Дуже нітить, що словники старі дають слово зіма, через і!
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/20112-zima.html#show_point
А кривавий через крівавий!
http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/24818-krivavyj.html#show_point
Як сильно могла змінитися вимова української мови за якихось 200 літ?
“Зіма”, “братік”, “убірати”, “умірати”, “запірати”, “крівавий” - вимова в Ц., Пд. і С. Україні. “Зима”, “братик”, “убирати”, “умирати”, “запирати”, “кривавий” - така вимова побутує в Галичині.
“Зіма”, “братік”, “убірати”, “крівавий” — звичайна московська вимова. І не треба сюди приплітати регіони України.
Ваші вигадки не мають під собою ґрунту.
Розгорніть Огієнкового “Українського стилістичного словника” й почитайте статтю “зима”.
На Галичині є також форма “кервавий”. А в Закарпатті - “умерати”. І що з того? Мене це зовсім не пригнічує, навпаки - тішить багатство діалектів і говірок великого етносу.
Та чудово, тільки ж розмова була не про говірки, а про витискання в узоровій мові мовних явищ більшості мовними явищами затятої меншості.
Oleksa Rusyn Даруйте, але ж колегу Карла начебто “нітить” словник Грінченка. Не втямлю, коли це Борис Дмитрович очолив “затяту меншість” і яким чином від неї потерпає “узорова мова”?
Я Вас не розумію. Де це я сказав на Грінченка, що він затята меншість? І за кого потерпає узорова мова? https://r2u.org.ua/s?w=%D0%BF%D0%BE%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BF%D0%B0%D1%82%D0%B8&scope=all&dicts=all&highlight=on
“Зіма”, “братік”, “убірати”, “умірати”, “запірати”, “крівавий” - вимова в Ц., Пд. і С. Україні. “Зима”, “братик”, “убирати”, “умирати”, “запирати”, “кривавий” - така вимова побутує в Галичині.
Живу на півдні центру України і половину з наведених вами форм ніколи не чув. “Зіма”, “братік” так дійсно кажуть, а от “убірати”, “умірати”, “запірати”, “крівавий” то якась дурня, ніколи такого не чув. І от стосовно “витискання в узоровій мові мовних явищ більшості мовними явищами затятої меншості”, то ви добре висвітили причини появи суржику, бо вказані форми загалом і виникли завдяки витисканню питомої української мови, мовою окупантів яких у часи імперії цілком можна назвати більшістю. Адже суржик то є перехідна форма між питомою українською і мовою окупантів, бо коли держава створює умови для занепаду рідних мов і з кожної щілини чутно мову окупантів, то за 350 років окупації не могло не виникнути суржику
Oleksa Rusyn А де була розмова “про витискання”? З ким Ви дискутуєте? Ваш перший коментар я підтримую.
{i} є один из питомих рефлексів фонеми /ɪ/ в деяких південно-західних та північно-західних говірках. Тому ліпше було би писати латиницею: zima, передбачаючи й вимову {zɪˈmɑ ~ ze̝ʲˈmɑ}, й вимову {ˈzɪ͡ɘ̞mɐ}, й вимову {ˈzimɐ}, й вимову {ziˈmɑ}, й уникаючи подібних порожніх дискусій про “правильність” написання, та зайвого підігрівання сепаратизму, який викликає письмо гражданкою.
Штений Єлисію, з кирилицею все може бути так само, якщо розумні люди почнуть Україною верховодити й створять новий правопис. Латинка тут от ніяко не краща за кирилицю. Що кириличне и, що латинське i це просто буква, а як її читати це справа не системи письма, а підручників, які будуть цього навчати.
До речі, чув слово убірати, запірати. Мене турбує те, що словник Грінченка слово “зіма” має, а слова “зима” ні. Це дуже дивно. Якщо харків’янин (!) Грінченко укладав словник, чому він дав норму півдня? Хіба не мав дати норму як говорили на більшости України?
Чи не свідчить це, що в ті часи “зіма” говорили не лише на півдні, але й під Харковом?
