Ой, ну якби ж то ми завжди працювали зі словами, до яких можна знайти приклади. Добре що хоч якісь свідчення про них є
Не кажучи про логічно створені або ще пуристичні спроби
Ну, добродію Володимире, в тім-то й річ. Якщо слово побутувало – це одне. Якщо ж це слово-новоспроба або його значення вигадали, скажімо, впорядники, це таки інше, погодьтеся.
Дозвольте викласти тут свої роздуми про одне слово як приклад належної просудної (критичної) оцінки, а також розповісти про одну свою хибу. Суть: головне в написаному нижче – не у відповідях, а в самих питаннях. Я вважаю, тут ми їх (у середньому) ставимо рідше, ніж слід би.
Добродій Єлисій (спасибі йому) додав до слова “бронза” переклад “дзвоновина” (https://slovotvir.org.ua/words/bronza#c142499).
Які можуть бути припущення?
0. Перше і головне (і найправдивіше тут): сповна відповідне слово.
Саме це твердження треба перевірити. А для цього потрібно поставити правильні питання.
Перш за все, яке джерело? Жед. I, 290: звонови́на “Glockenspeise”. Цей словник, чи не єдиний такий, має значну особливість: всі наші слова подані через німецьку. Німецькі ж слова, як і слова будь-якої іншої мови (і це треба усвідомити!) можуть мати інші значення, одтінки значень, особливості вжитку. Тут, на щастя, цього немає, значення слова одне: “[1] Handwerk: eine spezielle Legierung, um Glocken zu gießen”. Машинний переклад (німецької не знаю): “Ремесло: спеціальний сплав, який використовується для лиття дзвонів”. Там є ще приклад ужитку: “„Das verwendete Gussmaterial heißt ‚Glockenspeise‘ und ist meist eine Zinnbronze aus 76–80 % Kupfer und 20–24 % Zinn” (“«Матеріал для лиття називається « метал для дзвонів » і зазвичай являє собою олов’яну бронзу, що складається з 76–80 % міді та 20–24 % олова»”).
За словником, значення слова “звоновина” збігається зі значенням слова “Glockenspeise”. Отже, питання можна поділити на 2 частини: до слова “Glockenspeise” і до слова “(д)звоновина”.
Тут дозвольте одступити й розповісти про одну свою хибу. Я раніше думав, що слід спробувати перекласти “скло” од слова “полива” (скляна глазур на гончарських виробах). Але потім, дослідвиши краще, зрозумів, що головне тут – не “скляна”, а “глазур”. Тобто “полива” значить “скло”, так, але тільки в цьому омов’ї (контексті), тобто поливою називали не будь-яке скло, а саме таке, неодривно од походження цього скла, галузі, виробів. На це треба зважати.
Повернімося до нашого питання. Треба поставити одне питання над 2 частинами інших питань: чи відповідає слово “дзвоновина” слову “Glockenspeise” в усіх значеннях, одтінках значення (значень) й особливостях ужитку? Припустімо, що так.
Отже, які питання можемо поставити до слова “Glockenspeise”? Воно початково дослівно значить, якщо я правильно розумію, “метал для виготовлення дзвонів”, “матеріал для дзвонів”. Тому питання:
Так називали тільки бронзу для дзвонів чи будь-яку речовину (метал, сплав) для їх виготовлення?
Чи називали так бронзу поза цим ремеслом? Інакше кажучи, це слово мало (після перенесення/розширення) значення “бронза (взагалі)”, чи тільки “бронза на дзвони”? Це питання можна звести до простішого: чи є засвідчені приклади вжитку слова “Glockenspeise” в значенні “бронза”, але не в значенні “бронза на дзвони”, “бронза з дзвонів”, тобто геть окрмо од дзвонів?
І до слова “(д)звоновина”:
чи є якісь засвідчені приклади вжитку?
