Позбудьмося правила дев'ятки!

Жаль, що ви не згадали того, що передачі в тих мовах прийшли від народу, що так вимовляв слова, на відміну від нас, де правило дев’ятки прийшло від підавстрійських мовознавців. Гадаю, що заміни цьому правилу варто шукати а) в живій мові й б) у старіших записах, у мові класиків, зокрема в Нечуя-Левицького. 

Ne jaly, nie bo ceomou. Iesce raz, zvõcove yauleigne tvarcene u ‘pràvilie 9’ xirie i yz leadscoï móuvui na Zaxodie i yz veatscoï móuvui na Uzxodie. Obace panouagnémy leadscoï na Zaxodie, ta Zaxœd e, xay nepreamo, ta zemlepisno i blizjiy do Niemeçscinui ci Ousterscinui, pri mèinchie iztuic iz givoiõ niemeçscoiõ móuvoiõ bie na Pœudnie-Zaxodie Rousi i cerez niemeçsca seleigna tam i u sõsiedniax crayinax, to coli liecyna niemeçsca slova, a iz nimi i inchix móuv u niemeçscie, i bie cerpano cerez leadscõ iz leadscoiõ zvõcyneiõ u rousscõ, ne malo bie cerpano rousscoiõ i prosto yz niemeçscui preamui iztuicui. I u slœunicou Gelexœuscoho, popri  cerpagn iz ‘pravilomy 9’, sõty i ona iz ‹и› po zõbniex ci gõbniex — u slœunicou Grincenca e, coli yaca, ta mnieye, i tó, viedie, yz Zaxodou. Tomou ne vidjõ yac Neciouy-Leviçscuy eam e tou.

Поки я б уклав таке правило:

1 ) Чужий звук /ɪ/ (коротке “і” в англійській, німецькій) слід передавати через “и”:
бизіборд (busyboard)
Тим (Tim)

Inosoe, ‹Tim›, ta iz ‹busy› ne mogoste seagti po pricladie iz mèinchoiõ pràvilnœsttiõ eaghelscoï pravopisi, uzgleadomy na zveagymẽ /ɪ/. 

2 ) Чужий звук /i/ слід передавати як “і”:
стріт-фуд (street-food)
Вол-стріт (Wall Street)
стрім (stream)
хілси (heеls)

Yac ya’smi proti pisyma bóulgariçeiõ, ne mojõ dieliti cyto tout iz Vami u seimy. U cerpagnax meidj móuvami po Euroupie e, he pràvilo, zaxovano pravopisy ynui móuvui gerela, a zvõcove pritòceigne riecéuleno oustno, iz prostoromy nagœdnou xuitagnou, œd vuimóuvui blizjchoï móuvie gerela agy po onõ pitimieychõ rœdnie móuvie yna dana móuvça. U rousscœy móuvie i u rœdnax slovax moge yzocrema po /r/ ci gõbniex po govoriex mogé |i͡e| /ʲiː/ bouti riecéuleno i he [ɪ̝] ci [ɪ̯͡i, ɪ͡i̯], tomou pravopisy bóulgariçeiõ iz ‹і›, mieneatchi [ʲi], u tsciagnie pritòciti eaghel. ‹ee›, ‹ea›, ci niem., nzm. ‹ie›, unosity zayvui zàmetui. 

A cyto do plaxotnœu (/k, ɣ̞, x/), to po yix rousscà móuva znaié i /ʲi/ œd |i͡e|, ci [ʲɘ] œd /ɘ̞/ ( *ū), por. ‹sciepati› /skʲiˈpɑtɪ/, ‹xuiba› [xʲɘˈbɑ, xiˈbɑ]. 

2.1 ) Чужий звук /і/ у позиціях, що нагадують українські морфеми “-ин-” та “-ик”, слід передавати через “и”:
Карина
Каролина
Марина
комик
техник
динамика

Tac, /ɪ/, ta ne tomou cyto ‘nagadouiõty’ cytosi. 

2.2 ) Чужий звук /і/ в українських іменах слід передавати через “и”:
Редрих
Ричард

Ne ròzoumieiõ ceomou ‘tchoudgiy zvõc /i/’ tout, coli u móuvax gerela e tó /ɪ/ . 

Бо я часто помічав у себе та частково в інших, що волію казати по цих звуках “и” замість “і”, напр. не хілси, а хилси (heels) (приклад, де волію казати так не тільки я). 

Móuveaty i iz [ɪ] i iz [i]; opeatyge, bolye clopotou iz bóulgariçeiõ, iz yeï drœbeazcovomy tsciagnémy sieianisto sliedouati zvõcynie, neigy riecheigna. 

