«дайте, будь ласка, одну просту відповідь (ТАК/НІ) на одне просте запитання: Вам начхати на нас»
Osobisto Vam ya ne dóugen’my nicy, i osobisto na Vasyui gadcui ya cyxaiõ.
«дайте, будь ласка, одну просту відповідь (ТАК/НІ) на одне просте запитання: Вам начхати на нас»
Osobisto Vam ya ne dóugen’my nicy, i osobisto na Vasyui gadcui ya cyxaiõ.
«дайте, будь ласка, одну просту відповідь (ТАК/НІ) на одне просте запитання: Вам начхати на нас»
Osobisto Vam ya ne dóugen’my nicy, i osobisto na Vasyui gadcui ya cyxaiõ.
“Osobisto Vam ya ne dóugen’my nicy”
Не тільки мені. Ви й справді нікому нічого не “довжні” тут
“ osobisto na Vasyui gadcui ya cyxaiõ.”
Це я зрозумів уже давно. А на думки й прохання ІНШИХ?
Чи зможе хоч якась кількість людей тут умовити Вас писати кирилицею?
То як бути з прізвищами? Шкляр, Спиця?
У ‹дрові́тня› є ‹о› ненаголошено, а тому правильни твари суть ино: ‹дрыві́тня› та ‹дырві́тня›.
Якщо походить від дръв. А якщо від “дров”, тобто наголос змістився, або від “дрова”?
Якщо походить від дръв. А якщо від “дров”, тобто наголос змістився, або від “дрова”?
Ne’ma “coli œd ‹дров› — e ino *druu- — *‹дръв-›.
«abo œd ‹дрова›» — ou seoho slova e dua nagòlôsa — na pervuy isclad i na drouguy. Nacœulyco œdguibanïe *u u *lu, *ru e oumóuvleno nagòlôsomy, daiõtyi dua rœuzna œdguibanïa zueacymên, to e tóuc i na pisymé yix œdguibati rœuzno: ‹dróua› ta ‹drua›. U ogleadé ic “дровітня”, gœudno znamenati cyto, napr., Xevelyœu u Історична фонологія української мови uzagalé nicde ne gadaieity tuarou ‹дровітня›, a ino ‹дривітня›.
“Але до твару ‹сом› ту може бути кілько пояснень: 1) або є, на відмїну від ‹сім, сум›, черпано (тодї з вятськи, в инших бо сусїдньих мовах є не ‹o›) — а тодї при передачї на письмї на сей твар можемо геть не турати, а ставити правопись лише на тварїх ‹сім, сум›, 2) або відбиває слїд “київсько-полїського” продовження переголосу *o → /u͜o/ зо спрощеннєм в /ʷɔ/ (хоча доказати є то тяжко — нема вибору між наголошеном и наголошеном складом) — коли то є правда, то передача ‹сім, сум, сом› буде на письмї латиницею та сама: ‹sœum› (була би різна: ‹sœum› про ‹сім, сум›, та ‹sôm› про ‹сом ( ~ *суом)›, коли б’они значили різни види риби, а як тойи різниці в значеннї нема, то нема й тла роздїлити письмо на ‹sœum› та ‹sôm›), 3) або є ту ‹о› перенесено на номинатив однини з инших падів, де переголосу нема (противен є приклад слова ‹кінець›, де, на впаки, з инших падів на номинатив однини є перенесено переголос *о ; до рїчи, в деяких говірках є номинатив однини ‹конець› — из (*съ) *о без переголосу, й то є первїсний стан, и ‹конець› без переголосу та ‹кінець› из переголосом не суть різновиди вимови, а тому є йих и писати різно ; о тім и на кілько то відповїдає або суперечить пійму (“to the concept”) їдноти письма при різнах вимовах, буде ниже) — коли правдиви суть гадки 2) чи 3), то слово “сом/сім/сум” буде писано в один чин: ‹sœum›.”.
Добродію Єлисію, я тут задумався: а чи не могло бути таке, що в слові “сом” не відбувся жоден переголос (крім пізніших, можливо, за подібністю) через те, що наголос там початково на О, а не “перетягнувся” із Ъ?