Скажіть-но мені ось що. Якщо сі взіри були поширеними, як ви кажете, в більшій частині Вкраїни, а “зима”, наприклад, були в Галичині, тоді чому радянська влада, витискаючи й так не люблячи ‘и’ (“інший”, а не ин-, “бездіяльності”, а не -сти) навпаки, зробила “зиму” нормативною, а не “зіму”? Адже й був “поширеніший” узір, і ближче до московської вимови. То якесь инше правило чи я чогось не тямлю?
Так, це розумне питання.
Може щоб унаочнити, що російському і завжди відповідає українське тверде и.
А з «зімою» виходили б якісь винятки.
Може щоб унаочнити, що російському і завжди відповідає українське тверде и.
А з «зімою» виходили б якісь винятки.
Якось не клеїться. В “зима” буква ж “и”, а не “і”. Якщо ви про звук, тоді сама заміна “инший” на “інший” та подібне сама по собі дурниця й утворює “винятки”.
А “всих” замість “всіх” - це яка говірка? Східно-поліська?
Щойно прочитав, що західно-поліською говіркою на “яблуко” кажуть “йеблуко”)).
Дивно, бо у нас на Галичині так гуцулів дражнять))
Помалу читаю “Давньоруську спадщину в лексиці української мови” В. Німчука, то там на ст. 77 (https://archive.org/details/davnyoruska/page/n75/mode/2up) так написано за форму “зіма”:
Багатьом південно-східним говорам української мови притаманна форма зіма, у зв’язку з чим у «Словарі української мови» за ред. Б. Грінченка вона подається як основна. Усі деривати кореня тут пропонуються з і: зімівка «диня; що пізно достигає», зімівля, зімний — зімній, зімниця «фрукт, що достигає пізно восени» та ін. [Гр. II 153]. Навряд чи перед нами відсутність переходу давнього і в передньо-середній и. Скоріше тут маємо вторинний і, що з’явився в результаті асиміляції и до наступного і різного походження: в дериватах і < о — зимівля > зімівля; зимівка > зімівка; збереженим давнім і у флексії м’якої групи прикметників — зимній > зімній; і < ѣ у колишній флексії — вь зимѣ > узимі > узімі. Прислівник уз’імі відбиває асимілятивний перехід и > і навіть у говірках, у яких зберігається в усіх інших словах корінь зим- (наприклад, закарпатських). Асимілятивна зміна и в і сталася досить давно, про що свідчить не тільки палаталізація з, але й досить давні написання кореня зим- як зѣм-: са(е)ех зѣмородокъ птица [Слав. 108], hаlсіоп а(л)киянь птица, зѣмородокъ [214].
Ще є про весну й осінь:
Для деяких південно-східних говірок характерним є незакономірний звуковий варіант вісна [Гат. 89], де і на місці е з’явилося внаслідок аналогії до тих слів, у яких е > і в новозакритому складі. У частині цих же говорів спостерігається форма вісінь [Б.-Н. 79], що виникла на основі восінь (в — протетичний) з наступною асиміляцією о до і (як у вісім < восім < осьмь). Контамінацією форм осень і вісінь, напевне, є говірковий варіант вісень [Гат. 89; Гр. І 240]
“Зіма”, “братік”, “убірати”, “умірати”, “запірати”, “крівавий” - вимова в Ц., Пд. і С. Україні. “Зима”, “братик”, “убирати”, “умирати”, “запирати”, “кривавий” - така вимова побутує в Галичині.
Щось я в Галичині кривавий майже не чув, частіше кажуть кирвавий, так само, як кирниця (див. Атлас української мови, т. II, м. №69 і №71). Там ще є форма “кровавий”, між іншим.
“Давньоруську спадщину в лексиці української мови” В. Німчука, то там на ст. 77 (https://archive.org/details/davnyoruska/page/n75/mode/2up) так написано за форму “зіма”:
Дякую, шо поділилися. Завжди було цікаво за подобу “зіма”, але ніколи не міг зрозуміти звідки там “і”.
