👍👍👍
Слушно. Паркани не запозичуються і нікому не віддаються. Їх можна ламати або будувати. В крайньому разі - трохи перенести.
Тому що це різновид огорожі навколо оселі
Паркан – запозичення, яке не сприймають люди.
Навiщо отим парканом город городити?
Окрім Галичини і Покуття ніде не чув у вжитку слово "паркан", проте останнім часом його штучно намагаються прищепити усюди.
gorodya
ЕСУМ (І, 570–571: город): городжя "огорожа"; від *gord-, пов'язаного чергуванням з *gyrd- у жердь, жердина ("паркан" є з жердин!).
Подане слово за своїм смислом може означати будь-що зроблене або навіть сам процес роботи. Дарма, що є у Грінченка.
Ви напевно не подивились покликання.
Чому ж, подивився, тому й написав допис. От напр. "огорожа", "городьба" від городити, а тут ділати чи ділувати можна що завгодно, хлів можна ділувати, хатній дах, обробляти земельну ділянку тощо.
Не пишіть дурню.
goroh.pp.ua: діловання
Знаєте, я ніколи не пишу дурні, а завше по ділу. Так, я доскіпався до цього слова, бо його корінь тотожний зі словами діл, ділянка, дільниця, ділання і до огорожі воно не тягне.
fwrie
Вимова: {β̞ʏrˈjæ ~ β̞ʏˈrʲːæ ~ β̞ʉrˈjæ ~ β̞ʉˈrʲːæ ~ β̞yrˈjæ ~ β̞yˈrʲːæ ~ β̞ʊ͡orˈjæ ~ β̞ʊ͡oˈrʲːæ, β̞~w}.
Див. ЕСУМ (I, 401: вір¹): вір'я́ "жердки, кілля, частокіл", вор'я́ "жердини, огорожа з жердин".
Вориння - огорожа з довгих жердин, прибитих до стовпців. СУМ.
uorwncui, uorina
Onixykêüityu I, 143:
воринкє́ "огорожа з жердин";
вори́на "2. тс.".
Городьба - загорожа селянської садиби з горизонтальних жердин, затиснутих кілками. Рос - укр. академ. словник.
Лискучий рудий вогонь перебіг через картоплю, скочив через городьбу, [огорожу], . .(Є. Гуцало).
*-yba не все значить хід, на пр.: ганьба, стрільба/стрівба (ЕСУМ, V, 444: стріла¹) є й річ – "рушниця" та "стовба в плузі", й дія/хід – о собі "стрільба".
Иносе.
plestyag
ЕСУМ IV, 447: плищаги́ "огорожа зі щільно поставлених жердин".
Не зовсім ясне, зокрема що за голосний є під <и> кореня. Ймовірно, етимологічно є пов'язане з *plet- "плести". Але <и> може відбивати: ненаголошений *е, або *u (*<ъ>) чи *ū (*<ъі>) – тоді етимологія потребувала би корекції, або *ē як ступінь довготи від *plet- (plesti → plétati), яке за чинним правописом дало би написання <і>, але артикуляційно послаблене в ненаголошеній позиції, дало би рефлекс голосного, писаного як <и>. Третє припущення є малоймовірне, оскільки в дуративності для такого слова нема потреби. Я подаю форму за версією, яка пов'язує се слово з коренем *plet- "плести". <щ> можна пояснити як *plest-yag-, де *st+y-+a- = /ʃt͡ʃa/ (<ща>), з суфіксом *-yag (sosnyag, lipnyag, corcyag; F. Sławski. Język Prasłowiański, 65), де *plest- є, віді, від *plett- (з дисиміляцією: *tt → /st/), де перше *t є часть кореня *plet-, а друге *-t- є суфікс пасивних дієприкметників, припускаючи архаїчну, незбережену самостійно форму пасивного дієприкметника +плестъ/+plestu ← *plestos ← plet-t-o-s "плетений" (знак "+" значить форму незасвідчену, знак "*" форму реконструйовану).
dóugyka
Вимова: {do͡u̯ʒ̙.kɐ ~ do͡u̯ʒ̙̊.kɐ ~ do͡u̯ʃ̙kɐ ~ doʒ̙.kɐ ~ doʒ̙̊.kɐ ~ doʃ̙kɐ}.
ЕСУМ ІІ, 117: дóшка² "огорожа". Хоча ЕСУМ товмачить се слово яко міну знаку "дошка (загалом)" → "паркан", мотивуючи тим, що "паркан, огорожа" є з дошок, слово те може бути цілком імовірно реконструйовано й яко *dulgyka (*дължька; ЭССЯ V, 211: *dьlžь), твар з чепенем *-yk- (*-ьк-) та парадигматичним чепенем -а від корене *dulg- (← *dylg-), у руській мові тако в словах <довж> "планка" (ЕСУМ II, 100: довж, зо словника Лисенка, Лексика Полісся), <дугá/доугá/дуугá/долгá> "клепка; шина; шпонка" (Онишкевич І, 237), та в инших слов'янських мовах зо ступенем *o корене (див. ЭССЯ V, 100: *dolga; хоча ЭССЯ не пише про близькість тих корїн). У такім разї є <ш> в тім словї глушення первісного */ж/.
dratya ; dracyka
Онишкевич І: драчка "1. (→ див. драча); 2. (у мн.) вербові штахети; паркан; 3. хвіртка; ворота з жердок у паркані".
Від *dyr- у drati (*dyrati) "дерти, драти" → dranca "планка".
Українська мова має слово «боронити» себто захищати, також маємо «заборона», «заборонити» перешкодити щось робити.
Тобто забор, це те що щось собою забороняє, захищає, боронить. Це наше слово, яке природньо вписується в ряд інших спільнокореневих слів і не варто його комусь віддавати, в 100 разів краще за запозичений «паркан» і все інше, яке навряд зможе прижитись
За слов'янською версією етимології сього слова воно походить від кореня *tū- в дієслові тити/тиє "пухнути, рости", з розвитком значення "пліт, творений зарістю, рослинністю (напр. кущами), тому значенню "паркан" – із кілля, жердя воно ледве чи годить.
Давно відоме слово, мій голос віддаю за, хоча це швидше різновид паркану, сплетений з лози, тонкого гілля
Тоді то не є "паркан".
Нi, ще в Киïв. Русi знали тин. Це вже потiм вiн став плетеним, а зараз знову з дощок, жердин тощо, але називають тином.
Тин – то якраз паркан. Колись був на Русi з жердин, потiм в Украïнi плетений з лози чи очерету, а зараз i плетений (вже мало), i штахетник, i з жердин, дощатий тощо
Підтримую, Ярославе, Вашу думку, що тин може бути не лише плетеним, а й високим.
"Обнесена високими тинами садиба вимагала господині" (О. Ковінька. Превелебні свистуни.).
"..тереми ці й дворища, розгороджені високими тинами, тягнулись аж до гір"
(С. Скляренко. Володимир).