»що дослідження й вивчення Мови, наскільки я здогадуюся, це Ваша професія, робота, основний вид діяльності? Ви маєте відповідну освіту, і Вам не треба шукати час після роботи, щоб зайнятися мовним питанням, бо Ви це робите на роботі.«
Ui o myné véste layno. Za cinnoiõ osuétoiõ esmi gõdebnic. Móuvui sõty mœy conic, vòlodéiõ das (“дас = приблизно, близько”) 15 móuvami; daunéixye délax (“ділах = робив, працював як”) pèrecladacya i tóumacya a tacoge oucitelya inozeimnuix móuv (eaghelsca, dœunsca, nourueigysca, suéysca, némeçsca, nizozeimsca, heüriysca), a nuiné délaiõ (“дїлаю = працюю”) u corporaçii. Ôtge, i myné e treba naiti ocremo kés na dodatcovoe citanïe o móuvax. Ôtge godé e Vam nuiti.
Вибачте, що не відповів відразу. Я дуже радий за Вас і вітаю. Написане Вами тільки підтверджує мої слова: у Вас величзний дар, не просто хист. Це те, що Вам, я впевнений, дуже подобається, і досить-таки (або ж надзвичайно, що правдивіше) легко дається. Але разом із тим Ви маєте усвідомлювати, що не всім це дається так легко, не всім подобається розбирати звуцтво настільки глибоко й досконало, як Вам.
Ось Ви пишете: “Ouge’my pisau, ta isce raz: NE USÕDUI ne’ma rœuzniçui meidyu *ou : *on — védomo u pœuldenno-zaxœudnuix narécïax *ou e → /u/, a *on e → /ʊ/.”
Невже Ви справді вірите, що вся Україна буде заучувати, де як пишуться “різні У” через “кілька сіл”?
““хрін”
Первїсно правилен є лише твар из первїсном *ē: *xrēnu, де продовженнє *ē є /i͡e, ʲi/ без чергування. Твар ‹хрін : хрону› є дуже поздень и виник (піздно) в тих (наймолодших) говорїх, де не чули різниці між /i, ʲɪ, e͡i/ : /ʲi, i͡e/ : /y/, все звївши в [i] й хибно тотожнивши таке [i] з /y/ від переголосу *o. А тому ‹хрону› не може бути залїчено до “різновидів” вимови — то є просто мовна девйація. Правилен є лише твар ‹хрїн : хрїну, хрїном, хрїнї›, тому ймна письмї латиницею: ‹xrén›.”
“…де не чули різниці між /i, ʲɪ, e͡i/ : /ʲi, i͡e/ : /y/, все звївши в [i]”. Хотілося б запитати, як це розуміти. Як я вже казав, є чимало місцевостей (зокрема, наскільки я зрозумів, я живу в такій), де, наприклад, І з ятя/О можуть розрізнятися у вимові, але сприймаються як одна звучина. Тобто якщо хтось скаже мені “кїнь” або “ліс”(як І з О, приогублене), я сприйму ці звуки як одне.
Що значить “звівши”? Прийшов злодій (вплив польської й кацапської розумію, та я не про те) і за налигача потягув волом ці звуки один до одного, чи як?
На відміну від інших звуків, ці розрізнялися не місцем творення, а, дозвольте так сказати, ПРИогубленістю, тобто як фонетична, так і фонематична різниця між ними поступово зникала природно.
Дивлячись на розмісницю (карту) АУМ, виникає 2 можливих проипущення: або “хрон” занесено з Півдня/Сходу, тобто “наймолодших”, або там усе-таки теж їх не дуже розрізняли, і хтозна, звідки це пішло.
Повернімося до мого прикладу: навіть явно огублений [y] я побіжним слухом сприймаю як “дивний І”. Звісно, Ви праві, то це здебільшого різні звуки, і їх здебільшого можна розрізнити на слух. Якщо стежити, наприклад, за губами мовця, і прислУхатися, маючи намітом почути цю різницю (або ж маючи фоноскопа). Питання тільки в тому, що це жива мова, і не дивно, що ніхто не прислухається навмисне. Тому там, де, як Ви кажете, це різні звуки, ще треба довести, що це різні звучини, а Ви, якщо я Вас правильно зрозумів (у чому не впевнений на всі 100), по суті, ставите між ними = : якщо, мовляв, це різні звуки, то й писати їх треба по-різному. Я вже наводив приклад із англійськими звуками, зокрема θ: досить різні звуки ми можемо сприймати як один, одну звучину.
Незалежно від значення слова “неправильний”(хоч “irregular”, хоч “wrong”), хоч називайте це 9’’ція, а вимова “хрону” й “хрон” є. Так, це жива мова, у ній, як той же ікавізм…
до речі, щодо нього: по-Вашому “тринога” у р.в.мн. “‹trynœug›”, про що Ви писали, але це, наскільки я вивчив, має читатися “триніг” (Ви розумієте, про що я), тоді як воно частіше “тринОг”, що засвідчено й Шевельовим.
