Боротьба з приписництвом

Роман Роман2

Приписництво (прескриптивізм) Вбиває живу мову. Тут ми легко доведемо його непридатність. Прошу писати тут тільки по суті

Роман Роман2

Зсув чергування У/В у “Хіба ревуть воли…” на користь В: 

Чіпка, як мала дитина, переліз на другий бік, — та все-таки заглядав в вічі.(!)
 
не приїхав в повіт,
 
Недаром в
таку годину — аби неділя або яке свято — хлібороби виходять на поле хліба
обдивлятись!
Отакої саме пори, в неділю, після раннього обіднього часу
 
кумкають в них жаби рано й вечір.
Спустившись в долину,
то розлягався в високім просторі;
теряючись в догадках,
Не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі.
мов зачароване, в тихім забутті теплої ночі
Страх справді після таких думок закрадався їм в душу
 
В сусідньому селі Байраках
 
У вибійчаному і в свято ходила
 
Мотря день і ніч в роботі
 
Чіпка похнюпить голову, потупить в землю очі, копирсає нігтем під нігтем.
 
В казках його зроду розумна голова
 
В казці звірі
 
під вербу, в холодок.
 
Хрест в руках
 
В його думці,
 
і в двір не пускають!
 
і в свято…
 
Чіпка, як мала дитина, переліз на другий бік, — та все-таки заглядав в вічі.(!)
 
Дівчина прямо глянула Чіпці в вічі
 
і йому в вічі кинулось ось що
 
Там ми бачили в вікні одного:
 
в тиху сільську хатину
 
Сторгувавшись в ціні
 
ману в вічі.
 
в котрої купив город
 
хоч і в своїй хаті
 
В будні — обоє вони працювали; в свято —
 
низині, в балці
 
з відерцем в руках
 
В її чорних
 
Там десь, в чужій стороні
 
головоньку в свої
 
Одні — в землю;
 
осичок в лісі,
 
хліб в батькову хату.
 
в пана в дворі
 
у Парижі, в Римі, в Бадені..
 
Мироне, в столицю
 
дома, в панській неволі,
 
займалася, в Піски
 
записаний в “компут”,
 
слід генералові: в мундирі, в палєтах
 
записаний в “козачий компут”,
 
похрестив. В дівочій за п’яльцями
 
зносили в двір
 
дивиться в вічі
 
взяла в двір
 
Уляну в дворі
 
не було: в кухні
 
заглядаючи в вічі
 
— В кухню ходила
 
йому в вічі
 
кинулась в ноги
 
навіть в мандри
 
дома: в столиці
 
батько в дворці
 
не приїхав в повіт,
 
мороз в хату
 
або в свято
 
некрут в лави
 
кидались в вічі
 
і в квасі.
 
в тюрмі, в неволі…
 
бачили в своїй дочці
 
Запала їм в пам’ятку
 
з півроку, в теплі та добрі
 
у службу: в чисту його
 
до Максима в двір
 
видно, в службі
 
десятникові в вічі.
 
перекинула в своїй голові
 
сину, в домовині
 
скрині, в сувої заховані..
 
вивела нитку… В голові
 
скочила в двір
 
прямо в вічі
 
Чіпці в вічі
 
сіло; в хаті стало темно;
 
Чіпці в вічі.
 
замурзані, в якихсь ганчірках,
 
глянула в вічі,
 
він в тенетах
 
увалила в двір
 
паперу; в другого
 

Роман Роман2

Він прислухається, що діється у його в серці, в душі…
Оселився Грицько на зиму в чужій сім’ї, в котрої купив город з уговором, що вони
житимуть до весни у проданій хаті.
(“Відхилення” і на користь В, і на користь У в одному реченні).

котрого не встид послати у ординарці
 
У Івася аж сміх пробіг
 
розкошує у Парижі
 
над головою у його.
 
ми у неї
 
його у некрути
 
пішли у другу хату.
 