Мабуть, тому що з “і” виходять не дуже милозвучні поєднання в цих приголосних. В українській до того ж по цих приголосних на противагу рос., пол. і білоруській вимовляється /ɪ/, пор. великий, wielki, вялікі та великий.

Vuigadca.

Бо я часто помічав у себе та частково в інших, що волію казати по цих звуках “и” замість “і”, напр. не хілси, а хилси (heels) (приклад, де волію казати так не тільки я). 

Móuveaty i iz [ɪ] i iz [i]; opeatyge, bolye clopotou iz bóulgariçeiõ, iz yeï drœbeazcovomy tsciagnémy sieianisto sliedouati zvõcynie, neigy riecheigna. 

Мабуть, тому що з “і” виходять не дуже милозвучні поєднання в цих приголосних. В українській до того ж по цих приголосних на противагу рос., пол. і білоруській вимовляється /ɪ/, пор. великий, wielki, вялікі та великий.

Vuigadca.

“Móuveaty i iz [ɪ] i iz [i]; opeatyge, bolye clopotou iz bóulgariçeiõ, iz yeï drœbeazcovomy tsciagnémy sieianisto sliedouati zvõcynie, neigy riecheigna”
Вибачте, добродію Єлисію, як це читати й що це значить?
І, до речі, я вже питав, та Ви, здається, так і не відповіли: які саме джерела доводять вимову І з ятя й Е як двозвуки(дифтонги)?

 і в українській часто чути шось між [xʲ] та [ç] в вимові /хі/. То так, просто цікаво.

Гадаю, таки ваша правда. Мабуть вимова /xi/ як [xʲi⁓çi] й робить такі сполуки немилозвучними.

Opeaty sveata baga (vœu pieux). P. Blizniouc cazjé na vuimóuvõ [xʲ ~ ç] he pitimõ rousscie, a Vui: »Ymabouty Vascha prauda, ‘nemilozvõcynui’«. ?? I, pitimo, u ceimy e tou ‘nemilozvõccié’? 

І, до речі, я вже питав, та Ви, здається, так і не відповіли: які саме джерела доводять вимову І з ятя й Е як двозвуки(дифтонги)?

Ne nabridayte. O tœmy e pisano-perepisano, Google: “північноукраїнські дифтонги” i idete. ‘Dovodeaty’ … 🤦 

Вибачте, добродію Єлисію, як це читати й що це значить?

Vam niyaco, i dobrie. 

Це правда. Ну, здається, в літературній вимові такого не згадують, хоча з тим як це часто згадують в спільнотах відродження мови, може почнуть колись, якщо не справді не занепало. Ну й правопис щонайменше від Грінченка, до речі виходить він вже й тоді не бачив цього в наддніпрянців

Tó ne e docaz. 
Za perve, ocremo yac peredati zveagymea (nadzveagymea) |ʉ͡ɶ| na pisymie bóulgariçeiõ ne peredbaceno — bõdy yacui triebui peredge cerpaxõ yz pisymén cyto znacea(ty) incha zveagymena. I coli |ʉ͡ɶ| cde dalo /y/, na sloux e tó blizyco /i/, tomou za xuibagna yna ocrema pisymene u bóulgariçie, coristaxõ yz ‹і›, ta tó ne znacity oge tó bie tomou cyto ne bie rœzniçui u dieystvnie zvõciagnie. He dodatcovuy nepreamuy docaz tomou e i te cyto coli ranieye |ʉ͡ɶ| na Pœudnie-Zaxodie bie iesce xirenieye /ʏ ~ ʉ/, to pro peredatchõ tseoho coristaxõ yz pisymén ‹у, ꙋ, ю, ѫ›, a u tœmy jadna plauleigna iz zveagymeamy /u/ u vuixodie ne posteriegayemo. 

Za drougoe, ne pravi bea Gelexœuscuy iz Siniauscuimy cyto do ròzrœzneigna na “{i}” iz [ʲ] ta bez, pischõtchi, na pr., ‹діл› : ‹дїл›, adge rœzniça e ne ino u ‘meaccosti’ — sõty govorui cde [ʲ] e i pered [i] yz *ē / *oy, i pered /y/ yz *o-peregolosou. 
I cyto do ‘ne baci’, Grincenco moge i ne ‘vidieti’ (ne ciouti) rœzniçõ (a moge i ciouti — toho nam ne viesti, atge na pisymie bóulgariçeiõ nie yaco tó peredati), ta treba e derjati u oumie cyto pro “Pœunœcy”, a tó e uclioucyno Boslo (yzocrema Cuyeüscina) pitimuy œdcreat o-peregolosou e dvogouc xibou /u͡o̝ ~ ʉ͡ɶ/ iz rœznui inchozvõcui — zemla cde Grincenco gi, a /ʏ(ː)/ e “pœdenno-zaxœdnuy” proteag *o-peregolosou. A “pœudenno-zaxœdnuy” œdcreat o-peregolosou xirieuchi na Uzxœd, bie storonscuy na Uzxodie, tomou móuvçi na Uzxodie mogõ i ne oumieti œdrœzniti inchozvõcui “pœudenno-zaxœdnoho” /ʏ(ː)/ œd /ʲi/, ponevagy u Boslie ta na Pœunoci, natómiesty, bie /u͡o̝ ~ ʉ͡ɶ/.

