Нова українська абетка

a, à /ɑ/ [ɑ] ~ [ɐ] ~ [ɒ]

Міню вам, пане Ковтуненку

> На чьто потребна окрємаꙗ боуква ⸫Qq⸫ про /k/ вꙏ звѫкосълѫцѣ /kw/; 🧐

> Загаломь нє розоумѣѭ на чьто трєба тѡлько съпособѡвъ записати одно и то жє приголосноѥ звѫчанїє, до того жє одного и того жє похоџенїа · и ⸫c + E⸫ и ⸫tch⸫ про /t͡ʃ/ · 
> и ⸫g + E⸫ и ⸫j⸫ про /ʒ/ ·
> и ⸫x + E⸫ и ⸫sch⸫ и ⸫ch⸫ про /ʃ/.

> Розоумѣѭ писати теѣ приголоснеѣ рѡзно зависимо ѡтъ похоџенїа · на прикладъ ꙗко въ словахъ ⸫мѣшати⸫ та ⸫мѣшєкъ⸫ кдє въ словѣ ⸫мѣшати⸫ /ʃ/ походить ѡтъ \*s+j а въ словѣ мѣшєкъ из \*x + E· въ такѡмь разѣ мѡжно писати теѣ сълѫкꙑ рѡзно а бꙑ мѡжно боуло графично розграничити коренїа тꙑхъ слѡвъ· а лє на чьто писати то само звѫчанїє рѡзно, коли оно имаѥть то само похоџенїє, ꙗко въ словахъ ⸫час⸫ (tchas) та ⸫чєсати⸫ (cesati) из \*k + E , ꙗ нє розоумѣѭ.

