> ¹ - несе - нєс
Crivo, atge e-u-peregolós e |i͡ʉ|, ne |e͡i| ; e-u-peregolós ≠ e-y-peregolós. Bóulgariçeiõ, e-u-peregolós e loucye pisati he ‹ѵ› — tac bie e-u-peregolós pisano u ser.-rous. dobõ.
Аа Бб Вв Гг Дд
Ее Єє¹ Жж Зз Ии
Ээ² Іі Її³ Јј Кк Лл
Мм Нн Оо Пп Рр
Сс Тт Уу Хх Цц Чч
Шш Ыы Ьь Ъъ⁴
[О̃о̃⁵] Яя⁶
¹ - е-ь переголо́с
² - е-ъ переголос
³ - ѣ
⁴ - напр. кръницьа, мудръј
⁵ - ѫ
⁶ - ѧ
Что ж до наголо́сів, то́ див. мїнку під https://slovotvir.org.ua/words/povitria#t85749
Скільки ж уже про це написано тут, а вам усе невтямки.
2) Пошук.
а) Добродій Єлисій дав тут дуже багато цікавих і цінних відомостей. Але через те, що вони записані тією страшною кирилицею, їх, що б там не казав добродій Єлисій, неможливо знайти, гуглячи кирилицею (якщо, звісно, нема кирилиці в написаному добродієм Єлисієм). Отже, знання “заховані” од людей.
б) Я висував добродієві Левові зробити тут повнотекстовий пошук, і від сказав, що це було б добре й це можливо, отже, ймовірно, таке колись, за кращих часів, звісно, все ж буде. Але користь із нього падає, якщо кожен писатиме по-своєму. Саме тому, до речі (а також для а) ) я наполягаю на вжитку звичної абетки, а також, найкраще, якнайзвичнішої мови (бажано якнайближчої до літературної), зі щонайменшою кількістю говіркових слів. Написане ж страхописами набагато тяжче, а то й неможливо знайти як ззовні (не учасникам спільноти), так і всередині, якщо повнотекстовий пошук усе ж буде. І щоб, якщо я, наприклад, знаю, як деякі користувачі пишуть деяке слово, щоб це був 1 пошуковий запит, а не 5.
- Головне:
а) намір. Звісно, Словотвір – мабуть, найбільша така мовознавча спільнота, і тут не могли не виникнути загальні мовознавчі питання, як-от абетки (кирилиця? Латинка? Ще щось?), говірок, звуцтва тощо. Та головний намір спільноти – пошук відповідників/замінників до чужих слів. Нерідко ж забави з -писами безпосередньо цьому суперечать і заважають.
Я наполягаю, що спільнота існує не для задоволення своїх дивацтв, а для того, щоб інші мовці знаходили такі слова й користувалися ними. І якісь відповідники ні-ні та й проскочать у новинах. І я наполягаю: для того, щоб слово вживали (або щоб воно мало хоч якусь надію ввійти в ужиток), треба, щоб слово: 1. Побачили і 2. Зрозуміли. Наприклад, і про це я теж писав безліч разів, багато перекладів добродія Єлисія в обговоренні – мертвонароджені, бо: 1) записані в обговоренні (тобто не там, де мають бути і є відповідники, через що надії на те, що їх хтось побачить, значно менше) 2) незвичним, незрозумілим письмом (тому таке слово просто не нагуглиш, а стороння людина якщо й побачить, то заледве зрозуміє, що воно таке та як його читати). Я хочу взятися за це найближяим часом, якщо буде змога. Відповідний наслідок: якщо слово, хоч би й найкраще, не побачать люди та/або не зрозуміють, не зможуть прочитати, то, природно, і вживати не будуть, а це прямо суперечить, заважає призначенню Словотвору.
б) Мова. Багато хто, творячи кривописи, забуває/не розуміє одне: ми говоримо про Українську що? Мову! А що таке мова? Це засіб порозуміння, засіб обміну відомостями (знаннями, думками тощо). Відповідаючи на давній закид добродія Єлисія з величезною логічною помилкою: звісно, не тільки. Але це – головне. І якщо деяка мова незрозуміла, вона не виконує своє головне призначення.
- Зручність і розуміння. Як я вже не раз і не тисячу раз писав, ми читаємо ба й не букви, а слова, особлиово найпоширеніші, розпізнаючи їх передсвідомо, дозвольте так сказати, за загальним звичним образом (саме тому досить поширені (були, щонайменше) в усемережжі тексти, картинки абощо, що показують: ми можемо читати слова з переплутаними буквами всередині, часто й не помічаючи цього, саме через таке читання). Окрім того, незнайомі, незвичні букви, знаки й дурниці (=дозначки=дознаки=розріники=діакритичні знаки, надрядкові/підрядкові) “чіпляють” око, привертають, одривають увагу. Латинка, наприклад, як не крути, набагато звичніша майже для всіх, ніж кирилиця. А в добродія Єлисія-таки букви ще й читаються не так, як у звичній латинці. œ, наприклад, читається як І, а gne – як -ння. Найгірше для мене ж особисто – коли добродій Єлисій записує по-своєму говіркові слова: незнайомі слова незнайомим, незручним, потворним письмом. Якщо як читаються звичні слова я можу здогадатися, бо знаю їх, то там – годі й говорити.
Усе це значно ускладнює й сповільнює читання й розуміння (бува, поки прочитаю якесь речення, забуду про що було в попередньому. Звісно, я не поширюю свій досвід на всіх, але припускаю, що таке в багатьох. Судячи з того, які його слова набирають голоси, хтось голосує не розбираючи пояснень. Та менше з тим).
