- Слова із закінченням -жка, -чка, -шка відмінюємо в давальному та місцевому з -зці, -цці та -сці: на книзці, на ріцці, у часці (бо ж пишемо не чешський, а чеський, не норвежський, а норвезький тощо)
Рішуче проти. Я наполягаю, що тут має бути складницька (морфологічна) засада (принцип).
- Ряд прикметників мають м’яке закінчення: безпросвітній, народній, природній, зворотній, східній, західній, трикутній, прямокутній, п’ятикутній;
Розрізнення твердих і м’яких основ – складна й марна справа, давно писано. Дозволити обидва написання – можливо, але не змінити з ніг на голову.
- Низка слів має традиційну ортографію: манастир, мариво, салітра, Басарабія, сантименти, костел, шаравари, голодівка;
“Голодівка” – не наше. Я б залишив усе поки як є.
- Українські прізвища відмінювано відповідно до української морфології:
- Гончар - Гончаря, Швець - Шевця, Масол - Масла, Мазурок - Мазурка, Янів-Янева, Антонів - Антонова, Пономарів - Пономарева;
- Приросток з- перед літерою ф не змінюється: зфальшувати, зфотографувати;
чому, якщо оглушується, як перед П (губ.-губ.) і Х (щіл.).
- Слово “мистець” у непрямих відмінках тратить С: митця, митцем, митці;
- Географічні назви: Букарешт, Берестя, Броварі, Лубні, Мукачів, Прилука, Ромен, Тираспіль, Озівське море, Еспанія, Сіверодонецьк, Білгород, Ростів-на-Дону, Таганріг, Дін;
- Прикметники від міст: Рівне - рівенський, Будапешт - будапеський
“БудапеШ” – “будапеСЬкий”, “БудапешТ” – … Куди Т поділи?
- Іноземне L пом’якшуємо відповідно до правопису-24: пляж, але класик, номенклатура, флот, амбулаторія, молекула;
- Іноземне сполучення ІА віддаємо ІЯ: парафіянин, комедіянт, матеріял;
- Пишемо готовість від готовий, духовність від духовний
- Грецькі скорочені слова на початку складних слів єднаються із межичепом О: гідр-о-станція, аер-о-клуб, аві-о-пошта, аві-о-носець, аві-о-мотор тщ;
- Допущено паралельне вживання слів: роль/роля, метод/метода, медаль/медаля, візит/візита;
- Іноземні міста - Рим, Париж, Берлін - у родовому відмінку мають закінчення -у: до Риму, з Парижу, після Берліну;
Чому?
- Латинську літеру G в іншомовних власних назвах передавано літерою Ґ: Ґарібальді, Ґлазґо, Ґватемала; у словах-неіменах: конгрес, агроном, агент, аргумент пишемо Г відповідно до української традиції;
- Німецький дифтонг ЕІ перекладаємо як АЙ: Айнштайн, капельмайстер, гросмайстер;
- Іншомовні м’які НЬ та ДЬ віддаємо м’яко: Нью Йорк, коньюнктура, адьє, адьютант;
- Пишемо евнух, евфорія, епархія, епископ, Евген і Євген, але феодал, нейтральний;
І чому саме так ев/ей?
- Пишемо Геллада, гістерія, гієрогліф, гураган, гієрархія;
- Пишемо хемія, амнестія
І навіщо?
- Толеруємо варіянти Олександер/Олександр, міністер/міністр, циліндер/циліндр;
- Пишемо голф, шелф, носталгія, але фольклор.
Чому б саме так?
Я лишив деякі правила, які тут могли би прозвати польсько-галицькими, тому що вони разом з іншими складають усю мовну практику до початку зближення мов, тобто якщо ми повертаємо пом’якшене Л, то повертаємо неспотворену мовну традицію Галичини, так само як українська передача ІЯ повертає неспотворену мовну традицію південно-східної частини України.
Що скажете?
Та й байдуже, це все одно дивна подвійність у правилі передання чужого [g].
Та не дивна. Власні назви – з ґ, загальні – з г, зрідка з ґ. Нескладно запам’ятати.
І так ґеґають як ґерґулі, де треба й де не треба. Східно-слов’янські мови тяжіють до Г, а не до Ґ (давньоруська, білоруська, українська)
Тобто ви готові писати Грац, Копенгаген та Гете?
Звичайно, завжди так писали й читали/говорили.