Cyto do * k+ē, to ‹ tcha › bie yn ciesen treub. Nuinie opeaty pisiõ ‹cie›: ‹cies›, ‹móucieti›, ‹cricieti›, ‹imcieti›, ‹rouciey›, ‹izvuiciey›, ‹louciey›. Obace, ‹tch› e zasterégeno yzocrema pro * t + j + G, he otó, u: ‹(•)mietchati ( : mietiti )›, ‹vorótchati ( : vorótiti )›, ‹crõtcha, crõtch (r.mn.), crõtchõ (1.os.eidn. ‘crõtiti’, uzcl. eid. ‘crõtcha’)›, ‹vertch, vertchic› ; vuigoda ‹tch› tout imé bouti ne ino zaxœu eamosti do istoslœunoho ta tvaroslœunoho *t, a i izvedeigne cœilcosti ‹i› ci ‹y› pri pravopisi ‹vorótiati, crõtiõ, mietiõ›, a pacye tam cde * G u * tjG e * u ci * y, he u rod. mn. ‹crõtch›, cyto gadaiõ e lieple cèsti neigy, za daunieychoiõ pravopissiõ, ‹crõtyu›.
Pravopisy ‹ tcha › za * kē bie tsciagne rœunati za ‹ ja › yz * gē, a tacoge ròzlõciti /t͡ʃæ/ * kē œd /t͡ɕi͡e/ * koy u razie pravopisi seoho he ‹ cie ›. Ta drougoe e riexeno pravopissiõ /t͡ɕi͡e/ * koy iz ‹ ç › — ‹ çie ›, por. ‹çiel, çieliti, çielyba›, ‹çiena, çieniti›, a togdie /t͡ʃæ/ * kē mogé bouti pisano he ‹ cie ›. Cyto do ‹ ja › yz * gē, to popri néinotvarœsty pravopissiou ‹ cie › za /t͡ʃæ/ * kē ta ‹ ja › za /ʒæ/ * gē, xotcha i sese drougoe bui moglo bouti pisano he ‹ gie ›, ya nuinie gadaiõ e lieple tacui pisati he ‹ ja ›, pervçui, ponevagy pravopisna inotvarœsty u tvaroslœunœmy uzslœuyie e i tac ceasto ne u izgodie iz golósoslœuyemy u rous. m. — por., pro nastoyõ, /zɪ/ u /ˈdruzɪ/ (sèsy tvar e u ser.-rous.), cde pri ‹ g › u ‹droug› ne mogé bouti pisano ‹ gi ›, a dano e tacui pisati ‹drouzi›, za drougoe, tomou cyto ‹ j › e dobra mœgylivœsty perédati /ʒ/ snouta na pitimosti ròzvoya golósoslœuya rous. m.: vuiteaghnõto yz /d͡ʒ/ * djG, → /d.ʒ/ (por. i bóulg. *djG → **d͡ʒ → **d.ʒ → /ʒd/: /ʒ/, /d/), otge ‹ dj › /d͡ʒ/ → : ‹ d › /d/, ‹ j › /ʒ/ — se yzocrema e coristno pri *gelS ta *gylS dauchi, pràvilno, /ʒɔloS/ ta /ʒoɫS → ʒowS/ u rous. iesce u dopisemnõ dobõ, si riecy sloveisnieye e pisati ‹joló•› neigy ‹geoló•›, atge rous. m. nicda bie, viedie, ne znala, sciebla /ʒɛlo•/ ta /ʒəwS/, popri pravopisy ‹жєло•›, ‹жьлS› u d.-rous. Otge, xotcha * gē bui i moglo bouti pisano ‹ gie ›, uzslœuno do ‹ cie › * kē, ròzvitoc *gelS ta *gylS preamo u /ʒɔloS/ ta /ʒoɫS → ʒowS/ dasty i tout coristati yz ‹ j › za /ʒ/. 
Móuvleatchi o *gelS ta *gylS → /ʒɔloS/ ta /ʒoɫS → ʒowS/, iz pravopissiõ ‹ joló•›, ‹jóuS›, i vertaiõtchi ic puitagnou pravopisi * kē → ‹ cie › ci ‹ tcha ›, xotcha gorie i pisax oge nuinie opeaty pisiõ ‹ cie › a ne ‹ tcha ›, u razie * kelS ta * kylS, tout e preamo → /t͡ʃɔloS/ ta /t͡ʃɵɫS → t͡ʃowS/, uzslœuno do *gelS ta *gylS → /ʒɔloS/ ta /ʒoɫS → ʒowS/ — bez sciebla /t͡ʃɛloS/ ta /t͡ʃəɫS/, otge viedgiyscui bui pravopisy /t͡ʃ/ peréd /ɔ/ ci /o/ ceréz ‹ ce+o › ci ‹ ci+o › bui boula nepoprauna u razie rousscoï móuvui — popri pravopisy ‹чєлоS› ta ‹чьлS› u d.-rous. bóulgariçeiõ. Tomou latiniçeiõ tout tacui e sloveisnieye coristati yz ‹ tch › za /t͡ʃ/ preamo peréd ‹ o, ó, ò› za /ɔ/ ci /o/. Sé e znacylivo yzocrema cazati rœzniçõ œd veatscoho ròzvitca *ké ta *ký cde /t͡ʃo ~ 
t͡ʃɵ/ e yz /t͡ʃɛ, t͡ʃə/ ouge za viedgiyscoï dobui (por. ‹ёрш = йо́рш : ерша́›).
Iz ‹ j › za /ʒ/, zayvo e cazati oge, uzslœuno, yz ‹ ch › mogé bouti coristano za /ʃ/ u * xē ( ← * ksē), he otó, u: ‹chaly, chaliti›, t.c. I he ‹ j › za /ʒ/ yz /d.ʒ/ ← /d͡ʒ/ * djG, i tout, ‹ ch › za /ʃ/ e yz /t͡ʃ/ → /t.ʃ/ yz * kty ta * tjG. 
Xotchõ recti, ‹ tcha › za /t͡ʃæ/ yz * kē bie uzslœuno do ‹ ja › /ʒæ/ * gē ta ‹ cha › /ʃæ/ * xē.