…відбувається відхилення, помилки, “девіації” й інші “неправильності”, зокрема таке надвиправлення. “Сліз”, “бліх” – теж неправильно, але так є. До речі, можете, будь ласка, нагадати, як Ви пишете “хіть” у р.в. ОДН,?
Таке враження, ніби Ви просто відкидаєте “неправильні” вимови, які не вписуються у Ваш правопис.
“Але до твару ‹сом› ту може бути кілько пояснень: 1) або є, на відмїну від ‹сім, сум›, черпано (тодї з вятськи, в инших бо сусїдньих мовах є не ‹o›) — а тодї при передачї на письмї на сей твар можемо геть не турати, а ставити правопись лише на тварїх ‹сім, сум›, 2) або відбиває слїд “київсько-полїського” продовження переголосу *o → /u͜o/ зо спрощеннєм в /ʷɔ/ (хоча доказати є то тяжко — нема вибору між наголошеном и наголошеном складом) — коли то є правда, то передача ‹сім, сум, сом› буде на письмї латиницею та сама: ‹sœum› (була би різна: ‹sœum› про ‹сім, сум›, та ‹sôm› про ‹сом ( ~ *суом)›, коли б’они значили різни види риби, а як тойи різниці в значеннї нема, то нема й тла роздїлити письмо на ‹sœum› та ‹sôm›), 3) або є ту ‹о› перенесено на номинатив однини з инших падів, де переголосу нема (противен є приклад слова ‹кінець›, де, на впаки, з инших падів на номинатив однини є перенесено переголос *о ; до рїчи, в деяких говірках є номинатив однини ‹конець› — из (*съ) *о без переголосу, й то є первїсний стан, и ‹конець› без переголосу та ‹кінець› из переголосом не суть різновиди вимови, а тому є йих и писати різно ; о тім и на кілько то відповїдає або суперечить пійму (“to the concept”) їдноти письма при різнах вимовах, буде ниже) — коли правдиви суть гадки 2) чи 3), то слово “сом/сім/сум” буде писано в один чин: ‹sœum›.”.
Добродію Єлисію, я тут задумався: а чи не могло бути таке, що в слові “сом” не відбувся жоден переголос (крім пізніших, можливо, за подібністю) через те, що наголос там початково на О, а не “перетягнувся” із Ъ?
І, до речі, переголос “робіт”, ураховуючи наголос, теж неправильний (нерегулярний)?
Добродію Єлисію, чи не були б Ви ласкаві стисло пояснити роль наголосу в ікавізмі(хотілося б кирилицею для загальної зрозумілості, щоб змогли дізнатися всі таке важливу річ) Наскільки я читав, “правильним” є той ікавізм, де занепав наголошений надкороткий після голосного, чи як?
І можете, будь ласка, по-своєму записати у/в/ув/уві/во/ві/вві й “лід”?
Наскільки я читав, “правильним” є той ікавізм
“ікавізм” — Cyto e tô?
Наскільки я читав, “правильним” є той ікавізм
“ікавізм” — Cyto e tô?
Ви ж чудово розумієте, що я маю на увазі О-переголос
“Добродію Єлисію, я тут задумався: а чи не могло бути таке, що в слові “сом” не відбувся жоден переголос (крім пізніших, можливо, за подібністю) через те, що наголос там початково на О, а не “перетягнувся” із Ъ?
І, до речі, переголос “робіт”, ураховуючи наголос, теж неправильний (нерегулярний)?”
Тут я записав так, як Ви любите
Наскільки я читав, “правильним” є той ікавізм
“ікавізм” — Cyto e tô?
Ви ж чудово розумієте, що я маю на увазі О-переголос
Tô Ui ne teamite cyto pisiete. Prosteagi *o-pèregòlôsou sõty i: /u͡o/ [u̯͡o], [ʷo], /u͡œ ~ u͡e/ [u̯͡œ̼], [ʷœ̼], [u̯͡e], [ʷe], i /ʉ/, i /ʊ/, i /ʏ/ [ʏ̼] — tô use e *o-pèregòlôs, ale nicy iz toho ne e blizco {i}.
