Ось і хата. Мелькнули голубі віконниці, недавно загороджений тин, на якому ще не просохло ліщинове листячко. (Григорій Тютюнник)
Темніли круто заплетені високі тини. (С. Журахович)
Вся Колонтаївка рябіла й чорніла серед степу чорними покрівлями хат, жовтіла очеретяними тинами. (І. Нечуй-Левицький)
Сонце весело осміхалось до яро-зелених акацій, жовтих комишевих тинів, прибитої росою дороги. (М. Коцюбинський).

др. тынъ «огорожа, паркан; стіна» < псл. tуnъ < ст. ісл. tún «двір, сад», ст. англ. днн. tún «т.с.», двн. zūn «т.с.», нвн. Zaun «т.с.» < пзн. *tūn «т.с.» < пранім. *tūną «т.с., город» < (до)пракельт. *dūnom «фортеця, вал» < ? піє. *duh₂-nós «тривкий, міцний» < *dewh₂- «тривати» +‎ *-nós | піє. *dʰuHno-;
існує думка (Мартынов Сл.-герм. взаимод. 145–153) про запозичення германських відповідників з праслов’янської мови, в якій псл. tynъ було пов’язане з tyti «густо рости» і первісно означало «густі зарості».