Ось кілька книжечок мого друга словесника, який пішов боронити Україну. Вони лишилися неопублікованими, і аби у часи війни не пропали, я вирішив викласти їх тут, може кому-небудь придадуться.
https://drive.google.com/file/d/1C_s7c7WCq0346w8kaa42kKAeOBOYVnEW/view?usp=sharing
Знаю AdrianZP начитує мультики, можна підготувати текст та скинутись на озвучку
Послухав. Вимова є така ге би руська слова писали ярижкою, то би вятською правописсю, а пак оте вятською вимовою читали. З аканнєм: “давїрлыві” (довїрливі), “у павїтрї” (у повїтрї). Оте нарочито тверде “ч”… Суцільне “ы”каннє: “рабын” (равин), “уныкнуты”, “вымыныты” (въіманити), “тры” (три), “одын” (один). Питимо вятська кількісно-якісна редукція: “зърыдызърады” (заради), “спрывдлывсті” (справедливости), “вылычэзні” (величезні), “сыстра” (сестра), “крыдыткъмы” (кредитками), “сухым з въадывыды~въэды”, “з радыны” (з родинъі). Вятська вимова /ɛ/ — [ˠɛ]: “нъэтфльікс”, “міліырдъэр”, “дъкумъэнтіу꙼” (ну, [w] є), “підтвъэрдыла”, “цъэнта” (цента), “мыццъэм” (митцем).
Люд який знає стригти video та audio, але не володіє питомою вимовою ( = володіє вятською вимовою) → результат: поширення негарної руської мови ( = квазируської мови з вятською вимовою).
Люд який знає стригти video та audio, але не володіє питомою вимовою ( = володіє вятською вимовою) → результат: поширення негарної руської мови ( = квазируської мови з вятською вимовою).
Знов не доречні зауваження. Може напишете щось про недоліки українського перекладу мультсеріалу чи запропонуєте свою допомогу? Це замість критики тих, хто може чи хоче зробити краще ніж було. Ви пропонуєте знайти неперевершеного перекладача з неймовірною вимовою (на вашу думку), який погодиться співпрацювати? Думаю, ви просто хочете спаплюжити саму ідею будь якого покращення за відсутності чогось неперевершеного й недосяжного.
Вимова то є таки важливо. Нині в Україні криза вимови, як на мене (серед інших мовних криз). Те, шо я чув ше 10 років тому нині стає чутно все менше. А те, шо геть дитиною чув ше 15 років тому вже здається наче якоюсь іншою мовою в змісті вимови. А коли дивишся видива якійсь українською в перші роки незалежності чи до неї, то… Господи, яка ніжна солов’їна мова. Оце таки справжня солов’їна вкраїнська! Говорять наче співають. І то люди не з заходу, а й з центру. Найгірше це є те, шо воно впливає на інших. Помітив за собою, шо в мене ритм мовлення став гіршим, постійно склади збиваю до купи, голосна /и/ стає дедалі заднішою, ненаголошене /e/ раніше чітко збігалося в звучанні з ненаголошеним /и/, а нині з’являється різниця. В школі всі вучні завжди робили помилки, пишучи “е” замість “и”, й “и” замість “е”. Донині часто помиляюся. А зара’, цікаво, така халепа далі є? Гадаю, шо лише в декотрих школах і декотрих місцях. У Києві, мабуть, такого точно нема. А я не знаю шо з цим робити, бо нема на кого часто рівняти свою вимову. Інша річ це ше інтонування мови, особливо в молоді. Зразу чути по інтонуванні чи дивиться людина багато московського. Колись вимова “що” як “шшьо” була дивиною, та зара’ вже вимова як “шчо” є дивиною. Та більше, можна вже почути “шшястя”, “шшїтка”.
І то є через лінь, байдужість і незнання мовців. Українську фонологію втотожнюють московській. “І” = “и”, а “и” = “ы”. Зара купа чужоземців починають вивчати вкраїнську мову й шо вони чують від учителів? Московське пояснення вимови вспадковане ше, певно, з радянського мовознавства.