До речі, оті ґерґулі будуть ґеґати й писати Копенґаґен на москвинський манер.
Гете можна писати, як зараз — Гете/Ґете.
До речі, а чому тоді Ґете, а не Ґьоте?
Адже Goethe. 🤷♂️1. ‹ьо› ni blizko ne teacneity ‹oe, ö, œ›.
2. ‹г› mogeity znaciti dué rœuzné zueagymené: /ɣ̞/ (*/g/) i /ɦ/ u rousscé.
3. Se e isce odin vét (“reason”) proti cuiriliçui, bo cogyno pisanïe cuiriliçeiõ a) sility d’odinui uimóuvui ta b) geadna uimóuva ne bõdeity tocyna.
4. Na pr., dœunscoiõ ‹Copenhagen / Kopenhagen› e ‹København› i tam heto ne’ma [g].
5. I na pr., ‹Gratz› e némecyscyenê ceixyscê ‹Hradec›, tô bui *‹Gòrôdeç› rousscoiõ, to ceomou e tac znacilen zuõc [g] u pèredatyé imene ‹Gratz› rousscoiõ?
Дозвольте висловити свою думку (я думаю, хтось мене та підтримає): писати отакою, тим більше незагальноприйнятою, Вашою власною, тарабарщиною – неповага до того, хто читатиме, до його часу. По-перше, інколи доки зможеш правильно прочитати слово, забуваєш попереднє, не кажучи вже про загальну суть. По-друге, це незручно, упевнений, не тільки для мене. Будь ласка, поважайте наш час
1. ‹ьо› ni blizko ne teacneity ‹oe, ö, œ›.
2. ‹г› mogeity znaciti dué rœuzné zueagymené: /ɣ̞/ (*/g/) i /ɦ/ u rousscé.
3. Se e isce odin vét (“reason”) proti cuiriliçui, bo cogyno pisanïe cuiriliçeiõ a) sility d’odinui uimóuvui ta b) geadna uimóuva ne bõdeity tocyna.
4. Na pr., dœunscoiõ ‹Copenhagen / Kopenhagen› e ‹København› i tam heto ne’ma [g].
5. I na pr., ‹Gratz› e némecyscyenê ceixyscê ‹Hradec›, tô bui *‹Gòrôdeç› rousscoiõ, to ceomou e tac znacilen zuõc [g] u pèredatyé imene ‹Gratz› rousscoiõ?Дозвольте висловити свою думку (я думаю, хтось мене та підтримає): писати отакою, тим більше незагальноприйнятою, Вашою власною, тарабарщиною – неповага до того, хто читатиме, до його часу. По-перше, інколи доки зможеш правильно прочитати слово, забуваєш попереднє, не кажучи вже про загальну суть. По-друге, це незручно, упевнений, не тільки для мене. Будь ласка, поважайте наш час.
Осідок для українців, живемо в Україні, державна мова українська, українська абетка кирилична.
Українці усталено (“by default”) розуміють українську, але вони не зобов’язані розуміти якісь шумерські знаки.
Просто шкода, що людина витрачає стільки часу і надає багато цікавої віди, проте дуже мала кількість користувачів зможе це розтлумачити.
2. ‹г› mogeity znaciti dué rœuzné zueagymené: /ɣ̞/ (*/g/) i /ɦ/ u rousscé.
3. Se e isce odin vét (“reason”) proti cuiriliçui, bo cogyno pisanïe cuiriliçeiõ a) sility d’odinui uimóuvui ta b) geadna uimóuva ne bõdeity tocyna.
ЗА кирилицю. Буква Г позначає все ɣ..(ʁ)..ʕ..ɦ, і це одна звучина (фонема). Немає жодної потреби мати опрічну букву на кожен звук. Письмо звучинне (фонематичне), а не звуківниче (фонетичне), тобто передає самі звучини, точна вимова яких, сприймаючись однаково на слух, міниться в різних говірках, говорах, у різних мовців. Наприклад, слово “нігті” (до речі, як Ви його по-своєму запишете?) має щонайменше 4 можливих звуки на місці Г, та навіщо їх відрізняти на письмі, якщо на слух одне й те ж?
Спасибі за підтримку!
Добродію латинколюбе, якщо я знаю Вкраїнську, це не означає, що я маю повністю знати будь-який спосіб її запису, включаючи абетку Морзе, Брайля, катаканівку й будь-яку латинку, що по-дивацькому й часто криво відбиває давню вимову слів. Таким записом Ви можете тільки відлякати нових можливих учасників спільноти й просто читачів.
