наш особистий досвід і сприйняття, а не об’єктивна реальність?(Хоча, можливо, я просто ніколи про це не думав)
Це вже проблема літературного стандарту, а не того, про що ми зараз говоримо
Про нього ми й говоримо.
Я наприклад майже такого не помічаю протягом читання.Може, це все лише наш особистий досвід і сприйняття, а не об’єктивна реальність?(Хоча, можливо, я просто ніколи про це не думав)
Тут є два фактори:
2-ге впливає більше, ніж самі вади, тому так, ви таки праві. Нам треба обговорити, які саме проблеми є справжніми, а які лише сприйняттям, і і їх не треба поборювати.
“Вже думаєш “краще би москвинською читати, ніж оце варнякання (-вува-ння) на кожному слові”.”
І що з цим всім на так по вашому?
Роблена бездушна нудна канцелярська мова, яку чути або читати неприємно. Тому черпані слова часто виграють у своїй лаконічности та милозвучности.
Роблена бездушна нудна канцелярська мова, яку чути або читати неприємно. Тому черпані слова часто виграють у своїй лаконічности та милозвучности.
+++
(Досить іронічно й заразом сумно, як мова, яка колись славилася своєю народністю супроти російської, обернулася на те, що бачимо.)
У чому взагалі полягає проблема української? Спитавши кількох словолюбів з цього сайту, я одержав такі відповіді:
- Вплив московської мови
- Вплив англійської мови й американської культури
- Вилучення всіх нелітературних особливостей та неприязнь до говірок і говіркових відмінностей
- Мовний ресентимент (відкидання всіх спільних з тою чи тою мовою слів та зворотів)
- Наперекір першим двом пунктам — страшенне нехтування питомими рисами, з-поміж інших — фонетики й синтаксису (користають нерідко з чужого); фіксація на лексиці, добір якої чи не винятково обґрунтовано чуттям ресентименту (див. угорі)
- Погано витворений стандарт, що нехтує риси, рідні більшості носіїв української мови
- Присутність церковно-словʼянщини
- Присутність полонізмів
Цей список неповний, проблем може бути більше, тому сміливо пишіть, які проблеми бачите ви.
Склавши список вад української, ми станемо на крок уперід у напрямку повернення їй щирого лиця. Тож прошу й вас висловити свою думку до цього.
Додам 9 пункт-уточнення:
* Погано або не взагалі вироблена термінологія в деяких галузях (напр. технічних та кіберспортивних)
У чому взагалі полягає проблема української? Спитавши кількох словолюбів з цього сайту, я одержав такі відповіді:
- Вплив московської мови
- Вплив англійської мови й американської культури
- Вилучення всіх нелітературних особливостей та неприязнь до говірок і говіркових відмінностей
- Мовний ресентимент (відкидання всіх спільних з тою чи тою мовою слів та зворотів)
- Наперекір першим двом пунктам — страшенне нехтування питомими рисами, з-поміж інших — фонетики й синтаксису (користають нерідко з чужого); фіксація на лексиці, добір якої чи не винятково обґрунтовано чуттям ресентименту (див. угорі)
- Погано витворений стандарт, що нехтує риси, рідні більшості носіїв української мови
- Присутність церковно-словʼянщини
- Присутність полонізмів
Цей список неповний, проблем може бути більше, тому сміливо пишіть, які проблеми бачите ви.
Склавши список вад української, ми станемо на крок уперід у напрямку повернення їй щирого лиця. Тож прошу й вас висловити свою думку до цього.
Нова і розлогіша спроба:
https://miro.com/welcomeonboard/eEhVYU8zbWpUMU15NUhUS0ZMN045QkhPUDEycGxEclIyTzY0UHlmbDlwWEEyMTVCbjhvWVNVcTU3SnVGWnQ0U3wzMDc0NDU3MzUwODQxMDMzMzE3fDI=?share_link_id=454977915276
Сміливо коментуйте й правте все!
Нова і розлогіша спроба:
https://miro.com/welcomeonboard/eEhVYU8zbWpUMU15NUhUS0ZMN045QkhPUDEycGxEclIyTzY0UHlmbDlwWEEyMTVCbjhvWVNVcTU3SnVGWnQ0U3wzMDc0NDU3MzUwODQxMDMzMzE3fDI=?share_link_id=454977915276Сміливо коментуйте й правте все!
До відмін прізвищ на московський лад можна додати загалом прикре явище дозволу не зукраїнювати прізвища. До прикладу: у паспортах маємо Матвєєв, а не Матвіїв; Максімов, хоч мало б бути Максимів; Корольов, а не Королів; Нечипор, а не Нечипір; Рябовол, а не Рябовіл тощо.
