Приписництво (прескриптивізм) Вбиває живу мову. Тут ми легко доведемо його непридатність. Прошу писати тут тільки по суті
Приписництво (прескриптивізм) Вбиває живу мову. Тут ми легко доведемо його непридатність. Прошу писати тут тільки по суті
Почну з чергування У/В. Мене надихнула ця стаття: https://zbruc.eu/node/41931
Зсув чергування У/В у “Хіба ревуть воли…” на користь В:
Чіпка, як мала дитина, переліз на другий бік, — та все-таки заглядав в вічі.(!)
не приїхав в повіт,
Недаром в
таку годину — аби неділя або яке свято — хлібороби виходять на поле хліба
обдивлятись!
Отакої саме пори, в неділю, після раннього обіднього часу
кумкають в них жаби рано й вечір.
Спустившись в долину,
то розлягався в високім просторі;
теряючись в догадках,
Не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі.
мов зачароване, в тихім забутті теплої ночі
Страх справді після таких думок закрадався їм в душу
В сусідньому селі Байраках
У вибійчаному і в свято ходила
Мотря день і ніч в роботі
Чіпка похнюпить голову, потупить в землю очі, копирсає нігтем під нігтем.
В казках його зроду розумна голова
В казці звірі
під вербу, в холодок.
Хрест в руках
В його думці,
і в двір не пускають!
і в свято…
Чіпка, як мала дитина, переліз на другий бік, — та все-таки заглядав в вічі.(!)
Дівчина прямо глянула Чіпці в вічі
і йому в вічі кинулось ось що
Там ми бачили в вікні одного:
в тиху сільську хатину
Сторгувавшись в ціні
ману в вічі.
в котрої купив город
хоч і в своїй хаті
В будні — обоє вони працювали; в свято —
низині, в балці
з відерцем в руках
В її чорних
Там десь, в чужій стороні
головоньку в свої
Одні — в землю;
осичок в лісі,
хліб в батькову хату.
в пана в дворі
у Парижі, в Римі, в Бадені..
Мироне, в столицю
дома, в панській неволі,
займалася, в Піски
записаний в “компут”,
слід генералові: в мундирі, в палєтах
записаний в “козачий компут”,
похрестив. В дівочій за п’яльцями
зносили в двір
дивиться в вічі
взяла в двір
Уляну в дворі
не було: в кухні
заглядаючи в вічі
— В кухню ходила
йому в вічі
кинулась в ноги
навіть в мандри
дома: в столиці
батько в дворці
не приїхав в повіт,
мороз в хату
або в свято
некрут в лави
кидались в вічі
і в квасі.
в тюрмі, в неволі…
бачили в своїй дочці
Запала їм в пам’ятку
з півроку, в теплі та добрі
у службу: в чисту його
до Максима в двір
видно, в службі
десятникові в вічі.
перекинула в своїй голові
сину, в домовині
скрині, в сувої заховані..
вивела нитку… В голові
скочила в двір
прямо в вічі
Чіпці в вічі
сіло; в хаті стало темно;
Чіпці в вічі.
замурзані, в якихсь ганчірках,
глянула в вічі,
він в тенетах
увалила в двір
паперу; в другого
Він прислухається, що діється у його в серці, в душі…
Оселився Грицько на зиму в чужій сім’ї, в котрої купив город з уговором, що вони
житимуть до весни у проданій хаті.
(“Відхилення” і на користь В, і на користь У в одному реченні).
котрого не встид послати у ординарці
У Івася аж сміх пробіг
розкошує у Парижі
над головою у його.
ми у неї
його у некрути
пішли у другу хату.
вривався у вікна
стояла у печі:
Хруща у ланцюгах
голова у Гетьманське
Чіпка у нас
було у бур’яни,
діється у його
Чіпці у діда підпасачем
хіба у палючий
мало у мандрах
батько у винниці
куля у бої?..