До речі, як запишете по-своєму “дитина”?
Кожен звик читати латинку як латинку, тобто g як щось близьке до г-ґ-х, о – приблизно як о, Y як И або і тощо. Ми не читаємо опрічно кожну букву, так улаштований мозок, ми читаємо найпоширеніші слова й читаємо як ціле, особливо короткі, а в інших тільки впізнаємо побіжним поглядом букви як запис звучин (морфем). І читати незвичні букви, букви з дурницями (діякритикою) в далекому від звичного звуковому значенні (о як і, g як ж, тим більше так, як воно за походженням, коли, скажімо, Щ у “вищий” відповідає якесь “sx” (висший)) тяжко. Це забирає багато часу, зусиль і заважає належному сприйняттю суті написаного. Будь ласка, поважайте наш час
Proteag (“the continuant”) *ot, *ot- → *od, *od- he /od/, /od-/ e pitœum u rousscœi móuvé, ta e ic readou ino coli popèredou na cœunçé slova e prigòlôsen ci po piné — po gòlôsné unõtré sõreadmene (“a syntagmeme”) /od/, /od-/ vedeity ic zévou (“hiatus”). Togy stil né do ceoho tou.
Na pr.:
‹Од кого’сте чули се?› e isprauno — poceatoc receinïa ;
‹чув од його/нього, що …› e isprauno: /t͡ʃuwod/ — /-w + o- = wo/ ;
ta: ‹чула од його/нього …› e nesprauno: /ˈt͡ʃulɑ.od/ — zéu /-ɑ.o-/, a isprauno e: ‹чула від його/нього›.
Неправда ваша. Я вже писав вам якось давніше, що ви не знаєте живої народної мови більшої частини України, то й поширюєте про неї всякі вигадки. А в живій народній мові центру, півдня та сходу українських земель нема такого закона, щоб чергувать “од” після приголосних з “від” після голосних. Ті, що вживають “од(-)”, роблять це всюди. Ось вам довід: https://r2u.org.ua/s?w=од&scope=all&dicts=12&highlight=on. Закон, що ви його наводите, не природний, а роблений – вигадка деяких мовознавців.Usiõdui, pravo? A iscite ‹від› na tœige stòrœuncé i vidyite cœulko tam pricladœu e œd tuixge pisatelyœu iz Vasyoyui ‘Velicoyui’ Oucrayinui ci iz zapisey iz leudou, de u odiné receinïé e i ‹од› i ‹від›.
Ose, na pr.:
‹Ти ляжеш од комори, а я ляжу від обори› ;
‹Щоб я од вас лиця не відвернула.› (Nomis) ;
‹Тебе прошу, голочко: відверни злих собак од мого скота.› (Ceubinscuy) ;
‹Одволодай мою дитину єдину! Дай дання від любощей.› (Barvinoc) ;
‹Ніяк я від його (лиха) ні одіб’юся, ні одгребуся.› (Mirnuy) ;
‹Бог віку прибавив, а від смерти оддалив.› (Nomis) ;
‹Тепер же я сиротина у світі зосталась, що від роду віддалилась, а від села одійшла.› (Ceub.) ;
‹Родино моя, не відрікайся од мене.› (Ceub.) ;
‹Оце тільки від грудей одлучать, так уже воно від діда й нікуди, — спить із їм укупі, поки друге підросте; тільки невістка одлучить, дід уже більшенького від себе відстановить, а другого бере.› (Barv.) ;
‹Дуб усох, та відходить од коріня.› (Cuyêuscina) ;
‹Так я від його драла, одбіг з півгонів та й став.› (O. Stòrogênco) ipr.
“З лоскотом і зойком летить десь в долину зрубане дерево в лісі, аж гори одвітно зітхають — і знову плаче трембіта.”
Добродію латине, запишіть, будь ласка, це речення по-своєму
Є місцевості, де вживають природно тільки “від”. Є такі, де тільки “од”. Є такі, де обидва чергуються залежно від попереднього. І є такі, де не чергуються.
- Іменники жіночого роду із закінченням -ість, -ерть та слова осінь, сіль, Русь, Білорусь та любов у родовому відмінку однини мають лише закінчення -и: повісти, смерти, любови
У цьому нема потреби. Тут сталінські мовознавці випадком пішли дорогою природного розвитку йменників з давньою основою на “i”. Відомості про це можна знайти тут: https://r2u.org.ua/node/111.