Боже, скільки у вас зайвого часу на такі дурниці 🤣🤣🤣🤦🤦🤦

Deacouiõ Vam za œtpoviedy! Ròzoumieiõ Vachõ doumcõ 👍
Izgoden eimy iz tuimy cyto ‘tch’ ydé liepche citati, a nege ‘ti-/ty-’ za /t͡ʃ/ yz *tj•. 
Prauda, ne pèuen eimy ci pravopisy ‹tch› izgodity sea pro zapisy /t͡ʃ/ u spolõcax ‹tcholó•› yz *celS coli ‘tch’ izvuicieyemy ymé znaciti /t͡ʃ/ yz *tj•, ale i ne viemy yaco iesce to moglo bui bouti pisano. Napisagne ‘ja, joló•’ mynie tacoge vuidaié sea vuipraudanuimy, ale pravopisy nuinie tacui mynie osobisto vuidaié sea troxui peréteagenoiõ rœznuimi izposobami zapisati tœ samœ chipleatchœ zvõciegna proti cuiriliçie

> Prauda, ne pèuen eimy ci pravopisy ‹tch› izgodity sea pro zapisy /t͡ʃ/ u spolõcax ‹tcholó•› yz \*celS coli ‘tch’ izvuicieyemy ymé znaciti /t͡ʃ/ yz \*tj•, ale i ne viemy yaco iesce to moglo bui bouti pisano.

Aha, tac, i tout nuinie ouge ne pisiõ ‹tcholo› ale ‹ceolo›, a tó iz ‹ceo› i za /t͡ʃoˈlo/ i za /t͡ʃɛˈlo/. T.b. vernõx ic poperédneiy pravopisi tout. Tóge i iz ‹geona› — /ʒoˈnɑ/, /ʒɛˈnɑ/ ; se e pravopisy i poperédnia (peréd ‹jona›) i nuinie. Obace, iz ‹ j › pichemo tacui: /ʒɔlo•/ he u ‹jolób›, /ʒow•/ he u ‹jóuna›, ‹jóut›, /ʒu•/ he u ‹jouc›, ‹joula›, ‹joupa›, ‹jour›, ‹jouti, jouati›, yac neyma ⁺/ʒælob/, ⁺/ʒɛwnɑ/, ⁺/ʒɛwt/ u rous. tout.

Otge, rodove pràvilo o ‹ g › abo ‹ j › za /ʒ•/ u naslovie e: çi golós sliedomy mogé bouti i perédeny i neperédeny ci ino perédeny, to pisati ‹ g ›, a coli ino neperédeny, to ‹ j ›. 
Tóge platity i pro ‹ x / ch › za /ʃ/, na pr.: ‹xelést›, ‹xeisty›, ‹xeust, xeost•›, ‹xyveç, xèuç•, xèusc•, xilo, xiti›, ‹xib, xibati, xibsti, xiboc (xibc•)›, ‹xip, xipoc (xipc•)›, ‹xipieti, xipleatch(•), xipõtch(•)›, ‹xir, xirœc (xiroc•), xiriati›, ‹xiya›, ‹xeatati›, ‹xeopœt (xeopot•), xepotieti (xeopotieti )›, ‹xeréx›, ale: ‹chóuc›, ‹cholópati›, ‹choustati, chousty, chouster (choustr•)›, ‹chaly, chaliti, chaleun/chalén (chalen•), chalen (chailn•), chaloc (chalc•), chalyba/chailba›, ‹cholóm›, ‹chata, chatui, chatiti›, ‹char, chariti, charieti, charouati›, ‹choula›.

> Boulo b’ tchoudovo, yacbui varïatiunœsty na pisymie boula lixe tam’, cde se mogé bouti vuipraudano, bo mynie izdaieity sea, cyto inace se prizvedé do nebajanuix nasliedcœu. 

Gadaiõ ouge e poprauleno — vidjte moyõ izmiencõ vuisje u œdpoviedi p. Cóutounencovi.