Чіпки у руках
промелькнуло у його
воно у нас
вони у парі
оддушина у бджоляниках,
Івась у іграшках
лежні у теплій хаті
одкликалася у старому
свого у неволю
У Івася аж сміх пробіг
загомоніла у серці
Сідаючи у візок
сунула у горниці
Сімейка у генеральші
одвезла у науку
одна у матері
кучери у хвильки,
така у тебе
тепла у старім
прощання у лоб
Зате у Степана Семеновича
що у Гетьманському
плівся у Мекку
Іванові у його праці
убрався у силу
саме у столиці
один у один
лайка у Івановій хаті
оселився у батьківській хаті
які у них
столи у три ряди
руба у горлі
життя у казармі
лічився у начальства
кидався у саме пекло
сама мати у місто
вразила у серце
а волокно у пучці
Чіпка у Піски
прийде у шинок
опинилося у його
словами у виски
борщу у миску
зостався у току
її у найми
сповідався у їх хаті
йдучи у шинок
один у одного
Лушня у танцях
кімнати у другу
позирали у надвірні вікна
пищало у його
з села у село,
наче у мертвому
голка у недошитій
А у нас ще й така
Хруща у Гетьманське
лежні у теплій хаті,
+, правила у-в надмірно точні, сподіваюся серйозні тексти під них не підганяють. З ритму чи просто звучання часто треба сказати не за ними, та й все одно ви точно не опишете звук
Стаття хороша, теж знаходив
Взагалі, це правда; правила чергування “у-в” справді інколи занадто суворі.Так, інколи ліпше сказати одним чи другим способом; але часто якщо ми цього чергування не будемо дотримуватися, нічого суттєвого не зміниться.Якщо сказати “постукати в двері”, то так, може, казати “вдв” незручно, але через це такий варіянт не стає поганим.До того ж, ймовірно, інколи діє людський чинник — суб’єктивність.Особисто я справді волію казати “постукати у двері”, але ж це ОСОБИСТО Я; либонь, комусь ліпше казати “постукати в двері”.
Я розумію, що ми здебільшого говоримо про літературну мову, але я задумався: говірки ж теж можуть впливати на це, правильно?Тобто, наприклад, як я знаю, лемківські говори ставляться до зяяння ліпше, ніж інші; чи це значить, що лемки воліли би сказати “постукати у двері”, а людина з говірки, де зяяння не терплять сказала би “постукати в двері”?(Я не знаю, чи я правильно думаю, тому, будь ласка, виправте про всякий випадок)
“Кайдашева сім’я”: на користь В
Я й в своєї (!)
ховать в свою
сховать в свою
сам в своїх
мабуть, в ворона
знов в Кайдашевій
тиждень. В великий
просилась в свекрухи
батькові. В йому
неї в великій
батьківський. В стіжках
мати. В скрині
полотно, в котрому
я в вас
а в свекра
Росі, в довгому
очеретах, в осоці
В гарячий
левади, в глибокій
сидів в повітці
Кайдаш в білій
широкий в плечах
сказав Лаврін. — В Палажки
буде в воді
потопатиме в воді
місяць; в неї щоки
вигляне в вікно
Чи в вас
голові, в червоному
служила в дворі,
їх в руки
вдарили в дзвін,
десь в тихих
шинок. В шинку
Вже в хаті
будете в воді
дня, в суботу
клином. В самому
очима. В лиці, в очах
тобі в вічі
вдарили в дзвін
снопи. (абз.) В неділю
спідницю, в червону
одяглась в зелений
взулась в червоні
Мотря в квітках
Карпо. (абз.) В старого
снопи в двір
прийшла в квітках
просто в вічі.
як у неділю, в горсет, в жовті чоботи, в нову білу свиту,
виглянула в вікно
розмовляла в дворі
хату. В сінях
золота в вас
стіл. В горілці
перцівки. В Кайдаша
їх. В мене
масла в вогонь.
стола. В пляшці
ворота. — В мене
Довбиша. (абз.) В четвер
рядном. (абз.) В хаті
взяла в свою
залежуватись. В печі
голосом. (абз.) В хату
бувала в світах
а в вас
ставок. В хаті
далі в своїй
зморшки, в котрих
тінь. (абз.) В хаті
роботи. (абз.) В хаті
нитку в вушко.
