Українська латинка

> > Не складно. Я пишу то звяжмя ‹œu› латиницею, на пр.:
> > ‹dœum› [dym, dʏm, dɥ͡iʷm, dʷim, di͡β̞m, dʉm, dʉ͡ɵm, dʉ͡ɞm, dʉ͡ɘm›. Знаючи руську, не є складно знати, де писати ‹œu›, де ‹é›, де ‹ei›, а де ‹eû›:
> > ‹sœuc› /syk/ : ‹sécl› /si͡ek/, ‹rœuc› /rʏk, rʉ͡œk/ : ‹réc› /ri͡ek/ : ‹reûcl› /ri͡ʉk/, ‹vœuz› /wʏz/ : ‹veûzl› /wi͡ʉz/.
> > Крім того, вчить правильній вимовї, а не тупій “літературній”.
>
> А як саме можна навчитися правильній вимовї, а не тупій “літературній”?

Добродію Богдане, це напівпорожні твердження. Так звана “правильна вимова” всюди, чи не в кожному (колишньому) районі своя. Нічого ж “тупого”, “неправильного” в літературній немає.
> > Ну, на пр., розрізненнє фонем:
> > /ʲi ~ i͡e/ : /y ~ ʉ ~ u͡o/ : /i͡ʉ/ : /i ~ e͡i/ — всі нинї пишемо ‹і (ї)›, /ɘ̞ ~ ɤ/ : /ɪ/ — обї нинї пишемо ‹и›, /ɛ/ : /æ/ — обї нинї пишемо ‹е (є)›, /ʷɔ/ : /ɔ/ — обї нинї пишемо ‹о (йо, ьо)›, /u/ : /ʊ/ — обї нинї пишемо ‹у (ю)›, /e, a/ : /i͡e ~ / — обї нинї пишемо ‹а›.
>
> Щодо /ʲi ~ i͡e/ : /y ~ ʉ ~ u͡o/ та /ɘ̞ ~ ɤ/ : /ɪ/ ясно. А от де треба мовити æ замїсть ɛ? Як зрозумїти, де має бути /i ~ e͡i/ ?
>
> Невже справдї необхідно перечитувати всї вашї змїнки та ще й купу науковойи літератури й нема швидшого способу навчитися руській вимовї?

Далеко не всюди /ʲi ~ i͡e/ : /y ~ ʉ ~ u͡o/ та /ɘ̞ ~ ɤ/ : /ɪ/, як я їх називаю, “різні И”, “різні Е”, “різні І” й “різні О” розрізняється. Така “правильна вимова”, якої нас намагається навчити через свій кривопис добродій Єлисій, існує, мабуть, тільки в його уяві. Не пригадую, щоб хоч десь була місцевість, у якій були б усі звучини, що є в його письмі. У ньому, схоже, є всі звучини (фонеми), які хоч десь є (розрізняються) на Україні

Хай там як, а я хочу навчитися цїєйи вимови.

> Хай там як, а я хочу навчитися цїєйи вимови.

Загалом діло схвальне, бажаю успіху. Ось тільки особисто мені неясно, якої саме “цієї вимови”. Я кілька разів просив добродія Єлисія дати, якщо є, звукозаписи явної “такої” вимови, та поки нічого. Може, таки діждемося, бо самому дуже цікаво

Вимови правильнойи, а не літературнойи. Діалекту, що розрізняє якнайбільше фонем руських.

> Вимови правильнойи, а не літературнойи. Діалекту, що розрізняє якнайбільше фонем руських.

Вибачте, а що саме Ви називаєте “літературною вимовою”? І чому саме Ви вважаєте її “неправильною”?

“…діалекту, що розрізняє якнайбільше фонем руських.”

1. Цей діалект буде нерідний, чужий для Вашої місцевості.
2. Тут уже не раз про це було: взяти один діалект, “що розрізняє якнайбільше фонем руських”, означає оголосити його “найбільш правильним”, “найукраїнськішим” (а тут і не тільки, звісно, є люди, що намагаються спілкуватися ще українськішою українською, ніж сама українська), а інші (тобто переважну більшість діалектів Української мови!) –  “менш українськими”, “менш правильними”/“неправильними”.
3. Можливо, я Вас здивую, але більшість діалектів – шестизвучинні (звучина – фонема), коли йдеться про голосні під наголосом. Тобто загальний вид А – О – У – Е – И – І зберігається. Є місцевості (наприклад, моє оточення), де І з О й І з Е/ятя тощо можуть розрізнятися як звуки, (той, що з О, приогублений), але не розрізняються як звучини.

Ось, скажімо, є місцевість, де А – О – У – Е – И (І злився з И). Хочете сказати, що цей діалект “неправильний”?

І навіть якщо є один “найправильніший” діалект, то дивно його шукати за кількістю фонем. У мові ж завжди бореться простота й складність; зокрема різних частин – у праукраїнській ставало менше голосних, але більше приголосних, наприклад. Ну й де що залишилося це, сказати б, випадковість. Звісно, етимологічний правопис, який показує історію, а за вимову окремо подає всі наявні, може існувати, точніше вже тут існує, але чи багато він каже про правильність?