Aha, deacouiõ za œtpoviedy! 👍🤝

Аа Бб Вв Гг Дд  Єє (е) Ее (е м’яке) Ѵѵ (ижиця) 
Жж Зз  Ии Іі (йо) Кк Лл  Мм Нн Оо Өө (о закрите)
Пп Рр Сс Тт Уу Фф Хх Цц (ця) Чч Шш Ъъ (єр)
Ѣѣ (ять) Ьь (йир) Ѫѫ (юс) Ѧѧ (я)

нѵсл, семь, өсємь, дєвѧть, іакөсть, крьница, блъха, рѣка, съір, чєоловѣк, вовк

> óu - /ʷɔw, ow/
> òu - /ɔw ~ ɒw/
> éu - /ɛw/
> èu - /æw/

Neyma ‹òu› /ɔw/, ino ‹óu› /ow/ e, a tó i œd * ul, * yl (póuno) i œd * uw: (molitóu). Prauda, douje * u e /ɔ/ proti /o/ œd * o, ale peréd /w/ yz * l ci yz /w/ + sõgolosen e o/ a ne /ɔ/. U slovie ‹ròveiny› pisiémo ‹ò› za /ɔ/, ale tó ne e peréd /w/ + sõgolosen.

> i - /ɪ/ (*‹и›)

A tacoge: 
— /j/ meidj golósnoma (craiati - cra•, stoieti, cuié - crui•, muié - mui•ti, nuié - nui•, sieiati, vieiati), a siõduige iz ‹ï› (brïé, broïti, coïti, poïti, proïti, stoïty, voïti, xïé - xi• — ale: crayina - cray, voyin - voy•/vœy•, xiya - xiy), ta po sõgolósnie peréd golósnomy (bié, pié, vié); 

— /ɪ/ : [j, ∅] : [i, ɪ, jɪ] na poceatcou slova (inacye, istota, iz, iz•), siõduige peréddieu /ɪ/ peréd /l, m, r/ + * u ci * u (Ilyvœu ← Lyvœu, ilygiti ← lygiti, imcieti ← mucieti, imgla ← mygla, imstiti ← mystiti, imxou : mox, imxiti ← muxiti, Irpeiny ← †Rupeiny, Irliava ← †Ryliava, Irxiava ← †Ruxiava, irta ← †ruta : rot, irvati ← ruvati); 

— po ‹c, d, g, l, n, r, s, t, x, z› za: /t͡ʃ, d͡ʒ, ʒ, ʎ, ɲ, rʲ, ʃ, t͡ʃ, ʃ, ʒ/, uzgleadno (louciati : louciti, lõciati : lõciti, xodiati : xoditi, crõgiati : crõgiti, souliati : souliti, mieniati : mieniti, mieriati : mieriti, pisié : pisati, xotié : xotieti, lixiati : lixiti, veazié : veazati) 

> u - ... або ‹ъі›

Peréd /j/ ‹y, i›: Cuyeu, muié. 
Po /l/ ta /r/ u beznagolósie: glutati, cruxiti, druva

> gn - гн, ннь

> gn - гн

Ceomou dvœytchi o ‹gn›? Ne xotieste pisati drougoe he ‹ghn›? Na pr., u: teaghné, praghné.

> cie, tcha - /tʃæ/ (\*kē)
> ja - /ʒæ/ (\*gē)
> cha - /ʃæ/ (\*xē)

Minõste ‹y› za: 1) /j/ po golósnie ci peréd golósnomy ci meidj golósnoma (yama, dœy, troye), 2) /ʲ/ ci * /ʲ/ po sõgolósnie (mœcy, miedy, uz dóugy, sœly, lyga, peny, uz cœsy, syçati, liouty, tymiti, veazy), na poceatcou slova peréd sõgolósnomy (ygrati, ymati, yscati, yz, yz•), 3) /ɪ/ yz * y po /l/, /m/, /r/ ta /ʋ/ u beznagolósie (lynõti ← lypn•, slyziti, mynie : mene, grymieti, dvyrima : dvèri, zvynieti).