вибивать. В коцюби
казать. В хату
цвікаєте в вічі
можна в своїй хаті
шитва. В хаті
весело в вікно
мисником. (абз.) В хату
ворушивсь в ясному
посходились в хату
хати, в котрій
його в свою
починки в свою
свекруха. — В мене
гойдалось в її
Одначе в вас
гроші в свою
таке в вічі
налилась в його
шинку в вікні
хату. (абз.) В хаті
сховала в свою
невісточко, в свою
вчились в панів
подвір’я. В хату
доглядався, в якому
лишень, в якому
Кайдашиха. — В щербатому
Кайдаш. — В щербатому…
знає, в якому
мотовило. В його
хати. (абз.) В хаті
вітром в комині.
добро в свою
мати. — В мене
народилась. В свекрушину
Тепер в млині
туманом, в котрому
ховалась в лісок
Мелашку. (абз.) В долині
батька. (абз.) В Мелашки
мовчала. (абз.) В лісі
дивилась в землю.
ввійшла в свою
ввійшла в свою
входить в темну
вона в своїй
дня, в неділю
каменя в воді
нудитись в Семигорах
хаті. В цих
плеснула. — В Бієвці,
засміється, в мене
рушники. (абз.) В неділю
хата в твоєї
нас в Семигорах
й в жовті
кутку, в яру
комір, в пазуху, заплуталось в хрестах
неба. В самому
воли в ворота
сорочці, в убогій
влазить в якусь
батька, в матір
гостинця. В мене
серце, в рот
Погана в вас в Бієвцях
мамо, в вас
пригнала в двір
пішла в двір
собаки в дворі
Мелашка в свекровій
ногами. В неї
матір. (абз.) В хату
хати. В неї
мішай.(абз.) В Мелашки
що в вас
поперебиваю! В неї
дістанеш. В Карповій
милому в вiчi
виходить в садок
гості, в вікна
Лаврін, — в жнива
свекруха, в сінях
одпрошувалась в гості
виряджатись в далеку
дорогу. В неї
Палажко, в нашій хаті.
скорчилась в три
буде в воді потопати
висповідатись, в чистий
лоб, в того
розказую, в якій
вдарили в дзвони
святим. (абз.) В хаті
мамо, в Київ
верхами. В печерах
постриглись в ченці
одговіюсь в Лаврі
Києві. В Києві
Мелашкою. В Палажчиній
Дніпра. В лісі
церкву. В великій
страсть в чистий
дзвонили в дзвони.
Здається, в тому
серце. В тих
горе в свекрушиній
заснути. В неї
а в вікна
святих в печерах
голосом. — В цій
ігуменя. (абз.) В велику
початись в третій
вчепились в її
щоки, в брови
щоб в монастирі
Раненько в велику
сповідатись! В мене
сюда! В мене
нею. В Мелашки
помісячно. В мене
матушко, в свою
її в свою
цвинтарі, в великому домі, в нижньому
проскурниця. В кімнаті
розлитий в тих
й в печери
вернулась в Семигори
ніч в Братському
мертвий. В його
піди в волость
“Кайлашева сім’я”: на користь У
вернувся у Семигори
пазусі у неї
займанні у баби
вскочила у ставок,
греблі у ставок.
пішла у танець
заробляти у пана
буде у нас
далеко у лісі
“Чорна рада”. Це вже поліськіше, та що з того? Відхилення в бік В:
шаблею в цвяхи
не в свою
наче в свої
Чи в світлиці
робили в своєї
бувши в великій
се в вас
се в вас
несе? В мене
в світлиці
Череваня в світлиці
Ходімо, бгате, в світлицю
увійшла в світлицю
увійшла в світлицю
положили в світлиці
що в вас
отсе в вас
Де в світі
були в вас
із мосту в воду
нема в світі
поверну в свинопаси
Тілько в вас
ні в віщо
що в вікні
у вас в Січі
кого в світі
чортмає в світі
синку, в голові
і в світі
біду, в Петра
брате, в його кiнь
й в душі
йому в вічі
повіває в вікно
гуляв в князя
тебе в вічі.
