Українська латинка

> \> \>
> \> «Білокриленьке ТелЄ
> \> \.\.\.
> \> Заблукало\\\, слози ллЄ»
> \> \>
> \>
> \> Cde ou Vas cuiriliçeiõ e ‹є› u ‹телє› ta ‹ллє›\, u déystvnosti\, tam sõty dua rœuzna zuõca: 
> \> \[\-i̯͡e\] u ‹telea› proti \[\-ɛ\] u ‹ilïeity›\. Ôtge\, ‹telea› \[tɛˈlʲ • i̯͡e\] ≠ ‹ilïeity› \[\(ɪ\)lʲː • ɛ\]\.
>
> Спасибі, що відповіли. Та запитань від цього тільки побільшало.
> По-перше, Ви впевнені, що різниця там звучинна, а не тільки звуцька? 
> По-друге. Хіба після м’якого так само [-ɛ], а не [e]? 
> По-третє, виходить, я не помилився, коли сказав, що не зрозумію, як читати останнє слово в 1 рядку, поки не прочитаю останнє в 4, так? 
> По-четверте, це ж, умовно кажучи, поезія, тим більше “любительська”, тобто цілком можуть римуватися И з І, наприклад. 

Хоч про “по-третє” можете сказати щось, будь ласка?

> По-перше, Ви впевнені, що різниця там звучинна, а не тільки звуцька? 

Pèuen, e zueacymeinna, tô ne sõty inxiozueaçi.

> По-друге. Хіба після м’якого так само [-ɛ], а не [e]? 

Cde?

> По-третє, виходить, я не помилився, коли сказав, що не зрозумію, як читати останнє слово в 1 рядку, поки не прочитаю останнє в 4, так? 

Tô e obuicéyna récy, izocrema i pro naideinïe stopui.

> По-четверте, це ж, умовно кажучи, поезія, тим більше “любительська”, тобто цілком можуть римуватися И з І, наприклад. 

Mogeity, ta Vasye puitanïe bé inxie peruésno.

Я вже питав був Вас, та не пригадаю, щоб Ви дали ясну відповідь: як передати таким письмом місцеві особливості? Наприклад, “од” усюди в Н-Л, “ЗапороЖЖЄ” в Куліша? 
До речі, я питав Вас і щодо “тринога” у р.в. мн., де й Шевельов казав, що там О, а не І. А “погода”, де є і “погід”, і “погод”? 

Я вже питав був Вас, та не пригадаю, щоб Ви дали ясну відповідь: як передати таким письмом місцеві особливості? Наприклад, “од” усюди в Н-Л, “ЗапороЖЖЄ” в Куліша? 
До речі, я питав Вас і щодо “тринога” у р.в. мн., де й Шевельов казав, що там О, а не І. А “погода”, де є і “погід”, і “погод”? 

Zapòrôgïe, œd / œd-, trynôga : trynôg (try- = *трь-), pogôda : pogôd.

“œd”. А з чого видно, що це саме ОД, а не ВІД?

До речі, добродію Єлисію, в Шевельова (с. 776) написано, що в словах із -ець й -ок є немало слів із відхиленням від звичного чергування. Кінець, кібець, стілець, удівець, сирівець, дзвінок, візок, кілок, жінок (р.в. мн.), куріпка, кізонька, ніготь, лікоть, кіготь. Отже, це ніяк не поодиноке явище.

Окрім того, можете, будь ласка, сказати щось про ікавізм (так-так, О- й Е-переголос -_-) у словах із повноголоссям? 

Окрім того, Ви, здається, так і не відповіли на питання про колорит. Як передати, що це “од”, а не “від”; В, а не У в прозовому творі; “кирниця”, а не “криниця”? 

А оті слова, що втратили чергування, особливо трискладові (хвороба  й под.)? 

І чи не головне: чому Ви заперечуєте право Мови на “неправильні” взори, винятки: чому може бути “дІброва”, “замІж”, але не може бути “блІх”, “слІз”, “хрОну”?