вривався у вікна
 
стояла у печі:
 
Хруща у ланцюгах
 
голова у Гетьманське
 
Чіпка у нас
 
було у бур’яни,
 
діється у його
 
Чіпці у діда підпасачем
 
хіба у палючий
 
мало у мандрах
 
батько у винниці
 
куля у бої?..
 
Чіпки у руках
 
промелькнуло у його
 
воно у нас
 
вони у парі
 
оддушина у бджоляниках,
 
Івась у іграшках
 
лежні у теплій хаті
 
одкликалася у старому
 
свого у неволю
 
У Івася аж сміх пробіг
 
загомоніла у серці
 
Сідаючи у візок
 
 
сунула у горниці
 
Сімейка у генеральші
 
одвезла у науку
 
одна у матері
 
кучери у хвильки,
 
така у тебе
 
тепла у старім
 
прощання у лоб
 
Зате у Степана Семеновича
 
що у Гетьманському
 
плівся у Мекку
 
Іванові у його праці
 
убрався у силу
 
саме у столиці
 
один у один
 
лайка у Івановій хаті
 
оселився у батьківській хаті
 
які у них
 
столи у три ряди
 
руба у горлі
 
життя у казармі
 
лічився у начальства
 
кидався у саме пекло
 
сама мати у місто
 
вразила у серце
 
а волокно у пучці
 
Чіпка у Піски
 
прийде у шинок
 
опинилося у його
 
словами у виски
 
борщу у миску
 
зостався у току
 
її у найми
 
сповідався у їх хаті
 
йдучи у шинок
 
один у одного
 
Лушня у танцях
 
кімнати у другу
 
позирали у надвірні вікна
 
пищало у його
 
з села у село,
 
наче у мертвому
 
голка у недошитій
 
А у нас ще й така
 
Хруща у Гетьманське
 
лежні у теплій хаті,
 
 

Володимир 19

+, правила у-в надмірно точні, сподіваюся серйозні тексти під них не підганяють. З ритму чи просто звучання часто треба сказати не за ними, та й все одно ви точно не опишете звук

Стаття хороша, теж знаходив

Іван Росоха

Взагалі, це правда; правила чергування “у-в” справді інколи занадто суворі.Так, інколи ліпше сказати одним чи другим способом; але часто якщо ми цього чергування не будемо дотримуватися, нічого суттєвого не зміниться.Якщо сказати “постукати в двері”, то так, може, казати “вдв” незручно, але через це такий варіянт не стає поганим.До того ж, ймовірно, інколи діє людський чинник — суб’єктивність.Особисто я справді волію казати “постукати у двері”, але ж це ОСОБИСТО Я; либонь, комусь ліпше казати “постукати в двері”.

Я розумію, що ми здебільшого говоримо про літературну мову, але я задумався: говірки ж теж можуть впливати на це, правильно?Тобто, наприклад, як я знаю, лемківські говори ставляться до зяяння ліпше, ніж інші; чи це значить, що лемки воліли би сказати “постукати у двері”, а людина з говірки, де зяяння не терплять сказала би “постукати в двері”?(Я не знаю, чи я правильно думаю, тому, будь ласка, виправте про всякий випадок)

Роман Роман2

“Кайдашева сім’я”: на користь В

Я й в своєї (!)
 
ховать в свою
 
сховать в свою
 
сам в своїх
 
мабуть, в ворона
 
знов в Кайдашевій
 
тиждень. В великий
 
просилась в свекрухи
 
батькові. В йому
 
неї в великій
 
 
батьківський. В стіжках
 
мати. В скрині
 
полотно, в котрому
 
я в вас
 
а в свекра
 
 
 
 
 