Ось видиво, на приклад: https://www.youtube.com/watch?v=ksXIXj7CXwc Лише як приклад, образити людину не хочу. Перекрутіть до пояснення вимови “и”. Та хіба то є добра вимова “и”? Точніше, хіба то є ВКРАЇНСЬКА вимова “и”? В транскрипції дано другу вимову як майже двоголоску “ие”. Йо, та як ви собі в’являєте плавну вимову з [ɨ] (російського “ы”) до [е]? І то назвати “говірковою” вимовою є гріх, бо то не так. Я мало чув вимови поза заходом, але з того шо чув, навіть дуже далеко на схід те “и” ніколи навіть близько не вимовляється як [ɨ]. Навпаки, вимова ше передніша ніж у більшості сучасних мовців. Про вимову “в” та кінцеве оглушення (final devoicing) я вже мовчу. Я розумію шо людина не зі зла то робе, а часто через низьку якість вимовної освіти. Але то є дуже зле шо таке трапляється й трапляється часто. Я все гадаю, а звідки ця вимова “и”? Я ше зі школи пам’ятаю, як всі мої вчителі, коли вимовляли абетку, при вимові “и” казали шось близьке до московського “ы”. “А, бе, ве… зе, Ы, і…”. Хоча далі мовили чудово, без всяких “ы”. Як так? То точно має якийсь стосунок з радянським прикладним мовознавством.
А чого дивуватися. Чув стількох людей, які кажуть: “ми самі російськомовні, але з дитиною говоримо лише українською! Ми хочемо щоби українська для нашої дитини була рідною мовою”. Це класно й дуже добре шо люди, які не звикли до вкраїнської так мислять і роблять такі рішення. Маю повагу до таких людей. Ну але якою ж буде якість такої мови в дитини? Коли сам не практикуєш мову, як дитина тоді говоритиме? Про якість української мови взагалі ніхто не думає. А як хтось починає згадувати, то на нього накидуються: “та що ви пристаєте, дайте людям говорити як хочуть!”, “майте совість!”, “не вказуйте нам як говорити!”, “та ніхто не говоре літературною мовою, вона звучить шточно!”. І всяке інше. Крізь очі сучасного вкраїнця це нічого страшного, але крізь очі мови? Її забороняли й гнітили століттями, а потім 70 років псували як хтіли, й то нікому не муляє? Ми колоніяльна країна й тута нічого гадати про те. В’явість собі шоби каталонці так ставилися до своєї мови як багато вкраїнців. Тому й білоруська мова помре, на жаль. Дуже цього не хотів би, але я маю дуже малу віру в те, шо вона коли-небудь повернеться до життя. Навіть якшо десь оживе, то білоруського в ній залишиться лише назва. Не лише тому, шо її псували й гнобили роками. А й тому, шо білорусам на неї байдуже. І байдуже на її якість. Аби говорили. А як саме “аби говорили” то вже неважливо.
Знов не доречні зауваження.
Чому мені за моє письмо кидаєте, а сам и чинним письмом писати не знаєте? <недоречно>, не <не доречно>.
Мої замітки прямо торкають питання вусного перекладу руською — вимова є його невід’ємна частина. Ба, найголовнїша, либонь. Про Вас ні??
Може напишете щось про недоліки українського перекладу мультсеріалу
Що за мультсеріал?
чи запропонуєте свою допомогу?
Я не вмію стригти/верстати video та audio, ни середизни в мене тякли на те не’ма.
Це замість критики тих, хто може чи хоче зробити краще ніж було.
“Краще ніж було”? Було ще гірше? Міните було вятською, а нині є “вятсько-руською”? И то є про Вас лїпше? Про мене нї.
“може чи хоче” — Ото же, хотіти хоче та не може.
“замість критики” — Хвалити?
Ви пропонуєте знайти неперевершеного перекладача з неймовірною вимовою
Кажете “неперевершеного”, “з неймовірною” ге би вте, що є, вже є “добре”, але “могло би ’ще краще бути”. Ни, то не є добре.
(на вашу думку)
Нуну.
Думаю, ви просто хочете спаплюжити саму ідею будь якого покращення за відсутності чогось неперевершеного й недосяжного.
“Думати” си можете що хочете.
“Сама йдея” є добра, та лиш идеї є мало без якости.
Ище раз, мова є не про “неперевершеність”.
“недосяжного”? Ну, то коли просто питома вимова є “недосяжна”, то руські мові є дутель. 😔
Знов не доречні зауваження.
- Чому мені за моє письмо кидаєте, а сам и чинним письмом писати не знаєте? <недоречно>, не <не доречно>.
Чергові жалюгідні нападки. Можна писати окремо чи разом, залежно від значення. Я вам нічого не кидаю, а лише носом ткну у вашу дволикість. Це лише спосіб сказати, що не треба вимагати від інших того, що самі надати не в змозі.