“КорІвонька” (наскільки я розумію, тут через одкритий склад і повноголосся двічі не має бути І, але я поки не знаю точно про повноголосся, тому цікава Ваша думка)

Нізащо! Кирилиця була розроблена відповідно до звуцтва саме слов’ян, а сотні років використання обточили її, пристосувавши. У латинці будуть або двописи, або розрізники, які геть суперечать мовному звичаєві, що свідчать про невідповідність абетки звуцтву, неповноцінність. Про абетку як безцінне надбання та невід’ємний звичай прабатьків я вже мовчу

Вона передусім зроблена саме для болгарської мови(бо болгари її й придумали), а не для “звуцтва саме слов’ян”

Нізащо! Кирилиця була розроблена відповідно до звуцтва саме слов’ян, а сотні років використання обточили її, пристосувавши. У латинці будуть або двописи, або розрізники, які геть суперечать мовному звичаєві, що свідчать про невідповідність абетки звуцтву, неповноцінність. Про абетку як безцінне надбання та невід’ємний звичай прабатьків я вже мовчу

Вона передусім зроблена саме для болгарської мови(бо болгари її й придумали), а не для “звуцтва саме слов’ян”

Добродію Іване, вона таки була пристосована для звуцтва слов’ян, а не німчинських (германських) або ще якихось народів. Погодьтеся, за звуцтвом староболгарська куди ближче хоч би й до сучасної Української, ніж латинська (ті ж шиплячі).

Нізащо! Кирилиця була розроблена відповідно до звуцтва саме слов’ян, а сотні років використання обточили її, пристосувавши. У латинці будуть або двописи, або розрізники, які геть суперечать мовному звичаєві, що свідчать про невідповідність абетки звуцтву, неповноцінність. Про абетку як безцінне надбання та невід’ємний звичай прабатьків я вже мовчу

Вона передусім зроблена саме для болгарської мови(бо болгари її й придумали), а не для “звуцтва саме слов’ян”

Добродію Іване, вона таки була пристосована для звуцтва слов’ян, а не німчинських (германських) або ще якихось народів. Погодьтеся, за звуцтвом староболгарська куди ближче хоч би й до сучасної Української, ніж латинська (ті ж шиплячі).

Беззаперечно, бо українська входить саме до слов’янської групи.Зіставлення з іншими групами тут взагалі недоречне.
Так, латинку не робили “спеціально” для слов’ян.Але чи стає вона від цього гіршою?Не знаю, більшість слов’ян вживають саме латиницю(хтось вживай і те й інше).Зі словами “Кирилиця була розроблена відповідно до звуцтва саме слов’ян” це не збігається.Латинка має певні інструменти (діактрики, більший набір символів), ніж кирилиця.Це робить її складнішою, але якщо вона грамотна, то це дозволяє ліпше передавати певні явища

 >
Добродію Іване, вона таки була пристосована для звуцтва слов’ян, а не німчинських (германських) або ще якихось народів. Погодьтеся, за звуцтвом староболгарська куди ближче хоч би й до сучасної Української, ніж латинська (ті ж шиплячі).

Cuimy e ‘pristosovana’? Yz priblizno duanadseatca slovianscuix móuv lixye priblizno trètinõ e pisano cuiriliçeiõ a priblizno dué trètinui latiniçeiõ.
Ésce raz, cuiriliçõ bé peruœstno vuimétyeno pro starobóulgarscõ móuvõ, i bai dougye yaca e ròzstany meidyu slovianscuimi móuvami ta germanscuimi, ròzstany meidyu bóulgarscoiõ ta rousscoiõ e znacyna, znacyna bé ouge za daunyui dobui, œd X. stolétïa cyto naimenxe.