Росі, в довгому
 
очеретах, в осоці
 
В гарячий
 
левади, в глибокій
 
сидів в повітці
 
Кайдаш в білій
 
широкий в плечах
 
сказав Лаврін. — В Палажки
 
буде в воді
 
потопатиме в воді
 
місяць; в неї щоки
 
вигляне в вікно
 
Чи в вас
 
голові, в червоному
 
служила в дворі,
 
їх в руки
 
вдарили в дзвін,
 
десь в тихих
 
шинок. В шинку
 
Вже в хаті
 
будете в воді
 
дня, в суботу
 
клином. В самому
 
очима. В лиці, в очах
 
тобі в вічі
 
вдарили в дзвін
 
снопи. (абз.) В неділю
 
спідницю, в червону
 
одяглась в зелений
 
взулась в червоні
 
Мотря в квітках
 
Карпо. (абз.) В старого
 
снопи в двір
 
прийшла в квітках
 
просто в вічі.
 
як у неділю, в горсет, в жовті чоботи, в нову білу свиту,
 
виглянула в вікно
 
розмовляла в дворі
 
хату. В сінях
 
золота в вас
 
стіл. В горілці
 
перцівки. В Кайдаша
 
їх. В мене
 
масла в вогонь.
 
стола. В пляшці
 
ворота. — В мене
 
Довбиша. (абз.) В четвер
 
рядном. (абз.) В хаті
 
взяла в свою
 
залежуватись. В печі
 
голосом. (абз.) В хату
 
бувала в світах
 
а в вас
 
ставок. В хаті
 
далі в своїй
 
зморшки, в котрих
 
тінь. (абз.) В хаті
 
роботи. (абз.) В хаті
 
нитку в вушко.
 
вибивать. В коцюби
 
казать. В хату
 
цвікаєте в вічі
 
можна в своїй хаті
 
шитва. В хаті
 
весело в вікно
 
мисником. (абз.) В хату
 
ворушивсь в ясному
 
посходились в хату
 
хати, в котрій
 
його в свою
 
починки в свою
 
свекруха. — В мене
 
гойдалось в її
 
Одначе в вас
 
гроші в свою
 
таке в вічі
 
налилась в його
 
шинку в вікні
 
хату. (абз.) В хаті
 
сховала в свою
 
невісточко, в свою
 
вчились в панів
 
подвір’я. В хату
 
доглядався, в якому
 
лишень, в якому
 
Кайдашиха. — В щербатому
 
Кайдаш. — В щербатому…
 
знає, в якому
 
мотовило. В його
 
хати. (абз.) В хаті
 
вітром в комині.
 
добро в свою
 
мати. — В мене
 
народилась. В свекрушину
 
Тепер в млині
 
туманом, в котрому
 
ховалась в лісок
 
Мелашку. (абз.) В долині
 
батька. (абз.) В Мелашки
 
мовчала. (абз.) В лісі
 
дивилась в землю.
 
ввійшла в свою
 
ввійшла в свою
 
входить в темну
 
вона в своїй
 
дня, в неділю
 
каменя в воді
 
нудитись в Семигорах
 
хаті. В цих
 
плеснула. — В Бієвці,
 
засміється, в мене
 
рушники. (абз.) В неділю
 
хата в твоєї
 
нас в Семигорах
 
й в жовті
 
кутку, в яру
 
комір, в пазуху, заплуталось в хрестах
 
неба. В самому
 
воли в ворота
 
сорочці, в убогій
 
влазить в якусь
 
батька, в матір
 
гостинця. В мене
 
серце, в рот
 
Погана в вас в Бієвцях
 
мамо, в вас
 
пригнала в двір
 
пішла в двір
 
собаки в дворі
 
Мелашка в свекровій
 
ногами. В неї
 
матір. (абз.) В хату
 
хати. В неї
 
мішай.(абз.) В Мелашки
 
що в вас
 
поперебиваю! В неї
 
дістанеш. В Карповій
 
милому в вiчi
 
виходить в садок
 
гості, в вікна
 
Лаврін, — в жнива
 
свекруха, в сінях
 
одпрошувалась в гості
 
виряджатись в далеку
 
дорогу. В неї
 
Палажко, в нашій хаті.
 