Чи в вас
Богу, в нас
люде в світі
я в ваші
отеє в Гвинтовки
Хто в Гвинтовки
двору в Гвинтовки
воли в дворі
тому в вічі
кішки в вас
міщане в світлицю
не в твоєму
кого в світі
магістрати, в ратуші
йому в вічі
мене в свої
тоді в світі
не в своє
вражий сину, в вічі
здається, в запорожців
а в вас
се в світі
брате, в запорожці
а в сватах
наче в свого
гетьманство в вічі
дому в Гвинтовки
Михайле, в вас
і в світлицях
Чи в вас
Отака в світі
мені в вічі
добродію, в нас
Сомкові в вічі.
спотикаються в воротях!
добре в свої
бгате, в його
що в світі
треба в світі
“Чорна рада”. Відхилення в бік У:
всі у одно
грубниками. У іншого сокира
одному у всякій
вони у ліву
ворітьми у башті
жидам у оренду
єпископи у руках
батькові у походах.
ради у попівській
мене у монастир
найкраще у пекарні
старовину у греків
ласка у очах
вози у купу
ходити у кармазинах
був у охочих
хоч у одну церкву
було у дьогтяних
хропе у байраці.
мене у городах
войні у лядського
давні у кишені
Сомко у печери
Увійшли у світлицю
я у таку
зайшли у братство
Отсе у Січ
поставити у Києві
усі у козацьке
посилати у хутір
обливаються у небесному
хочу у такому
силу у руках
тебе у козацькій
братчика у чужих
зайде у хмару
літа у гетьманській
Сомко у дорогу
їхати у Переяслав
вона у Переяслав
грошима у московську
усі у зіньковського
ласку у царя
ти у Переяслав
де у сельці
було у перинах
і у полковому
або у шляхти
приставши у козацтво
війська у сіром’язці
трохи у боку
рабиня у старого
попадеться у руки
одпочивати у його
Петро у станю
перегоріло у його
павши у річку Остер
бджіл у ульні.
стоятиме у діжечці
одвезе у Київ
одвезе у Чорну
старшині у запорозьку
серце у законі
придавити у Батурині
знайти у такій
як у інших
раду у Ніжень
них у обох
наші у саме
видно у комірі
Гвинтовка у саму
стоючи у первій
зрадці у блакитних
допустити у голову
царя у подарунок
прибуває у табір
присяги у місто
гопаки у такий
у одвіт
ударити у срібні
вона у тій
таки у тебе
зостатися у сій
Васютою у городі
злились у одно
слава у Бога
У “Чорній раді” бачимо явне відхилення в бік В у “О _ (П)В”, де О – голосний (зокрема попереднього слова), _ – У або В, П – приголосний. Відхилення в бік У в сполуках “О _ П”.
Пані Кароліно, маю до Вас запитання: скільки разів (точне число) Іван Нечуй-Левицький порушив правило чергування У/В в Українській мові у творі “Кайдашева сім’я”?
Підказую: це набагато легше, ніж може здатися, легше, ніж прочитати перший абзац цього твору
Tœi pricladi ne znaceaty bœulxie neigy duoyisto tóucouanïe ‹у› cuiriliçui — he /u/ i he /w/, cyto bereity poceatoc ouge iz corista pisanïa u dauniorousscõ dobõ — porœunaite pricladui iz pameatoc, o istocy: ‹опрауди› “he justified” (Xr. Ap. XII stl. — duœityi), ‹видѣоушє› “vidéuxi, having seen” (Lõcysca Euangheilïa XIV stl.), ‹доулѣѥть› “suffices, is enough” (Dobr. Eu. 1164) — ceiny ne gadaiete cyto ‹ау›, ‹ѣоу›, ‹оу› cuiriliçui tam déystvno znacity /a.u/, /i.u/ (/pra.u.da/?!, /ˈβ̞ɪ.di͡e.u/?!), a pozdéixie isce i oucrépleno pèrepisymenouanïemy cerpan slœu (cèrêz leadscõ) is ‹au, eu› iz móuv pisanuix latiniçeiõ (auditorium → ‹аудиторія› = /au̯- ~ aw-/ — ne /a.u-/. Na seimy mogemo staviti crapcõ u ròzmóuvé na sïõ récy.
