Назви мають бути такими ,які легко можемо вимовити й непорушує наші звучини.

Не розумію, що не так? Українською не може бути жодних Амстердамів, та й Лісабон ледве є тякле, бо там ждано є скоріше [ɪ], й одкіля там 'а' стало теж не ясно (хоча гадаю що таки з московської).
До того ж Словотвір і його користувачі не визначають ужиток слів.

@Carolina Shevtsova

»не може бути«

Mogé, a tó ouge na d.-rous. ròveni, ose yac:

pervche viedomo u 1275 he ‹amestelledamme›, otge:
/ˌaːməstɛləˈdɑmə/, cde cògynomou œdcruitomou izcladou u /ˌaː•mə•stɛ•lə•ˈdɑ•mə/ tòcyno teacné: **‹а•мъ•сте•ль•да•мъ / а•мь•сте•ль•да•мъ›, dauxi bui pac: ‹ам•стель•дам ~ ам•стіль•дам›, ci ‹ꙗм•стель•дам ~ ꙗм•стіль•дам›.

Як правило чужі 'а' на початку слова в українській мові стають 'о'.
Тоді від а•мъ•сте•ль•да•мъ мало би бути *Вімстільдам.

Пор. altāre → олътарь → вівтар

Ужитку не визначають, але міркування свої можуть мати. Я, наприклад, вважаю, що це хіба для красної мови десь у книжках або кіні. Я ні в чому тут нікого не переконаю, але хотів почути думку. Я так розумію, Ви хотіли би всі ці слова проштовхнути в «літературну» мову

@Carolina Shevtsova

Za pervche, tó bie do porui, a za droughe, ino iz corótcomy *a — dóugo *ā dava /a/ u slovianscuix móuvax, a ‹amestelledam› mieneatchi */aːmə•/, otge i u ranniõ dobõ d.-rous. bui boulo svoyeno iz ‹a•›, + [j•] — /jam•/.

То лише на початку слова? Як ісправно передати 'м'я Авраам українською? Оврам чи Овраям чи Оврагам?

@Carolina Shevtsova

»То лише на початку слова?«

Ni. Usiõdui „corótco“ *a → *|o|, a „dóugo“ *ā → *|a|.

»Як ісправно передати 'м'я Авраам українською? Оврам чи Овраям чи Оврагам?«

Cyto do ci *A- abo *O•, pitomo rousscoiõ e tacui na *O. Ceomou; xotcha d.-gr. d.-rousscoï dobui ne ròzlõcia meidj */a/ ta */aː/, u héurieyscœy móuvie e /ˀɑ•/ u tie imeni corótco — por. •אַבְ = /aβ•/ — ne •אָב /ɑːβ•/ (ci /ɔːβ•/ — „yemeinsca“ ci „tiveirsca“ vuimóuva), a tomou „corótco“ */a/ bui → rous., pràvilno: *|o|.
Prote, prarous. *owraamu bui ymalo dati o-perégolós → **|wʉ͡ɶwˠˈrɑmˠ|. A tacoho neyma (xotcha pameataymo oge sama o sobie d.-rous. pravopisy bóulgariçeiõ ‹Оврамъ› iesce neminõtche ne znacity œdguib ci œdsõttye œdguibou *o-perégolósou!). Crœmy dauneoho (prasl., perédgerous.) ròzpodielou „corótco“ *a, *o → *|o•|, „dóugo“ *a, *o → *|a| u usiex slovianscuix, souto u rous., pozdieye, e pitimo i utoricyne *|a•| (poceatoc slova) → /o•/ — tó mogemo yzocrema posterégti i na ‹a bui› |ɑ bɘ̞, ɑ bɤ| → [obɘ̞, obɤ], agy [wbɘ̞, wbɤ] po golósnie, i tó e, imoviernieye, louciey iz ‹Avram› |ɑwˈrɑm| → [owˈrɑm]. Tou e iesce coristno izgadati i „maxeüscuy“ œdguib |a| he [ɒ] (por. ‹xata› |ˈxɑtɑ| → „maxeüske“ [ˈxɒtɒ]), ta „galiçscuy“ œdguib *|ɑw| → [ɑ̝w ~ ɒw] (por. ‹oupau› |uˈpɑ͡u̯| → „galiçske“ [uˈpɒw, uˈpɑ̝͡u̯]).
Zaverttye: poprauno bõdé tacui pisati ‹Avram› (atge niesmo pèuni ci pravopisy ‹Оврамъ› u daunïx pameatcax œdguiba o-perégolós), a ‹Avram› mogé bouti citano i he |ɑwˈrɑm| — he golóuna vuimóuva, i he [ɒwˈrɑm, ɑ̝wˈrɑm].