Знову й знову невтомно нагадую про різницю між “слово подане (в словнику)” й “слово засвідчене”. “Засвідчене” воно тільки тоді, коли є приклади вжитку. Якщо ж приклади вжитку є, то їх можна оцінити за 2 ознаками:
І ) джерело:
а) його можна перевірити (найчастіше це посилання на письмове джерело, тобто можна взяти вірш, книгу, журнал) і знайти там слово;
б) не можна перевірити (наприклад, речення зі словом записане з живої мови, ну, або ж умовно, з посиланням на книгу, усі 10 примрників якої знищили).
ІІ) зрозумілість значення:
а) значення можна відтворити з прикладу (з омов’я). Нижче буде про “косовий” і “вишневий”;
б) значення (або ж, вужче, потрібні одтінки значення, особливості вжитку) не можна відтворити з омов’я.
Про визначення значення слів з омов’я. Звідси: https://slovotvir.org.ua/words/fioletovyi).
Порівняймо 2 слова з одним значенням.
“https://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=00002452 “Дещо про світ Божий”, 1863.”…роблять веселку, котра, як ви знаєте, має такі цвіти: червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій і вишневий(!)”. Яки ми знаємо зараз, веселка має такі цвіти: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій і фіолетовий. Перші 6 очевидно й однозначно так і наведені: “… червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій…”. Отже, З ОМОВ’Я (контексту), про яке я писав вище, очевидно, що наступне слово – про наступний цвіт веселки, тобто фіолетовий. Далі в тексті йде “…і вишневий”. І ми розуміємо, що це – про фіолетовий. Отже, в цьому тексті фіолетовий цвіт названо вишневим. Щоб Ви мене не звинуватили в безпідставному роззагальненні (екстраполяції), скажу, що текст доводить: щонайменше одна людина того часу сприймала фіолетовий як вишневий, або, щонайменше, як цвіт, достатньо близький до вишневого, щоб назвати його вишневим. У цьому прикладі омов’я-таки дає ясно й однозначно визначити, що “вишневим” названо +- фіолетовий, тобто останній цвіт райдуги, під синім.”
Ми знайшли джерело й із омов’я довели, що слово “вишневий” значить “фіолетовий”.
“Косовий”: ЕСУМ посилається на “Матеріали до Словника Говорів Буковини”, с. 226: »Марі́я зави́ла ко́сову ху́стку і пішла́«. По-перше, це записано, мабуть, із живої мови, тому перевірити це неможливо (якщо впасти в крайнощі, неможливо довести, що впорядники просто не вигадали це речення). По-друге, півники бувають не тільки фіолетові. Це підтверджує приклад на тій-таки сторінці “Матеріалів”: “КОС, -а, ж., бот. Див. КОСАТИНЬ. Заст. Коло хати росцвив синий, лілійовий і жовтий кос (Задубрівка Заст.).” У реченні-прикладі омов’я ніяк не дає визначити, що мова про фіолетовий, а не про синій чи й жовтий.
Доповнення роздумів 22 листопада вище.
https://slovotvir.org.ua/words/bronza#c142993
https://slovotvir.org.ua/words/bronza#c142995
https://slovotvir.org.ua/words/bronza#c142998
З’явився сумнів. Зауваження: вважатимемо, що наше слово “бронза” й німецьке слово “Bronze” збігаються в усіх значеннях (або, щонайменше, в цьому значенні), одтінках значнень(ня) й особливостях ужитку, отже, взаємозамінні. Це треба вказувати або доводити.Це важливо! Не всі, на жалище, розуміють, що якщо деяке слово СЛОВО2 походить од СЛОВА1 іншої мови, це ще не значить ніяк, що СЛОВО2 й СЛОВО1 збігаються в усіх значеннях, одтінках значень й особливостях ужитку.