Za trèitte, e ciela nizca iesce procix œdcreatœu ci proteagœu *o-peregolosou, he otó “pœunœcynœi” xibou /u͡o̝ ~ ʉ͡ɶ/ iz rœznui inchozvõcui, cyto yea nie yaco ne upisati ni u ‹i› ni u ‹ï› bóulgariçui. 

Тут трохи всякого про твердість перед і, зокрема карта з АУМ, де це ще було

Iesce raz, he pisau eimy ouge vuisje, bõdy yacami ròzmóuvami o ròzrœzneinie za ‘meaccœsttiõ’ mogemo prosto néxtouati, atge ona e daleco ne golóuna, ne riechalna u ròzrœzneignie proteagœu *ē / *oy ta proteagœu *o-peregolosou. Iesce raz, i Gelexœuscuy i Siniauscuy tou xuibiste. Aino, u iniex govoriex e rœzniça meidj *ē / *oy ta *o-peregolosomy u [ʲ] poperedou, ta inde po govoriex ni. 

1. /ɪ/ - звук “и”
2. /i/ - звук “і”, що не пом’якшує переднішого приголосного
3. /ʲi/ - звук “і”, що пом’якшує передніший приголосний

Звук і м’який, один, що має свою крому букву на відміну від  ьо ьу ье ьа 
Як м’який голосний звук може не пом’якшувати попередній приголосний?

Bzdourõ pischete.

Зараз добродій Єлисій розкаже, що “І з О” – це МФА [y~ʏ~іʷ], а “І з ятя” – це [i͡e], і це зовсім різні звуки з різних планет, що не змішуються, немов ртуть і жир. А ще є “і з Е”, “І з Ь”, “І з Ъ”, “І з У”, а ще “І з И”. 
А ще є “И з І”, “И з ЬІ”, “И з Ь”, “И з Ъ”, тому нам усім треба вивчити напам’ять ЕСУМ. 
У багатьох місцевостях “І з О” злилося з іншими І і звуцьки (фонетично), і звучинно (фонематично). Є й такі, в яких не звуцьки, але звучинно (тобто вимовляються по-різному, але сприймаються як одне). 
“У південноукраїнських говірках звук u2 (рефлекс о у складах, що за ними в наступному складі первісно йшов слабкий єр) зазнав просунення вперед і знеогублення в XVII ст.” – Шевельов, с. 768. Я не розумію, чому добродій Єлисій аж так заперечує знеогублення І з О, засвідчене, за словами Шевельова, на Полтавщині й не тільки в 17 ст. 
До речі, виявляється, я наче не настільки здурів! “За своїм характером ця зміна була асимілятивна: голосний приподібнювався до попереднього j за місцем артикуляції.” (с. 845) (про И після Й).

Simy peresmuicagnémy glouzouyete ne yz mene, a pered usiemy yz rousscoï móuvui. 

“що не змішуються” — ya’smi tacoho nicda nicde ne pisau ni reucl! Plauleigna sõty u bõdy yacie móuvie, i u rousscie. E plauleigne i u proteaziex *ē / *oy ta *o-peregolosou. U brytscœy eaghelscie e po govoriex plauleigne, o iztocy, /ð/ : /v/ u /v/. Niemeçscà móuva na Niemeçscinui ta Ousterscinie nuinie bœlcheisttiõ (coli i tó) ne ròzrœzniaié /æ/ ‹ä› ta /ɛ/, /eː/ ‹e›, ‹eh›, ale na Svidscinie taca rœzniça e dosi, a pravopisno e ròzrœzniano usiõdui. U sviedscœy móuvie, inui govorui ne ròzrœzniaiõty meidj /ʃ/ ta /ɧ/, olni inui ròzrœzniaiõty. U portougalscœy móuvie e perveisnõ rœzniçõ /ʃ/ : /t͡ʃ/ zaxovano nuinie lixye na Pœunoci — usiõdui inde e plauleigne u odin zvõc /ʃ/, ale u pravopisi rœzniça e. 

»Єлисій аж так заперечує знеогублення І з О« 

Ya ne cazjõ cyto toho neyma. Ya cazjõ cyto nevœilno e néxtouati tuimi govorui cde rœzniça e. Pacye, i cde crõglenœsty e slabcha, rœzniçõ e ceasto proyauleno inacye.