“ті ж шиплячі”

Izpomeidyu uséx móuv u célœy Euroupé lixye gymeniõ e pisano ne latiniçeiõ, a u bœilxeosti sõty neibni ci nebleni sõgòlosni zuõçi, porœunaite i: /ʃ/ (ta /t͡ʃ/) u némeçscé, /ʃ/, /ʒ/, /ɲ/ u phraneçscé, /ʃ/, /t͡ʃ/, /ʒ/, /d͡ʒ/ u portogalscé, /t͡ʃ/, /d͡ʒ/, /ʃ (ʃt͡ʃ)/, /ʎ/, /ɲ/ u italscé, /ɕ ~ ʃ/, /t͡ɕ ~ t͡ʃ/, /ɧ ~ ʂ/, /ʝ ~ ʑ/ u suédscé, /ɕ ~ ʃ/, /ʂ/ u nourvégyscé, /t͡ʃ/, [d͡ʒ], /t͡ʃʰ/, /ʃ/, /ʂ/ u œuceostrœuné (føroyskt), /c/, /cʰ/, /ɕ/, /ɲ/, /ɲ̊/ u isleadscé, /t͡ʃ/, /ʎ/, /ɲ/ u ispanscé, /dʲ/, /ɟ/, /ʃ/, /ɕ/, /c/, /lʲ/, /nʲ/, /ɲ/, /mʲ/, /rʲ/, /vʲ/, /bʲ/, /pʲ/, /fʲ/ u irscé, /ʃ/, /t͡ʃ/, /ʒ/, /ɲ/ u nizozeimscé, /t͡ʃ/, /d͡ʒ/, /ʃ/, /ʒ/ u eaghelscé, /ʃ/, /ʒ/, /tʃ/, /d͡ʒ/, /ʎ/, /ɲ/ u catalanscé, i use se e pisano latiniçeiõ legco.

Добродію Єлисію, що Ви можете сказати про ікавізм О-перегодом у словах із повноголоссям?

Ви можете, будь ласка, дати посилання, як я просив не раз, на джерела про “різні О”?
Якщо “сліз” і “бліх” — “нерегулярні” (так, про суті, і є, та все ж), виходить, О з О й О з Ъ на той час (± до 18 ст.) були різними звучинами (фонемами)? Якщо так, які свідчення цього?

До речі, добродію Єлисію, в Шевельова (с. 776) написано, що в словах із -ець й -ок є немало слів із відхиленням від звичного чергування. Кінець, кібець, стілець, удівець, сирівець, дзвінок, візок, кілок, жінок (р.в. мн.), куріпка, кізонька, ніготь, лікоть, кіготь. Отже, це ніяк не поодиноке явище.

Окрім того, можете, будь ласка, сказати щось про ікавізм (так-так, О- й Е-переголос -_-) у словах із повноголоссям? 

Окрім того, Ви, здається, так і не відповіли на питання про колорит. Як передати, що це “од”, а не “від”; В, а не У в прозовому творі; “кирниця”, а не “криниця”? 

А оті слова, що втратили чергування, особливо трискладові (хвороба  й под.)? 

І чи не головне: чому Ви заперечуєте право Мови на “неправильні” взори, винятки: чому може бути “дІброва”, “замІж”, але не може бути “блІх”, “слІз”, “хрОну”?

І це, якщо Ваша ласка

“В деяцїх лучаїх може декотра з вимов бути не питомий різновид, а просто чудже слово чи чуджомовний уплив, що є лучай, вїдї, з тваром ‹безво́ддя› — ту *o підлежить переголосу й є під наголосом, тому й нема ту передумов про спрощеннє */u͜o/ → /ʷo/ разу (“типу”) говорів “київсько-полїськойи смуги — скорїше є то частошно прилагоджене вятське ‹безво́дие›. А тому твар ‹безво́ддя› просто не може входити до ряду/низки вимов яко “різновид” вимови серед питомо руських нарїч, и тому про сей твар є в мене письмо просто не передбачено. То же можемо речи й о тварї ‹бог›. Оже мїтили’сте’го ге “загальне”, не стойить ни на чім — нема жадна тла видїти в ‹біг› та ‹бог› найменших слїдів різних значень у руській мовї. Коли ‹бог› є просто черпано (ймовїрно зо староцерковнословянськи), то й нї чого нань турати в визначеннї писання ‘го в руській мовї, а коли то є поздїше спрощен “київсько-полїський” твар — то би з */bu͡oɣ̞/ → /bʷɔɣ̞/, то й так є’го писати рівно ги твар ‹біг›, нема бо між йима різниці в значеннї, тому просто: ‹bœug›.”