Добродію Олексо, підтверджую ваші слова ще одним витягом. Така думка животіла ще 1913 року:
Багатство – багацтво
бо багацько, а не багатсько
- Слова із закінченням -жка, -чка, -шка відмінюємо в давальному та місцевому з -зці, -цці та -сці: на книзці, на ріцці, у часці (бо ж пишемо не чешський, а чеський, не норвежський, а норвезький тощо)
Рішуче проти. Я наполягаю, що тут має бути складницька (морфологічна) засада (принцип).
Вона тільки ускладнює письмо. Гляньте тільки на німецьку: Schifffahrt, Schritttempo, wettturnen, Flusssenke. А ще оті “vermittler” та інші приклади невиправданого письма. Легше дозволити людям чергувати, ніж наполягати на нечергуванні.
- Ряд прикметників мають м’яке закінчення: безпросвітній, народній, природній, зворотній, східній, західній, трикутній, прямокутній, п’ятикутній;
Розрізнення твердих і м’яких основ – складна й марна справа, давно писано. Дозволити обидва написання – можливо, але не змінити з ніг на голову.
- Низка слів має традиційну ортографію: манастир, мариво, салітра, Басарабія, сантименти, костел, шаравари, голодівка;
“Голодівка” – не наше. Я б залишив усе поки як є.
- Українські прізвища відмінювано відповідно до української морфології:
- Гончар - Гончаря, Швець - Шевця, Масол - Масла, Мазурок - Мазурка, Янів-Янева, Антонів - Антонова, Пономарів - Пономарева;
- Приросток з- перед літерою ф не змінюється: зфальшувати, зфотографувати;
чому, якщо оглушується, як перед П (губ.-губ.) і Х (щіл.).
- Слово “мистець” у непрямих відмінках тратить С: митця, митцем, митці;
- Географічні назви: Букарешт, Берестя, Броварі, Лубні, Мукачів, Прилука, Ромен, Тираспіль, Озівське море, Еспанія, Сіверодонецьк, Білгород, Ростів-на-Дону, Таганріг, Дін;
- Прикметники від міст: Рівне - рівенський, Будапешт - будапеський
“БудапеШ” – “будапеСЬкий”, “БудапешТ” – … Куди Т поділи?
- Іноземне L пом’якшуємо відповідно до правопису-24: пляж, але класик, номенклатура, флот, амбулаторія, молекула;
- Іноземне сполучення ІА віддаємо ІЯ: парафіянин, комедіянт, матеріял;
- Пишемо готовість від готовий, духовність від духовний
- Грецькі скорочені слова на початку складних слів єднаються із межичепом О: гідр-о-станція, аер-о-клуб, аві-о-пошта, аві-о-носець, аві-о-мотор тщ;
- Допущено паралельне вживання слів: роль/роля, метод/метода, медаль/медаля, візит/візита;
- Іноземні міста - Рим, Париж, Берлін - у родовому відмінку мають закінчення -у: до Риму, з Парижу, після Берліну;
Чому?
- Латинську літеру G в іншомовних власних назвах передавано літерою Ґ: Ґарібальді, Ґлазґо, Ґватемала; у словах-неіменах: конгрес, агроном, агент, аргумент пишемо Г відповідно до української традиції;
- Німецький дифтонг ЕІ перекладаємо як АЙ: Айнштайн, капельмайстер, гросмайстер;
- Іншомовні м’які НЬ та ДЬ віддаємо м’яко: Нью Йорк, коньюнктура, адьє, адьютант;
- Пишемо евнух, евфорія, епархія, епископ, Евген і Євген, але феодал, нейтральний;
І чому саме так ев/ей?
- Пишемо Геллада, гістерія, гієрогліф, гураган, гієрархія;
- Пишемо хемія, амнестія
І навіщо?
- Толеруємо варіянти Олександер/Олександр, міністер/міністр, циліндер/циліндр;
- Пишемо голф, шелф, носталгія, але фольклор.
Чому б саме так?
Я лишив деякі правила, які тут могли би прозвати польсько-галицькими, тому що вони разом з іншими складають усю мовну практику до початку зближення мов, тобто якщо ми повертаємо пом’якшене Л, то повертаємо неспотворену мовну традицію Галичини, так само як українська передача ІЯ повертає неспотворену мовну традицію південно-східної частини України.