Tœi pricladi ne znaceaty bœulxie neigy duoyisto tóucouanïe ‹у› cuiriliçui — he /u/ i he /w/, cyto bereity poceatoc ouge iz corista pisanïa u dauniorousscõ dobõ — porœunaite pricladui iz pameatoc, o istocy: ‹опрауди› “he justified” (Xr. Ap. XII stl. — duœityi), ‹видѣоушє› “vidéuxi, having seen” (Lõcysca Euangheilïa XIV stl.), ‹доулѣѥть› “suffices, is enough” (Dobr. Eu. 1164) — ceiny ne gadaiete cyto ‹ау›, ‹ѣоу›, ‹оу› cuiriliçui tam déystvno znacity /a.u/, /i.u/ (/pra.u.da/?!, /ˈβ̞ɪ.di͡e.u/?!), a pozdéixie isce i oucrépleno pèrepisymenouanïemy cerpan slœu (cèrêz leadscõ) is ‹au, eu› iz móuv pisanuix latiniçeiõ (auditorium → ‹аудиторія› = /au̯- ~ aw-/ — ne /a.u-/. Na seimy mogemo staviti crapcõ u ròzmóuvé na sïõ récy.
Не можемо. По-перше, ідеться й про боротьбу з приписництвом на письмі.
По-друге, так, перед тим, як писати це, я теж перечитав Шевельова. Але ж тут ідеться зовсім не про поодинокі випадки, а про закономірності, яких, не побоюся цього слова, у кожному з цих творів просто-таки повно.
Дозвольте вибачитися за свої неточні слова під “сід на щиті” й пояснити, що я мав на увазі й хочу сказати зараз: Ви – мовознавець, знаєте 15 чи й більше мов, але при цьому, здається, заперечуєте риси нашої живої Мови, що й роблять її живою – різноманітність, варіативність, відхилення – те, що Ви називаєте “неправильним” (нерегулярним).
Щодо Ваших випадків, що є й у Шевельова: тут це не помилки-сплутання, тут десятки випадків в обидва боки в кожному творі. Чому Ви відкидаєте можливість відхилення У/В залежно від місцевості, особиских рис мовця і – головне — поспіху мовлення?
Ось Ви сказали про У – та тільки всі ці приклади про У/В після голосного перед приголосним, окрім (П)В, де П – приголосний. Якщо ж це, наприклад, перед голосним, то жодногонескладотворчого У бути не може, тобто У з В не сплутаєш. Та й, іще раз кажу, кілька десятків випадків у кількох авторів “сплутанням” не можна назвати ніяк.
Так само після приголосних: У складотворче складно сплутати з У складотворчим, а кількість випадків таки не дозволяє все скинути на “сплутання”.
Чи Ви, добродію Єлисію, хочете сказати, що наші класики настільки дурні, що писали В замість У, коли вимовляли саме У, складотворчий голосний? І настільки дурні, що писали У, коли вимовляли явний приголосний (навіть не нескладовий голосний) В, наприклад, між голосними, де У нескладотворчого, наскільки я знаю, буть не може?
Чи як Ви тоді поясните багато написань У перед голосним, зокрема між голосними, і В між голосними?
Чи Ви, добродію Єлисію, хочете сказати, що наші класики настільки дурні, що писали В замість У, коли вимовляли саме У, складотворчий голосний? І настільки дурні, що писали У, коли вимовляли явний приголосний (навіть не нескладовий голосний) В, наприклад, між голосними, де У нескладотворчого, наскільки я знаю, буть не може?