Napr., na Pœulnoci e ‹radœsty› [ˈrɑdʷostʲ] a ne [ˈrɑdystʲ], cde [ʷo] iz peruœstnoho */u͡o/ bez nagòlôsou, i tô e pèregòlôs. U sèrêdniopolésscœumy govoré e *o-pèregòlôs zastõpleno [u̯͡e ~ u͡œ̼], napr. ‹stœul› [stweɫ ~ stwœ̼ɫ]. U zaxœudnopolésscœumy govoré e *o-pèregòlôs zastõpleno [ʏ], napr.: ‹vœul› [β̞ʏɫ]. U uzxœudnopolésscœumy govoré e *o-pèregòlôs zastõpleno [u͡o], napr. ‹vœul› [β̞u͡oɫ]. Cde e tam zuõc blizoc {i}?
Dobrodéye Oliséye, mogli buiste, coli Vasya lasca e, poyasniti rôle nagòlôsou u *o-pèregòlôsé? Iz toho cyto cèu eimy, “pravilen” e toy *o-pèregòlôs, cde zanicõ peruœstno nagòlosyena *u, *y, libo-n’?
Peruœstno, “o-pèregòlôs ne zalegé œd nagòlôsou *u, *y. Tô bui, pèregòlôs *o pèrêd slaboma *u, *y bé œd poceatcou usiõdui i u uséx narécïax, xotya i is rœuznui prosteagui. I lixie na Pœulnoci — pozdéixie — peruœstnuy prosteag /u͡o ~ ʉ͡œ/ *o-pèregòlôsou e, slabxi, stau [ʷo] ci [u ~ ʉ], napr. ‹drœuzd› [dru̯͡ozd] ci [drʉ̯͡ezd ~ dru̯͡ezd ~ drʉ̯͡œ̼zd] proti ‹radœsty› [ˈrɑdʷostʲ], [ˈrɑdʉstʲ] (iz daunéixeoho [ˈrɑdu͡ostʲ ~ ˈrɑdʉ͡œstʲ]. Ta use tô e *o-pèregòlôs. Tôgy isce raz, ni, u rousscœy móuvé ne zalegé *o-pèregòlôs œd nagòlôsou na slabou *u, *y nicda.
A cde’ste cyli tô?
Mogete, bõdy lasca, pisati latiniçeiõ: ‹у/в/ув/уві/во/ві/вві›, ta ‹лід›?
A ouge:
‹у/в/ув› — ‹u›
‹во› — ‹uo› ci ‹vo›
‹ві/вві› — ‹uœ›
Poyasnyeinïe ceomou i ‹у› i ‹в› i ‹ув› e use ‹u›:
‹у› znacity [u] = ‹u› ino meidyu prigòlôsnoma, napr.: ‹xodity u platïé› [ˌxʷɔdɪtʲuˈplatʲːi], i ne [ˌxʷɔdɪtʲwˈplatʲːi];
‹в› znacity [u̯ ~ w] = ‹u› po gòlôsné ta pèrêd prigòlôsnomy, napr.: ‹xodila u platïé› [xoˌdɪlɑu̯ˈplatʲːi ~ xoˌdɪlɑwˈplatʲːi], i ne [xoˌdɪlɑuˈplatʲːi];
‹ув› znacity, u déystvnosti, [u] pristaucui ‹u› “in” ta [w-] he pèrêddéu nagòlosyenuix /o/ ci /u/ ci /ʊ/ dalxeoho slova, tô bui, napr., cuiriliçeiõ ‹лежить ув огнї› e u déystvnosti: *‹лежить у вогнї›, a tomou latiniçeiõ tô bõdeity: ‹legity u ognyé› = [lɛ̝ˌʒɪtʲuwoɣ(ʲ)ˈnʲi = lɛ̝ˌʒɪtʲ u woɣʲˈnʲi]; ‹ув› tacui mogeity bouti poyasnyeno i he [uw] u oumóvax, coli pèrêd tuimy na cœunçé slova e [-w] (napr., ‹xodiu› /xoˈdɪw/, ‹sidéu› /sɪˈdʲiw/ ipr.), a dalxie slovo e na gòlôsen (napr., ‹odin›, ‹oco› ipr.), i [uw] e tou ceòlôncoualnoyui ròdui (“of the articulational nature”) rozpodœubnyeinïa /ww/ radi: */ˌlut͡ʃɪwwˈʷɔkʷo/ → /wwG/ (G = gòlôsen) → [uwG]: [ˌlut͡ʃɪw u ˈwɔkʷo ~ ˌlut͡ʃɪw uwˈɔkʷo], a tomou pisiemo tô he: ‹louciu u oco›.