Не пам’ятаю, писав чи ні. Ю. Шевельов пояснює виникнення “безгрошів’я” бажанням уникнути плутанини з “безгрішшя” від “гріх”, що свідчить про близькість і плутання звучин (І з О та ятя). Це недивно: які ще голосні звучини мають настільки близькі основні алофони? 

Безводдя. Є “від” з *otъ. Є “від” з “водити”. Не лічучи “невід”, це вже 3(!) корінь “від”, де І з О. Чому Ви відкидаєте найочевиднішу, на 1 погляд, думку, що тут просто О, перехід від чергування до нечергування для уникнення сплутання?

Вивчення української мови в діаспорі за допомогою латинки закінчилося тим, що багато з них не може вимовити звук “ц” і замінює його на більш звичний “ч”. Кажуть, наприклад, “чілий” замість “цілий”. Тому це як раз латинка непридатна до передачі наших звуків і ми, очевидно, багато з них втратимо при переході.

Agy tepervy-ca’my ino vidéu sesiõ Vasyõ isméncõ i xotiõ otvétiti na yiõ. Peruo, puitanïe e cyto ‘yzvuicynuy ‹ч›’ e? Zuõc [t͡ʃ] abo [t͡ɕ] abo [t͡ʂ]? Atge cuiriliçeiõ usi si tri zuõcui e pisano ‹ч›. Védomo e cyto pèunam zaxœdnuim narécïam rousscui móuvui e pitima vuimóuva /t͡ɕ/ he [t͡ɕ] a ne [t͡sʲ], i ou Xeveliova e ocremuy ceòlonoc na sesiõ récy (probacyte, ne pameataiõ guircõ (“title”) nuiné).

Ta i yaco, bay dougye, cotra, vuimóuva — [t͡ɕ] ci [t͡sʲ] — mogeity cazati ci latiniça e abo né pridatna pisati rousscõ móuvõ? Ya, moyeiõ pravopisïõ, npr., pisiõ ‹céluy› i pœd simy mogeity bouti i vuimóuva is [t͡ɕ] i is [t͡sʲ].

Ви можете, будь ласка, дати посилання, як я просив не раз, на джерела про “різні О”?
Якщо “сліз” і “бліх” — “нерегулярні” (так, про суті, і є, та все ж), виходить, О з О й О з Ъ на той час (± до 18 ст.) були різними звучинами (фонемами)? Якщо так, які свідчення цього?

Touriau eimy tœi gèrêla pro Vas cœilco razœu ouge, a cyto Vam e na rõcõ nêxtouati yimi, e Vasya xuiba, ne moya.

> > Ви можете, будь ласка, дати посилання, як я просив не раз, на джерела про “різні О”?
> > Якщо “сліз” і “бліх” — “нерегулярні” (так, про суті, і є, та все ж), виходить, О з О й О з Ъ на той час (± до 18 ст.) були різними звучинами (фонемами)? Якщо так, які свідчення цього?
>
> Touriau eimy tœi gèrêla pro Vas cœilco razœu ouge, a cyto Vam e na rõcõ nêxtouati yimi, e Vasya xuiba, ne moya.

Вибачте, будь ласка, якщо пропустив. Я нічого не “нехтую”. Я справді не пригадую, щоб Ви давали джерела про “різні О”. До речі, що Ви можете сказати про ікаівзм у словах із повноголоссям? А як запишете “кріт”? 

Можливо, Ви давали, та я не зрозумів, що то воно. 