Ходімо од зворотнього. Припустімо, слово “дзвоновина” мало значення “бронза”=“Bronze”. Тоді питання: чому впорядник указав як переклад слово “Glockenspeise” і не вказав слово “Bronze”? Якби слово мало значення “Bronze” (бронза взагалі), логічно припустити, що впорядник додав би його за переклад, або, щонайменше, серед перекладів, чи не так? Але слово “звоновина” не має в словнику значення/перекладу “Bronze”, тому логічно припустити, що значення цих слів не збігалися.
Словник (https://www.duden.de/rechtschreibung/Glockenspeise#google_vignette, не знаю, правда, за яке століття й чи можна йому сповна довіряти) подає значення “Bedeutung ⓘzum Glockenguss verwendete Legierung (z. B. Glockenbronze oder Gussstahl)” (машинний переклад: “Значення ⓘ
Сплав, що використовується для лиття дзвонів (наприклад, бронза для дзвонів або лита сталь)”, що збігається зі складництвом (морфемікою) слова, що, якщо ми з машинним перекладом не помиляємося, дослівно значить приблизно “їжа для двонів”, близьке до “матеріал на дзвони”. Ще одне зауваження: складництво, як і походження, не визначають значення слова, одтінки, особливості тощо, та відповідність слова устрою – перше логічне припущення. Наприклад, з устрою слова “дзвоновина” найлогічніше спершу припустити, що воно має значення “те, з чого роблять дзвони”, “матеріал на дзвони”. Якщо (якщо!) вірити словнику, слово “Glockenspeise” не має значення “бронза (взагалі)”, а має значення “матеріал на дзвони”, причому не тільки бронза, отже, не всяка бронза й не тільки вона. На підставі 1) устрою слова “дзвоновина” 2) устрою слова “Glockenspeise” 3) поданого в словнику значення слова “Glockenspeise” і 4) того, що слово “Glockenspeise” подане за переклад до слова “дзвоновина”, можемо зробити якщо не висновок, то сповна підстависте припущення, що обидва слова мали значення не “бронза”, а “матеріал на дзвони”, тобто не будь-яка бронза (тобто слова не вживалися поза омов’ям виготовлення дзвонів, тобто бронзу називали “дзвоновиною”/“Glockenspeise” тільки коли йшлося про виготовлення дзвонів і не називали бронзу так, коли мова була не про дзвони) і не тільки бронза, а взагалі будь-який матеріал (метал, сплав) для виготовлення дзвонів.
Я не спішу називати своє припущення, хоч і з досить переконливими доказами, висновком. Я також не спішу казати, що “дзвоновина” не годиться за “бронзу”. Треба (хоч і не дуже воно, як на мене, вагоме) згадати слово “дулевина”: говоримо на вовка – скажімо й за вовка. Але я вважаю, що слово “дзвоновина” не мало значення “бронза”, але мало значення тільки “матеріал на дзвони”, тільки на дзвони і не тільки бронза, тому наводжу докази.
Думки, зауваження, заперечення, припущення, доповнення, уточнення?
Важливо також звертати увагу на джерела, їхні особливості й природу тексту. Спасибі пані Кароліні за чудові приклади того, як НЕ треба обходитися з джерелами.
https://slovotvir.org.ua/words/lou-kik#t102077, під “кіп, до низу …”
Наведено джерела (https://r2u.org.ua/s?w=вдар&scope=all&dicts=all&highlight=on , https://r2u.org.ua/s?w=вдарити*&scope=ukrq&dicts=all&highlight=on , https://r2u.org.ua/s?w=вдарил*&scope=all&dicts=all&highlight=on , https://r2u.org.ua/s?w=вдарив*&scope=all&dicts=all&highlight=on), що нібито доводять можливість ужитку слова “вдар” у значенні “удар”. Причина бажання довести це – вперта впевненість у хибній простацькій думці, що в Українській на письмі всі У (й О) можуть чергуватися з В, зокрема через незнання Мови й засад письма, та зараз не про це.
Спершу процитую свою відповідь звідти, далі – стислий висновок.
