Із Грінченкового Словаря (https://hrinchenko.com/dictionary/word/14580-ege):
Еге́ нар. 1) Да. Віддав ти їй? — Еге. Еге, як би то так. Ном. № 5372.
Східноруська одміна.
Спасибі за підпору!!
Може бути й од ‹так›, бо львівські говірки відомі з подібних усічіннів.
А може бути й розвиток сполучника "та", хоча не певен, бо частіше пишуть, що значіння ствердної частки ‹да› розвилося зі значення "нехай" у таких реченнях, як:
Да буде світ
Да прийде
Да скажеш
А в частки ‹та› такого значіння, неначе, не засвідчено
Поляки буває таксамо скорочують <tak> до <ta>. Отже се не суто галицький звичай
Може й так
Найдавніший питомий спосіб згодитись — одповісти зеркально.
Наприклад:
Ідеш? — Іду.
Чи є в Вас мед? — Є.
Чи ти здоров? — Здоров.
Їх троє було? — Троє.
І подібні.
У келтських мовах се досі один-но спосіб згодитись.
Ясно? Еге, так?
Ясно? Чи не так?
Звісно!
Містичний питально-означальний піє-формант *kʷ та його похідні з'являються в уймі займенників та прислівників, зокрема й слов'янських. З тих самих піє-часів до нього ліпили все подряд, утворюючи нові значення. Найпрямішим його нащадком є "къ" (кий або кой, коє, кая; "на кий біс ти мене питаєш").
Повторюваний И/Є/Ꙗ(й/є/я, колишнє *jь/*je/*ja) – він/воно/вона.
Зокрема такий, про який ми щойно говорили. Часто комбінований з посилюючим "же":
"Отьче нашь, иже єси на небесьхъ" – "отче наш, який є на небесах".
"... юже посълааше" – "її же і він послав", от вам і "(н)ю", "єгоже", "є"
Але первинно воно служило і без доповнень. Згодом стало ліпитися де попало.
//////////
І так "єи" в "єй богу" скоріш за все зліплено із є+и, де повтор займенника передає шось типу "таки воно", "воно же", так само, як наше "так", тобто "да"(кажуть, шо "да" це колишній Орудний від "до", але ясний пень, шо нічого не пояснюють).
Типу "так і є, на бога", "єй". Виходить, у нас три синоніма до згоди: єй, да, так.
Якшо вам здається, шо воно подозріло схоже на німецке Ja та англійське Yeah, то вам не здається. Вони таки родичі.
/////////
I doureny mogé pisati "cytosi tam troxui inche".
І як жеж ця ваша думка тягне до речі, що її обмірковуємо?
»І як жеж ця ваша думка тягне до речі, що її обмірковуємо?«
Moya izmienca torcaié Vachõ izmiencõ, ógy u neiy Vui cytosi pisiéte ógy »eiy bogou« cytosi ne znacity, ale ne caziõtchi cyto znacity. A cyto znacity Vacha izmienca? Mogete recti cyto tòcyno vuiraz »eiy bogou« znacity?
Звичайно, прошу от: (https://sum11.com.ua/jej-boghu/):
ЄЙ-БОГУ, виг., розм. Уживається при вираженні підсиленого запевняння, заприсягання в чому-небудь. [Маруся:] Не губи ж ти мене, не губи, мій орле! Бо пропаду, єй-богу, пропаду за тобою!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 99).
(https://sum11.com.ua/jij-boghu/):
ЇЙ-БОГУ, ЇЙ-БО, виг. Уживається для потвердження чого-небудь, для запевнення в чомусь. — Ходім, кажу, а то покину!. Їй-богу, покину!.. (Панас Мирний, I, 1949, 259); Ви чули? Жайворонки прилетіли!. Їй-богу, вже й трава На вигоні от-от зазеленіє! (Максим Рильський, I, 1960, 243); — Чи ж треба, хлопці, випускати пана? Їй-бо, він ще привезе торбу лиха і мішок біди (Михайло Стельмах, I, 1962, 629).