До речі, навіщо Ви позбавляєте несловотвірців можливості нагуглити Ваші знання, пояснення, цінні думки (написане Вашою латинкою при пошуці кирилицею Гугл не видає)? Спасибі

 До речі, добродію Єлисію, в Шевельова (с. 776) написано, що в словах із -ець й -ок є немало слів із відхиленням від звичного чергування. Кінець, кібець, стілець, удівець, сирівець, дзвінок, візок, кілок, жінок (р.в. мн.), куріпка, кізонька, ніготь, лікоть, кіготь. Отже, це ніяк не поодиноке явище.

чому Ви заперечуєте право Мови на “неправильні” взори, винятки: чому може бути “дІброва”, “замІж”, але не може бути “блІх”, “слІз”, “хрОну”?

Dougye legco: tomou cyto u tuaréx he: cœneç, zuœnoc, stœleç, udœveç, vœzoc, cœzonyca, nœgoty e inxénïe goubleno na pitomé tlé rouuscoyui móuvui, a uzori: bloxa : blœux, slioza : sleuz postanõ upluivomy veatscoyui móuvui.

 Окрім того, Ви, здається, так і не відповіли на питання про колорит. Як передати, що це “од”, а не “від”; В, а не У в прозовому творi, “кирниця”, а не “криниця”? _

Dauno’my ouge odvétiu na to, ta ésce raz: tacõ rœzniçõ ne’ma potrebui œddati, a coli dougye treba to prosiõ: œd- ta od-. U ceimy e zameut?

Usiõdui pisiemo u, u-, bay dougye yaca vuimóuva, coli znacyeinïe e “in, in-, inside, into”, i usiõdui pisiemo ou, ou-, bay dougye yaca vuimóuva, coli znacyeinïe e “at, by, near; away, off”, npr.: 
unesti, unositi, nesti u “to bring/carry in/into/inside”, ounesti, ounositi “to carry/bring away”, uxoditi “to go in(to/side)”, ouxoditi “to go away”, isxóditi “to go down, to descend”, uzxóditi “to go up(wards), to ascend”, ubiti, ubivati “to hammer in”, oubiti, oubivati “to kill”.

Usiõdui pisiemo cruniça, bay dougye yaca. vuimóuva.

А оті слова, що втратили чергування, особливо трискладові (хвороба  й под.)?

Is samuimy pisymomy latiniçeiõ nicy ou seoho ne’ma: to use mogemo pisati he: xuoroba : xuorôb, trynoga : trynôg. U ceimy e zameut?

yiõ

Dlya ceoho pisiete iz ‹i›? Xuiba ne staneity pisati prosto ‹yõ›?

gèrêla

Ceomou pisiete yznovou iz ‹ê› u œdcruitœmy iscladé?

isxóditi, uzxóditi

Tout pisiete ‹ó› iz acutomy tac samo dlya ròzrœznyeinïa slœu iz rœznui nagòlosui?

 Вибачте, будь ласка, якщо пропустив. Я нічого не “нехтую”. Я справді не пригадую, щоб Ви давали джерела про “різні О”. Можливо, Ви давали, та я не зрозумів, що то воно.

Cyto mòrocite gòlovõ mi? Davau béx tœi gèrela preamo pœd Vasyuimy proxanïemy, to cyto e tam ne ròzouméti ‘cyto to ono e’?
Utœmy, ésce raz: 
https://www.academia.edu/5056703/С_Л_Николаев_Вокализм_карпатоукраинских_говоров_1995_I_Покутско_буковинский_ареал

https://www.academia.edu/5057172/С_Л_Николаев_1995_Вокализм_карпатоукраинских_говоров_I_Покутско_буковинский_ареал_продолжение_

