Це слово перенесено до Чистилища — впорядники осідку та/або спільнота мають сумніви чи потрібен переклад. ⓘ
Підтримую, це вже якась дурня
Чим дурня? Скільки бачу ці слова від вас, а ніяк не збагну, чому ви вважаєте перекладання таких слів дурнею.
Вятське ‹чо› є суто вятська фонетика. Хочете вже вятське фонетичне явище руською перекласти?
Вилучити можна, але наш відповідник таки, гадаю, може бути, залежно від ситуації.
"Шо" це просто відміна до "що".
Звичайно! Так само, як росіянізм "чо" - відміна до "что".
Антон має на увазі, що "шо", це діалектизм, що побутує ніби ві Львові та на наддніпрянщині. Читав десь, що Шевченко хотів навіть його до книжної мови внести, щоби воно не тільки розмовним варіянтом було.
Все правильно! А оскільки це не літературна норма, то й може бути еквівалентом до теж не літературного "чо". Хоча першим я таки подав "га" - це широко використовувана в класиці розмовна частка і цілком наша.
Ааа, я подумав ви кепкуєте з Антона. Що взагалі означає "чо відміна до что"? Відміна це варіянт? Якщо так, то чи маєте ви на увазі, що "чо" це саме розмовна відміна "что"?
Так, відміна = варіант: ВІДМІНА 1. Інший вид якогось предмета, явища, речовини і т. ін.; різновидність, варіант (СУМ). "Чо" - це розмовний ФОНЕТИЧНИЙ варіянт від "что", але набув певної семантичної незалежності, як і "шо".
Я б так не сказав. Часто можна почути "тому шо", "…, шо", "шось" та подібне, але ж воно не в розмовному ключі є, це просто коротше "шчо". Тобто для тих таки москалів літературне слово це што, скорочене шо, а розмовне чьо.
""Чо" - це розмовний ФОНЕТИЧНИЙ варіянт від "что", але набув певної семантичної незалежності, як і "шо"".
Це правда. Але, про мене, то є дуже зле, шо в сучасній українській "шо" сприймається просторічною формою "шчо", а то й ганиться людьми. Воно є звичайною вимовно спрощеною подобою "шчо" для багатьох говорів, а подекуди вживається суміжно.
<""Чо" є розмовний ФОНЕТИЧНИЙ варіянт од "что", але набув певної семантичної незалежності, як і "шо"".
(То є правда. >
А Желехівський го товкує ге всїченнє від ‹чого› (II, 1074: ‹чо› = ‹чого́› *warum?").
А вже (*ouge), нинї в умовах вятщення може ‹чо› бути й из вятськи, та нерозумно було би твердити, вже (*oge) на руськї тлї ‹чо› бути не може. Тому йстослівно є руське ‹чо› ‹ceo'› ← ‹ceo[ho]› ← ‹ceoho› (← *keho).
Тут людина говорила про московське "чё/чо", не вкраїнське "чо".
І я про те саме кажу - про московське, бо українського "чё/чо" немає, шукаємо ж відповідник московському.