1. /ɪ/ - звук “и”
2. /i/ - звук “і”, що не пом’якшує переднішого приголосного
3. /ʲi/ - звук “і”, що пом’якшує передніший приголосний

Звук і м’який, один, що має свою крому букву на відміну від  ьо ьу ье ьа 
Як м’який голосний звук може не пом’якшувати попередній приголосний?

Bzdourõ pischete.

То поясніте, я баяже вимовити того не можу 

1. /ɪ/ - звук “и”
2. /i/ - звук “і”, що не пом’якшує переднішого приголосного
3. /ʲi/ - звук “і”, що пом’якшує передніший приголосний

Звук і м’який, один, що має свою крому букву на відміну від  ьо ьу ье ьа 
Як м’який голосний звук може не пом’якшувати попередній приголосний?

Bzdourõ pischete.

То поясніте, я баяже вимовити того не можу 

Дозвольте мені. Дійсно, І може не пом’якшувати попередній приголосний. 
Найчастіше це відбувається на стику слів (“кіТ І пес”, “оД Іскри”) і складниць(морфем) (“беЗІменний”, “беЗІніціативний”, “деЗІнфекція”): виділені приголосні тверді. Це правила вимови літмови.
Окрім того, в деяких місцевостях І з О, звісно, не пом’якшує попередній приголосний (“гЛІд”, де Л твердий, чув особисто не раз).

1. /ɪ/ - звук “и”
2. /i/ - звук “і”, що не пом’якшує переднішого приголосного
3. /ʲi/ - звук “і”, що пом’якшує передніший приголосний

Зараз добродій Єлисій розкаже, що “І з О” – це МФА [y~ʏ~іʷ], а “І з ятя” – це [i͡e], і це зовсім різні звуки з різних планет, що не змішуються, немов ртуть і жир. А ще є “і з Е”, “І з Ь”, “І з Ъ”, “І з У”, а ще “І з И”. 
А ще є “И з І”, “И з ЬІ”, “И з Ь”, “И з Ъ”, тому нам усім треба вивчити напам’ять ЕСУМ. 

Я ж написав про “зразкову українську мову”, чого б то він досікався до цього, коли це правда?

У багатьох місцевостях “І з О” злилося з іншими І і звуцьки (фонетично), і звучинно (фонематично). Є й такі, в яких не звуцьки, але звучинно (тобто вимовляються по-різному, але сприймаються як одне).

Можете пояснити будь ласка на прикладах будь ласка?

“У південноукраїнських говірках звук u2 (рефлекс о у складах, що за ними в наступному складі первісно йшов слабкий єр) зазнав просунення вперед і знеогублення в XVII ст.” – Шевельов, с. 768. Я не розумію, чому добродій Єлисій аж так заперечує знеогублення І з О, засвідчене, за словами Шевельова, на Полтавщині й не тільки в 17 ст. 
До речі, виявляється, я наче не настільки здурів! “За своїм характером ця зміна була асимілятивна: голосний приподібнювався до попереднього j за місцем артикуляції.” (с. 845) (про И після Й).

Дуже цікава розвідка, дякую! 

То поясніте, я баяже вимовити того не можу

Дозвольте мені. Дійсно, І може не пом’якшувати попередній приголосний. 
Найчастіше це відбувається на стику слів (“кіТ І пес”, “оД Іскри”) і складниць(морфем) (“беЗІменний”, “беЗІніціативний”, “деЗІнфекція”): виділені приголосні тверді. Це правила вимови літмови.

Але же це просто “и”: кіт и пес, од искри, безименний…
Щоби вимовити “і” не пом’якшивши передній приголосний, треба зробити перерву або змичку (ʔ)

Окрім того, в деяких місцевостях І з О, звісно, не пом’якшує попередній приголосний (“гЛІд”, де Л твердий, чув особисто не раз).

Я не можу в’явити як це
Чи це щось середнє між “і” й “и”

> Я не можу в’явити як це
> Чи це щось середнє між “і” й “и”

Аа
Я знаю, що передово /і/ в закритих був проміжний /y/ 
Тобто десь він став /ʏ/??, але тоді дурно звати цей звук “і” що не пом’якшує передній приголосний

Жаль, що ви не згадали того, що передачі в тих мовах прийшли від народу, що так вимовляв слова, на відміну від нас, де правило дев’ятки прийшло від підавстрійських мовознавців. Гадаю, що заміни цьому правилу варто шукати а) в живій мові й б) у старіших записах, у мові класиків, зокрема в Нечуя-Левицького. 