Скоріше тут маємо вторинний і, що з’явився в результаті асиміляції и до наступного і різного походження: в дериватах і < о — зимівля > зімівля; зимівка > зімівка; збереженим давнім і у флексії м’якої групи прикметників — зимній > зімній; і < ѣ у колишній флексії — вь зимѣ > узимі > узімі. Прислівник уз’імі відбиває асимілятивний перехід и > і навіть у говірках, у яких зберігається в усіх інших словах корінь зим- (наприклад, закарпатських). Асимілятивна зміна и в і сталася досить давно, про що свідчить не тільки палаталізація з, але й досить давні написання кореня зим- як зѣм-: са(е)ех зѣмородокъ птица [Слав. 108], hаlсіоп а(л)киянь птица, зѣмородокъ [214].
U govoréx de /zɪm-/ e [zɪˈmɑ, ˈzɪmɑ] ta [ziˈmʲi] e /ɪ/ → [i] pritacôuya, ta u govoréx zu /zɪm-/ → [zim-] u uséx tuaréx né.
Iz pisyma cuiriliçeiõ ‹зѣм-› né yaco citati neibnyeinïe, tô bo mogeity bouti i [zim-] i [zʲim- ~ ʑim-].
U tuaré [ˌzimoˈrɔdɔk] né œdcui bouti pritacôuyé.
Ще є про весну й осінь:
Для деяких південно-східних говірок характерним є незакономірний звуковий варіант вісна [Гат. 89], де і на місці е з’явилося внаслідок аналогії до тих слів, у яких е > і в новозакритому складі. У частині цих же говорів спостерігається форма вісінь [Б.-Н. 79], що виникла на основі восінь (в — протетичний) з наступною асиміляцією о до і (як у вісім < восім < осьмь). Контамінацією форм осень і вісінь, напевне, є говірковий варіант вісень [Гат. 89; Гр. І 240]
U slové ‹œusemy› bé *o → /y/ stalo do */-smʲ/ → */-səmʲ/ → [-sʲɘ̝m], tomou »як у ‹вісім ← восім ← осьмь›« e tóucouano crivo. A na Zacarpatïé móuveaty [ˈwʏsʲə̙m], zo [-sʲəm], ne [ˈwysʲɘ̝m].
Ose cyto pisieity o e /ɪ/ → [i] Xeveleû:
»Однак головною причиною постання цих форм із [i] була взаємодія північних і південно-західних говірок під час заселення південно-
східних теренів. Мовці з південно-західною артикуляторно-слуховою базою не відрізняли північноукраїнської реалізації у як [ɪ] або навіть
як [і] (без пом’якшення попереднього приголосного — !) від звичайного
“і” ( = [ʲi]) й трактували його відповідно.«.
Inxyami slovami, pd.-zax. *i → /ɪ/ — [ɪ͡ɘ, ɪ͡ɘ̯, ɪ̯͡ɘ] × pn. *i → /i/ — [i, ʲɪ], → pd.-uzx. *i = [ʲi].
Do tuarœu: ‹убірати, умірати, запірати››
— /i/ u six tuaréx e tuaroslœuno, stauxi u pd.-zax. govoréx pœd sèrêdnyorousscõ dobõ, za (“by analogy”) tuarui déyeslœu zu *e : *ē, na pr., u *pekti /pɛˈktɪ, pɛˈt͡ʃɪ/ : *pēkati /piˈkɑtɪ/, *tepti /tɛˈtɪ, tɛpˈtɪ, tɛpsˈtɪ/ : *tēpati /ˈtʲipɑtɪ/ (i *o : *ō → /a/ — *mogti /moˈɣtɪ, moˈ(x/ʃ)t͡ʃɪ: *mōgati /mɑˈɣɑtɪ/, *y /ə/ : *i /ɪ/ — *byrati /bəˈrɑtɪ/ : *birati /bɪˈrɑtɪ/).