 До речі, що Ви можете сказати про ікаівзм у словах із повноголоссям? _

A cyto e tam cazati? O tœmy e vuicerpno ou Xeveliova. Pervœstno, tam pèregòlôsou ne’ma, ta tam cde e, i to e pitomuy ròzvitoc, xotya vuinice pozdéye nasédcomy pèreteagou nagòlôsou yz *-ón → *-ún → -ú ( *-ъ҅), npr.: *golwón → *golwún → *gulowú → *gòlôwú ( *головъ҅) → gòlœu, *wornón → *wornún → *wornú → *wuronú → *wòrônú → vòrœun “of female crows”, ale: *wórnos → *wórnus → *wórnu → *wúronu → *wòronu → vòrôn “a male crow”, *bérgos → *bérgus → *bérgu → *byregu → *bèregu → bèrêg “bank (of a river, sea, ocean)”, ale *berglós → *berglús → *berglú → *byreglú → *bèreglú → bèreug(l) “he conserved, preserved, protected”.

А як запишете “кріт”? 

Crœut. Ta ya coristaiõ yz tuarœu: crot, cruta, crutou, cruté, crutomy, cruti, crutœu, crutœum, crutui, crutéx. Ta se ne znacity cyto ya ne mogiõ latiniçeiõ pisati: crœut, crota, crotou, crotomy, croté, croti, crotœu itd.

yiõ

Dlya ceoho pisiete iz ‹i›? Xuiba ne staneity pisati prosto ‹yõ›?

Sciro, tout ne pèuen eimy, acei staneity prosto yõ. Se mi ésce legity probadati. Ta mogete, gadaiõ, pisati i yõ.

gèrêla

‹ê› znacity cyto /ɛ/ e /ɛ/ u célé uzoré a ne pèrêideity u /i͡ʉ/, npr.: bèrêga : bèrêg, ale bèregti : bèregla : bèreug(l).

Ceomou pisiete yznovou is ‹ê› u œdcruitœmy iscladé?

isxóditi, uzxóditi

I tout pisiete ‹ó› iz acutomy dlya ròzrœznyeinïa slœu is rœznui nagòlosui?

‹ó› ci ‹ô› u uzxóditi / uzxôditi, isxóditi / isxôditi slougity znaciti cyto /o/ [ʷɔ] bõdeity i u uzxódy / uzxôdy, isxódy / isxôdy, ta i u prixódy / prixôdy, zaxódy / zaxôdy, vuixódy / vuixôdy. 

> > Вибачте, будь ласка, якщо пропустив. Я нічого не “нехтую”. Я справді не пригадую, щоб Ви давали джерела про “різні О”. Можливо, Ви давали, та я не зрозумів, що то воно.
> >
>
> Cyto mòrocite gòlovõ mi? Davau béx tœi gèrela preamo pœd Vasyuimy proxanïemy, to cyto e tam ne ròzouméti ‘cyto to ono e’?
> Utœmy, ésce raz: 
> https://www.academia.edu/5056703/%D0%A1_%D0%9B_%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B5%D0%B2_%D0%92%D0%BE%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%B7%D0%BC_%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%BF%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D1%85_%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2_1995_I_%D0%9F%D0%BE%D0%BA%D1%83%D1%82%D1%81%D0%BA%D0%BE_%D0%B1%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%B0%D0%BB
>
> https://www.academia.edu/5057172/%D0%A1_%D0%9B_%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B5%D0%B2_1995_%D0%92%D0%BE%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%B7%D0%BC_%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%BF%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D1%85_%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2_I_%D0%9F%D0%BE%D0%BA%D1%83%D1%82%D1%81%D0%BA%D0%BE_%D0%B1%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%B0%D0%BB_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BB%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5_
>
>
> > До речі, що Ви можете сказати про ікаівзм у словах із повноголоссям? _
> >
>
> A cyto e tam cazati? O tœmy e vuicerpno ou Xeveliova. Pervœstno, tam pèregòlôsou ne’ma, ta tam cde e, i to e pitomuy ròzvitoc, xotya vuinice pozdéye nasédcomy pèreteagou nagòlôsou yz *-ón → *-ún → -ú ( *-*ъ҅*), npr.: *golwón → *golwún → *gulowú → *gòlôwú ( **головъ҅*) → *gòlœu*, *wornón → *wornún → *wornú → *wuronú → *wòrônú → *vòrœun* “of female crows”, ale: *wórnos → *wórnus → *wórnu → *wúronu → *wòronu → *vòrôn* “a male crow”, *bérgos → *bérgus → *bérgu → *byregu → *bèregu → *bèrêg* “bank (of a river, sea, ocean)”, ale *berglós → *berglús → *berglú → *byreglú → *bèreglú → *bèreug(l)* “he conserved, preserved, protected”.
>
> >А як запишете “кріт”? 
> >
> *Crœut*. Ta ya coristaiõ yz tuarœu: *crot*, *cruta*, *crutou*, *cruté*, *crutomy*, *cruti*, *crutœu*, *crutœum*, *crutui*, *crutéx*. Ta se ne znacity cyto ya ne mogiõ latiniçeiõ pisati: *crœut*, *crota*, *crotou*, *crotomy*, *croté*, *croti*, *crotœu* itd.
>