Ne jaly, nie bo ceomou. Iesce raz, zvõcove yauleigne tvarcene u ‘pràvilie 9’ xirie i yz leadscoï móuvui na Zaxodie i yz veatscoï móuvui na Uzxodie. Obace panouagnémy leadscoï na Zaxodie, ta Zaxœd e, xay nepreamo, ta zemlepisno i blizjiy do Niemeçscinui ci Ousterscinui, pri mèinchie iztuic iz givoiõ niemeçscoiõ móuvoiõ bie na Pœudnie-Zaxodie Rousi i cerez niemeçsca seleigna tam i u sõsiedniax crayinax, to coli liecyna niemeçsca slova, a iz nimi i inchix móuv u niemeçscie, i bie cerpano cerez leadscõ iz leadscoiõ zvõcyneiõ u rousscõ, ne malo bie cerpano rousscoiõ i prosto yz niemeçscui preamui iztuicui. I u slœunicou Gelexœuscoho, popri  cerpagn iz ‘pravilomy 9’, sõty i ona iz ‹и› po zõbniex ci gõbniex — u slœunicou Grincenca e, coli yaca, ta mnieye, i tó, viedie, yz Zaxodou. Tomou ne vidjõ yac Neciouy-Leviçscuy eam e tou.

Даруйте, я не дуже розумію, що хочете сказати.

Поки я б уклав таке правило:

1 ) Чужий звук /ɪ/ (коротке “і” в англійській, німецькій) слід передавати через “и”:
бизіборд (busyboard)
Тим (Tim)

Inosoe, ‹Tim›, ta iz ‹busy› ne mogoste seagti po pricladie iz mèinchoiõ pràvilnœsttiõ eaghelscoï pravopisi, uzgleadomy na zveagymẽ /ɪ/. 

Я не зважав на так звану “правильність” правопису, просто подав як приклад. Чому ви до мене присікаєтесь?

2 ) Чужий звук /i/ слід передавати як “і”:
стріт-фуд (street-food)
Вол-стріт (Wall Street)
стрім (stream)
хілси (heеls)

Yac ya’smi proti pisyma bóulgariçeiõ, ne mojõ dieliti cyto tout iz Vami u seimy. U cerpagnax meidj móuvami po Euroupie e, he pràvilo, zaxovano pravopisy ynui móuvui gerela, a zvõcove pritòceigne riecéuleno oustno, iz prostoromy nagœdnou xuitagnou, œd vuimóuvui blizjchoï móuvie gerela agy po onõ pitimieychõ rœdnie móuvie yna dana móuvça.

На мою думку, якби ми вимовляли чужі слова на український лад, то вимовляли б десь так, як я оце описав у своєму правилі. Ви хочете сказати, що природній українець би вимовив ці слова через /и/?

U rousscœy móuvie i u rœdnax slovax moge yzocrema po /r/ ci gõbniex po govoriex mogé |i͡e| /ʲiː/ bouti riecéuleno i he [ɪ̝] ci [ɪ̯͡i, ɪ͡i̯], tomou pravopisy bóulgariçeiõ iz ‹і›, mieneatchi [ʲi], u tsciagnie pritòciti eaghel. ‹ee›, ‹ea›, ci niem., nzm. ‹ie›, unosity zayvui zàmetui.

Але ж ми говоримо про зразкову мову, не про говірки.

2.2 ) Чужий звук /і/ в українських іменах слід передавати через “и”:
Редрих
Ричард

Ne ròzoumieiõ ceomou ‘tchoudgiy zvõc /i/’ tout, coli u móuvax gerela e tó /ɪ/ . 

Дякую, що вказали на неточність. У правилі мав на увазі, що називаючи дитину перейнятим іменем, яке по моєму правилу передане через “і”, слід ці “і” міняти на “и”, отже уявного чужинця Редріха слід називати Редріхом, зате українця - Редрихом (без образ до Путятина). Мотувую це тим, що згадуючи імена чужинців, ми жадаємо передати їх вимову (деколи коротке германське “і” вимовляється як [i:], що ви Єлисію самі й написали), коли імена українців ми зукраїнщуємо. 

Але же це просто “и”: кіт и пес, од искри, безименний…

Щоби вимовити “і” не пом’якшивши передній приголосний, треба зробити перерву або змичку (ʔ)

Та ні ж бо! Це саме І!

Я не можу в’явити як це

Чи це щось середнє між “і” й “и”

Ні, це саме І. Я спробую знайти приклади. 

Я знаю, що передово /і/ в закритих був проміжний /y/ 

Тобто десь він став /ʏ/??, але тоді дурно звати цей звук “і” що не пом’якшує передній приголосний

Ні ж! Багато де це саме І, що дуже мало відрізняється або не відрізняється од І з ятя.

 і в українській часто чути шось між [xʲ] та [ç] в вимові /хі/. То так, просто цікаво.