Упереджуючи адресовані мені пояснення правопису, напишу два приклади:
Зупиніть свої безпредметні й жалюгідні нападки, що ви робите для утіхи свого самолюбства.
/e/ раніше чітко збігалося в звучанні з ненаголошеним /и/, а нині з’являється різниця. В школі всі вучні завжди робили помилки, пишучи “е” замість “и”, й “и” замість “е”. Донині часто помиляюся. А зара’, цікаво, така халепа далі є?
З отим “чітком збігом” бим був обачлив. Є близькість, та не точен субїг. Ненаголошене /ɛ/ є /ɛ̝, e/, перед “мякістю” /ɛ̝ʲ, (eʲ)/. Наголошене /ɪ/ є [ɪ͡ɘ (ɪ͡ɘ̯), ɪ͡ɘɪ], за дбаліши, чіткіши, мірніши вимови й [ɪ͡ɘi, ɪ͡ɘʲ, ɪ͡ɘ̯i, ɪ͡ɘɪ, ɪ͡ɘ̯ɪ]. Ненаголошено же [ɪ͡ ] може слабіти в [ɪ̯͡ ], й склад несе тоді [͡ ɘ(+ɪ̯~i̯)]. И того, [ɛ̝] та [e] суть више/переднїше від [ɛ], а тим ближе до [ɪ], а [ɘ] є ниже проти [ɪ], то би ближе до ряду [ɛ; e; ɘ]. И все таки [ɛ̝, e, ɛ̝ʲ, eʲ] ≠ [ɪ̯͡ɘ, ɪ̯͡ɘi, ɪ̯͡ɘɪ].
Оже й роджени мовці плутають звуки на письмі не все є знак оже різниці між тими звуки не’ма; вони йих просто можуть про якусь вину не чути. На приклад, читав їм статтю про низозімські дїти давї в школї часто милити на письмі між “ee” /eː/ (мовлено питимо [eːʲ ~ e͡ɪ̯] та “ie” /i/ — и ту же таки про близькість [e] та [i]. Та зрїли мовці різницю вже чують.
Рупив та годен угляду є лучай з тваром “мені”. Вимова “минї́” не є ту знак питима руська “субїгу” чи “плутання” /ɛ/ та /ɪ/ в ненаголошені складі. Твар “мені”, попри чинне письмо, первісно никда не мїстив бї *e, но *y (д.-рус. “мьнѣ”, не “мєнѣ”, чес. “mně”, не +”meně”), й пратвар *mynē (← *mynoy) у руські, на мїстї *y по плиннї приголосцї *m, дасть правильно /ɪ/, не /ɛ/. Писання же з “е” — “мені” є за тваром “мене” з первісном *e (“мене” ← *menes, “мені [йстослівно правильно: “мині”] ← *mynoy).
Ось кілька книжечок мого друга словесника, який пішов боронити Україну. Вони лишилися неопублікованими, і аби у часи війни не пропали, я вирішив викласти їх тут, може кому-небудь придадуться.
https://drive.google.com/file/d/1C_s7c7WCq0346w8kaa42kKAeOBOYVnEW/view?usp=sharing
Рупа збірочка.
“За останнє століття побутова та літературна мова, утратила свою барвистість і глибоку виразність, стала збідненою і оголеною, ніби полишила десь у далеких віках своє
пишне вбрання, в якому раніше так величалася серед инших світових мов”.
На жаль, щира правда. Тепер живої, гнучкої мови почуєш хиба від старих людей. Молодь переважно орудує мертвою мовою, невиразною, бідною на художні засоби та на влучні слова й вирази на різні випадки життя. Цієї самої “живости” мові додають такі огидні явища яко суржик, московський мат, феня чи взагалі новочерпані ягельські слова…
З отим “чітком збігом” бим був обачлив…
То є правда. Там таки не зовсім “чіткий” збіг, а велика схожість. Та то не міняє того, шо нині те “и” вимовляють навіть у ненаголошеній поставі так, шо навіть чужоземець спокійно почує різницю між “и” та “е”.
Рупив та годен угляду є лучай з тваром “мені”…
Гм, цікаво. Буду знав.
