Буквально "[дві] букви" у двоїні.
У двоїні ж нам такі звичні слова як ножиці, рукавиці, очі, плечі тощо.
Одна з найчудодивніших особливостей української мови, що її намагалися викорінити комуністи, але яка досі й жива поза межами великих міст!
uk.wikipedia.org: Двоїна#ХІХ ст. — ХХ ст.
http://vsviti.com.ua/ukraine/60983
Використовуймо ж нашу красну особливість, української мови! Для чого всюди писати "дво-", "дві-", коли можемо просто поставити слово у двоїні, і уже одним словом вказувати, що цього є дві речі!
Не кажемо ж: двоножиць, дворука, двооко, двоплече! Кажемо: ножиці, рукавиці, очі, плечі. Одним словом.
Непогано, хоча суть письма дво~ тут є, бо є триґрафи і подальш, чого не мовити про згадані ваші слова.
Ця пропозиція якраз і вказує на "диґраф", "триґраф" уже сюди не лізе.
Підримую. Аналогічно як і двоїнні слова вилиці, двісті, руці, 2 лапі (дволапі/двілапі) тощо.
Дякую Вам за підтримку. Так приємно бачити, як люди повертають двоїну, що майже вона була зникла.
Як на мене її (й инші особливості укр. мови) елементарно треба використовувати в житті, пропагувати, розказувати дітям, знайомим; мовляв, коли не знаєш про що побалакати, розкажи про двоїну "Ой, а ти знаєш про..." і пішли просвітлювати людей. 1 людина розкаже трьом, троє — 9-ьом і т.д.
Колись зустрічав фразу: "— Де ваші руки, ледарі? — запитала Гапка дітей взявши у руці по відру води." Руці і руки не те саме.)
Вашими словами, як кажуть, говорить сама Істина.
Сам намагаюся популяризувати цей давній закін нашої мови, хоч часто натикаюся на негатив зі сторони тих людей, які вбачають у цьому старече божевілля і хуторянство. Довго ж вчили українців ненависти до всього їм рідного.
Але ці часи вже, на щастя, минули.
Ви їм пояснюйте, що вони теж у мовленні їх використовують, наприклад у прикметниках, що творені за доп. поєднання числівника два (і не тільки: три, сто...) із "іменником" останнє переходить у форми двоїни (ніколи НЕ множини!) або набуває типового для двоїни закінчення -і (але із додаванням суфіксу -ев/ов/єв/н-). Наприклад: чотирилапі/дволапі (тварини), де тварини як рід (абстрактне число) подає ся у множині, а властивість кожної особи цього роду (наявність двох лап, конкретно двох, а не невідомої безлічі) у двоїні. Отож, маємо слово "дволапі", де "лапі" це двоїна від "лапа" (од. лапа - дв. лапі - мн. лапи). До речі, якщо слово "двОлапі" подати через укр. рису ітакізм, то отримаємо "двІлапІ тварини" (порівн. двІстІ).
Найефективніше спрацьовує при поясненнях слова, які утворюються без суфіксів: дво- жабі, чолі, лобі, шкірі, відрі, пупі, бабі, листі... двостеблі рослини... тощо. Цих залишків двоїни, які можуть утворювати ся згідно з правилами суч. літ. мови... більш ніж достатньо... ДвозубІ бльшовики не все змогли вирізати...
Мене нітить одне питання: але, для прикладу, "десятилапі" теж закінчується на -і, хоч і двоїною не є, адже так?
Не зовсім. Пропоную розглянути це питання з иншої сторони. А саме із множини. Що вона позначає? Множина — це насамперед невідома кількість предметів. В доказ приведу те, що предмети у називному відмінку множини НЕ можливо поєднати із "кількісним словом". Наз. відм. множини від слова "лапа" буде "лапи". Числівники 2-4 повинні використовувати ся з двоїною, тому їх відкидуємо; також всі частки, що означають іменник "половина" теж залишаємо осторонь. А що ж тоді використовувати із "лапи"? А нічого... Немає такого... Літературна норма це ніяк не пояснює. Форма множини не може поєднувати ся у наз. відмінку із числівниками позаяк вона не несе в собі "кількісного навантаження", як на мене вона несе невідомість.