скорчилась в три
 
буде в воді потопати
 
висповідатись, в чистий
 
лоб, в того
 
розказую, в якій
 
вдарили в дзвони
 
святим. (абз.) В хаті
 
мамо, в Київ
 
верхами. В печерах
 
постриглись в ченці
 
одговіюсь в Лаврі
 
Києві. В Києві
 
Мелашкою. В Палажчиній
 
Дніпра. В лісі
 
церкву. В великій
 
страсть в чистий
 
дзвонили в дзвони.
 
Здається, в тому
 
серце. В тих
 
горе в свекрушиній
 
заснути. В неї
 
а в вікна
 
святих в печерах
 
голосом. — В цій
 
ігуменя. (абз.) В велику
 
початись в третій
 
вчепились в її
 
щоки, в брови
 
щоб в монастирі
 
Раненько в велику
 
сповідатись! В мене
 
сюда! В мене
 
нею. В Мелашки
 
помісячно. В мене
 
матушко, в свою
 
її в свою
 
цвинтарі, в великому домі, в нижньому
 
проскурниця. В кімнаті
 
розлитий в тих
 
й в печери
 
вернулась в Семигори
 
ніч в Братському
 
мертвий. В його
 
піди в волость
 

Роман Роман2

“Кайлашева сім’я”: на користь У

вернувся у Семигори
 
пазусі у неї
 
займанні у баби
 
вскочила у ставок,
 
греблі у ставок.
 
пішла у танець
 
заробляти у пана
 
буде у нас
 
далеко у лісі
 

Роман Роман2

“Чорна рада”. Це вже поліськіше, та що з того? Відхилення в бік В:

шаблею в цвяхи
 
не в свою
 
наче в свої
 
Чи в світлиці
 
робили в своєї
 
бувши в великій
 
се в вас
 
се в вас
 
несе? В мене
 
в світлиці
 
Череваня в світлиці
 
Ходімо, бгате, в світлицю
 
увійшла в світлицю
 
увійшла в світлицю
 
положили в світлиці
 
що в вас
 
отсе в вас
 
Де в світі
 
були в вас
 
із мосту в воду
 
нема в світі
 
поверну в свинопаси
 
Тілько в вас
 
ні в віщо
 
що в вікні
 
у вас в Січі
 
кого в світі
 
чортмає в світі
 
синку, в голові
 
і в світі
 
біду, в Петра
 
брате, в його кiнь
 
й в душі
 
йому в вічі
 
повіває в вікно
 
гуляв в князя
 
тебе в вічі.
 
Чи в вас
 
Богу, в нас
 
люде в світі
 
я в ваші
 
отеє в Гвинтовки
 
Хто в Гвинтовки
 
двору в Гвинтовки
 
воли в дворі
 
тому в вічі
 
кішки в вас
 
міщане в світлицю
 
не в твоєму
 
кого в світі
 
магістрати, в ратуші
 
йому в вічі
 
мене в свої
 
тоді в світі
 
не в своє
 
вражий сину, в вічі
 
здається, в запорожців
 
а в вас
 
се в світі
 
брате, в запорожці
 
а в сватах
 
наче в свого
 
гетьманство в вічі
 
дому в Гвинтовки
 
Михайле, в вас
 
і в світлицях
 
Чи в вас
 
Отака в світі
 
мені в вічі
 
добродію, в нас
 
Сомкові в вічі.
 
спотикаються в воротях!
 
добре в свої
 
бгате, в його
 
що в світі
 
треба в світі
 

Роман Роман2

“Чорна рада”. Відхилення в бік У:

всі у одно
 
грубниками. У іншого сокира
 
 
одному у всякій
 
вони у ліву
 
ворітьми у башті
 
жидам у оренду
 
єпископи у руках
 
батькові у походах.
 