(https://sum11.com.ua/jej-jej/#google_vignette)
ЄЙ-Є́Й, виг., розм. Те саме, що єй-богу. Що Петро такий оратор, Не гадала я ніяк! Як зійшов з підмостку того, Аж від серця одлягло… Єй-єй, клопоту такого В мене зроду не було! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 88).
Читаймо, що написано про значіння цих часток та перегляньмо приклади: уживане для запевняння, присягання або потвержування.
Розберімо приклад Панаса Мирного та Марка Кропивницького:
Не губи ж ти мене, не губи, мій орле! Бо пропаду, єй-богу, пропаду за тобою!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 99).
Ходім, кажу, а то покину!. Їй-богу, покину!.. (Панас Мирний, I, 1949, 259).
В обох прикладах частки вживано, щоб додатково запевнити сурозмовника, додати своєму слову сили, щирости, певности та таке: у першім "пропаду" → "єй-богу, пропаду", а в другім "покину" → "їй-богу, покину". На взір теперішнього "чесне слово", "справді".
Але це таки приклади вжитку сполуки <єй-Богу>, <їй-Богу>, а не самого <єй>. Розгляньмо приклади з другим:
[Забрьоха:] Як же ми, тїтко, поїдемо? Коли впять летїти, то цур йому! єй, не можу (Кв. Кон. в. Львів, 1911, https://uk.wikisource.org/wiki/Твори_Григория_Квітки-Основяненка/I/Конотопська_відьма)
Денис: Пилипе! Єй, плюну в вічі! (Кропивницький М. Твори. Т. 3, 1930, https://uk.wikisource.org/wiki/Сторінка:Кропивницький_М.Твори.Т.3(1930).djvu/112?utm_source=chatgpt.com)
Денис: (шепоче йому на вухо). Ну, єй, віддам!.. У вівторок піду до тебе молотити: прямо йди в хату до мене і тягни за чуба!.. Я тобі он як відслужу!.. Щоб я до завтрого пропав!.. (https://uk.wikisource.org/wiki/Сторінка:Кропивницький_М.Твори.Т.3(1930).djvu/113?)
Отже, бачимо, що в згаданих творах <єй> та <єй-Богу/їй-Богу> вживано не як звичайних ствердних "так" або "еге", а до запевняння, посилення, чи засвідчення щирости свого слова. Вони можуть ще й бути за ствердну одповідь, одначе й тоді значать не просто "так, еге", а "чесне слово, бігме". Отже, до Аборигена, українське значіння цеї частки трохи инче од звичайного потвержування.
Та, до Олисія, гадаю, це відома річ, отже й не певен, що тут треба було цього пояснювати. Кожен же може словаря розгорнути, як я був учинив, та й по тому 😉
Нахіба?
Ще в Русі мовили да ...
Мудрів-сподарь не додав би. Він гадає, що навпаки частка ‹да› — питома, коли ‹так› — лядщина
@Євген Ковтуненко, а на які відомості спираються такі гадкування д. Мудрова?
Гадаю, сподарь Мудрів спірається на виживаність. Та то вже його самого питати
Ясно, знову стара пісня: усе, що є в українській мові, але відсутнє в російській або не надто там уживане, - це полонізми і підступна інтрижка підлих галичан. А «справжньою» і «питомою» є тільки та лексика, яку вживають у рідному локальному суржику. А все, що відрізняється від цього суржику, – це полонізми й вигадки.
Дождіться ще пана Мудрова. Я стою на тій позиції, що невобхідно ретельно довести питимість/непитимість слова, га не просто воголошувати його рідним/чужим.
Саме так. А для того, щоб щось доводити, потрібно мати необхідну компетенцію, глибоко досліджувати матеріали, наукові джерела, а не просто спиратися на свої особисті сентименти і вподобання
За моїми спостереженнями ледь не всюди дакають, а ві Львові такають 🤔
Львів дуже злядщений, та не виджу доводів, чому такання не може бути й питомо руським.