A za pèuno ne „Овраям“ ci „Оврагам“.

Ще Ви писали, що *ō дає 'a' теж.

Отже, коли є довге /ɑː/, то може бути 'а' в руській мові?
Ба й на початку слова, як у Amsteildam? Але тоді все вдно вимовляють із протезою, як "Гамерика", "гармата", "Ганна", "гатлас" (є й "отлас", чи може бути *атъласъ → *вітлас?)?

Та коли вже в грецький то є коротке /ɑ/, то в руській 'мало би бути 'о'. Пор. Ἀβδια̃ς → Овдій, Ἀλέξιος → Олексій, Ἀλέξανδρος → Олександр, Ἀϑανάσιος → Опанас, Αἰμιλιαός → Омелян (хоча на пр. ляд. Emilian, мабуть із лат. Aemiliānus), Ἀβέρκιος → Оверко, Αὐξέντιος → Оксен, Ἀγ(γ)αĩος → Огій тощо.
Тож 'ма' бути Оврам.
Для Ἀβραάμ ЕСУМ також дає тавар Овра́м, до речі.
Щодо *Віврам, пор. Ἀτώνιος / Ἀτονίνος → Вінтін, але чи передавала руська мова Ἀβραάμ як *Авъра(а)мъ (→ *Овъра(а)мъ)? Узагалі, в яких падах у перейнятих словах руська мова ставила 'ъ'?

До речі, коли вже йде мова про черпані ймена, чому Εὐστάϑιος дало Остап, а Εὐγένιος дало Євген?

»Ще Ви писали, що *ō дає 'a' теж.«

@Carolina Shevtsova

Aino, *ō prasl. dobui da slovianske *|a|. Ta razomy iz tuimy i *ō → slovianske *|u|, por. *dōnauy- → *|dunaw•, dunaj•|, *Salomōn- → *|solomun• ~ salomun•|, *Sophrōn- (gr. Σοφρωνίος) → *|soprun| ( → [suprun]).

»Отже, коли є довге /ɑː/, то може бути 'а' в руській мові?«

Ne „mogé“ a ymaié.

___
»Ба й на початку слова, як у Amsteildam? Але тоді все вдно вимовляють із протезою, як "Гамерика", "гармата", "Ганна", "гатлас" (є й "отлас", чи може бути *атъласъ → *вітлас?)?«

Yasna riecy, ‹Amsteildam› ouge na rousscœmy tlie mogé bouti i iz [ɦ•], a tó i iz [j•]. Ya buimy propisau [j•] po perédnïx golósniex, atge tó e sloveisno zvõcovo, na pr.: ‹u miestie Amsteildamie› = [u/wˈmiːstʲiˌjamstilʲˈdami], ‹ouliçie Amsteildamou› [ˈwulɪt͡ɕiˌjamstilʲˈdɑmu] a tacoge [ˈwulɪt͡ɕiˌɦamstilʲˈdɑmu], ale ino [ɦɑ•] u ‹miesto Amsteildam› [miːstoɦɑmstilʲdɑm] tc.