Називний відмінок: 1) однина: Що це? Одна лапа (одна ЩО? лапа). 2) двоїна: Що це? Дві(3/4) лапі (дві ЩО? лапі, бо лапі — назив. відм. двоїни). Ось тут теперки цїкаво=). 3) множина: Що це? П'ять(10/47) ЛАП (п'ять ЧОГО? лап). Ось тут починається котовасія. На питання Це ЩО? Ми отримуємо відповідь не у називному відмінку, а у родовому! На питання називного відмінка Хто/Що? із "кількісними словами" множина НІКОЛИ НЕ утворюється в називному відмінку. Парадокс.
Щоб більш доказати Вам свою думку порівняю в орудному відм. слово вухо (воно має оруд. відм. двоїни) і поглянемо закономірність: 1) однина: Чим? Десятим вухом (десятим ЧИМ? вухом). 2) двоїна: Чим? ДвоМА вушиМА (двома ЧИМ? вушима; до речі, двоМА стоїть теж в орудн. відм. двоїни). 3) множина: Чим? ДесятьМА вухами (десятьма ЧИМ? вухами; хоч вухами і множина, "десятьМА" залишається у формі двоїни).
Всї 3 "форми" на запитання "ЧИМ?" відповідають в орудному відмінку. А у називному не всї.=)) Множина із означенням кількости не можне відповідати на запитання ЩО?, цебто бути у Наз.відм.
Ще раз ся повторю: називний відмінок множини в укр. мові можна використовувати лиш тоді, коли питання кількости виноситься "за рамки" — мої лапи/лапи скисли/де їхні лапи? (їхні — це невідомість щодо числа, ми не знаємо "їх" це скільки).
Висновок: множина не передбачає позначення кількости, це абстрактне поняття; двоїна повністю протилежна — в усіх наявних відмінках вона поєднується із кількістю.
А тепер щодо Вашого слова "десятилапі" (прикметник творений від 10+лапа), пропоную розглядати у словосполуці "десятилапІ тваринИ". Нам відомо, що є конкретно десять лап, кількість Є, і кількість стосується лиш слова "лапа", до тварин "десять" тут ніяк не відноситься. Ба більше до тварин тут взагалі не застосовується кількість (я сподіваюся Ви вловили весь прикол). Із словосполуки "десятилапі тварини" ми не знаємо скільки тварин мається, це абстрактне спільне число. Саме тому слово тварини подається у множині. Але ми знаємо кількість лап кожної тварини і їх десять, саме тому "лапа" подається у двоїні називного відмінку. "– Мамо, ХТО то такі намальовані? — ДесятилапІ тваринИ, синку.
Насамкінець проілюструю що станеться, якщо до "тварини" прив'язати бодай одне "множинне" число (умовно кажучи 2-4 це двоїнні).
Називний відмінок без кількости: Хто це? Десятилапі (хто?) тварини (хтозна скільки тварин, тому множина можлива у наз. відмінку).
Називний відмінок з кількістю: Хто це? Пять десятилапих (кого?) тварин (тварин 5, тому на питання "ХТО?" ми вимушені поставити множину у род. відмінку із питанням "КОГО").
Якщо замислити ся, то множина, далебі, і не дуже "крута"... Принаймні двоїна нічим не гірша... Якби в 1930х її не вилучили із правопису, то було б можливо все по гиншому... До того ж її треба сильно переосмислити. Її роль заключається далееееко не лише у використанні із словами "2, 3, 4, обидва тощо". Більшовики, либонь, думали, що ось виріжемо цю буржуазно-націолістичну хрінь, і все, ура. Але не все так просто...
Звичайно із двоїною (при її поверненні) буде багааато проблем (зокрема із прикметниками), але це вже гинша гісторія... Нехай бодай поняття таке відновлять у закладах освіти, на кшталт, за традицією у двоїні пишемо ОЧІ, ДВЕРІ, ГРАБЛІ, НОЖИЦІ.
