Онтоне, дрочіть когось іншого.
Я думав вам до вподоби дрюкання людей, ні? Чи то тіки вам можна чіплятися до інших? Ну я сам не без гріха, деякі мої коментарі могли би бути менш різкими, часом, не такими зверхніми, а деколи й дурними.
І дурному ясно, й ви то знаєте, шо це слово разом із "Гапонщина", "ворап", "Ворапщина", "Гишпанщина" ви додали несерйозно, а кепкуєте над деякими доданими перекладами на цьому осідку, в яких 1) чуже початкове /а-/ змінене на /о-/, й 2) додано приставні приголоски. За зміну /а-/ на /о-/ я не казатиму, це питання заслуговує окремої розмови, яку я, в силу своїх знань, і не готовий мати, але над приставнями ви дарма смієтеся. Широкий ужиток приставних приголосок це не лише виразна риса вкраїнської, й білоруської мов, а й, частково, встадковане явище з праслов'янської через тодішній закон відритого складу. Приставні приголосні були плідними серед говірок і за 20-го століття (як у слові "гамерицький" — "американський").
Онтоне, чому Ви вирішили, що мені потрібен Ваш псевдофілологічний (Ви ж казали, що до філології стосунку не маєте) екскурс?
То аби мої слова не були "псевдофілологічними" (псевдофілологічні, чи псевдомовознавчі? різні ж речі) мені тре' мати диплома з мовознавства (філології?)? Мабуть, якшо дам вам витяг із якоїсь книжки, й не помахаю перед тим дипломом, ви назвете той витяг бісівською псевдонавковою єрессю. Ну, то буду знав. Чому потрібен "екскурс"? Аби дурних перекладів не давали.
Вінтоне, не ганьбіться.
Щоб Ваші слова мали вагу з погляду філології, треба грамотно писати. Щонайменше. Бо вигадувати своє письмо можете й про хвонологию писати, а дві коми розставити – ні.
То[,] аби мої слова не були "псевдофілологічними" (псевдофілологічні[] чи псевдомовознавчі? різні ж речі)[,] мені тре' мати диплома з мовознавства (філології?)? Мабуть, якшо дам вам витяг із якоїсь книжки[] й не помахаю перед тим дипломом...
А якщо я захочу почитати псевдофілологічні роздуми, я звернуся до Алексіса Русина. Дякую.
Про розділові знаки я погоджуся. Мені треба більше на то звертати.
З живої мови.
Відмінювання: алоя, алою, алоє, алоєм, алої?, алоє... алоя (множина)...
Усі ці відмінювання чув на свої вуха, чи знайшов дослівним пошуком у Гуглі. Про мене, потрібно підтримувати та заохочувати відмінювання чужих слів, коли це можливо. З цікавих слів можна знайти кілька прикладів відмінювання "олів'є": олів'я... олів'їв.
Правописний словник 1929р. (Г. Голоскевич)
ало́е (гр.), не відм.; звич. ало́й, ало́ю
Русско-Малороссійскій словарь 1897 Т.1 (Є.Тимченко)
Алоэ — алой
Але ж це те саме черпане слово, трішки в иншій оболонці...
Звичайно черпане, але звучить більш по-українськи.
Перекладати, думаю, не варто, бо це екзотизм.
Про народну назву написав унизу в обговоренні слова
Поставив уподобу. Не певен точно звідки саме взялося це слово, чи таки від ранішого "алое", чи взяте через яку іншу мову. Але теоретично такий розвиток /-ое-/ з ненаголошеним /е/ цілком можливий для нашої мови. Перехід другого ненаголошеного /е/ в кінці двоголоски (дифтонгу) в вищу голосну, ближчу до /j/ ( [i̯~ɪ̯] ) відомий також романським мовам. У народній мові, на приклад, часто чутно "айропорт" попри писане "аеропорт". Та в живій мові й чутно "алоє" з уставним [й] між двома голосами (і ше з більш цікавим відмінюванням: алоя, алої...).
То між невкраїнським невідмінюваним "алое" та відмінюваним "алой" із більш українським звуцтвом, надаю перевагу "алой".