AdrianZP
І я послухав вже. У нього не є така вже зла вимова, @“אלישע פרוש” . Певно рідний мовець, але зі змосковщиною вимовою. Може якби так сильно не інтонував мовлення, то звучання було би кращим. “В” у нього звучить добре, правда не всюди. Серйозного ыкання в нього не почув. Голосна має заднішу якість, але не таку геть вже жахливу. Також акання не є сильним. А от кількісно-якісну редукцію голосних таки чути, якшо прислухатися. Та то вже таке поширене явище серед мовців, шо воно й у мене часом з’являється. На жаль :( Непослідовність вимови “ч” (то по-польському твердо, то по-московському м’яко) є майже в усіх дикторів. Не кажу шо то є добре. То сучасна вимовна хвороба. Люди знають шо вкраїнське “ч” не є піднебінним, а через щире бажання звучати краще вимовляють його так твердо, як у деяких говірках заходу, але непослідовно. Це багато чую в Катерини Соляр і Артема Овдієнка з 24-го каналу, які то вимовляють “ч” то твердо, то м’яко. Хоча по Артемові зразу можна почути рідність вимови, хоча заплямованої московською. Катерина, мабуть, є мовицею російської. Приклад: https://www.youtube.com/watch?v=IQrxphlUc98
Можна почати з малого — перекладу першої серії. Перекладіть піднаписи (субтитри) та викладіть сюди. Не ручаюсь за всі частини, але першу можу переглянути і дати відгук.
Ось перша серія: https://drive.google.com/drive/folders/17ez9FZTLZonULX2SRnlAbdTFJknUihBs?usp=sharing
Ось переклад від QTV:
https://uaserials.pro/696-avatar-ostanniy-zahisnik-sezon-1.html
Там інколи сказано краще, ніж у моєму перекладі, який можна правити, але у мене краще передані суть і відтінки першоджерела. Можете порівняти самостійно.
Переглянув Ваш переклад, є помилки, треба виправляти, але добре, що є бажання до цієї роботи. Хист, це діло набутне, головне аби не знеохотились.
https://drive.google.com/file/d/1C_s7c7WCq0346w8kaa42kKAeOBOYVnEW/view?usp=sharing
Дійсно цікаво. Дякую шо поділилися. І велика подяка вашому другу. Сил йому. А він ці слова й звороти збирав зі всієї Вкраїни, не знаєте?
Переглянув Ваш переклад, є помилки, треба виправляти, але добре, що є бажання до цієї роботи. Хист, це діло набутне, головне аби не знеохотились.
Я не боюся виправляння помилок. Особливо, якщо мені на них укажуть. Чого я й просив з самого початку. Розділові знаки я ще можу подекути сам виправити.
Я знаю, що він працював з фольклорно-етнографічними матеріялами 19 ст., особливо його цікавила тема різних побажань, дражнилок, прокльонів та української лайки з усіх теренів України. Гадаю, зараз він криє ворога не лише кулями, а й усім своїм мовним бойовим резервом)).
Файно!
. Та більше, можна вже почути “шшястя”, “шшїтка”.
И ту не все є просто. Вимова [t͡ʃ] (то би не [t͡ʂ]) є питима й для говірок заходу. Крім того, з роди “ẽ” (*EN) u “scẽstïe (sucẽstïe)” — */e͡ɐ̯̃/ → */e̯͡ɐ̃/ → */e̯͡ɐ/, з */e̯͡ / → /i̯͡ ~ ʲ/ то більше є “мяке” чолонкуваннє /t͡ʃ/ перед “ẽ” чекано. Хоча рівно є чекано й “тверде” чолонкуваннє. “Мякість” чи “твердість” /t͡ʃ/ у “-cẽst-” є рїч поведїнки “ẽ” — а то мїри “поглинення” */e̯͡ / в сім первіснім двогуцї. Всяко, особисто я не йно не бачу в вимові [ˈʂt͡ʂɑs.tʲɑ] одино вїрну, вона мене й дратує.
Из “шшїтка” не є доста ясно чи мова є про [ʃʃ-], або про [ɕɕ-]. Коли друге, то, правда, то йме бути вятська вимова. Та [ʃʃ-] є в повні чекана “мла” вимова /ʃt͡ʃ-/.
Чув вимову в обох “щастя” й “щітка” як [ɕː-]. Ось послухайте вимову “зубна щітка” в цьому видиві на 1 хвилині 31 секунді: https://youtu.be/6uaC7h-EaQ8?t=91
Або осьо послухайте пояснення вимови “щ” десь з 9 хвилини: https://youtu.be/4do8G_qq6r0?t=540 . Ніц злого не бажаю дівчині й не хочу образити, лише наводжу як хороший приклад. Але мати моя рідна, та більше московської вимови “щ” годі й шукати. Ше й ізольована вимова, не в слові!