ради у попівській
 
мене у монастир
 
найкраще у пекарні
 
старовину у греків
 
 
ласка у очах
 
 
вози у купу
 
ходити у кармазинах
 
був у охочих
 
хоч у одну церкву
 
було у дьогтяних
 
хропе у байраці.
 
мене у городах
 
войні у лядського
 
давні у кишені
 
Сомко у печери
 
Увійшли у світлицю
 
я у таку
 
зайшли у братство
 
Отсе у Січ
 
поставити у Києві
 
усі у козацьке
 
посилати у хутір
 
обливаються у небесному
 
хочу у такому
 
силу у руках
 
тебе у козацькій
 
братчика у чужих
 
зайде у хмару
 
літа у гетьманській
 
Сомко у дорогу
 
їхати у Переяслав
 
вона у Переяслав
 
грошима у московську
 
усі у зіньковського
 
ласку у царя
 
ти у Переяслав
 
де у сельці
 
було у перинах
 
і у полковому
 
або у шляхти
 
приставши у козацтво
 
війська у сіром’язці
 
трохи у боку
 
рабиня у старого
 
попадеться у руки
 
одпочивати у його
 
Петро у станю
 
перегоріло у його
 
павши у річку Остер
 
бджіл у ульні.
 
стоятиме у діжечці
 
одвезе у Київ
 
одвезе у Чорну
 
старшині у запорозьку
 
серце у законі
 
придавити у Батурині
 
знайти у такій
 
як у інших
 
раду у Ніжень
 
них у обох
 
наші у саме
 
видно у комірі
 
Гвинтовка у саму
 
стоючи у первій
 
зрадці у блакитних
 
допустити у голову
 
 
царя у подарунок
 
прибуває у табір
 
присяги у місто
 
гопаки у такий
 
у одвіт
 
ударити у срібні
 
вона у тій
 
таки у тебе
 
зостатися у сій
 
Васютою у городі
 
злились у одно
 
слава у Бога
 
 
 

Роман Роман2

У “Чорній раді” бачимо явне відхилення в бік В у “О _ (П)В”, де О – голосний (зокрема попереднього слова), _ – У або В, П – приголосний. Відхилення в бік У в сполуках “О _ П”. 

Роман Роман2

Пані Кароліно, маю до Вас запитання: скільки разів (точне число) Іван Нечуй-Левицький порушив правило чергування У/В в Українській мові у творі “Кайдашева сім’я”? 
Підказую: це набагато легше, ніж може здатися, легше, ніж прочитати перший абзац цього твору

אלישע פרוש

Tœi pricladi ne znaceaty bœulxie neigy duoyisto tóucouanïe ‹у› cuiriliçui — he /u/ i he /w/, cyto bereity poceatoc ouge iz corista pisanïa u dauniorousscõ dobõ — porœunaite pricladui iz pameatoc, o istocy: ‹опрауди› “he justified” (Xr. Ap. XII stl. — duœityi), ‹видѣоушє› “vidéuxi, having seen” (Lõcysca Euangheilïa XIV stl.), ‹доулѣѥть› “suffices, is enough” (Dobr. Eu. 1164) — ceiny ne gadaiete cyto ‹ау›, ‹ѣоу›, ‹оу› cuiriliçui tam déystvno znacity /a.u/, /i.u/ (/pra.u.da/?!, /ˈβ̞ɪ.di͡e.u/?!), a pozdéixie isce i oucrépleno pèrepisymenouanïemy cerpan slœu (cèrêz leadscõ) is ‹au, eu› iz móuv pisanuix latiniçeiõ (auditorium → ‹аудиторія› = /au̯- ~ aw-/ — ne /a.u-/. Na seimy mogemo staviti crapcõ u ròzmóuvé na sïõ récy.