А що це доводить? Ледь не всюди і московською розмовляють, включно зі Львовом. Можемо тоді спертися на це і виснувати, що насправді московська мова питома, а українська – це галицько-польське непорозуміння.
Чтіть далі первих трьох слів.
@Bœgdan Youxyco
»Я стою на тій позиції, що невобхідно ретельно довести питимість/непитимість слова, га не просто воголошувати його рідним/чужим.«
👍
Tó e tacui bezperécyno rœdno slovo u rousscie. Ba, e i u ceixscœy ta slovaçscœy, ale ne cisto ale he ceasty inchix tvarœu i ne znacity „yes“, na pr.: slvç. ‹azda› „acéi, acén’, gadaiõ, ne ouge, ymabouty, xuiba, ci, ci ne“ (œd *a si da), ceix. ‹zda› „wether“ (œd *si da). Ba i u rous. e tó yzocr. i ceasty slœu he ‹da•cde, da•coli, da•cto, da•cyto›, ‹da•cõs›, ‹da•s› „about, approximately“ (viedie *da si „and be [it]“). Otge samo tó slovo e rœdno i u rous., ta rœdno iesce ne znacity oge u znaceignie „yes“ he ocreme ‹da› rœdno e u rousscœy móuvie. Razomy iz tuimy ne vœilno e vuicliouciti u póunie oge ne mogé bouti rœdno — ci e abo ni, na tó xuibity bœilche docazœu.
д. @אלישע פרוש, яка ваша думка: чи «да» у значенні «так» (як стверджувальна частка) питоме в українській мові? Наприклад, в словнику Грінченка «да» не має значення «так». Ви працювали з широким спектром джерел, можливо могли бачити приклади, які підтверджують/спростовують питоме вживання «да» саме в такому значенні.
На його думку недостатньо доказів, що "да" може в русці (in Ruthenian) значити yes.
В инших значеннях є питоме.
Не певен і що до поданого значіння
А я певен щодо неправильно вказаного походження. Слово має давньоруське чи навіть прасловʼянське походження.
»Слово має давньоруське чи навіть прасловʼянське походження.«
U prasl. bie znaceigne *da (← *dō) ne „yes“, ale „tó, te, a tó“, a ouge pozdieye po slovianscax móuvax → „xay“, „a bui“, „ta, tacoge“, nou, i „yes ; tac, aino“. Ni u drous. ne znaci lixe „yes“.
Poxodgeigne ≠ znaceigne. Neyma suporou o slovianscosti *da — puitagne e rœdnœsty znaceigna „yes“ ou slova ‹da› u rousscœy móuvie. He vidimo yz pricladœu vuisje, „yes“ ne bie izpœilne znaceigne u pro usi prasl. narieccia.
Літературний переклад - так, у розмовних варіантах - да (так і буде) або та. Цікавіше, як на мене, чи є вживання таких словосполучень як "та ні", "та да", "та ну", "та так", "та ти що" питомо українськими, чи все-таки походять з московської.
Чому в походженні не написали, що "да" – південнослов'янський твар? Московська мова була лише посередником
У значенні «yes» сприймається суто московським. Але в инших значеннях оно питоме.
бовг. да
м. да
схв. da / да
слов. da
Московське "да" з *церковнослов'янської (старобовгарської)
Таки не польщина, на мою думку. Хоч поляки й кажуть "tak", питомо-польська стверджувальна частка – "ano" (од нього походить пол. "no" = укр. "ну"), що позначається як застаріло-говіркове (пор. ч. áno, слц. áno). А "так", гадаю, вони перейняли (лише яко частку) од українців і / або литовців (*білорусів).
A. Bańkowski писав про спорідненість сього польського слова з чеським та словацьким "áno" в своєму *Етимологічному *Словнику польської мови (PWN, Варшава, 2000, т. 2, ст. 318)
https://sjp.pwn.pl/poradnia/haslo/polskie-no-a-czeskie-i-slowackie-ano;20173.html
https://en.wiktionary.org/wiki/no
гл. Polish