Що скажете?
Розрізнення твердих і м’яких закінчень – не марна справа. Адже вже кажуть “природній” і “кутній”. Варіянт “народній” викорінили раніше сталінські зближувачі, що нині викорінюють “природній”. Так що тут просто повернення репресованих слів.
“Голодівка” – не наше. Я б залишив усе поки як є.
це якось тупо.
чому, якщо оглушується, як перед П (губ.-губ.) і Х (щіл.).
думаю відродження скрипниківки.
Чому?
І чому саме так ев/ей?
І навіщо?
Чому б саме так?
Бо черпано від англійською думаю.
А ви вимовляєте “штськ” у “будапештський”?
Нове правило:
Слова на взір “жертва”, “церква” чи “барва” в род. відм. мн. пишемо так: жертов, церков, баров.
Адже є “молитов” і “церков”.
Оскільки правопис-2019 не зміг повернути до української всіх самобутніх рис та вирішити деяких викликів, подаю нову редакцію, базовану на пропонові С. Караванського з Пошуку українського слова та зі своїми нововведеннями.
Що ж, вставлю і я свої п’ять копійок, якщо ж так(це лише моя суб’єктивна думка)
- Іменники жіночого роду із закінченням -ість, -ерть та слова осінь, сіль, Русь, Білорусь та любов у родовому відмінку однини мають лише закінчення -и: повісти, смерти, любови
Хм…ну, для розрізнення родового і давального відмінків це хороша зміна.Але я невпевнений, чи варто забирати у мови варіятивність.Я би лишив і так і так
- Перед приростком -ся в другій особі однини пишемо с або з: боїсся, дивисся, наїзся; у третій же особі однини пишемо два ц: дивицця, показуєцця;
Я не тямлю, коли і чому це сталося, але неначе були дві групи людей(мовознавців): за “пишемо як чуємо”(дивасся, дивицця.І з чим була якась проблема, але я не тямлю яка), та ті, хто нічого б не міняли
- Слова із закінченням -жка, -чка, -шка відмінюємо в давальному та місцевому з -зці, -цці та -сці: на книзці, на ріцці, у часці (бо ж пишемо не чешський, а чеський, не норвежський, а норвезький тощо)
По-суті, логічна зміна, хоча, по-моєму, потребує деякого доопрацювання
- Ряд прикметників мають м’яке закінчення: безпросвітній, народній, природній, зворотній, східній, західній, трикутній, прямокутній, п’ятикутній;
А ось це не розумію.Ну добре “народній”, “зворотній”, “природній”, але все інше ви де чули?
Та й особисто я вважаю, що так навіть важче вимовляти
- Низка слів має традиційну ортографію: манастир, мариво, салітра, Басарабія, сантименти, костел, шаравари, голодівка;
Ось це цікаво.Можливо, такий варіянт був би доволі позитивним (та й деякі з них досі можна почути, наприклад “манастир”)
- Українські прізвища відмінювано відповідно до української морфології:
- Гончар - Гончаря, Швець - Шевця, Масол - Масла, Мазурок - Мазурка, Янів-Янева, Антонів - Антонова, Пономарів - Пономарева;
Нічого додати, це логічно
- Приросток з- перед літерою ф не змінюється: зфальшувати, зфотографувати;
А ось це для чого? Там однаково утворюється звук “с”(хіба що хтось хоче ламати собі язика).Це тільки зайвим чином ускладнює орфографію(що такоє дивно контрастує з вищевикладеного правила про “-ться” і “-шся”)
- Слово “мистець” у непрямих відмінках тратить С: митця, митцем, митці;
Для чого?
- Географічні назви: Букарешт, Берестя, Броварі, Лубні, Мукачів, Прилука, Ромен, Тираспіль, Озівське море, Еспанія, Сіверодонецьк, Білгород, Ростів-на-Дону, Таганріг, Дін;
Здебільшого нічого додати, все логічно
- Прикметники від міст: Рівне - рівенський, Будапешт - будапеський
Теж саме
- Іноземне L пом’якшуємо відповідно до правопису-24: пляж, але класик, номенклатура, флот, амбулаторія, молекула;
А ось це взагалі що міняє?