Роман Роман2

Tœi pricladi ne znaceaty bœulxie neigy duoyisto tóucouanïe ‹у› cuiriliçui — he /u/ i he /w/, cyto bereity poceatoc ouge iz corista pisanïa u dauniorousscõ dobõ — porœunaite pricladui iz pameatoc, o istocy: ‹опрауди› “he justified” (Xr. Ap. XII stl. — duœityi), ‹видѣоушє› “vidéuxi, having seen” (Lõcysca Euangheilïa XIV stl.), ‹доулѣѥть› “suffices, is enough” (Dobr. Eu. 1164) — ceiny ne gadaiete cyto ‹ау›, ‹ѣоу›, ‹оу› cuiriliçui tam déystvno znacity /a.u/, /i.u/ (/pra.u.da/?!, /ˈβ̞ɪ.di͡e.u/?!), a pozdéixie isce i oucrépleno pèrepisymenouanïemy cerpan slœu (cèrêz leadscõ) is ‹au, eu› iz móuv pisanuix latiniçeiõ (auditorium → ‹аудиторія› = /au̯- ~ aw-/ — ne /a.u-/. Na seimy mogemo staviti crapcõ u ròzmóuvé na sïõ récy.

Не можемо. По-перше, ідеться й про боротьбу з приписництвом на письмі.
По-друге, так, перед  тим, як писати це, я теж перечитав Шевельова. Але ж тут ідеться зовсім не про поодинокі випадки, а про закономірності, яких, не побоюся цього слова, у кожному з цих творів просто-таки повно. 

Дозвольте вибачитися за свої неточні слова під “сід на щиті” й пояснити, що я мав на увазі й хочу сказати зараз: Ви – мовознавець, знаєте 15 чи й більше мов, але при цьому, здається, заперечуєте риси нашої живої Мови, що й роблять її живою – різноманітність, варіативність, відхилення – те, що Ви називаєте “неправильним” (нерегулярним).
Щодо Ваших випадків, що є й у Шевельова: тут це не помилки-сплутання, тут десятки випадків в обидва боки в кожному творі. Чому Ви відкидаєте можливість відхилення У/В залежно від місцевості, особиских рис мовця і – головне — поспіху мовлення? 

Ось Ви сказали про У – та тільки всі ці приклади про У/В після голосного перед приголосним, окрім (П)В, де П – приголосний. Якщо ж це, наприклад, перед голосним, то жодногонескладотворчого У бути не може, тобто У з В не сплутаєш.  Та й, іще раз кажу, кілька десятків випадків у кількох авторів “сплутанням” не можна назвати ніяк.

Роман Роман2

Так само після приголосних: У складотворче складно сплутати з У складотворчим, а кількість випадків таки не дозволяє все скинути на “сплутання”.

Роман Роман2

Чи Ви, добродію Єлисію, хочете сказати, що наші класики настільки дурні, що писали В замість У, коли вимовляли саме У, складотворчий голосний? І настільки дурні, що писали У, коли вимовляли явний приголосний (навіть не нескладовий голосний) В, наприклад, між голосними, де У нескладотворчого, наскільки я знаю, буть не може?
Чи як Ви тоді поясните багато написань У перед голосним, зокрема між голосними, і В між голосними? 

Oleksa Rusyn

Чи Ви, добродію Єлисію, хочете сказати, що наші класики настільки дурні, що писали В замість У, коли вимовляли саме У, складотворчий голосний? І настільки дурні, що писали У, коли вимовляли явний приголосний (навіть не нескладовий голосний) В, наприклад, між голосними, де У нескладотворчого, наскільки я знаю, буть не може?
Чи як Ви тоді поясните багато написань У перед голосним, зокрема між голосними, і В між голосними? 

До чого тут “дурні”?
“У” та “в” практично одна фонема. “В” не “явний приголосний”, а дуже сонорний гук. Коли він у вас “явний приголосний”, то ваша вимова далека од правдивої української. 
Якби не слова з “-ва” (“морква”, “церква”) тощо, то це таки була б одна фонема, і замість двох буков у фонематичному правописі вистачило б одної.
P. S. Замість московського “настільки” годиться вживать “такі”.