А,а Б,б В,в Г,г Д,д
Е,е, Ж,ж З,з Ґ,ґ
И,и І,і
Й,й К,к Л,л М,м Н,н
О,о П,п Р,р С,с Т,т
У,у Х,х
Ш,ш ь (|)

Букву “є” можна замінити буквосполученням “йе”, або “ье”; “ї” - “йі”; “ф” - “хв”; “ц” - “тс”; “ч” - “тш”; “щ” - “штш”; “ю” - “йу”, або “ьу”; “я” - “йа”, або “ьа”.
(|) - буква “3,14зда” (стосовно цієї букви Я жартую). Стосовно інших букв - це лише пропозиція. Через те, що в нашій мові багато зайвих букв, Я не можу уявити, замість якої букви на російській розкладці у Мене має бути “ґ”.

П. Н. Завдяки такій абетці відпадає потреба в апострофі.

Як на мене, доладна абетка. Я б тілко ще запровадив осібні букви на “дж” і “дз” та осібні букви на мнякі “д”, “,т”, “з”, “с”, “дз”, “ц”, “р”, “л”, “н” – на взір сербських “љ” і “њ”, а “ь” забрав би геть. А буква “й”, мені здається, так само непотрібна. Чи не вистачить самої “и”?
А буквою “ї” позначають не тілко “й”+“і”, а й “й”+“и”: “Україна”, “стоїмо”.

 А,а Б,б В,в Г,г Д,д
Е,е, Ж,ж З,з Ґ,ґ
И,и І,і
Й,й К,к Л,л М,м Н,н
О,о П,п Р,р С,с Т,т
У,у Х,х
Ш,ш ь (|)

Букву “є” можна замінити буквосполученням “йе”, або “ье”; “ї” - “йі”; “ф” - “хв”; “ц” - “тс”; “ч” - “тш”; “щ” - “штш”; “ю” - “йу”, або “ьу”; “я” - “йа”, або “ьа”.
(|) - буква “3,14зда” (стосовно цієї букви Я жартую). Стосовно інших букв - це лише пропозиція. Через те, що в нашій мові багато зайвих букв, Я не можу уявити, замість якої букви на російській розкладці у Мене має бути “ґ”.

П. Н. Завдяки такій абетці відпадає потреба в апострофі.

Шче трохѝ подумауши, спростиу до: 

А,а Б,б В,в Ў,ў Г,г Ꙅ,ꙅ Д,д
Е,е Є,є Ж,ж З,з И,и І,і К,к
Л,л М,м Н,н О,о Ꙍ,ꙍ П,п
Р,р С,с Т,т У,у Х,х Ц,ц Ч,ч
Ш,ш Ь,ь

29 буков + діакритика

А́,а́ - а наголошене
У́,у́ - у наголошене (воук, пау́к) 

Ў,ў походить из ‹в› и відповідає нинішньому ‹у› або ‹в›

У,у так само, але походить з ‹оу›. Також може бути вжито як дифтонг: воук (моск. волк), поук (моск. полк), Боугаршчина (моск. Болгария), купиу (моск. купил)

Ꙅ,ꙅ - га - відповідає H,h

Є,є - е широке - відповідає ‹ei›, ‹eu› (є́ за ei, є̀ за eu), тобто ‹е›, шчо перейшло в ‹і› в литературній. 

И,и є нинішнє ‹и› або ‹й›

І,і походить из ‹ѣ›. Між голосними може бути ‹й›. Також уживаємо в дифтонгах іа, іе, іо, іу (напр. діалект). 

О,о може бути мовлено як w: наопакѝ (нині навпаки), онук (нині онук або внук)

Ꙍ,ꙍ - о широке - відповідає ‹œ›, тобто ‹о›, шчо перейшло в ‹і› чи ‹о› чи й ‹у› в литературній. 

Ц,ц - ця - м’який, твердне перед ‹е›: крѝница, крѝнице-крѝниченько

Додаткові букви (на передачу голосних, відсутніх у литературній): 

ӧ - eo
є́ - ei
є̀ - eu
ѝ - ui
е́ - е́
ѐ - ѐ
о́ - ó
о̀ - ò
у̀ - õ
а̀, ьа̀ - ea

Додам ще, що буква “ф” використовується, в основному, в словах іншомовного походження.