- Іноземне сполучення ІА віддаємо ІЯ: парафіянин, комедіянт, матеріял;
Так, беззаперечно
- Пишемо готовість від готовий, духовність від духовний
Теж логічно
- Грецькі скорочені слова на початку складних слів єднаються із межичепом О: гідр-о-станція, аер-о-клуб, аві-о-пошта, аві-о-носець, аві-о-мотор тщ;
А нащо?Це тільки знову все ускладнює без логічних на те причин.Так, це лише до грецьких слів…але що це дає?Ми ж самі не пишемо “кров-о-біг”, тощо
- Допущено паралельне вживання слів: роль/роля, метод/метода, медаль/медаля, візит/візита;
Опції — це добре
- Іноземні міста - Рим, Париж, Берлін - у родовому відмінку мають закінчення -у: до Риму, з Парижу, після Берліну;
Цікаво, а чому?
- Латинську літеру G в іншомовних власних назвах передавано літерою Ґ: Ґарібальді, Ґлазґо, Ґватемала; у словах-неіменах: конгрес, агроном, агент, аргумент пишемо Г відповідно до української традиції;
Щодо імен — беззаперечно, вже використовується у перекладах, адаптацій, тощо
А ось щодо слів поки не знаю.Ну ось наприклад я би передавав слово “манґа”, як саме “манґа”, але є багато суперечливих слів
- Німецький дифтонг ЕІ перекладаємо як АЙ: Айнштайн, капельмайстер, гросмайстер;
Логічно
- Іншомовні м’які НЬ та ДЬ віддаємо м’яко: Нью Йорк, коньюнктура, адьє, адьютант;
А хіба так уже не роблять?
- Пишемо евнух, евфорія, епархія, епископ, Евген і Євген, але феодал, нейтральний;
Ось ці голі голосні на початку важко вимовити.Протетичні звуки через те для нас і питомі, що завдяки ним слова легше вимовляти (здебільшого).Нащо там оте “е”?
- Пишемо Геллада, гістерія, гієрогліф, гураган, гієрархія;
Знову протетичні.З одного боку — логічно(я сам тільки що про це писав).А з іншого не здається дуже доброю зміною(але не знаю чому)
- Пишемо хемія, амнестія
Ну добре “амнестія”, так уже кажуть,нехай.Але “хемія”?Я розумію, що це від латинського “chemia”, але там необов’язково має бути “е” через це.До того ж середньолатинська має варіянт “chimia”, звідки, можливо, і походить “хімія”
- Толеруємо варіянти Олександер/Олександр, міністер/міністр, циліндер/циліндр;
В принципі, логічно
- Пишемо голф, шелф, носталгія, але фольклор.
А нащо?Це тверде “л” дещо тяжче вимовити(знову ж таки, суб’єктивно).Не бачу сенсу в ньому
Я лишив деякі правила, які тут могли би прозвати польсько-галицькими, тому що вони разом з іншими складають усю мовну практику до початку зближення мов, тобто якщо ми повертаємо пом’якшене Л, то повертаємо неспотворену мовну традицію Галичини, так само як українська передача ІЯ повертає неспотворену мовну традицію південно-східної частини України.
Що скажете?
Багато правил потребують доопрацювання, але багато з них мають хороші тенденції(хоч і не всі)
Оскільки правопис-2019 не зміг повернути до української всіх самобутніх рис та вирішити деяких викликів, подаю нову редакцію, базовану на пропонові С. Караванського з Пошуку українського слова та зі своїми нововведеннями.
Що ж, вставлю і я свої п’ять копійок, якщо ж так(це лише моя суб’єктивна думка)
- Іменники жіночого роду із закінченням -ість, -ерть та слова осінь, сіль, Русь, Білорусь та любов у родовому відмінку однини мають лише закінчення -и: повісти, смерти, любови
Хм…ну, для розрізнення родового і давального відмінків це хороша зміна.Але я невпевнений, чи варто забирати у мови варіятивність.Я би лишив і так і так
- Перед приростком -ся в другій особі однини пишемо с або з: боїсся, дивисся, наїзся; у третій же особі однини пишемо два ц: дивицця, показуєцця;
Я не тямлю, коли і чому це сталося, але неначе були дві групи людей(мовознавців): за “пишемо як чуємо”(дивасся, дивицця.І з чим була якась проблема, але я не тямлю яка), та ті, хто нічого б не міняли
- Слова із закінченням -жка, -чка, -шка відмінюємо в давальному та місцевому з -зці, -цці та -сці: на книзці, на ріцці, у часці (бо ж пишемо не чешський, а чеський, не норвежський, а норвезький тощо)
По-суті, логічна зміна, хоча, по-моєму, потребує деякого доопрацювання
- Ряд прикметників мають м’яке закінчення: безпросвітній, народній, природній, зворотній, східній, західній, трикутній, прямокутній, п’ятикутній;
А ось це не розумію.Ну добре “народній”, “зворотній”, “природній”, але все інше ви де чули?