Роман Роман2

Чи Ви, добродію Єлисію, хочете сказати, що наші класики настільки дурні, що писали В замість У, коли вимовляли саме У, складотворчий голосний? І настільки дурні, що писали У, коли вимовляли явний приголосний (навіть не нескладовий голосний) В, наприклад, між голосними, де У нескладотворчого, наскільки я знаю, буть не може?
Чи як Ви тоді поясните багато написань У перед голосним, зокрема між голосними, і В між голосними? 

До чого тут “дурні”?
“У” та “в” практично одна фонема. “В” не “явний приголосний”, а дуже сонорний гук. Коли він у вас “явний приголосний”, то ваша вимова далека од правдивої української. 
Якби не слова з “-ва” (“морква”, “церква”) тощо, то це таки була б одна фонема, і замість двох буков у фонематичному правописі вистачило б одної.

Ви не зрозуміли, хоча я наче і ясно писав. 

Шевельов, виходить, даремно писав: “У ході внормування сучасної української мови чергування и- : V- (: 0) було достосоване до засад милозвучності, згідно з якими ислід уживати, коли попереднє слово закінчується на приголосний, а V-, коли воно закінчується на голосний (з усім, на всьому). Тут стали вбачати рівнобіжність із чергуванням і- :у- : 0, хоча, поставши обидва по зане¬ паді єрів, вони розрізняються з погляду історії (останнє чергування в дій¬ сності не містило єра) та з погляду синхронії: якщо альтернати и- : Vвзагалі-то можуть з’являтися в будь-якому фонетичному оточенні” (19.5, с. 386 +-).

“Коли він у вас “явний приголосний”, то ваша вимова далека од правдивої української. “
?? Є У – складотворчий голосний. Є “у нескладотворчий” – нескладотворчий голосний, напівголосний, тільки перед приголосним/у кінці слова, здебільшого після голосного. І є В – приголосний.

Щодо “однієї фонеми”: Ви ну дуже спішите. 

Пояснюю, чому “дурні”. Ось, наприклад, Куліш: “ласка У очах”. Тут не може бути нескладотворчого У, тобто або голосний У, або приголосний В. Якби Куліш чув/вимовляв тут приголосний В, став би писати У? 
Або Мирний: “не приїхав в повіт”. Якби в нього/в оточення був між приголосними явний голосний У, він писав би В?

Oleksa Rusyn

?? Є У – складотворчий голосний. Є “у нескладотворчий” – нескладотворчий голосний, напівголосний, тільки перед приголосним/у кінці слова, здебільшого після голосного. І є В – приголосний.

У фонем “у” та “в” (у всіх її одмінах) є спільна риса: двогубність. Саме через двогубність українського “в” він з’явився в словах “вісім”, “віл”, “вухо”, “вулиця” та инших перед губними голосними “о” й “у”. Я вже писав передніше, що український “в” – сонорний гук, тобто містить багато голосу й мало шуму. Коли ваш “в” не такий, то ви розмовляєте українською з акцентом. Через двогубність і сонорність українських “у” й “в” їх можна мать за практично одну фонему.

 Щодо “однієї фонеми”: Ви ну дуже спішите.
Пояснюю, чому “дурні”. Ось, наприклад, Куліш: “ласка У очах”. Тут не може бути нескладотворчого У, тобто або голосний У, або приголосний В. Якби Куліш чув/вимовляв тут приголосний В, став би писати У? 
Або Мирний: “не приїхав в повіт”. Якби в нього/в оточення був між приголосними явний голосний У, він писав би В?

Я вже й не знаю, скілько ще я маю доводить вам, що “у” й “в” – практично одна фонема. Тому таки люди, що розмовляють українською змалку, можуть плутать їх на письмі в прийменнику та префіксі.