‹лід› — ‹leud›
“A cde’ste cyli tô?”
На жаль, не пам’ятаю. Чи то в якійсь статті, чи то хтось відпавідав, що він залежав від того, куди був наголос. Мовляв, приблизно, якщо наголос не переходив із занепалого надкороткого, ікавізм (якщо кортить, О-переголос та Е-переголос чи як там) міг не відбуватися. Здається, як приклад наводили слово “ясен” або якесь інше.
Тю, та в Шевельова ж і читав! Вибачте, будь ласка, що незрозуміло пояснив.
“З географічного погляду, слід розрізнювати принаймні три зони. У південно-західному наріччі (тепер приблизно на південний захід від лінії Рава- Руська — Великі Мости — Золочів — Тернопіль — Кам’янецьПодільський, але за винятком більшої частини Закарпаття) звук е в цій
22.2 Наслідки занепаду єрів: потрактування е … перед слабким ь
413
позиції послідовно зазнав округлення та звуження, перетворюючися на звук типу й : тесіь > *ту6й > т’і «/; пезіь > *п’д$1 > п’йз(1)\ сьогодні цей звук виступає здебільшого як і: мід , ніс. У решті південноукраїнських го¬ вірок цей процес дав у цілому ті самі наслідки, але тільки тоді, коли на е припадав відтягнений з наступного ь наголос; в інших випадках е зали¬ шався незміненим: мед (пор. меду, медом , що суґерує тесіь) проти ніс (пор. несла , несло , що суґерує пе$1ь). Таке подвійне потрактування защепилося в сучасній українській літературній мові.”
“Іменники жін. та сер. родів у ґен. мн. з нульовим закінченням зазвичай мають е під первісним наголосом та і під відтягненим: озеро : озер, плесо : плес, веретено : веретен (пор. болг. вретено),лезо : лез, тенето : тенет , лелека : лелек , потреба : потреб проти село : сіл; щодо колесо : коліс пор. рос. колесо ; щодо ім ’я : імен пор. імена ном. мн., щодо стремено : стремен пор. стремена ном. мн. Дійсних відхилень (як правило, на користь е) є об¬ маль: перо : пер, помело : помел "(с. 413).
До речі. Коли я кажу “ікавізм”, я маю на увазі перехід у ЗВУЧИНУ І й О, й Е, й У, й А (до речі, можете щось про це сказати?), й Ь, й Ъ.
“Tô Ui ne teamite cyto pisiete. Prosteagi *o-pèregòlôsou sõty i: /u͡o/ [u̯͡o], [ʷo], /u͡œ ~ u͡e/ [u̯͡œ̼], [ʷœ̼], [u̯͡e], [ʷe], i /ʉ/, i /ʊ/, i /ʏ/ [ʏ̼] — tô use e *o-pèregòlôs, ale nicy iz toho ne e blizco {i}.Napr., na Pœulnoci e ‹radœsty› [ˈrɑdʷostʲ] a ne [ˈrɑdystʲ], cde [ʷo] iz peruœstnoho */u͡o/ bez nagòlôsou, i tô e pèregòlôs. U sèrêdniopolésscœumy govoré e *o-pèregòlôs zastõpleno [u̯͡e ~ u͡œ̼], napr. ‹stœul› [stweɫ ~ stwœ̼ɫ]. U zaxœudnopolésscœumy govoré e *o-pèregòlôs zastõpleno [ʏ], napr.: ‹vœul› [β̞ʏɫ]. U uzxœudnopolésscœumy govoré e *o-pèregòlôs zastõpleno [u͡o], napr. ‹vœul› [β̞u͡oɫ]. Cde e tam zuõc blizoc {i}?”
Добродію Єлисію. Я чудово розумію, що кажу. Я розумію, що О ЗДЕБІЛЬШОГО не став [і] за МФА (хоча вже й буває, оскільки огублення занепадало). Коли я кажу І, я маю на увазі звучину І. Як я вже казав, у моїй зокрема вимові ці різні І можуть розрізнятися. Але, наприклад, якщо я буду слухати хоч би й свій голос у записі, я їх не розрізню, думаю, якщо й буду дуже прислухатися. Для мене це одна звучина. Так само й нібито “різні И”: це можуть бути різні звуки, про що кажете Ви, але одна звучина, про що кажу я. Коли я кажу “ікавізм”, я маю на увазі ті перебіги, унаслідок яких звуки перейшли зокрема в те, що є (у літ. мові й багатьох місцевостях, зокрема моїй) однією звучиною І. Розумієте?