Через таку біду з вимовою “щ” в дикторів, коли мовлять всюди як [t͡ʂ], чи непослідовно як [t͡ʂ], [t͡s], й [t͡ɕ], купа мовців, у яких вимова не є ні [t͡ʂ], ні [t͡ɕ], губляться й не знають як їм мовити. В самого є біда з цим. В озвучуванні стрічок вимова [t͡ɕ] вже стала найпоширенішою.
Особливо, якщо мені на них укажуть. Чого я й просив з самого початку.
@“Олександр +” . Перше шо кинулося в очі це “глава” в “глава перша”. “Глава” є штучним словом, принесеним в сучасну вкраїнську з московської й церковнослов’янської. Те саме давнє “глава” дало в українській повноголосне “голова”. Коли хтось розділяє слова “глава” та “голова” в значеннях, на приклад, каже “глава партії”, чи “глава книги”, то робе це не зразок московської мови, де “ґалаvа” є за людську голову, й рідко за шось інше. Таке розділення значень між питомим словом і церковнослов’янським зиченням московська має вдосталь. “Голос” і “глас” (гласная), “перед” і “пред-” (предлогать), “город” і “град”. Навіть російське слово на позначення повноголосності — “полногласность” — є саме неповноголосне! Іронія! На жаль, таке вживання обох слів дуже поширене всюди, особливо в новинах. Та журналістика, наче, лише на вигляд піклується про чистоту мови.
Друге це кличний відмінок. Я знаю, шо багатьом він здається химерним, незвичним, а то й неприємним. Дуже добре розумію це. Але його хоронити ше є зарано. Як будемо хоронити все, шо є незвичним у мові й здається “надто літературним”, то нам усім доведеться говорити суржиком. Я дивлюся на нашу мову як на напівмертву мову. Думаю, якби більшість людей робило так само, то халеп у нашій мові було би набагато менше. Її особливості зникають вже останні 100 років і з кожним роком їх стає все менше. З кожним роком українська в словах, виразах, зворотах, граматиці, й звучанні наближається до московської. Особисто переконаний, шо до нашої мови треба ставитися як до євриту. Не треба боятися повертати “архаїчні” речі в нашу мову, бо для багатьох сучасних мовців вони зовсім не архаїчні, а стали вони “архаїчними” штучно. Хоча би в перекладі кличний відмінок треба завжди давати, коли слово відмінюється.
Особисто переконаний, шо до нашої мови треба ставитися як до євриту. Не треба боятися повертати “архаїчні” речі в нашу мову, бо для багатьох сучасних мовців вони зовсім не архаїчні, а стали вони “архаїчними” штучно. Хоча би в перекладі кличний відмінок треба завжди давати, коли слово відмінюється.
Дякую!
Кличний відмінок мені зовсім не ріже слух. Те, що мені заважало його користати — це іноземне походження імен й неправильне (на мою думку), використання його у перекладі QTV. Де “Соко, дивись” — вірно, а “Катаро, тихіше!” — ні, бо тут він її просто називає, а не кличе чи пригортає її увагу в середні діалогу. Кличний відмінок потрібен залежно від контексту. Поправте, якщо я не правий, може його завжди при звертанні треба використовувати? Чим замінити слово “глава” ? З іноземними іменами завжди проблема. Наприклад, Аанг українською бути не може. Вийде Ганг чи Гаванг… Якщо я перетворив би Катару в Катерину, то кличний відмінок був би точно. Знати ім’я героїв дуже важливо, тому коли ти чуеш “Катерино!”, ти розумієш, що дівчину звуть Катерина, але коли ти чуеш “ Соко!”, то як звуть хлопця насправді?
За моєю логікою, якщо є бажання зберігати кличний відмінок в контексті цього мультсеріалу, то його можна ввести через декілька серій, коли ми знаємо імена основних дійових осіб. Хоча, щоб самому собі протирічити, скажу, що за три сезони, навіть із кличним відмінком можна встигнути зрозуміти, як кого звуть у називному.
Поправте, якщо я не правий, може його завжди при звертанні треба використовувати?
Завжди.
