Мало би бути. Двоголоска (дифтонг) /ɑu̯/ ( /ау̯/ ) для вкраїнської питома, й записується через "ав".

Тому я й пропоную ввести нову букву — ў "у коротке", щоб не було суперечок в таких випадках: гаўляйтер, гаўбиця, аўдиторія, аўтівка тощо

Дифтонг не може записуватись через "ав", бо це дурня, це тоді не дифтонг, не двоголоска

"Дифтонг не може записуватись через "ав"..."

Чому не може, коли вже записується? У дієсловах минулого часу чоловічого роду на -ати: "плакав", "писав", "читав", "малював", "прибирав" тощо. На зіткненні морфем: "навпроти", "навпростець", "навчати" тощо. У деяких окремих словах: "пав'ячий", "няв/нявкати", "гав/гавкати" тощо. У запозиченнях із дифтонгом /ау/: "авдиторія", "Августин", "автор", "павлін" тощо. Можете пояснити, в чому саме "дурість" такого запису? У данській двоголоски з [u̯] також записують через "v" (1). І латинською первісно голосну /u/ записували через "V": "IVLIVS", пізніше — "Julius/JULIUS".

"Тому я й пропоную ввести нову букву — ў "у коротке"..."

"ў" — не коротке, а нескладове, не здатне творити склад. В українській нема часокількісного розділу голосних, шоби була "коротка" голосна. Вводити окрему букву для звуку [u̯] змісту нема, бо це лише алофон до /в/. Окрема буква для цього звуку лише далі віддалятиме рідну, губно-губну вимову /в/ (зрідка, в окремих фонетичних контекстах губно-зубна), й далі наближатиме її до московської, переважно губно-зубної вимови /в/. Мовці з питомою вимовою й ніколи не помічають самі, наскільки відмінно вимоляють /в/ у кінці складу по голосці від московців.

(1) — "[w] is the syllable-final allophone of /v/"
en.wikipedia.org: Danish phonology#Consonants

Чудовий розбір, Антоне!