Як я вже казав, якщо І з Е/ятя – це [i], а з О – “приогублене” [i], це різні звуки, але через слабкість огублення цілком можуть сприйматися як та сама звучина
Радіоактивний добродію Єлисію, будь ласка, припиніть кусати людей! Уже добродій Макс заразився. Може, Словотвір на карантин зачинити?
“A ouge: ‹у/в/ув› — ‹u› ‹во› — ‹uo› ci ‹vo› ‹ві/вві› — ‹uœ›
Poyasnyeinïe ceomou i ‹у› i ‹в› i ‹ув› e use ‹u›: ‹у› znacity [u] = ‹u› ino meidyu prigòlôsnoma, napr.: ‹xodity u platïé› [ˌxʷɔdɪtʲuˈplatʲːi], i ne [ˌxʷɔdɪtʲwˈplatʲːi];
‹в› znacity [u̯ ~ w] = ‹u› po gòlôsné ta pèrêd prigòlôsnomy, napr.: ‹xodila u platïé› [xoˌdɪlɑu̯ˈplatʲːi ~ xoˌdɪlɑwˈplatʲːi], i ne [xoˌdɪlɑuˈplatʲːi];
‹ув› znacity, u déystvnosti, [u] pristaucui ‹u› “in” ta [w-] he pèrêddéu nagòlosyenuix /o/ ci /u/ ci /ʊ/ dalxeoho slova, tô bui, napr., cuiriliçeiõ ‹лежить ув огнї› e u déystvnosti: *‹лежить у вогнї›, a tomou latiniçeiõ tô bõdeity: ‹legity u ognyé› = [lɛ̝ˌʒɪtʲuwoɣ(ʲ)ˈnʲi = lɛ̝ˌʒɪtʲ u woɣʲˈnʲi]; ‹ув› tacui mogeity bouti poyasnyeno i he [uw] u oumóvax, coli pèrêd tuimy na cœunçé slova e [-w] (napr., ‹xodiu› /xoˈdɪw/, ‹sidéu› /sɪˈdʲiw/ ipr.), a dalxie slovo e na gòlôsen (napr., ‹odin›, ‹oco› ipr.), i [uw] e tou ceòlôncoualnoyui ròdui (“of the articulational nature”) rozpodœubnyeinïa /ww/ radi: */ˌlut͡ʃɪwwˈʷɔkʷo/ → /wwG/ (G = gòlôsen) → [uwG]: [ˌlut͡ʃɪw u ˈwɔkʷo ~ ˌlut͡ʃɪw uwˈɔkʷo], a tomou pisiemo tô he: ‹louciu u oco›.”
Добродію Єлисію, тоді можете, будь ласка, записати Шевченка: “Що діялось в світі”?
Dobrodéye Oliséye, tocdé mogete, bõdy lasca, napisati Xèucênca: ‹«Що діялось в світі»›?
‹Cyto déyalo s’ u suété›.
Récy e u tœumy cyto tou e uimóuva ‹u› he [w] meidyu duoma prigòlôsnoma oumóuvlena stopoiõ verstou (verst “verse, versus”) — tout, obacòrôtou (“αμφιβραχυς, amphibrach”): ◡ – ◡ is bégiacomy (“τροχαῖος, trochee”): – ◡ :
Cyto déyalo s’ u suété, (obacòrôt)
◡ – ◡|◡ – ◡,
Ciya prauda, ciya criuda, (bégiac)
–◡ | – ◡ , | –◡ | – ◡,
I ciyi mui déti. (obacòrôt)
◡ –◡ | ◡ – ◡.
Nasya douma, nasya pésnya (bégiac)
– ◡ | – ◡, | – ◡ | – ◡
Ne oumyreity, ne zaguineity. (obacòrôt)
◡ – , ◡ | ◡ – ◡.Tô bui, vérna uimóuva ‹u› tou zalegity œd znanïa stopui u danœmy versté, i pisati yacosi inacxie zamésty ‹u› tou ne’ma noudyui.