Гадаю, таки ваша правда. Мабуть вимова /xi/ як [xʲi⁓çi] й робить такі сполуки немилозвучними.

Opeaty sveata baga (vœu pieux). P. Blizniouc cazjé na vuimóuvõ [xʲ ~ ç] he pitimõ rousscie, a Vui: »Ymabouty Vascha prauda, ‘nemilozvõcynui’«. ?? I, pitimo, u ceimy e tou ‘nemilozvõccié’? 

Невже це так? Мені здалося Антон має на увазі сьогочасну вимову в більшості українців, не питому, бо ж написав “часто чути”. Та й чого б то /x/ пом’якшувалось перед /i/?

1. /ɪ/ - звук “и”
2. /i/ - звук “і”, що не пом’якшує переднішого приголосного
3. /ʲi/ - звук “і”, що пом’якшує передніший приголосний

Звук і м’який, один, що має свою крому букву на відміну від  ьо ьу ье ьа 
Як м’який голосний звук може не пом’якшувати попередній приголосний?

Bzdourõ pischete.

То поясніте, я баяже вимовити того не можу 

Поясню я, коли ви не проти.
Якщо добре володієте англійською: вимовте англійське “steel”. Десь так вимовляється українське “стіл”.
А тепер вимовте англійське “still”. Приблизно так вимовляється укр. “стил”. Ось і вся різниця.

Зараз добродій Єлисій розкаже, що “І з О” – це МФА [y~ʏ~іʷ], а “І з ятя” – це [i͡e], і це зовсім різні звуки з різних планет, що не змішуються, немов ртуть і жир. А ще є “і з Е”, “І з Ь”, “І з Ъ”, “І з У”, а ще “І з И”. 
А ще є “И з І”, “И з ЬІ”, “И з Ь”, “И з Ъ”, тому нам усім треба вивчити напам’ять ЕСУМ. 
У багатьох місцевостях “І з О” злилося з іншими І і звуцьки (фонетично), і звучинно (фонематично). Є й такі, в яких не звуцьки, але звучинно (тобто вимовляються по-різному, але сприймаються як одне). 
“У південноукраїнських говірках звук u2 (рефлекс о у складах, що за ними в наступному складі первісно йшов слабкий єр) зазнав просунення вперед і знеогублення в XVII ст.” – Шевельов, с. 768. Я не розумію, чому добродій Єлисій аж так заперечує знеогублення І з О, засвідчене, за словами Шевельова, на Полтавщині й не тільки в 17 ст. 
До речі, виявляється, я наче не настільки здурів! “За своїм характером ця зміна була асимілятивна: голосний приподібнювався до попереднього j за місцем артикуляції.” (с. 845) (про И після Й).

Simy peresmuicagnémy glouzouyete ne yz mene, a pered usiemy yz rousscoï móuvui. 
“що не змішуються” — ya’smi tacoho nicda nicde ne pisau ni reucl! Plauleigna sõty u bõdy yacie móuvie, i u rousscie. E plauleigne i u proteaziex *ē / *oy ta *o-peregolosou. U brytscœy eaghelscie e po govoriex plauleigne, o iztocy, /ð/ : /v/ u /v/. Niemeçscà móuva na Niemeçscinui ta Ousterscinie nuinie bœlcheisttiõ (coli i tó) ne ròzrœzniaié /æ/ ‹ä› ta /ɛ/, /eː/ ‹e›, ‹eh›, ale na Svidscinie taca rœzniça e dosi, a pravopisno e ròzrœzniano usiõdui. U sviedscœy móuvie, inui govorui ne ròzrœzniaiõty meidj /ʃ/ ta /ɧ/, olni inui ròzrœzniaiõty. U portougalscœy móuvie e perveisnõ rœzniçõ /ʃ/ : /t͡ʃ/ zaxovano nuinie lixye na Pœunoci — usiõdui inde e plauleigne u odin zvõc /ʃ/, ale u pravopisi rœzniça e. 
»Єлисій аж так заперечує знеогублення І з О« 
Ya ne cazjõ cyto toho neyma. Ya cazjõ cyto nevœilno e néxtouati tuimi govorui cde rœzniça e. Pacye, i cde crõglenœsty e slabcha, rœzniçõ e ceasto proyauleno inacye.

Годі вже. Добродію Єлисію, я наполягаю: дайте, будь ласка, повний список звучин(фонем), які має передавати Ваше письмо. Причому бажано не тільки голосних (яких, судячи з усього, більше, ніж 11), а й приголосних (скільки там /ш/? 2? 3?)

Невже це так? Мені здалося Антон має на увазі сьогочасну вимову в більшості українців, не питому, бо ж написав “часто чути”. Та й чого б то /x/ пом’якшувалось перед /i/?