- Сторонні мовці. Треба зрозуміти й запам’ятати, що ми творимо тут слова, підбираємо відповідники не для себе (кількох, кількох десятків, щонайбільше сотень учасників), а для всіх мовців, для мільйонів. Я легко можу поставити себе на місце стороннього учасника, особливо такого, що недавно почав учити Мову (ми ж хочемо, щоб москвороті вчили зразу бажану Українську, а не з купою перейнятків?). Я заходжу сюди. Що я бачу? “>просил꙽ бꙑМЬ вас꙽<
Вѣдаѭ вѣдаѭ , та пишѫчи Романови нарокомь грамотикѫ съпрощоуѭ )”
“Щодо *е зведеного то є вїльми рупливо якщо Ви також уживаєте ‹е›; особисто, єсми довго тий ґлиф не вмїтив, але після стану сумнївів до того як значити *е зведено(буква чи статєва зависимість), дійшов їм до первого, а ґлиф із ‹є҇› помїнив на ‹е›, и то рїшїнє ми є любо. Загалом, то й не є дуже дивно, якщо суть додаткови ґрафеми для ‘є’, позначати ними, його же, по сути, луно.”
Чи зрозумію я? Може. Це вкраде значно більше часу й зусиль, та чимало зрозуміти зможую. Та в моїх очах Словотвір, можливо,(із купою -писів, говіркових слів і рис) уже буде зборищем якихось диваків.
Але тут довершальний в голову через усе тіло: “nachsceigne ; nachotvoreigne
___ Œd ‹nachsciti› ( ← ‹nachysciti›), œd ‹nachysc•› (v. Isriezn. ‹нашьскы›, ‹нашьскыи›), ci œd ‹nachotvoriti›. E tó yn cerpan peréclad *nostri•ficatio, ponevagy use inye znacity inchi teamui, pro nastoyõ, yz ouge prostertoho tou: ‹zatverdgeigne, pœdtverdgeigne - potverdgeigne› e ‘confirmation’, ‹ouzaconeigne› e ‘legalization, legitimization’, ‹pogodgeigne› e ‘assuagement; agreement’, ‹vuiznagne› e ‘recognition, credit, acknowledgement, confession, admission’. Nostrification e, za vuituiceignemy (by definition), ‘recognition’, ta tó e ne prosto ‘a recognition’, ale ‘the process or act of granting recognition to a degree from a foreign university’ — se ne e prosto “vuiznagne” tomou cyto ceasttiõ toho postõpa mogé bouti i dodatcova provierca, t. b. ne prosto “pœdlogiti rogœzzié (papers) i bõdõty vuiznanui”.” Добродія Єлисія б із таким письмом у бункер би, шифрувати повідомлення. Чужі точно не зрозуміють. Правда, свої теж.
Та на цьому муки не закінчуються: тепер знущання з тіла: кривописи добродія Єлисія ще й змінюються! Величезних і дрібних змін було вже чимало. Я вже просто вимагаю: пам’ятайте, будь ласка, що ми це творимо “для інших”, припускаючи, що їхні знання (й заохочення) нижчі, ніж у професорів. (!) Хіба ж ми не хочемо, щоб тут брали участь, довідувалися більше про Мову, брали й уживали слова, наприклад, школярі, які ні про палаталізацію приголосних, ні про занепад надкоротких ніколи не чули? Я не закликаю надмірно спрощувати все на догоду пересічним мовцям, але закликаю не ускладнювати надмірно, не зашифровувати знання, докази.. Скільки разів я просив Вас, добродію Єлисію, переписати кирилицею подані Вами цінні відомості й думки, деякі з яких я більше ніде не знайшов?
- Ви тут нарікаєте на літмову, галицизми-полонізми. Але для якої Мови ви творите кривописи? Вибачте, це наївність, нерозуміння, повна одірваність од дійсності (в найгіршому значенні) й безглуздя – вважати, що кілька мільйонів учитимуть “різні У” заради “кількох сіл”. До речі (і про це я вже писав, хоч і давно), якщо спробувати впхати ЬІ в абетку, вгадайте, на яку мову, точніше, на який язьік озиратимуться ті, в чиїх говірках є один И (тобто переважна більшість). Ви творите письмо для такої Української, в якій більше, іноді набагато більше голосних звучин, ніж у переважній більшості говірок і в переважної більшості носіїв. Та ж ЬІ: перти її або знущатися з Мови, пхаючи нову звучину туди, де вона давно одмерла (природно!), і це значно гірше, ніж усі новоперейнятки разом, або одривати письмо од усної Мови, робити його складнішим, незрозумілішим.
Як би не пнувся добродій Єлисій зокрема, неможливо одним записом передати всі одміни слів в усіх говірках, і це я вже не раз показав, а тим більше не одриваючи письмо од живої мови геть (що бачимо в його письмі) й не заперечуючи природного права живої мови на винятки (непослідовності тощо), а це ще гірше, ніж усі робленості, які можна й не можна уявити.
Будь ласка, не забуваймо, що ми тут підбираємо відповідники перш за все для “зовнішніх” (хоча б у мріях), пересічних мовців. Не ускладнюймо їм розуміння й не одбиваймо охоту!
Біда є в тім, що сама система голосів усе перечеркує. Хіба ви не бачили, скільки непитомих слів опинилися на перших місцях? А коли слово й питоме, так купа афіксів!
А для нормісів треба словники складати. Та й не вчитимуть вони нічого. Не вчитимуть. Будуть повертатися до рідної їм російської, уже активно це роблять. Українська мова проживе ще кілька століть і загнеться, а рюзкій і далі житиме.