“Poyasnyeinïe ceomou i ‹у› i ‹в› i ‹ув› e use ‹u›: ‹у› znacity [u] = ‹u› ino meidyu prigòlôsnoma, napr.: ‹xodity u platïé› [ˌxʷɔdɪtʲuˈplatʲːi], i ne [ˌxʷɔdɪtʲwˈplatʲːi]; ‹в› znacity [u̯ ~ w] = ‹u› po gòlôsné ta pèrêd prigòlôsnomy, napr.: ‹xodila u platïé› [xoˌdɪlɑu̯ˈplatʲːi ~ xoˌdɪlɑwˈplatʲːi], i ne [xoˌdɪlɑuˈplatʲːi]; ‹ув› znacity, u déystvnosti, [u] pristaucui ‹u› “in” ta [w-] he pèrêddéu nagòlosyenuix /o/ ci /u/ ci /ʊ/ dalxeoho slova, tô bui, napr., cuiriliçeiõ ‹лежить ув огнї› e u déystvnosti: *‹лежить у вогнї›, a tomou latiniçeiõ tô bõdeity: ‹legity u ognyé› = [lɛ̝ˌʒɪtʲuwoɣ(ʲ)ˈnʲi = lɛ̝ˌʒɪtʲ u woɣʲˈnʲi]; ‹ув› tacui mogeity bouti poyasnyeno i he [uw] u oumóvax, coli pèrêd tuimy na cœunçé slova e [-w] (napr., ‹xodiu› /xoˈdɪw/, ‹sidéu› /sɪˈdʲiw/ ipr.), a dalxie slovo e na gòlôsen (napr., ‹odin›, ‹oco› ipr.), i [uw] e tou ceòlôncoualnoyui ròdui (“of the articulational nature”) rozpodœubnyeinïa /ww/ radi: */ˌlut͡ʃɪwwˈʷɔkʷo/ → /wwG/ (G = gòlôsen) → [uwG]: [ˌlut͡ʃɪw u ˈwɔkʷo ~ ˌlut͡ʃɪw uwˈɔkʷo], a tomou pisiemo tô he: ‹louciu u oco›.””
Таке могло б діяти, якби чергування У/В/УВ було повсюдним й однозначним, тоді як це зовсім не так.
Узагалі підхід дивовижний: щоб зрозуміти, У там чи В, треба оцінити віршовий розмір і звідкись знати (до речі, звідки?), що його не порушено саме в цьому слові. Тут Ви перевершили англійську, де треба здогадатися, там закритий чи відкритий склад.
Таке могло б діяти, якби чергування У/В/УВ було повсюдним й однозначним, тоді як це зовсім не так.
Tô e “ne so usémy tac” ino tomou cyto, za pervoe, oucrayinçi novoyui dobui muisleaty pisymomy — videatyi u slœunicé ci deinde u strocé pisymotuar na ‹в-› abo pisymotuar na ‹у-›, gadaiõty si cyto tuar na ‹в-› = [v-] abo tuar na ‹у-› = [u-] e odin ino sterbel (“valid”) ci pravesen (“legit, legitimate”) tuar e ino na ‹в-› abo na ‹у-› — bez ogleadou na peruœsten rozpodél ci pèrêd tuimy e gòlôsen abo prigòlôsen, a za drougoe, œddéyouiõty na veatscõ móuvõ, a tô u dic cin: coli u veatscé slovo e na ‹у-›, to gadaiõty cyto u rousscé e dóugyno bouti inacxie — na ‹у-›, a coli u veatscé e na ‹у-›, to gadaiõty cyto u rousscé dóugyno e bouti na ‹в-›.
Таке могло б діяти, якби чергування У/В/УВ було повсюдним й однозначним, тоді як це зовсім не так.
Tô e “ne so usémy tac” ino tomou cyto, za pervoe, oucrayinçi novoyui dobui muisleaty pisymomy — videatyi u slœunicé ci deinde u strocé pisymotuar na ‹в-› abo pisymotuar na ‹у-›, gadaiõty si cyto tuar na ‹в-› = [v-] abo tuar na ‹у-› = [u-] e odin ino sterbel (“valid”) ci pravesen (“legit, legitimate”) tuar e ino na ‹в-› abo na ‹у-› — bez ogleadou na peruœsten rozpodél ci pèrêd tuimy e gòlôsen abo prigòlôsen, a za drougoe, œddéyouiõty na veatscõ móuvõ, a tô u dic cin: coli u veatscé slovo e na ‹у-›, to gadaiõty cyto u rousscé e dóugyno bouti inacxie — na ‹у-›, a coli u veatscé e na ‹у-›, to gadaiõty cyto u rousscé dóugyno e bouti na ‹в-›.
Не можу погодитися. До речі, усе-таки, а як зрозуміти, що саме на цьому прийменникові, наприклад, не порушено розмір вірша?