За п. Юшком, додам, мабуть, и як я в сю пору пишу кирилицею, для ясности в змїнках під перекладами:
Азбоука(назвꙑ боуку из раннєго кириличного письма))
А а, Б б, В в, Г г, Д д, Є є, Ж ж, З з, И и, І ı, К к, Л л, М м, Н н, О о, П п, Р р, С с, Т т, Ꙋ ꙋ, Х х, Ц ц, Ч ч, Ш ш, Ъ ъ, Ꙑ ꙑ, Ь ь, Ѣ ѣ, Ѫ ѫ, Ѧ ѧ. (30)
Мїни тих букв:
Ꙗ ꙗ(рівнить Іа ıа); Ґ ґ(глаголь из завертом/ґе)(або: Кг кг); Ѥ ѥ(Іє ıє), Е е(їсть уске), Ε ε(їсть просте); І і/Ї ї(/j/); Ѡ ѡ(о велике), Ѿ ѿ(від(œd)); Оу оу, У у(ве(ue)/ ижиця з хвостом); Ꙓ ꙓ(Іѣ ıѣ(велика мїна николи не зявляєть ся); Ѭ ѭ(Іѫ ıѫ); Ѩ ѩ(Іѧ ıѧ).
Двописи(крім змїнкованих вище):
Чж чж, Хв хв, Дз дз, Ъи ъи, Ьи ьи.
Розлучники(надїті):
‹ὁ›–шорстке дихання(сє҆рсткє дъıханьıє), ‹ὀ›–коронис(може стояти лише на сильних лунах редукованих *ъ, ь, має ряд чиний, загалом, морфольоґічних), ‹о́›–остер акцент(оксия), ‹л҄›(тільки на л)–знак небіння, а҃–титло(а҇–покриття).
Замїтки:
• Гублене *l значиться письменом ‹л›–волк /β̞ɔu̯k/.
• Сполука приголосен+почеп *ьjе– ‹ьıє›– ‹наиманьıє›.
• Вси видані вище льиґатури та двописи(диґрафи) суть узаємно замїстимі та не значать розрізненя(за винятком, вїдї, ‹оу–ꙋ›): ѥ–ıє ‹ѥлина–ıєлина; ґрꙋнт–кгроунт›;
• За нововведені звяжмена зо спосуджень стоять(з певною звяжною цїною): Ґ ґ–Кг кг, Дз дз, Хв хв, ‹л҄›; сторонский звяг–переданя: [g]–доґмат, докгмат; [d͡z]–боудз; [f]–хвѡльварὀк; [l]–л҄итєра, л҄ох, хвл҄ота– через йоту ‹лıитєра, лıох, хвлıота›.
• ‹ꙓ› позначає тільки праслов. *-ję̇(жен. рід одн. род. пад) упослїдь за давнерускою ґрафикою, на пр. ‹едноꙓ›.
• Кирилиця зволить позначати випущені звуки надписаннями(Вуникод не дає змоги з його користати(вмовно позначено квадратними дужками): один:од[и]на, [о]тсє, бѫд[итє] ласка[вѡı].
• Приблизна відповїдність Олисієвим письменам:
dj, dy–чж, u–у, ъ, ie–ѣ,ea–ѧ,õ–ѫ, œ–ѡ,ei–е,eu–ε, ui–ъı, h–шорстке дихання.

29 буков + діакритика

Додау є́м ішче змінѝ. 

Пропоную нову українську абетку:
А,а Б,б В,в Г,г Д,д Е,е, Є,є Ж,ж З,з Ґ,ґ И,и І,і Ї,ї Дж,дж S,s Й,й К,к Л,л М,м Н,н О,о П,п Р,р С,с Т,т У,у Ў,ў Ф,ф Х,х Ц,ц Ч,ч Ш,ш Щ,щ ь Ю,ю Я,я
А, бе, ве, ге, де, Е, є, же, зе, ґе, И, і, ї, дже, дзе, Йот, ка, ел, ем, ен, О, пе, ер, ес, те, У, у коротке, еф, ха, це, ча, Ша, ща, м’який знак (або єрь), ю, я.

