НАЗИВА́ННЯ, я, сер. Дія за значенням називати. Слова служать для називання предметів і явищ дійсності, але самі назви ще не становлять мовлення (Радянська психологічна наука.., 1958, 232).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 90.
від ІМЕНУВА́ТИ, ую, уєш, недок., перех., рідко. Те саме, що називати 1. Вельмишановний добродію пане Олексо! ..Вибачте, що так коротко Вас іменую (Панас Мирний, V, 1955, 429); Між ними [козаками] нібито є навіть біглі кріпаки з Курщини, які самовільно іменують себе козаками (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 194).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 19.