Чи як Ви тоді поясните багато написань У перед голосним, зокрема між голосними, і В між голосними?
До чого тут “дурні”?
“У” та “в” практично одна фонема. “В” не “явний приголосний”, а дуже сонорний гук. Коли він у вас “явний приголосний”, то ваша вимова далека од правдивої української.
Якби не слова з “-ва” (“морква”, “церква”) тощо, то це таки була б одна фонема, і замість двох буков у фонематичному правописі вистачило б одної.
P. S. Замість московського “настільки” годиться вживать “такі”.
Чи Ви, добродію Єлисію, хочете сказати, що наші класики настільки дурні, що писали В замість У, коли вимовляли саме У, складотворчий голосний? І настільки дурні, що писали У, коли вимовляли явний приголосний (навіть не нескладовий голосний) В, наприклад, між голосними, де У нескладотворчого, наскільки я знаю, буть не може?
Чи як Ви тоді поясните багато написань У перед голосним, зокрема між голосними, і В між голосними?До чого тут “дурні”?
“У” та “в” практично одна фонема. “В” не “явний приголосний”, а дуже сонорний гук. Коли він у вас “явний приголосний”, то ваша вимова далека од правдивої української.
Якби не слова з “-ва” (“морква”, “церква”) тощо, то це таки була б одна фонема, і замість двох буков у фонематичному правописі вистачило б одної.
Ви не зрозуміли, хоча я наче і ясно писав.
Шевельов, виходить, даремно писав: “У ході внормування сучасної української мови чергування и- : V- (: 0) було достосоване до засад милозвучності, згідно з якими ислід уживати, коли попереднє слово закінчується на приголосний, а V-, коли воно закінчується на голосний (з усім, на всьому). Тут стали вбачати рівнобіжність із чергуванням і- :у- : 0, хоча, поставши обидва по зане¬ паді єрів, вони розрізняються з погляду історії (останнє чергування в дій¬ сності не містило єра) та з погляду синхронії: якщо альтернати и- : Vвзагалі-то можуть з’являтися в будь-якому фонетичному оточенні” (19.5, с. 386 +-).
“Коли він у вас “явний приголосний”, то ваша вимова далека од правдивої української. “
?? Є У – складотворчий голосний. Є “у нескладотворчий” – нескладотворчий голосний, напівголосний, тільки перед приголосним/у кінці слова, здебільшого після голосного. І є В – приголосний.
Щодо “однієї фонеми”: Ви ну дуже спішите.
Пояснюю, чому “дурні”. Ось, наприклад, Куліш: “ласка У очах”. Тут не може бути нескладотворчого У, тобто або голосний У, або приголосний В. Якби Куліш чув/вимовляв тут приголосний В, став би писати У?
Або Мирний: “не приїхав в повіт”. Якби в нього/в оточення був між приголосними явний голосний У, він писав би В?
?? Є У – складотворчий голосний. Є “у нескладотворчий” – нескладотворчий голосний, напівголосний, тільки перед приголосним/у кінці слова, здебільшого після голосного. І є В – приголосний.
У фонем “у” та “в” (у всіх її одмінах) є спільна риса: двогубність. Саме через двогубність українського “в” він з’явився в словах “вісім”, “віл”, “вухо”, “вулиця” та инших перед губними голосними “о” й “у”. Я вже писав передніше, що український “в” – сонорний гук, тобто містить багато голосу й мало шуму. Коли ваш “в” не такий, то ви розмовляєте українською з акцентом. Через двогубність і сонорність українських “у” й “в” їх можна мать за практично одну фонему.
Щодо “однієї фонеми”: Ви ну дуже спішите.
Пояснюю, чому “дурні”. Ось, наприклад, Куліш: “ласка У очах”. Тут не може бути нескладотворчого У, тобто або голосний У, або приголосний В. Якби Куліш чув/вимовляв тут приголосний В, став би писати У?
Або Мирний: “не приїхав в повіт”. Якби в нього/в оточення був між приголосними явний голосний У, він писав би В?