“Облуда Ваших слів у тому, що Ви написали той-таки “Вдар” не тому, що так говорять у Вашій місцевості (бо Ви, схоже, більше з московськомовної), і не тому, що чули щось таке, і не тому, що вичитали, а через те, що до всіх слів тягнете це чергування, не знаючи ні Мови, ні тих-таки засад письма. Побачили на кінці попереднього слова букву, що позначає голосну звучину(!) – і міняєте “механічно” У на В в наступному, нехтуючи все.Не знаєте й не чуєте того, що У- має значення, якого не має загалом В-. Якби знали Мову хоч трохи й мали її чуття, то почули б. Ще гірше, коли О міняєте на В, бо так само просто читнули про таке чергування. Уже котрий тиждень пишу про засади письма – Ви й досі не спромоглися й спробувати розібратися з ними.
“r2u.org.ua: вдар r2u.org.ua: вдарити* r2u.org.ua: вдарил* r2u.org.ua: вдарив*” Чудовий, чудовий приклад того, як Ви поєднуєте незнання мови, біду з логікою й невміння обходитися з джерелами. Та вдруге спасибі Вам за приклад того, як НЕ треба з ними обходитися. Подам на Толоці, бо треба хоча б спробувати всіх навчити (хоча знаю, що все буде марно, та все ж). По-перше, наявність чергування в деякому слові – це ще не доказ наявності його в споріднених словах. “Удар” – іменник. Отже, 2, 3 і 4 посилання тут просто ні до чого. Що там із r2u.org.ua: вдар ? Перші 5 прикладів повнотекстового пошуку – наказовий спосіб дієслова. 6, 7 і 8 – приклади з уже радянського словника [з багатьма спробами], до якого є чимало питань, без прикладів. 9-11 – це дієслова 12 – у словнику є, та без прикладів ужитку. 13 – дієслово.
Лишається єдине: “Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко) Вгору Удар, -ру, м. Ударъ. Завтра вже недолі злої звалить тебе вдар. Млак. 60.” Розберімося. Почнімо з того, що це в усіх цих словниках єдиний приклад. Далі. На яке джерело посилання? Авжеж, Ви й не думали його шукать. https://r2u.org.ua/data/Словарь української мови (1907-1909).pdf “Нині радо підлітаєш Пташкою до хмар, Завтра вже недолі злої Звалить тебе вдар… “ Це збірка поезій! А в поезії значно частіше знаходимо порушення звичного чергування, основин письма тощо заради ритму. До речі, там же: “Одніське слово, се та іскра, Що родить полумя-пожар, Готовить клопіт безконечний, Погром, руїну і удар. “
Ще: “Сияли у очах” “І молить ся Богу, на прощу іде,” І це я ще добре не досліджував джерело.
Звісно, тут і те, що я казав минулого разу: берете зі словника Грінченка тільки те, що, як Вам здається, мало би підтверджувати Ваш погляд, геть нехтуючи те, що його спростовує.
Чи може десь по говірках “вдача” вживатися в значенні “удача”, а “вдар” – у значенні “удар”(ім.)? Звісно, може, і може, я й не заперечую. Та Ви, як я вже сказав, пишете В замість У не тому, що знаєте що це можливо, а просто бездумно міняєте У (й О!) на В, бо читнули про чергування. Припиніть калічити мою Мову! Свого язика калічте скільки завгодно, а до моєї Мови зась!”
Висновок.
1) чергування в основі в одному слові – ще не доказ можливості чергування в іншому слові з цією основою, тим паче, якщо це інша частина мови.
2) треба долічувати, що в творах із римою та/або ритмом, словом, поезії, зокрема в народних, наприклад, піснях нерідко вдаються до малопритаманних/непритаманних живій Мові явищ, наприклад, чергувань заради збереження ритму, рими. На це треба зважати й ставитися до таких прикладів іще обережніше. Це без того, що до словника Грінченка взагалі питання, коли йдеться про У/В, бо тут є засвідчений приклад. Наголошую, що “засвідчений” і “поданий” – засадно різні речі.