Пропоную нову українську абетку:
А,а Б,б В,в Г,г Д,д Е,е, Є,є Ж,ж З,з Ґ,ґ И,и І,і Ї,ї Дж,дж S,s Й,й К,к Л,л М,м Н,н О,о П,п Р,р С,с Т,т У,у Ў,ў Ф,ф Х,х Ц,ц Ч,ч Ш,ш Щ,щ ь Ю,ю Я,я
А, бе, ве, ге, де, Е, є, же, зе, ґе, И, і, ї, дже, дзе, Йот, ка, ел, ем, ен, О, пе, ер, ес, те, У, у коротке, еф, ха, це, ча, Ша, ща, м’який знак (або єрь), ю, я.

Це не фонематична абетка. Значить, вона занадто складна. Навіщо така? 

Пропоную нову українську абетку:
А,а Б,б В,в Г,г Д,д Е,е, Є,є Ж,ж З,з Ґ,ґ И,и І,і Ї,ї Дж,дж S,s Й,й К,к Л,л М,м Н,н О,о П,п Р,р С,с Т,т У,у Ў,ў Ф,ф Х,х Ц,ц Ч,ч Ш,ш Щ,щ ь Ю,ю Я,я
А, бе, ве, ге, де, Е, є, же, зе, ґе, И, і, ї, дже, дзе, Йот, ка, ел, ем, ен, О, пе, ер, ес, те, У, у коротке, еф, ха, це, ча, Ша, ща, м’який знак (або єрь), ю, я.

Це не фонематична абетка. Значить, вона занадто складна. Навіщо така? 

Нічого складного тут нема. Не вигадуйте

Пропоную нову українську абетку:
А,а Б,б В,в Г,г Д,д Е,е, Є,є Ж,ж З,з Ґ,ґ И,и І,і Ї,ї Дж,дж S,s Й,й К,к Л,л М,м Н,н О,о П,п Р,р С,с Т,т У,у Ў,ў Ф,ф Х,х Ц,ц Ч,ч Ш,ш Щ,щ ь Ю,ю Я,я
А, бе, ве, ге, де, Е, є, же, зе, ґе, И, і, ї, дже, дзе, Йот, ка, ел, ем, ен, О, пе, ер, ес, те, У, у коротке, еф, ха, це, ча, Ша, ща, м’який знак (або єрь), ю, я.

Це не фонематична абетка. Значить, вона занадто складна. Навіщо така? 

Roussca i tac’ tõgity naiaunoõ zveagymeinnoõ pravopisïõ. Prostiecha taca, novuimi pisymenami ino, ne rózveazje to puitanïe, a mogeity pac ieoho gœrychiti. A use ge, i cinne pisymo e tac’ necinebne(dysfunctional) œg ono i ne teagneity i na zveagymeinne. Tomou to e neiasno sòusiem ceoho mojõty doseatchi tacœi eie popravui, abo cyto muisleaty eie prіxuilnicui, xotcha, to i pravie e iasno.
__
“єрь” ne mœgl bui tac zveatchi–u nas e ‘ерь, eiry’, i naddnieprjansca vuimóuva boula bui(ou bœlchosti, iac’ ou stavilnœmy govorie) /jir/.

До речи. Коли хочу̀ шчось дꙍзнатисьа̀ про вимоуву̀ пꙍуденно-захꙍдну̀ аба пꙍунꙍчну̀, то звертаіу̀сьа̀ до досліджєнь п. Николаіова. А иак шчодо, наприклад, Наддніпрьа̀ншчини? Бо нібѝсте давали и тутешньу̀ вѝмоуву̀ ў МХвА

> До речи. Коли хочу̀ шчось дꙍзнатисьа̀ про вимоуву̀ пꙍуденно-захꙍдну̀ аба пꙍунꙍчну̀, то звертаіу̀сьа̀ до досліджєнь п. Николаіова. А иак шчодо, наприклад, Наддніпрьа̀ншчини? Бо нібѝсте давали и тутешньу̀ вѝмоуву̀ ў МХвА

Cuyeuscina, Pœltauscina, Cernigœuscina ta Soumscina (acéi i Cercasscina) viedgjyscui teaghnõty do pœunœcyno-bœslnuix govorœu rousscuix.