Я таки мав на гадці, шо така вимова звичайна, не знаю. Мабуть, пов’язана якось із злиттям /i̞/ (< *o) та /ʲi/ (< *ě), але підстав вважати це впливом московської не бачу. Звучина /i/ наче палаталізує будь-які приголосні перед собою через коартикуляцію. На приклад, так зване явище “кіста” випливає якраз через палаталізацію перед /i/, бо /t/ палаталізується до [c], котре нагадує палаталізоване [kʲ] в /ki/. Причина цьому, як я розумію, коартикуляція, просто природа вимови /i/ та вкраїнського звуцтва. Палатальне /i/ впливає на місце артикулювання приголосних перед собою, наближаючи язик до твердого піднебіння.

Невже це так? Мені здалося Антон має на увазі сьогочасну вимову в більшості українців, не питому, бо ж написав “часто чути”. Та й чого б то /x/ пом’якшувалось перед /i/?

Я таки мав на гадці, шо така вимова звичайна, не знаю. Мабуть, пов’язана якось із злиттям /i̞/ (< *o) та /ʲi/ (< *ě), але підстав вважати це впливом московської не бачу. Звучина /i/ наче палаталізує будь-які приголосні перед собою через коартикуляцію. На приклад, так зване явище “кіста” випливає якраз через палаталізацію перед /i/, бо /t/ палаталізується до [c], котре нагадує палаталізоване [kʲ] в /ki/. Причина цьому, як я розумію, коартикуляція, просто природа вимови /i/ та вкраїнського звуцтва. Палатальне /i/ впливає на місце артикулювання приголосних перед собою, наближаючи язик до твердого піднебіння.

“Звучина /i/ наче палаталізує будь-які приголосні перед собою через коартикуляцію.”
Ні. Я сказав вище: на стику слів (“кіТ І пес”) і складниць (морфем) (“беЗІменний”) І незалежно од природи не пом’якшує попередній приголосний.
Не кажучи вже про те, що “поправною вимовою” добродія Єлисія (що воно за звір загалом — докладніше питайте в нього) це (І з О та І з ятя/Е/тощо) мають бути різні звучини. 

 Добродію Єлисію, я наполягаю: дайте, будь ласка, повний список звучин(фонем), які має передавати Ваше письмо.

Було б цікаво побачити повне пояснення його правопису. А доти припускаю, що воно записує “по-праслов’янськи”. Або взагалі треба пройтися історією, може за Шевельовим, й усе виписати хах. Може це вже хтось зробив

Я ще не занурювався, але отут перші двадцять сторінок такі таблиці ніби І.В. Дудко, Ю.С. Макарець. Історична фонетика української мови. Навчально-методичний посібник. Може десь є й кращі, справді треба якісь підручники шукати

Про говірки отаке побачив (теж ще не розбирав), але мабуть не зведено в якусь одну систему за походженням Олександр Іщенко. Інвентар звуків у діалектах: до проблеми витоків української мови

Невже це так? Мені здалося Антон має на увазі сьогочасну вимову в більшості українців, не питому, бо ж написав “часто чути”. Та й чого б то /x/ пом’якшувалось перед /i/?

Я таки мав на гадці, шо така вимова звичайна, не знаю. Мабуть, пов’язана якось із злиттям /i̞/ (< *o) та /ʲi/ (< *ě), але підстав вважати це впливом московської не бачу. Звучина /i/ наче палаталізує будь-які приголосні перед собою через коартикуляцію.

Це не завжди так. Прикметно, в мовах на захід від української /i/ не пом’якшує передніших приголосних. В українських словах з /i/ з *о та *е передніший приголосний у відмінках не м’який (/stola/), то чому б у головній формі приголосний би був пом’якшений (/stʲil/)?
 + недарма в класиці подибуєш алофони з “и”: 
“жупани кармазинниї” (Тарас Шевченко)
“поготив”, “вин”, “ниж” (з живих уст)

На приклад, так зване явище “кіста” випливає якраз через палаталізацію перед /i/, бо /t/ палаталізується до [c], котре нагадує палаталізоване [kʲ] в /ki/. Причина цьому, як я розумію, коартикуляція, просто природа вимови /i/ та вкраїнського звуцтва. Палатальне /i/ впливає на місце артикулювання приголосних перед собою, наближаючи язик до твердого піднебіння.

Ви ж наводите фонему /ʲi/ (< *ě), яка сама по собі надм’яка.

Даруйте, я не дуже розумію, що хочете сказати.

Cyto tòcyno ne ròzoumieyete?

Я не зважав на так звану “правильність” правопису, просто подав як приклад. Чому ви до мене присікаєтесь?

Nicy osobista. Tse tou puitagne e i tac ouge izcladno, to radieye e ne izcladnieychiti’ho zayvo.