Я вже й не знаю, скілько ще я маю доводить вам, що “у” й “в” – практично одна фонема. Тому таки люди, що розмовляють українською змалку, можуть плутать їх на письмі в прийменнику та префіксі.
“Я вже й не знаю, скілько ще я маю доводить вам, що “у” й “в” – практично одна фонема. Тому таки люди, що розмовляють українською змалку, можуть плутать їх на письмі в прийменнику та префіксі.”
У прийменнику та префіксі їх цілком можна навзати однією звучиною, оскільки вони взаємозамінні. Але хіба вони є тільки в приростках/-йменниках?
“У фонем “у” та “в” (у всіх її одмінах) є спільна риса: двогубність. Саме через двогубність українського “в” він з’явився в словах “вісім”, “віл”, “вухо”, “вулиця” та инших перед губними голосними “о” й “у”. Я вже писав передніше, що український “в” – сонорний гук, тобто містить багато голосу й мало шуму. Коли ваш “в” не такий, то ви розмовляєте українською з акцентом. Через двогубність і сонорність українських “у” й “в” їх можна мать за практично одну фонему.”
У – сонорний? Цікаво дізнатися про існування сонорних голосних). Я-то приблизно розумію, що Ви хотіли сказати, але Ви?
“Двогубність” У? Огубленість Ви мали на увазі?
Мені-то не треба пояснювати, що таке “сонорний”)))
Нумо по суті. Візьміть Котляревського. Візьміть “Русалку дністровую”. Візьміть Шевченка. Будь-яке видання, будь-який перебиток (факсиміле). Поезії, пісні. І хоча б серед пісень знайдіть хоч одне (за ритмом) свідчення того, що В позначає складотворчий голосний (тобто У, що утворює склад), або У позначає нескладотворчий звук (у нескладотворче, В будь-якої природи – чхати тут, звук, що не утворює складу). Тільки-но знайдете – з цікавістю подивлюся.
У Мирного, нагадаю, теж є вірші, хоч і не завсіди там ритм точний.
У прийменнику та префіксі їх цілком можна навзати однією звучиною, оскільки вони взаємозамінні. Але хіба вони є тільки в приростках/-йменниках?
Ознака фонеми не заміна, а замінюваність її одмін одна на одну. Фонему “у” й одміни фонеми “в” можна замінять одна на одну, а слово не набуде иншого значіння.
P.S. Слово “оскільки” із значінням “бо” – московщина.
У – сонорний? Цікаво дізнатися про існування сонорних голосних). Я-то приблизно розумію, що Ви хотіли сказати, але Ви?
Якби ж то ви навчились читать розуміючи. Я не писав про сонорні голосні. Це ваша вигадка. Я писав про сонорність гуків “у” та “в”. У голосних така прикмета з визначення.
Слово “приблизно” – московщина. В українській мові нема дієслова “приближати”, щоб од його утворить такого прислівника.
“Двогубність” У? Огубленість Ви мали на увазі?
Ні, двогубність. Губні приголосні бувають двогубні (український “в”) та губно-зубні (московський “в” та польський “w”).
Мені-то не треба пояснювати, що таке “сонорний”)))
Я не телепат.
“У – сонорний? Цікаво дізнатися про існування сонорних голосних). Я-то приблизно розумію, що Ви хотіли сказати, але Ви?
Якби ж то ви навчились читать розуміючи. Я не писав про сонорні голосні. Це ваша вигадка. Я писав про сонорність гуків “у” та “в”. У голосних така прикмета з визначення.”
Добродію Олексо?!!
–“я не писав про сонорні голосні”
–“Я писав про сонорність гуків “у” (та “в”)”
Якщо над буквою У не зникла дуга, то Ви кажете про сонорність У. Сонорність – переважання голосу над шумом у творенні деяких приголосних. Казати про “сонорність голосного”, зокрема про “сонорність у”, не можна взагалі. Я-то розумію, що Ви мали на увазі +- “голос – єдина або основна складова творення”, але ж не плутайте втямки.