> Aa Àà Bb Cc Çç Dd Ee Éé Èè Ff Gg Hh
> Ii Ïï Jj Kk Ll Mm Nn Oo Óó Òò Õõ Œœ
> Pp Qq Rr Ss Tt Uu Vv Ww Xx Yy Zz

Ya ne lieciõ ‹Àà›, ‹Éé›, ‹Èè›, ‹Ïï›, ‹Óó›, ‹Òò›, ‹Üü› u ocrema pisymena ABC, ino sèsœi:

Aa /a/, Bb /bɛ/, Cc /t͡ʃɛ/, Dd /dɛ/, Ee /jɛ/, Ff /xʋɛ/, 
Gg /ʒɛ/, Hh /ɦa/, Ii /ɪ, jɪ/, Jj /ʒa/, Kk /ka/, Ll /lɛ/, 
Mm /mɛ/, Nn /nɛ/, Oo /o/, Pp /pɛ/, Qq /kʋɪ/, Rr /rɛ/, 
Ss /sɛ/, Tt /tɛ/, Uu /jʏr, jʉ͡ɵr/, Vv /ʋɛ/, Ww /ˈdwyjʋɛ/, 
Xx /xa, ʃɛ/, Yy /jir(ʲ), jɛr/, Zz /zɛ/, 
Œœ /wʏn/, Õõ /wʊs/, Çç /t͡sɛ/.

Pisymena ‹Œœ› ta ‹Õõ›, lieceatchi ABC, mogé bouti zvano slovami ‹œn› (he ‹ꙍнъ› u dauneuy bóulgariçe), ta ‹õs› (za ‹ѭсъ› d. bóug.), uzgleadno. Imena pisymenama ‹Uu› ta ‹Yy› este ‹eur› /jʉr/ ta ‹eir› /jir(ʲ)/ (ci /jɛr/ pro móuvçœu pœunœcyno-bœslnoï rœznomóuvui), uzgleadno.

Pisymena ‹Àà›, ‹Éé›, ‹Èè›, ‹Ïï›, ‹Óó›, ‹Òò›, ‹Üü› ne znaceaty ocrema zveagymena. Na pr., ‹é› mogé vuistõpiti za /ɛ/ he i ‹e›, a ‹è› za /æ/ he i ‹e›, ‹ó› za /o/ he i ‹o›, a ‹ò› za /ɔ/ he i ‹o›. 

 Pisymena ‹Àà›, ‹Éé›, ‹Èè›, ‹Ïï›, ‹Óó›, ‹Òò›, ‹Üü› ne znaceaty ocrema zveagymena. Na pr., ‹é› mogé vuistõpiti za /ɛ/ he i ‹e›, a ‹è› za /æ/ he i ‹e›, ‹ó› za /o/ he i ‹o›, a ‹ò› za /ɔ/ he i ‹o›. 

Розуміиу̀. 

Пропоную нову українську абетку:
А,а Б,б В,в Г,г Д,д Е,е, Є,є Ж,ж З,з Ґ,ґ И,и І,і Ї,ї Дж,дж S,s Й,й К,к Л,л М,м Н,н О,о П,п Р,р С,с Т,т У,у Ў,ў Ф,ф Х,х Ц,ц Ч,ч Ш,ш Щ,щ ь Ю,ю Я,я
А, бе, ве, ге, де, Е, є, же, зе, ґе, И, і, ї, дже, дзе, Йот, ка, ел, ем, ен, О, пе, ер, ес, те, У, у коротке, еф, ха, це, ча, Ша, ща, м’який знак (або єрь), ю, я.

Це не фонематична абетка. Значить, вона занадто складна. Навіщо така? 

Нічого складного тут нема. Не вигадуйте

Тобто одповісти на моє питання до діла ви не можете. Тоді годі про це й розмовлять.