Роман Роман2

“Я вже й не знаю, скілько ще я маю доводить вам, що “у” й “в” – практично одна фонема. Тому таки люди, що розмовляють українською змалку, можуть плутать їх на письмі в прийменнику та префіксі.”

У прийменнику та префіксі їх цілком можна навзати однією звучиною, оскільки вони взаємозамінні. Але хіба вони є тільки в приростках/-йменниках?

Роман Роман2

“У фонем “у” та “в” (у всіх її одмінах) є спільна риса: двогубність. Саме через двогубність українського “в” він з’явився в словах “вісім”, “віл”, “вухо”, “вулиця” та инших перед губними голосними “о” й “у”. Я вже писав передніше, що український “в” – сонорний гук, тобто містить багато голосу й мало шуму. Коли ваш “в” не такий, то ви розмовляєте українською з акцентом. Через двогубність і сонорність українських “у” й “в” їх можна мать за практично одну фонему.”

У – сонорний? Цікаво дізнатися про існування сонорних голосних). Я-то приблизно розумію, що Ви хотіли сказати, але Ви? 
“Двогубність” У? Огубленість Ви мали на увазі? 
Мені-то не треба пояснювати, що таке “сонорний”)))

Роман Роман2

Нумо по суті. Візьміть Котляревського. Візьміть “Русалку дністровую”. Візьміть Шевченка. Будь-яке видання, будь-який перебиток (факсиміле). Поезії, пісні. І хоча б серед пісень знайдіть хоч одне (за ритмом) свідчення того, що В позначає складотворчий голосний (тобто У, що утворює склад), або У позначає нескладотворчий звук (у нескладотворче, В будь-якої природи – чхати тут, звук, що не утворює складу). Тільки-но знайдете – з цікавістю подивлюся.
У Мирного, нагадаю, теж є вірші, хоч і не завсіди там ритм точний.

Oleksa Rusyn

У прийменнику та префіксі їх цілком можна навзати однією звучиною, оскільки вони взаємозамінні. Але хіба вони є тільки в приростках/-йменниках?

Ознака фонеми не заміна, а замінюваність її одмін одна на одну. Фонему “у” й одміни фонеми “в” можна замінять одна на одну, а слово не набуде иншого значіння.

P.S. Слово “оскільки” із значінням “бо” – московщина.

Oleksa Rusyn

У – сонорний? Цікаво дізнатися про існування сонорних голосних). Я-то приблизно розумію, що Ви хотіли сказати, але Ви? 

Якби ж то ви навчились читать розуміючи. Я не писав про сонорні голосні. Це ваша вигадка. Я писав про сонорність гуків “у” та “в”. У голосних така прикмета з визначення.
Слово “приблизно” – московщина. В українській мові нема дієслова “приближати”, щоб од його утворить такого прислівника.

“Двогубність” У? Огубленість Ви мали на увазі?

Ні, двогубність. Губні приголосні бувають двогубні (український “в”) та губно-зубні (московський “в” та польський “w”).
 

Мені-то не треба пояснювати, що таке “сонорний”)))

Я не телепат. 

Роман Роман2

“У – сонорний? Цікаво дізнатися про існування сонорних голосних). Я-то приблизно розумію, що Ви хотіли сказати, але Ви? 
Якби ж то ви навчились читать розуміючи. Я не писав про сонорні голосні. Це ваша вигадка. Я писав про сонорність гуків “у” та “в”. У голосних така прикмета з визначення.” 

Добродію Олексо?!!

–“я не писав про сонорні голосні”
–“Я писав про сонорність гуків “у” (та “в”)”

Якщо над буквою У не зникла дуга,  то Ви кажете про сонорність У. Сонорність – переважання голосу над шумом у творенні деяких приголосних. Казати про “сонорність голосного”, зокрема про “сонорність у”, не можна взагалі. Я-то розумію, що Ви мали на увазі +- “голос – єдина або основна складова творення”, але ж не плутайте втямки.