Добродію Єлисію, я Вам писав, повторю ще тут, бо тут це найдоречніше: дайте, будь ласка, я просто наполягаю:

1. список звучин, які має передавати Ваше письмо; 
2. їхнє звучання, хоча б основне, у закритому/одкритому складах; 
3. запис їх. 

Знаєте, свого часу я був десь проти букв із дурницями. Але завдяки Вашому письму зрозумів, що може бути щось набагато гірше. 
Скажіть, будь ласка, а що заважає Вам писати, латинкою чи кирилицею, з дурницями, як це вже пробували раніше? 
Наприклад, i͡e=ѣ або ě
e͡i = é, ē, ê абощо
У з носового = ỹ
И з Ъ = Ӥ Ш із С = С̌ 
Тощо.
Тобто кожній звучині (фонемі) однозначно відповідає якась буква з дурницею (я так наиваю зайві дозначки (діакритику)). Щоб не доводилося гадати, закритий там склад чи одкритий, із попередньою чи з наступною буквою деяка буква утворює буквосполучення тощо. 
Один із величезних недоліків, які своїм простацьким оком бачу я, це відсутність взаємно однозначної відповідності запису й вимови. Чому б не усунути її? Навіщо одну Ч, наприклад, писати трьома буквами?

»Навіщо одну Я, наприклад, писати трьома буквами?«

Романе, кам далі читаю Ваші дописи, то ясніше виджу, же геть не читаєте Голисійових дописей, ба й похапцем.

»Навіщо одну Я, наприклад, писати трьома буквами?«

Романе, кам далі читаю Ваші дописи, то ясніше виджу, же геть не читаєте Голисійових дописей, ба й похапцем.

Там мало бути Ч. Воно саме змінило на Я.
По-перше, часто не читаю. Всього не охопиш. І не повсякчас є цей час, сили й бажання розбирати те страхіття, вибачте.
По-друге, я переконаний, добродій Єлисій, якщо й писав про це, писав із погляду мовознавства, а я маю на увазі практичний ужиток. Писати 3 букви замість 1! Навіщо? І хто стане переходити на набагато складнішу абетку з простішої, крім, хіба, кількох геніїв-диваків (часто ці речі нероздільні)?

Романе, то я’сми Вам не кидав, просто ся дивую на то, же що раз питаєте то само :)
А щодо <ч>, то добродій Олисій уже пишеть всяко <ч> єдно — «tch», не’наче.

Романе, то я’сми Вам не кидав, просто ся дивую на то, же що раз питаєте то само :)

А щодо <ч>, то добродій Олисій уже пишеть всяко <ч> єдно — «tch», не’наче.

А як же C? “Ceoho” й под.?
А про те: навіщо записувати 1 звучину 3 буквами? Чому не взяти одну букву, хоч би й із дозначками (діакритикою), і писати її замість 3? 

Xeveleû e i dosi ramea (“an authority”) pro mea, ta i ou yoho sõty xuibui — mojõ yix pac ocremo navesti
-lllll—l-111-llll–llll111-llll–ll-l111-llll–l-l-111-llll–l-ll111-lll-l-l–l111-lll-llll-l111-lll-ll–ll111-l–ll111-lllll111-llll–lll-111-lll-llll–111-llll–l-ll111-lll-ll–ll111-lllll111-llll—l–111-llll–llll111-lll-lllll-111-llll—l-l111-llll–llll111-l–ll111-lllll111-llll––ll111-llll–l-l-111-llll––l-111-lll-l-l–l111-lllll111-llll—ll-111-lllll111-llll––l-111-llll–l-l-111-lllll111-lll-llll-l111-lll-l-l–l111-llll—l–111-lll-ll–ll111-llll—l-l111-llll—lll111-lllll111-llll–lll-111-lll-llll–111-llll–l-ll111-llll–l-l-111-lllll111-lll-lll–l111-lll-l-l–l111-llll—l-l111-llll–llll111-llll–ll-l111-llll—–l111-lllll111-llll—ll-111-lllll111-llll—l-l111-llll—–l111-lll-llllll111-llll—lll111-lll-lllll-111-llll––l-111-llll—–l111-l—l111-lllll111-lllll-l-ll111-lll-llll–111-llll–l–l111-llll–l-l-111-lllll111-llll–l–l111-llll–llll111-llll—l–111-lll-ll–ll111-l–ll111-lllll111-lll-ll-ll-111-llll—–l111-l–ll111-lllll111-lll-ll––111-llll—l-l111-lll-ll-ll-111-llll—–l111-lllll111-lll-ll––111-lllll111-llll——111-lll-llllll111-llll–llll111-llll–ll-l111-llll—lll111-llll—l–111-lll-ll–ll111-llll––l-111-llll—–l111-lllll111-lll-llllll111-llll—–l111-llll–l—111-lll-llll–111-llll––ll111-lll-l-l–l111-lll-ll—l111-l–ll111-lllll111-lll-lll–l111-lll-ll–ll111-llll—–l111-llll–ll–111-llll—–l111-lllll111-llll–l-ll111-llll—–l111-lll-lllll-111-lll-l-l–l111-lllll111-llll––l-111-llll–l-l-111-llll––ll111-llll–llll111-lll-l-l-ll111-l—l111-lllll