Вічати .
3.3. З поіском прикладів до -yka/-yga все особливо запарно, адже неясно, чи це дійсно Єры, як в др. слові «мы» > укр. «ми», чи все ж надто твердо вимовлена етимолоґічна «Іже», як в закінченьї інфінітива «-ти».
До речі, Верхратьский жалівся на збідненьє фонетичного розмаїтья нашої мови більш як сто років тому, коли всіх галичан (і не тільки) переклинило і вони зачали виправляти слово «быти» на «бути» во всіх утвореннях, лишивши станом на зараз хіба слово «збитки», що іронічно.
(Постійні читачі каналу уже знають, що в прабалтослов’янській було *bū́ˀtei, що одображено в лит. bū́ti)
Беремо ще, до прикладу, рідкісне слово «задерика» (альт. форма до «задирака») і не второпимо, чи це *-yka, чи просто колишний *-ikъ з отим «-а» діяча. З «лутига» (назва рослини) та багатьма іншими теж неясно.
#імбиромовознавство
З «мотыка» житьє стає ще веселіше: мало того, що з його ПІЄ-коренями твориться катавасія, схожа описану в моїй статті про вити-вічати❗-віщати, з його суфіксом теж становище доволі дивне.
З одного боку, ми маємо рівнобіжне утвореньє в західноґерманській гілці праґерманської в вигляді *matukaz > «*mattjuk» > (суч.англ. mattock), яке натякає на можливість такого утворенья в праслов'янській мові суфікса *-ykъ із якого-небудь *-ūkos.
З іншого боку, вікісловник заявляє, що суфікс *-ykъ насправді є комбінацією суфіксів *-y та *-kъ, в протилежність простій сполуці *-ykъ, утвореній єрЫ-візацією етимолоґічного кінцевого «ū» в коренях, до яких приліпився *-kъ.
#імбиромовознавство
Calque™