3) Частка. Наскільки я бачу, це єдиний там засвідчений приклад. Чи не замало одного прикладу, коли слово не таке вже й рідкісне?
https://slovotvir.org.ua/words/fortuna#t107118 під “удача, вдача”
Цитую свою відповідь звідти частково.
“По-перше, схоже, це єдиний засвідчений приклад на всі ті “старі” словники. Якби Ви читали Шевельова, і читали як треба, то знали б, що на єдиний приклад покладатися не слід. По-друге, те когнітивне спотворення підтвердження, про яке я сказав: Ви хапаєтеся за [єдине] підтвердження Вашого погляду, геть нехтуючи (не бажаючи та/чи не вміючи помічати) усі [численніші] докази, які цей Ваш погляд спростовують. По-третє, я точно знаю, що Ви й не думали досліджувати джерело, приклад із якого вміщено в словнику. Безліч разів усім пояснював, як правильно обходитися зі словниками, зокрема звертати увагу на джерела, та, звісно, марно. А тут на джерело звернути увагу таки слід. Я почав його читати із самого початку. Серед прикладів (яких, я б сказав, безліч):
с. 13: “служив […] на майдані майданЧ(=Щ?)иком”
“на ві-що” і “на віщо”
с. 14: “з соломи зроблЕННий, смолою засмолИННий” — і, нижче, “з соломи зроблЕНий, смолою засмолИНий”
“до-дому” і “до дому” (в одному реченні).
“з темнОго лісу” і “з темнАго”
“ВовтузАЕцця”
С. 15: “Зайчик” і “зайчикЪ”, с. 16: “зайчІк”
“Не ріж” і “неріж” “тіэйі”
“Гаскав” (ласкав), “на толо” (на того) – ?
С. 23: “оддав” і “отдасть”
с. 16: на одній сторінці є “дозімував” і “до зімував”
“БлаговІщення” і “БлаговИщення”
“ЛугЪ” (с. 16) і “луг” (с. 17)
С. 18: “бІжить” і “бИжить”
С. 36: “не хочу” і “нехочу”
с. 41 “одчИнила” й “одчЕнила”
! С. 32: “…гнИздечко, а в гнІздечку…” Через 2 слова!
До чого це я? 1) Вам і так слід би знати, що з кінця 18 ст. було чимало (кількадесят) різних право- і кривописів. В одних переважали одні засади, в в інших — інші. Не всяке написання тими правописами одповідає засадам сучасного. Простіше кажучи, якщо хтось колись писав, наприклад, “хочецця”, це ще не значить, що ми можемо писати так сьогодні, бо це буде порушення сучасних засад: тоді переважала одна, а тепер — інша. 2) Які ж були засади письма в цій книзі? А лихо його знає! Тільки наведених мною прикладів досить, щоб легко зробити висновок, що книгу набирали без явних засад письма, украй непослідовно. Якщо буть одвертим — просто безладно. Я нізащо не знецінюю роботи впорядників, але безладність написаного суттєво знижує вагу книги як джерела для дослідження звуцьких і звучинних явищ.
Отже, поки маємо один засвідчений приклад, і той — у книзі з украй безладним письмом.
“Цей приклад, до речі, ще й викриває Ваш блуд про “писак радянської й порадянської доби”.” Знову логічна помилка од Вас, аякже. Хіба ж я сказав, що ТІЛЬКИ “писарі” радянської й порадянської доби “механічно” по-мертвому тулили “правила” до живої Мови? Хіба тільки вони могли запоширювати чергування, переносити його на слова, яким воно загалом не притаманне? Ні ж, ясне діло! Але саме в 2 (грубо) половині совка й після його розпаду кількість таких прикладів, зокрема в письменстві, значно зростає. Звісно, я не лічив, та, як мені здається, в десятки, а то й у спині разів (коли йдеться про частку, ясна річ).