Спасибі, добродію Єлисію! Дійсно, Ви це кидали, та тоді я там подивився тільки про “різні У”. До речі, скільки голосних звучин у Вашому письмі? 

Я мав на увазі й дещо інше. Чи то я знову неуважно читав, чи то в поданому джерелі не наводяться докази розрізнення “різних О” в інших частинах України, зокрема на Лівобережжі?

Я ось до чого. Є, наприклад, “заміж”, “діброва” і деякі інші. У них стався ікавізм через те, що u сплутався з u2, посталим із *о (хоч і не прямо, а через низку говірок, як пише Ю. Шевельов). u й u2 були досить близькі як звуки (за рядом, підняттям), погодьтеся. Вони сплуталися. Далі. “Спочат­ку голосний о перейшов у всі непрямі відмінки з ном. одн. — уток: утоку, а далі цей о, немовби споконвічний, заступлено в ном. одн. голосним і, за моделлю тік: току16.”. Очевидно, що й О з О й О з Ъ, а також новий із Ь були близькі один до одного як звуки.
Я все-таки не розумію: чому Ви беззаперечно відкидаєте думку про те, що могло відбутися схоже перенесення О з одної словоформи (відмінка) на іншу (перенесення моделі) /так само питоме сплутання звучин, і, як наслідок, чергування на питомім тлі?

»Дійсно, Ви це кидали, та тоді я там подивився тільки про “різні У”. До речі, скільки голосних звучин у Вашому письмі? 

Я мав на увазі й дещо інше. Чи то я знову неуважно читав, чи то в поданому джерелі не наводяться докази розрізнення “різних О” в інших частинах України, зокрема на Лівобережжі?«

E tam i o rœzniçé proteagœu (“continuants”) meidyu *o bez pèregòlôsou ta ‘silnuimy’ *u, na stòr. 111, pocinaiõtyi œd: 

»Новым для славистики является также обнаружение во многих карпатоукраинских говорах сохранения оппозиции ‘сильного’ ъ и ‘неудлиненного’ *о причем распределение их рефлексов проливает свет на историю ‘полногласия’ (по крайней мере в юго-запвдном украинском ареале). 

В баниловском говоре ‘сильный’ *ъ отражается в виде фонемы ‹о› […]« — cmétyte, yz danuix tam pricladœu zuõcopèrepisi, npr.: [sɔ́ᵅ̯n] (“son — dream”), [móᵅ̯x ~ mɔ́x] (“mox — moss”), [zamɔ́ᵅ̯k] (“zamoc — lock”), [bɔ́č’ka] (“bòcyca — barrel”), [vɔ́ᵅ̯š] (“vòxy, vòxya — louse”, ipr., yasno pluineity cyto ‹o› tou znacity ‘œdcruita’ vuimóuva {o} — tb. /ɔ ~ ɒ/, oli (“while”) proteag *o bez pèregòlôsou e zastõpleno ‘õzycoiõ’ vuimóuvoiõ {o} — /o/ = [ʷo ~ ʷɔ ~ ʷɒ ~ ʷɔᵅ̯]: 
»Напротив, праслав. ‘неудлиненное’ *о обычно отражается в виде ‹u̯o›«, tamge pricladi: [pᵘ̯óp’i̊л̊] = zagalno prineatoiõ zuõcopèrepisïõ nuiné: [ˈpʷopʲy̜ɫ], [kᵘ̯ɔ́ryn’] = zagalno prineatoiõ zuõcopèrepisïõ nuiné: [ˈkʷɔrɪnʲ], [mᵘ̯ɔ́ᵅ̯krɪj] = zagalno prineatoiõ zuõcopèrepisïõ nuiné: [ˈmʷɔᵅ̯krɪj (ˈmʷɔᵅ̯krɘj)] ~ ˈmʷɔ͡ɑ̯krɪj (ˈmʷɔ͡ɑ̯krɘj)].