Та йой. Невбачно закрив сторінку й стер все шо писав. Ну менше з тим.
Кличний відмінок потрібен залежно від контексту. Поправте, якщо я не правий, може його завжди при звертанні треба використовувати?
Гм. Мені складно сказати, бо кличний відмінок у живій мові я чув лише від деяких учителів і деяких старших. Частина моєї сім’ї користала багато російської, а й тому мова в мене не є зразковою. А в селі я бував лише на відпочинку. Моє розуміння таке, шо треба користати при всякому звертанні. Тому “Катаро, тихіше!” таки є правильно. Не дарма ж ви самі поставили кому після “Катаро”. Там відчувається звертання. Може в живій мові й є якійсь випадки, коли не завжди користають кличний відміною. Я того, на жаль, не знаю. Може вам хтось інших підкаже, хто більше чув живої мови.
Поглянув трохи першої серії, то там далі всі три герої знайомляться між собою, а тому промовляють свої ймена в називному відміну (Сока, Катара, Анг). Тому не бачу проблеми в тому, шоби користати кличний відмінок зразу, з початку. Тим більше, визначати те, як саме слово звучить у називному відміну є вписано в наше мовне сприйняття ше з дитинства. Відмінювання в слов’янських мовах є надзвичайно складним, а тому наші мізки загартовані шоби приблизно здогадуватися як слова звучить в інших відмінках.
Відмінювання таке:
Сока як Олекса, чи Микола — Соко;
Катара як Оксана, чи Катерина — Катаро;
Анг як Олег — Ангу, або Анже (Олегу, Олеже).
Про йм’я “Aang”. За сучасним правописом у власних назвах ми зберігаємо подвоєння письмово. Проте, воно зазвичай є про приголосні (Билл <— Bill), хоча подвоєне “а” можна зустріти в біблійному “Авраам” (питомо вкраїнська подоба є “Оврам”). Інше питання це те, як передати “а”. Послухав англійську вимову, то вона звучить десь як [ɛŋ~æŋ], тобто те “а” вимовляється так само як початкове “а” зазвичай в англійській (and, any, android, Aragorn). Якшо те “а” етимологічно передає низьку/відкриту голосну, тобто ближчу до вкраїнського “а”, а не “е”, то я би казав передавати таки через “а”, як ви й передали, а не на англійський зразок через “е”. Тому-то, найкраще є “Анг” (не “Анґ”, хоча чув говірки в Британії, де донині збереглася вимова “ng” як окремих [ng], а не злилася в одне [ŋ]). Хоча приставні голосні майже вмерли в живій мові сучасних мовців, але їх таки би вартувало позначати. Перед “а” з’являється “г”, як ви й написали, або деколи ше “й” (Янг). Я би казав користати “г” бо, по перше, воно є найпоширеніше, а по друге, при правильній вимові, а особливо між голосними, те “г” перед “а” звучатиме доволі ніжно, а тому вухо не різатиме. Десь як [ɦ], але не так напружено. Якшо не помиляюся, звісно. Помітив шо вкраїнська вимова “г” не завжди є однакова.
До слова, всі ті голосні й приголосні які згадую можна почути тут: https://www.ipachart.com чи тут: https://www.internationalphoneticassociation.org/IPAcharts/inter_chart_2018/IPA_2018.html
ŋ — voiced velar nasal ( https://en.wikipedia.org/wiki/Voiced_velar_nasal ).
ɦ — voiced glotal fricative ( https://en.wikipedia.org/wiki/Voiced_glottal_fricative ).
Поправте, якщо я не правий, може його завжди при звертанні треба використовувати?
Завжди
В середині діалогу між двома особами, воно губить своє призначення, тому, за відсутності логіки, я можу сприймати це тільки, як необґрунтоване правило, від якого не відкараскаєшся. Дивлячись вам в очі, я би не кортистав кличної відміни посеред діалогу. Тільки у випадку вживання після “то/тож/отже…” (То, Вадиме, слово за словом!); у знак поваги в кінці речення (Дуже вам вдячний, Вадиме!); або награної глузуючої поваги (Це так я бачу, як мовець, Вадиме!). А ще, я вивчив, що у кінці речень із звертанням у кличній відміні ставиться наголос. Тому, у випадку рядової розповідної стилістики, клична відміна не личить (Дарма, що ти такий переконаний, Вадим.) — такий вжиток не повинен бути помилкою. Тому виходить, що завжди, але не зовсім.