На додачу, в мене ще є невеликі сумніви в значенні слова “вдача” тут, та поки лишу їх при собі. Головне, знову ж: Ви не знаєте засад правопису. Учіть їх. І не знаєте живої Мови. Я вже раніше писав докладно про те, що Ви розтягуєте “правила” на всі слова безладно, без чуття й сорому, нехтуючи її “винятки”. Учіть живу Мову, читайте класиків, учіть засади письма. “
Висновок.
1) Треба досліджувати джерело, якщо таке є. Не просто слово, наприклад, висмикувати з нього, а й прочитати хоча б сторіночку-другу, щоб зрозуміти, що воно і з чим його їдять, які засади письма (і чи є вони взагалі), які, може, особливості. Якщо засади письма в джерелі одрізняються од сучасних, якщо письмо в джерелі непослідовне, до таких прикладів треба ставитися ще обережніше.
2) Знову ж: це, наскільки бачу, єдиний засвідчений приклад. Один засвідчений приклад, і той – у джерелі з безладним записом. Хіба ж на нього слід покладатися?
Прикро те, що ті, кому те, що я тут пишу, не треба, і так розуміють, а ті, кого я маю на увазі, і так не зрозуміють, так все ж: до всього, треба все осмислювати. Якщо знаєш Мову (а ті, кому я хотів би пояснити, як обходитися з джерелами, її загалом, знають, якщо знають, не дуже, точніше, дуже не. Та годі мені), треба порівнювати знайдені відомості, приклади тощо з уже відомим. Звісно, не міряти все своїми нинішніми знаннями, але якщо нові відомості явно суперечать тому, що знаєш, вчасно зупинятися, замислюватися, ставити питання, незважаючи на те, що на це тут мают право не всі. Якщо є сумніви, запитувати себе, а якщо треба, то й не тільки: як слово з таким коренем може мати таке значення? Як воно могло розвинутися? Чи одповідає складництво (морфеміка) слова значенню? Чи одповідає подане значення добі й мовному середовищу (див. про “пружити” й гірлянду вище).
Уважними треба бути до джерел.
> https://slovotvir\.org\.ua/words/fortuna\#t107118 під “удача, вдача”
> Цитую свою відповідь звідти частково.
> “По-перше, схоже, це єдиний засвідчений приклад на всі ті “старі” словники. Якби Ви читали Шевельова, і читали як треба, то знали б, що на єдиний приклад покладатися не слід. По-друге, те когнітивне спотворення підтвердження, про яке я сказав: Ви хапаєтеся за [єдине] підтвердження Вашого погляду, геть нехтуючи (не бажаючи та/чи не вміючи помічати) усі [численніші] докази, які цей Ваш погляд спростовують. По-третє, я точно знаю, що Ви й не думали досліджувати джерело, приклад із якого вміщено в словнику. Безліч разів усім пояснював, як правильно обходитися зі словниками, зокрема звертати увагу на джерела, та, звісно, марно. А тут на джерело звернути увагу таки слід. Я почав його читати із самого початку. Серед прикладів (яких, я б сказав, безліч):
> с. 13: “служив [...] на майдані майданЧ(=Щ?)иком”
> “на ві-що” і “на віщо”
> с. 14: “з соломи зроблЕННий, смолою засмолИННий” — і, нижче, “з соломи зроблЕНий, смолою засмолИНий”
> “до-дому” і “до дому” (в одному реченні).
> “з темнОго лісу” і “з темнАго”
> “ВовтузАЕцця”
> С. 15: “Зайчик” і “зайчикЪ”, с. 16: “зайчІк”
> “Не ріж” і “неріж” “тіэйі”
> “Гаскав” (ласкав), “на толо” (на того) -- ?