“Я ось до чого. Є, наприклад, “заміж”, “діброва” і деякі інші. У них стався ікавізм через те, що u сплутався з u2, посталим із *о (хоч і не прямо, а через низку говірок, як пише Ю. Шевельов). u й u2 були досить близькі як звуки (за рядом, підняттям), погодьтеся. Вони сплуталися. Далі. “Спочат­ку голосний о перейшов у всі непрямі відмінки з ном. одн. — уток: утоку, а далі цей о, немовби споконвічний, заступлено в ном. одн. голосним і, за моделлю тік: току16.”. Очевидно, що й О з О й О з Ъ, а також новий із Ь були близькі один до одного як звуки.

Я все-таки не розумію: чому Ви беззаперечно відкидаєте думку про те, що могло відбутися схоже перенесення О з одної словоформи (відмінка) на іншу (перенесення моделі) /так само питоме сплутання звучин, і, як наслідок, чергування на питомім тлі?”

До речі, дозвольте зробити одне припущення, щонайменше частково підтверджене творами класиків.
Панас Мирний, “Повія”: 
“Слізки” – 1
“Сліз” – 17
“Слізьми” – 11 
(Разом – 29)

“Сльозами” – 10
“Сльозу” – 5
“Сльоза” – 3
“Сльозину” – 2
“Сльозину” – 2
“Сльозам” – 1 
“Сльозина” – 1
(цих разом – 24)
24+29=53

“Сльози” – 86.
Або ж: “сльози”+”сліз”+”слізки” (я навіть “слізьми” не лічу!)=86+18=104. 104 проти 35!

“Кайдашева сім’я”: 
“Сльози” – 21
“Сльозами” – 5
“Сльоза” – 1
“Сльозах” – 1
“Сліз” – 4
“Слізьми” – 7
“Слізний” – 1. 
21+4+1=26. 26 проти 14.

“Чорна рада”
“Сльози” – 10
“Сльозами” – 2
“Сльоза” – 1
“Сліз” – 2
“Слізьми” – 4
“Слізки” – 1
“Слізоньками” – 1
10+2+1=13. 13 проти 8. 

“Маруся”: 11 проти 6. 

Все з І – це, звісно, колишнє О.

Я припускаю, що, враховуючи значення слова, воно частіше (можливо, значно) вживалося в множині й інших формах, у яких наголос падав на О, колишній надкороткий, тому О перенеслося з частіше вживаних на вживані рідше. Після цього ж узір словозмін злився з таким у слів із походженнєвим О, і  далі зрозуміло. Так само, як це сталося з “уток”, як писав Шевельов.
Так само мені легше уявити випадок уживання “блоха” в словомінах із наголосом на склад із колишнім Ъ (“у нього блОхи”, “вичесувати блІх”, “весь у блОхах”), ніж із іншим, хоча їх кількісно більше. ЯКщи припустити, що слова цього кореня у відмінах із наголосом на О з Ь/Ъ вживалися частіше, ніж такі ж відміни слів від більшості інщих коренів, чому ж тут не могло відбутися перенесення О з поширенішої відміни, відповідно, зміна взору словомін і переголос за подібністю на питомому тлі?