Ще додам як беззаперечний доказ можливости використання двоїни з різними числами (наз. відм. лише із числами до 4) це:
Раніше у реченні при розмові про двоїну (і не лише) майже всї слова відмінювали ся. Наприклад: Се циМА двоМА очиМА бачено.
Числівники в орудному відмінку ніколи не знали форми так званої множини. Вони існували лише у двоїні (бо несли в собі кількісне значення!): двома, п'ятьма, дванадцятьма, сорокома, стома... і тому нинішня літературна норма успадкувала їх (варіянтів не було=) ).
А ось вказівні займенники в орудн. відмінку могли бути і в множині, і в двоїні. У двоїні, коли використовується основне слово речення у двоїні (всі слова схиляються у двоїну як я вже показував). У множині, коли кількість у реченні не згадується зовсім: Тими людьми роблено.
Двоїна: цима, тима, всіма, чиїма.
Множина: цими, тими, всіми, чиїми.
Дивовижно як багато ми втратили.
Тут хтось писав про "кухарку в мовознавстві". Ця дискусія – просто еталонний приклад.
Форми двоїни позначають 2-4 речі, тому в ній мало смислу - все рівно ще треба зазначати точну кількість.
Я ще чув "дві крапці" від своєї вчительки, та взагалі двоїна занепадає
Двоїна позначає точну кількість предметів (очі, легені, руці). Множина позначає невизначену кількість предметів (руки, води, тварини).
Відроджуємо двоїну разом !
Двоїни вживають не тільки після числівника "два", а й "три" та "чотирі". Тому двоїна насправді нічого не говорить про число. Що ж до потрібності зберегти двоїну в українській мові, то є доводи і за і проти. За: двоїна прожила в українській мові століття, аж до новожитніх часів. Проти: українська мова нічого не втратить без двоїни, а тільки спроститься.
Повторюся (вже писав вище). Двоїна позначає точну кількість предметів (очі, легені, руці). Множина позначає невизначену кількість предметів (руки, води, тварини).
Коли воротар на матчі обі/ручМА вхопив м'яч, весь стадіон підтримав його рукаМИ. У воротаря як людини очевидно є стала кількість рук (дві), тому пишемо орудний відмінок у двоїні – ручмА. Так звані "руки стадіону" – це розмите в плані кількости поняття, що навіть приблизно не позначає точне число предметів. Тому тут використовується саме множина.
Коли неправду повторюють мільйон разів, вона од того не перетворюється на правду. Іменників у двоїні вживають не тільки після числівника "два", "об(идв)а" / "об(идв)і", а й "три" та "чотирі": http://victorq10.blogspot.com/2012/09/blog-post_21.html?m=1 .
Oleksa Rusyn, так, дякую за посилання. Двоїна - це самодостатня "частина" (якщо це так можна назвати) мова, яка не потребує використання числівника перед нею. Напр., легені людини - це один із прикладів двоїни без числівника. Числівника немає, але всі розуміють, що говориться про дві (легені), про пару. А ось про приклад із множиною цього сказати не можна: органи людини. Їх бозна скільки. Кількість ми не знаємо, але їх багато.
Усі знають, що очі, легені тощо - парні органи, тож такі йменники не потребують числівника. Про букві цього не скажеш. Може буть дві, три чи чотирі букві. Тут аж ніяк не можна без числівника.
вони не потребують числівник, бо вони й так позначають визначену кількість предметів.
А я Вам хиба не те саме кажу? А от слово "букві" потребує, бо перед "букві" може буть і "дві", і "три", і "чотирі".
"українська мова нічого не втратить без двоїни, а тільки спроститься."
так і про кличний одмінок казали, і про розрізніння г/ґ, і про східноукраїнські форми "бачу вівці", і про давнішоминулий час.
Від "дві букви".
Дві літери (ДЖ, SC, OU...) = 1 один звук. Слово використовується тут (і далеко не лише там): ar25.org/article/pulsar-ukrayinoznavchyy-chasopys-nacionalnogo-onovlennya-partner-narodnogo-oglyadacha.html
Як у польській. Два графічних знаки = один звук.