> С. 23: “оддав” і “отдасть”
> с. 16: на одній сторінці є “дозімував” і “до зімував”
> “БлаговІщення” і “БлаговИщення”
> “ЛугЪ” (с. 16) і “луг” (с. 17)
> С. 18: “бІжить” і “бИжить”
> С. 36: “не хочу” і “нехочу”
> с. 41 “одчИнила” й “одчЕнила”
> ! С. 32: “...гнИздечко, а в гнІздечку...” Через 2 слова!
> До чого це я? 1) Вам і так слід би знати, що з кінця 18 ст. було чимало (кількадесят) різних право- і кривописів. В одних переважали одні засади, в в інших — інші. Не всяке написання тими правописами одповідає засадам сучасного. Простіше кажучи, якщо хтось колись писав, наприклад, “хочецця”, це ще не значить, що ми можемо писати так сьогодні, бо це буде порушення сучасних засад: тоді переважала одна, а тепер — інша. 2) Які ж були засади письма в цій книзі? А лихо його знає! Тільки наведених мною прикладів досить, щоб легко зробити висновок, що книгу набирали без явних засад письма, украй непослідовно. Якщо буть одвертим — просто безладно. Я нізащо не знецінюю роботи впорядників, але безладність написаного суттєво знижує вагу книги як джерела для дослідження звуцьких і звучинних явищ.
> Отже, поки маємо один засвідчений приклад, і той — у книзі з украй безладним письмом.
> “Цей приклад, до речі, ще й викриває Ваш блуд про “писак радянської й порадянської доби”.” Знову логічна помилка од Вас, аякже. Хіба ж я сказав, що ТІЛЬКИ “писарі” радянської й порадянської доби “механічно” по-мертвому тулили “правила” до живої Мови? Хіба тільки вони могли запоширювати чергування, переносити його на слова, яким воно загалом не притаманне? Ні ж, ясне діло! Але саме в 2 (грубо) половині совка й після його розпаду кількість таких прикладів, зокрема в письменстві, значно зростає. Звісно, я не лічив, та, як мені здається, в десятки, а то й у спині разів (коли йдеться про частку, ясна річ).
> На додачу, в мене ще є невеликі сумніви в значенні слова “вдача” тут, та поки лишу їх при собі. Головне, знову ж: Ви не знаєте засад правопису. Учіть їх. І не знаєте живої Мови. Я вже раніше писав докладно про те, що Ви розтягуєте “правила” на всі слова безладно, без чуття й сорому, нехтуючи її “винятки”. Учіть живу Мову, читайте класиків, учіть засади письма. “
>
> Висновок.
> 1) Треба досліджувати джерело, якщо таке є. Не просто слово, наприклад, висмикувати з нього, а й прочитати хоча б сторіночку-другу, щоб зрозуміти, що воно і з чим його їдять, які засади письма (і чи є вони взагалі), які, може, особливості. Якщо засади письма в джерелі одрізняються од сучасних, якщо письмо в джерелі непослідовне, до таких прикладів треба ставитися ще обережніше.
> 2) Знову ж: це, наскільки бачу, єдиний засвідчений приклад. Один засвідчений приклад, і той -- у джерелі з безладним записом. Хіба ж на нього слід покладатися?
>
> Прикро те, що ті, кому те, що я тут пишу, не треба, і так розуміють, а ті, кого я маю на увазі, і так не зрозуміють, так все ж: до всього, треба все осмислювати. Якщо знаєш Мову (а ті, кому я хотів би пояснити, як обходитися з джерелами, її загалом, знають, якщо знають, не дуже, точніше, дуже не. Та годі мені), треба порівнювати знайдені відомості, приклади тощо з уже відомим. Звісно, не міряти все своїми нинішніми знаннями, але якщо нові відомості явно суперечать тому, що знаєш, вчасно зупинятися, замислюватися, ставити питання, незважаючи на те, що на це тут мают право не всі. Якщо є сумніви, запитувати себе, а якщо треба, то й не тільки: як слово з таким коренем може мати таке значення? Як воно могло розвинутися? Чи одповідає складництво (морфеміка) слова значенню? Чи одповідає подане значення добі й мовному середовищу (див. про “пружити” й гірлянду вище).