2 ) Чужий звук /i/ слід передавати як “і”:

На мою думку, якби ми вимовляли чужі слова на український лад, то вимовляли б десь так, як я оце описав у своєму правилі. Ви хочете сказати, що природній українець би вимовив ці слова через /и/?

U rousscœy móuvie i u rœdnax slovax moge yzocrema po /r/ ci gõbniex po govoriex mogé |i͡e| /ʲiː/ bouti riecéuleno i he [ɪ̝] ci [ɪ̯͡i, ɪ͡i̯], tomou pravopisy bóulgariçeiõ iz ‹і›, mieneatchi [ʲi], u tsciagnie pritòciti eaghel. ‹ee›, ‹ea›, ci niem., nzm. ‹ie›, unosity zayvui zàmetui.

Але ж ми говоримо про зразкову мову, не про говірки.

Ya inacye ròzoumieiõ “izrazcovõ móuvõ”. 
Cmietyte, ya’smi tociu zvõcui: [ɪ̝] ci [ɪ̯͡i, ɪ͡i̯] he mœgyna riecéuleigna |i͡e| /ʲiː/ po /r/ (v. vuisje), siõduige mogemo dodati iesce [i(ː), i̞(ː)], bez [ʲ] poperedou — ne [ɪ]. I xotcha i |i͡e| /ʲiː/ tacui mogé bouti riecéuleno he [ɪ] incoli, ta se ne e cyto mienix tout, u razie /r/ poperedou. Tomou Vasche puitagne o ‘/и/’ nie yac ròzoumieti. 

Ic izrazcovie vuimóuvie. Ya voliõ vidieti rousscõ móuvõ he bœilcheboslovõ (pluricentric), a tó i tomou, pered usiemy cyto perveisno rousscà móuva, viedgiyscui, e “pd.-zx.” ta “pn.-boselna”, a iesce ocremo “voluinsca” sòstavity ocremõ odiniçõ, ta “carpatsca”, i tomou cyto nuinie imemo iesce rousscõ móuvõ za medjami Oucrayinui, he otó na Serbscinie, Slovaçscinie, Leadscinie, Roumounscinie, Bielorousi, Veatscinie. Inoboslove teajagne (treatment) givity yzocrema œddielniçscui vieiagna. I cinnà pravopisy bóulgariçeiõ vuinosity crayscui rœznovidui rousscoï móuvui za yeï medjui. Se e odin bœc zàmetou. Ale tou e isce tònycha riecy: prosto rœzna garnœsty ou móuvçœu rœznuix govorœu tcholoncouati vidovita zveagymena u pèunax otoceignax. Otge i lixiuchi ostorony puitagne bœilcheboslovosti ci rœznuix crayscuix stanardœu, i prosto ouceatchi dieti “popraunie vuimóuvie”, coli u yix tcholoncouagnie neyma, na pr., [rʲi(ː)], to yn ouciteil marno bõdé tsciati ouciti yea tacoï vuimóuvui — oni prosto ne imõty unimati yõ i na sloux. Coli ou ti móuvçi znaiõty tcholoncouagne /r/ ino he [r(ˠ)], to yim cazji [rʲi(ː)], oni i tac imõty móuviti [rɪ̝(ː) ~ rˠi(ː) ~ ri̞]. 

2.2 ) Чужий звук /і/ в українських іменах слід передавати через “и”:

Редрих
Ричард

Ne ròzoumieiõ ceomou ‘tchoudgiy zvõc /i/’ tout, coli u móuvax gerela e tó /ɪ/ . 

Дякую, що вказали на неточність. У правилі мав на увазі, що називаючи дитину перейнятим іменем, яке по моєму правилу передане через “і”, слід ці “і” міняти на “и”, отже уявного чужинця Редріха слід називати Редріхом, зате українця - Редрихом (без образ до Путятина). Мотувую це тим, що згадуючи імена чужинців, ми жадаємо передати їх вимову (деколи коротке германське “і” вимовляється як [i:], що ви Єлисію самі й написали), коли імена українців ми зукраїнщуємо. 

Ale u imenax na ‹•rich› e niemeçsca vuimóuva iz /ɪ/. Œdcui pac mogé bouti u podagnie rousscoiõ bouti ‹Редріх›? A p. Põteatin pisché svoye imea za moscalscoiõ vuimóuvoiõ ; a sõmniõ cyto œn mnity “pœunœcynõ” rousscõ vuimóuvõ. Inchami slovami, bay dougye, ci ynõ niemeçscõ ditinõ abo rousscõ iz imeamy na niem. ‹•rich›, tam use bõdé /ɪ/, iz vuineatcomy “pœunœcynoï” vuimóuvui [ɪ̝, ɪʲ, i̞].