Це чергування ніколи не було сталим та однозначним. Відхилення від нього, зокрема на початку речення перед сонорними, зустрічаються в багатьох класиків, і далеко не тільки в поезії. І саме за радянських часів (60р кривопис) викинули “здебільшого”, “переважно” там, де пишеться про чергування, яке, до речі, за Шевельовим утрачає дієвість.
Як я вже казав, Ви все, що не “вписується” у Ваш правопис, оголошуєте “неправильним”.
Не перший день, не перше століття існують суттєві відхилення чергування, причому в усіх місцевостях; більше того, на Заході, судячи з даних, вони й суттєвіші, ніж на Сході. І дуже дивно, що Ви, мовознавець, чи то не знаєте це, чи то не хочете визнавати.
До речі, а як зрозуміти, що оце u може читатися як прибл. Г, як у деяких говірках?
Чергування – не повсюдне правило, а засвідчення найпоширенішої закономірності. Часто воно порушується, наприклад, між двома сонорними.
Окрім того, В між приголосними може означати, що там “думковий/“мовленнєвий призупин”(пауза). Наприклад, якщо говорити повільно, у мене це буде У, можливо, і між голосними, а хутко – то В може бути й між приголосними.
А як бути з верлібрами? Можна довго вести суперечку, вважати їх віршами чи ні (моя думка схиляється до того, що їх не можна називати “віршами” у тому ж розумінні, у якому “звичайні”, силабо-тонічні. До речі, як це перекласти б?), але вони, як стверджують, мають свою “невловиму ритміку”, “ритм”, який, утім, неможливо отак визначити, знайти віршовий розмір. Як бути в цьому випадку? Якщо хтось пише так, він має право, щоб не було неоднозначностей, щоб ритм зберігався.
В одних випадках чергування особливо дотримуються перед В, а в інших – навпаки, очікуване У стає нескладотворчим, “зливаючись”. Якщо ж Ви нехтуте класиків, то незрозуміло, що Ви називаєте Українською мовою взагалі.
Як я вже сказав, є мови, де для правильного прочитання треба визначити, закритий чи відкритий склад, але правопис, де треба визначити віршовий розмір і якось здогадатися, що він тут не порушується, це найсяж безгл… безглядності.
Як і “хрін”, який неможливо прочитати як “хрон”, Ви відкидаєте всі “неправильності”, “9ції”, тобто відхилення від очікуваної моделі за подібністю, наприклад.
Тю, та в Шевельова ж і читав! Вибачте, будь ласка, що незрозуміло пояснив.
“З географічного погляду, слід розрізнювати принаймні три зони. У південно-західному наріччі (тепер приблизно на південний захід від лінії Рава- Руська — Великі Мости — Золочів — Тернопіль — Кам’янецьПодільський, але за винятком більшої частини Закарпаття) звук е в цій
22.2 Наслідки занепаду єрів: потрактування е … перед слабким ь
413
позиції послідовно зазнав округлення та звуження, перетворюючися на звук типу й : тесіь > *ту6й > т’і «/; пезіь > *п’д$1 > п’йз(1)\ сьогодні цей звук виступає здебільшого як і: мід , ніс. У решті південноукраїнських го¬ вірок цей процес дав у цілому ті самі наслідки, але тільки тоді, коли на е припадав відтягнений з наступного ь наголос; в інших випадках е зали¬ шався незміненим: мед (пор. меду, медом , що суґерує тесіь) проти ніс (пор. несла , несло , що суґерує пе$1ь). Таке подвійне потрактування защепилося в сучасній українській літературній мові.”“Іменники жін. та сер. родів у ґен. мн. з нульовим закінченням зазвичай мають е під первісним наголосом та і під відтягненим: озеро : озер, плесо : плес, веретено : веретен (пор. болг. вретено),лезо : лез, тенето : тенет , лелека : лелек , потреба : потреб проти село : сіл; щодо колесо : коліс пор. рос. колесо ; щодо ім ’я : імен пор. імена ном. мн., щодо стремено : стремен пор. стремена ном. мн. Дійсних відхилень (як правило, на користь е) є об¬ маль: перо : пер, помело : помел "(с. 413).
До речі. Коли я кажу “ікавізм”, я маю на увазі перехід у ЗВУЧИНУ І й О, й Е, й У, й А (до речі, можете щось про це сказати?), й Ь, й Ъ.
Можете, будь ласка, щось про це сказати? Наприклад, “сом”, “вежа”, де наголос не “перетягується”?