Закритий склад – голосівка, оточена шелестівками: вор, сок, сон, ток.
Відкритий – склад, де скраю є голосівка: "он", "то", "ок", "по".

Посилання прошу, де таке пояснення є. Чи то є Ваша власна інтерпретація?

Та десь на вікіпедії знайшов саме таке пояснення, хоча Ви авжеж зараз дорікнете, що вірити вікіпедії це гірко.

Яке ще "гірко"? Де саме на Википедиї?

Осе з Википедиї: "A coda-less syllable of the form V, CV, CCV, etc. (V = vowel, C = consonant) is called an open syllable or free syllable, while a syllable that has a coda (VC, CVC, CVCC, etc.) is called a closed syllable or checked syllable. Note that they have nothing to do with open and close vowels, but are defined according to the phoneme that ends the syllable: a vowel (open syllable) or a consonant (closed syllable)".

И того, коротко: склад з голосним на кінці є піл ("відкритий"), а склад з приголосним на кінці є крит.

_____

Приклади:
na - на кінці складу голосний [a] → полий склад;
to - на кінці складу голосний [o] → полий склад;
iz - на кінці складу приголосний [z] → критий склад;
wd - на кінці складу приголосний [d] → критий склад.

Я хибно раніше зрозумів цей термін, але тепер цю лакуну закрив. Спасибі, прочитав цю заввагу ще давно, але забув тоді Вам подякувати.

З чого-сьте взяли? Давню мову русичів наче ніхто не чув, і ніхто не знає якою вона мала бути, хіба що ви мандрівник у часі (це багато би пояснило).
Якщо пам'ятки свідчать "ож", чому гадаєте, що так ніхто не говорив?!

Нє чю, та сѫть стопъі чьто *о в кръітѡм складѣ в прарусскъіх говорах ужє в IX ст. нє звѫчѣло гі {о}.

Де Ви знайшли критий склад у слові "ож"?!

І ще чому Ви пишете "чьто", коли українською буде "що"?

Чи Ви, либонь, будете ступити за дрівність слова "что" і твердити, що вживання "что" замість "що" повертає нас до коріння і вказує на споконвічність української мови?

Добре, що Ви хоч не збираєтесь витурити з української мови слово "що", бо я вже дійсно гадав, що така Ваша мета.
Але писати "чьто", а вимовляти "шчо" це ще те збоченство, так і уявляю, як поросійщені українці стають масово вживати по всій Україні "што" лиш тому, що так слід писати, і бо в російській мові ідентично, до якої вони звикли.

На Закарпатіѣ скрѡзь мълвѧть {што}, а {шчо} є втора въімълва ѡд {што} з подоблєніем {т} до {ш} за мѣстъм творієніа.

Я знаю, що в Закарпатті таке є, чув навіть чітке і виразне "что" а не "што" у західноукраїнських піснях. То й хай буде, не маю нічого проти. Лиш не хочу, щоби так вся Україна стала говорити, у Київщині, Чернігівщині, Слобожанщині, Кубані, заступивши і витіснивши їм рідне "що".

Пісанє <чьто> нє імє із въімълвъі {шчо}. То є морфофонематичне пісьмо, сєбо мѣстіть і въімълвѫ {што}, і въімълвѫ {что}, і въімълвѫ {шчо}. Розумѣієтє, чьто значіть "морфофонематичне" пісьмо?

Та ні, це чисто етимологічне письмо з деякими модифікаціями.
В принципі, не маю нічого проти, лиш боюся, щоб коли стали писати різні чьто, вълкъ, жьлтыи, орѣхъ, русьскъи, то звиклі до російської мови українці стануть радо говорити як читають, казати: што, волк, жєлтий, оріх, русський і так далі. А я павен, знаючи українців, так і буде.

Принципи письма можуть перетинатися, напр. засада етимологічна з засадою морфофонематичною, або з графіко-фонетичною. Але тут акцент кладено на засаді морфофонематичній.
Не стануть говорити, як Ви кажете, коли завести правильну політику мовної освіти, з окрема в тім, що письмо є одно, а вимова інше. В написанні вълк, напр., <ъ> перед <л> має казати про те, що <л> не може мати вимову [l], але [w]. Написання <жєлтий> взагалі не може бути – то Ви (знову?) гадаєте, що російське написання <желтый> є давніше. Правильно є (й етимологічно, й морфофонематично; друге є тут важливіше): <жьлтъи>, де <ь> перед <л> каже на те, що <л> є = {w}, а <ь> є {о}.
А писати <орѣх> є ліпше ніж <оріх>, бо є й поліська (історично: києво-поліська) зона, де /ѣ/ є мовлено як дифтонг [іе], а то є також руська мова. А в деяких говірках руських мовлять: {(г)орих}, інде {гуріх}, {гуріех}.

Бо што це споконвічне українське слово, а що це якесь непорозуміння яке зявилось зовсім недавньо, лучше вживати слово якому є тисячу років! Що вяже нас з нашею давньоруською спадщиною
І писати горіх, вухо, вона (коли тисячоліття писалось оріх, ухо, вона) це дибилизація української мови. Кожен українець як не дурак і так знає, що перед голосними є вставний звук, який ледве чути, писати це на письмі це забирати століття історії української мови!

:(