>
> Уважними треба бути до джерел.
Tó Vui sobie ’rçiete. Plõtaiéte grouxycui iz yablucami.
“Tó Vui sobie ’rçiete. Plõtaiéte grouxycui iz yablucami”
Так, спитаю спершу про письмо
Аж тепер про діло.
Що я нібито “плутаю”? Де?
Ви згодні з тим, що поезія/безладне письмо – достатня причина ставитися до таких прикладів ще обережніше?
Якщо так – про що мова?
Якщо ні – доведіть, поясніть. Ваші слова без доказів і пояснень позбавлені будь-якого глузду.
Що я нібито “плутаю”? Де?
Щонайменше, плутаєте засади та правила.
Ви згодні з тим, що поезія/безладне письмо – достатня причина ставитися до таких прикладів ще обережніше?
Тому я намагаюся писати ладно, на відміну від Вас.
Я вже раніше писав докладно про те, що Ви розтягуєте “правила” на всі слова безладно, без чуття й сорому, нехтуючи її “винятки”.
Це Ваше письмо безладне, бо Ви сидите на засадах московського письма з його численними вийнятками.
Що я нібито “плутаю”? Де?
Щонайменше, плутаєте засади та правила.
Ви згодні з тим, що поезія/безладне письмо – достатня причина ставитися до таких прикладів ще обережніше?
Тому я намагаюся писати ладно, на відміну від Вас.
Я вже раніше писав докладно про те, що Ви розтягуєте “правила” на всі слова безладно, без чуття й сорому, нехтуючи її “винятки”.
Це Ваше письмо безладне, бо Ви сидите на засадах московського письма з його численними вийнятками.
Знову доводите, що не тямите. Годі, Ви вже давно це довели.
Щонайменше, плутаєте засади та правила.
Ви ж засад не знаєте, тому точно не можете знати, плутаю чи ні. А я таки не плутаю. Правила ж загалом випливають із засад. Та й із правилами у Вас не все добре (що Ви там мені про розділові знаки закидали?).
Тому я намагаюся писати ладно, на відміну від Вас.
Котра дурня, яким давно не дивуюся. Мова була про геть безладне письмо в джерелі, на яке посилається словник, на який посилалися Ви. Ви ж і цього не зрозуміли. Нічого дивного.
Ви пишете геть безладно, без знання й розуміння засад письма, їх правильності й живої Мови. Мало того, через те, що не знаєте й не розумієте засад, виходить іноді, що пишете за засадами, що прямо суперечать одна одній.
Що гірше, Ви й досі не спромоглися нагуглити ці засади, бо й не думали хотіти розьиратися й учитися.
Це Ваше письмо безладне, бо Ви сидите на засадах московського письма з його численними вийнятками.
Знову пишете безглуздя. Іншого не жду вже.
По-перше, жива Мова має винятки, так-так, і тим, що Ви з добродієм Єлисієм це часто так чи інакше заперечуєте, тільки ганбите себе ще більше.
По-друге, це саме, серед іншого, совіцька риса – натягувати на все мертві роблені “правила”, обрубувати все під них. “Правило” чергування У/В – один із найкращих прикладів. Та й вони не додумалися до отакого, як у Вас, чергування О/В й інших вигадок, якими Ви спотворюєте мою Мову. Правильно, а що ж, не Ваша Мова, то Вам і не жаль, знущаєтеся тільки так. Десь читнули про чергування, десь – добродія Єлисія, десь – про говіркові риси, ось і пишете сороміцьке хтозна-що, знову й знову пнучись здаватися знавцем Мови.
Це на додачу до того, що: