+
На́ковань, -ні, ж. Маленькая наковальня. Вх. Зн. 39. — Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко)
Слово „ковадло”, яке в нас є словом літературним, це не наше, а польське слово: kowadlo. (Уживають його українці на Наддніпрянщині й на Волині, де, як і на інших українських землях, уже мало-хто пам'ятає наше старе українське слово „наковань")
Українцям у Галичині разить вуха польська форма цього слова (ковадло), і тому вони „українізують" його, вимовляючи: ковало.
А Словник Грінченка нагадує нам, що в нас було і далі є своє власне слово: „наковань". — Етимологічно-семантичний словник української мови, Іван Огієнко
+++
Ого, ви за галицьке слово (Російсько-український академічний словник і Етимологічно-семантичний словник української мови, та й Український стилістичний словник теж Огієнка, ще й нема в Грінченка), яке мабуть з польської
《Ого, ви за галицьке слово》
Я ніколи не казав, що я проти галицького тілько тому, що воно галицьке. Як зважить, що "ковадло" явна польщина, а инших слів з цим значінням з мови більшості я не знаю, "ковало" буде найлучче з того, що є.
Є "наковань".
Дякую
Те саме, тільки зукраїнізоване. Ну, могло б виникнути в нас, але є кращий наковань
І то не цілком - мало б бути "кувало".
У дуже багатьох словах ков — підкова, коваль, наковань. І ніби є ковати, але яке саме воно неясно, а ще в праслов'янській було
Первісно -овати, -овало, але коли "о" тут ненаголошене, то в сучасній літератуній мові пишеться "у", тому "правильніше" було би "кувало".