Нова і розлогіша спроба:
https://miro.com/welcomeonboard/eEhVYU8zbWpUMU15NUhUS0ZMN045QkhPUDEycGxEclIyTzY0UHlmbDlwWEEyMTVCbjhvWVNVcTU3SnVGWnQ0U3wzMDc0NDU3MzUwODQxMDMzMzE3fDI=?share_link_id=454977915276Сміливо коментуйте й правте все!
До відмін прізвищ на московський лад можна додати загалом прикре явище дозволу не зукраїнювати прізвища. До прикладу: у паспортах маємо Матвєєв, а не Матвіїв; Максімов, хоч мало б бути Максимів; Корольов, а не Королів тощо.
Це правда.Я тямлю як, якщо я не помиляюся, Пономарів теж на це бідкався.Ми просто ламаємо свою фонетику, думаючи, що має бути як в оригіналі.Але при цьому ми приладнюємо, наприклад, англійські імена та прізвища, зазвичай без винятків.І це нормальна, світова (наприклад, греки видатного Лінея називають Ліннеос.Перепрошую, грецькою не напишу) і важлива практика
Нова і розлогіша спроба:
https://miro.com/welcomeonboard/eEhVYU8zbWpUMU15NUhUS0ZMN045QkhPUDEycGxEclIyTzY0UHlmbDlwWEEyMTVCbjhvWVNVcTU3SnVGWnQ0U3wzMDc0NDU3MzUwODQxMDMzMzE3fDI=?share_link_id=454977915276Сміливо коментуйте й правте все!
До відмін прізвищ на московський лад можна додати загалом прикре явище дозволу не зукраїнювати прізвища. До прикладу: у паспортах маємо Матвєєв, а не Матвіїв; Максімов, хоч мало б бути Максимів; Корольов, а не Королів; Нечипор, а не Нечипір; Рябовол, а не Рябовіл тощо.
В’ятець навіть із зукраїнщеним прізвищем залишиться в’ятцем, етнічне походження змінити неможливо. Тож немає сенсу це робити🤷🏻♂️
А от українські прізвища, записані на в’ятський лад, дійсно гідні зукраїнщення. Наприклад, Кондратенко — Кіндратенко, Ємельяненко — Омеляненко, Афанасенко — Опанасенко, Желєзняк — Залізняк тощо
Нова і розлогіша спроба:
https://miro.com/welcomeonboard/eEhVYU8zbWpUMU15NUhUS0ZMN045QkhPUDEycGxEclIyTzY0UHlmbDlwWEEyMTVCbjhvWVNVcTU3SnVGWnQ0U3wzMDc0NDU3MzUwODQxMDMzMzE3fDI=?share_link_id=454977915276Сміливо коментуйте й правте все!
До відмін прізвищ на московський лад можна додати загалом прикре явище дозволу не зукраїнювати прізвища. До прикладу: у паспортах маємо Матвєєв, а не Матвіїв; Максімов, хоч мало б бути Максимів; Корольов, а не Королів; Нечипор, а не Нечипір; Рябовол, а не Рябовіл тощо.
В’ятець навіть із зукраїнщеним прізвищем залишиться в’ятцем, етнічне походження змінити неможливо. Тож немає сенсу це робити🤷🏻♂️
А от українські прізвища, записані на в’ятський лад, дійсно гідні зукраїнщення. Наприклад, Кондратенко — Кіндратенко, Ємельяненко — Омеляненко, Афанасенко — Опанасенко, Желєзняк — Залізняк тощо
То зрозуміло, що етнічне походження не зміниться. Але і необовʼязково, що люди, які носять такі прізвища, – вʼятці. То ще можуть бути болгари або словаки. Просто загалом засмучує той факт, що ми не адаптовуємо під себе такі прізвища. Хоча варто, бо вони, якого б не були походження, є громадянами України, отже, хай приймають і наші правила правопису, фонетики тощо. Наскільки знаю, навіть у якійсь із країн Балтії є практика з адаптації чужемовних прізвищ під їхню традицію, і я вважаю, що це треба наслідувати.
Нова і розлогіша спроба:
https://miro.com/welcomeonboard/eEhVYU8zbWpUMU15NUhUS0ZMN045QkhPUDEycGxEclIyTzY0UHlmbDlwWEEyMTVCbjhvWVNVcTU3SnVGWnQ0U3wzMDc0NDU3MzUwODQxMDMzMzE3fDI=?share_link_id=454977915276Сміливо коментуйте й правте все!
До відмін прізвищ на московський лад можна додати загалом прикре явище дозволу не зукраїнювати прізвища. До прикладу: у паспортах маємо Матвєєв, а не Матвіїв; Максімов, хоч мало б бути Максимів; Корольов, а не Королів; Нечипор, а не Нечипір; Рябовол, а не Рябовіл тощо.
Ця практика особливо засмучує, коли цією московською передачею передають білоруські назвища (Могильов, Борисов, Бихов..), а також прізвища. А їхня мова ж найближча до нашої..