Усім доброго дня чи ночі, шановні добродії.
На жаль, у нас багато хто має найкращу латинку, найкращу кирилицю, і кожен має вміти нею читати, авжеж.
Що робити старим людям з поганим зором?
Що робити тим, хто зайшов на осідок уперше й читає leudiznano? Dwniõ? Uixwd? Як це читати? Уіксвд?! Я розумію, що можна зайти на правила читання, але запевняю, у людей нема стільки часу, аби цим займатися. А міжнародний фонетичний алфавіт читає мало хто. В результаті понаписують своїм варіянтом (авжеж, най-найкращим!), а инші - голову ламай.
Тому прохання добавити закон на сайт, який зобов’язує давати слово за чинним правописом хочаби в душках, або під описом слова!
Богато в кого ту нема часу й походження слова глянути, чи джерело на дане слово дати. Тож годі є ту про час говорити. Нема часу, то що тут забули? До кожного даного мною слова латинкою я даю вимову чи варіанти вимови загальноприйнятим у світі МФА. Найчастіше є передати чинним письмом праву руську вимову якого слова просто неможливо, бо в того самого слова їх може бути й з десять, і кожна права/питома. Та коли й писати чинним письмом усі десять варіантів вимови, то все не буде вірне відбиття звуків. То чого діля є лудити кривим відбиттям звуків? А, з иншого боку, писати “і” на місці “вузького” *о, чи “а” на місці /ẽ/ після /ч, ж, ш/, чи “я” на місці /ẽ/ після їнших приголосних мені просто не дасть сумління, атже /ẽ/ в руській не є звук [а], а на місці “вузького” *о не є звук [і], так само як “ять” не всюди є відбито як [і] – ба, в тім самім слові в різних формах всередині парадигми його відбиття буває різне. Пишучи кирилицею “межа”, ми тим самим автоматично вилучаємо з правильних можливих вимову сього слова зо звуком [d͡ʒ], засвідчену в говірках, й оголошуємо таку вимову за неправильну, хоча як раз вимова з [d͡ʒ] є тут вірніша, ніж вимова з [ʒ] (але й вимова з [ʒ] є вірна). Чого далеко ходити, ото, й таке “банальне” /ɲnʲ/ (“нь”) може в руській бути заступлено й алофонами {j̃, ŋ} – як їх писати кирилицею? На кирилицю є кладено задачу – передати вимову/звуки руської мови –, яку вона виконати геть не здатна. Чого ради дурити, пишучи “дев’ять”, кажучи, будь сим, воно вірно разить вимову [dɛvjatʲ], коли така вимова є геть непитома? Яка є користь писати “один” чи будь яке слово з /о/ без наголосу на початку слова, коли в тім самім такім слові, коли воно йде після слова з голосним на кінці, на місці /о/ вже йме бути не звук [о], а звук [wu̯~o̯]? Що, писати “вдин”? Чимало дурнів тут же се буде читати яко [vdɨn]. Читати писане чинним письмом (найскоріше, читати й мовити криво) є може й легше, та мові шкодить. Кирилиця чинного руського письма не знає такої засади, коли одна літера би могла значити кілько різних звуків. В латиниці ж є така засада по мовах скрізь. Мене вже томить про те саме писати. Перше ніж вимагати писати чинним письмом – на шкоду передусім руській мові – дайте собі труду відати, що є фонема, що є звук фонеми (алофон), що є ряд алофонів, що є позиційна зумовленість рефлексації фонем, що є фонотактика, й як вона може впливати на рефлексацію фонеми. Хочете знати вимову слова, просіть її писати в МФА. Не розумієте знаки МФА, навчіться їх. А від мене халтуру не вимагайте.