___
»гатлас" (є й "отлас", чи може бути *атъласъ → *вітлас?)?«

Tvar ‹отлас›, he recla’ste, e viedœm (na pr., u sl:cou Grincenca). Yac nagolós e na /•ˈlɑs/, yz pravopisi ‹отла́с (‹отла́с›) buismo mogli vuivesti i *otlas- → *œtulasu = *|ʉ͡ɶtˠˈlɑsˠ| → pn.-rous. („cuyevo-poliesske“) [ʷot.lɑs], pripoustiuxi pro pd.-zx.-rous. zvõcotvar **[wʉtˈlɑs, wytˈlɑs]. Ale ponevagy gadanuy pd.-zx.-rous. zvõcotvar **[wʉtˈlɑs, wytˈlɑs] e neviedœm, a pri ‹отла́с› e, iz tuimyge znaceignemy, ‹атла́с›, sloveisnieye e oge ‹отла́с› e tacui *[ɑ̝tˈlɑs = ɒtˈlɑs] ← /ɑtˈlɑs/, otge ‹o› bóulgariçie u ‹отла́с› ne e *o ← „corótco“ *a. Otge poprauno e pisati ‹atlas› = |ɑt.ˈlɑs| iz vuimóuvami: [ɑtˈlɑs, ɦɑtˈlɑs, jɑtˈlɑs~ʲɑtˈlɑs, ɑ̝tˈlɑs~ɒtˈlɑs → po golósnie: o̯tˈlɑs ≈ ͡u̯tˈlɑs] (por. ‹вбы, вби› = ‹a bui›).

Міню Вам
>Ta razomy iz tuimy i *ō → slovianske *|u|

То коли *ō дав *|a| й коли *|u|?

»То коли *ō дав *|a| й коли *|u|?«

@Carolina Shevtsova

Tó dóugyno e bouti eamo do yacosti *ō u rœznui dobui u ocremax móuvax gerélax cerpagna u rousscõ a tó i u ocremui slovianscui (na pr., inœi (some of the) tvarui gr. imeun iz ‹ω›, ba i ‹o› sõty u ser.-rous. iz /u/ balcanoslovianscui), a tacoge do yacosti zveagymen u slovianscuix i yzocrema u rousscœy u rœznui dobui.
D.-rous. /o/ bie dóugyno boulo zvynieti œdcruito, he [ɔ ~ ɒ], a gr. ci garm. *ō („dóughe“) zvynie õzje — he [o(ː)], i rousscomou ouxou bie blizje do rousscoho /u/, pacye i rousske /u/, viedie, ne zvynie he „ciste“ [u], ale scorieye he [o̝] — otge blizje garmanscomou ci greçscomou /o(ː)/.
A razomy iz tuimy, u tuix móuvax œdcui roussca ci inchi slovianscui cerpaxõ slova iz /u/, *ō ouge, vidco, ne zvynie he tac „œdcruito“ a bui moglo bouti svoyeno he |ɑ|, tomou i, na pr., garm. *bõka = **[ˈboːkə] → d.-rous. [ˈbo̝kɯ] ‹boucui› ( → ‹bouqua›), a ne ⁺[ˈbɑkɑ].

Rœzno e yac u õgorscõ móuvõ e sloviansca slova iz „slovianscuimy“ /u/ bie svoyeno iz ‹o› u õgorscie, por.: *keudo (rous. ‹cioudo›) → õg. ‹csoda› /ˈt͡ʃodɒ/, *slouga (rous. ‹slouga›) → õg. ‹szolga› /ˈsolgɒ/, a ne → ⁺‹csuda›, ⁺‹szulga›. Ale slovianske */o/ bie svoyeno he /ɒ/ u õg., por. *po-tok-u → õg. ‹patak› /ˈpɒtɒk/, *podu-kou-a → õg. ‹patkó› /ˈpɒtkoː/ (õg. /oː/ zvynity ceasto ≈ he [o͡u̯]).

Міню Вам