Та й особисто я вважаю, що так навіть важче вимовляти
- Низка слів має традиційну ортографію: манастир, мариво, салітра, Басарабія, сантименти, костел, шаравари, голодівка;
Ось це цікаво.Можливо, такий варіянт був би доволі позитивним (та й деякі з них досі можна почути, наприклад “манастир”)
- Українські прізвища відмінювано відповідно до української морфології:
- Гончар - Гончаря, Швець - Шевця, Масол - Масла, Мазурок - Мазурка, Янів-Янева, Антонів - Антонова, Пономарів - Пономарева;
Нічого додати, це логічно
- Приросток з- перед літерою ф не змінюється: зфальшувати, зфотографувати;
А ось це для чого? Там однаково утворюється звук “с”(хіба що хтось хоче ламати собі язика).Це тільки зайвим чином ускладнює орфографію(що такоє дивно контрастує з вищевикладеного правила про “-ться” і “-шся”)
- Слово “мистець” у непрямих відмінках тратить С: митця, митцем, митці;
Для чого?
- Географічні назви: Букарешт, Берестя, Броварі, Лубні, Мукачів, Прилука, Ромен, Тираспіль, Озівське море, Еспанія, Сіверодонецьк, Білгород, Ростів-на-Дону, Таганріг, Дін;
Здебільшого нічого додати, все логічно
- Прикметники від міст: Рівне - рівенський, Будапешт - будапеський
Теж саме
- Іноземне L пом’якшуємо відповідно до правопису-24: пляж, але класик, номенклатура, флот, амбулаторія, молекула;
А ось це взагалі що міняє?
- Іноземне сполучення ІА віддаємо ІЯ: парафіянин, комедіянт, матеріял;
Так, беззаперечно
- Пишемо готовість від готовий, духовність від духовний
Теж логічно
- Грецькі скорочені слова на початку складних слів єднаються із межичепом О: гідр-о-станція, аер-о-клуб, аві-о-пошта, аві-о-носець, аві-о-мотор тщ;
А нащо?Це тільки знову все ускладнює без логічних на те причин.Так, це лише до грецьких слів…але що це дає?Ми ж самі не пишемо “кров-о-біг”, тощо
- Допущено паралельне вживання слів: роль/роля, метод/метода, медаль/медаля, візит/візита;
Опції — це добре
- Іноземні міста - Рим, Париж, Берлін - у родовому відмінку мають закінчення -у: до Риму, з Парижу, після Берліну;
Цікаво, а чому?
- Латинську літеру G в іншомовних власних назвах передавано літерою Ґ: Ґарібальді, Ґлазґо, Ґватемала; у словах-неіменах: конгрес, агроном, агент, аргумент пишемо Г відповідно до української традиції;
Щодо імен — беззаперечно, вже використовується у перекладах, адаптацій, тощо
А ось щодо слів поки не знаю.Ну ось наприклад я би передавав слово “манґа”, як саме “манґа”, але є багато суперечливих слів
- Німецький дифтонг ЕІ перекладаємо як АЙ: Айнштайн, капельмайстер, гросмайстер;
Логічно
- Іншомовні м’які НЬ та ДЬ віддаємо м’яко: Нью Йорк, коньюнктура, адьє, адьютант;
А хіба так уже не роблять?
- Пишемо евнух, евфорія, епархія, епископ, Евген і Євген, але феодал, нейтральний;
Ось ці голі голосні на початку важко вимовити.Протетичні звуки через те для нас і питомі, що завдяки ним слова легше вимовляти (здебільшого).Нащо там оте “е”?
- Пишемо Геллада, гістерія, гієрогліф, гураган, гієрархія;
Знову протетичні.З одного боку — логічно(я сам тільки що про це писав).А з іншого не здається дуже доброю зміною(але не знаю чому)
- Пишемо хемія, амнестія
Ну добре “амнестія”, так уже кажуть,нехай.Але “хемія”?Я розумію, що це від латинського “chemia”, але там необов’язково має бути “е” через це.До того ж середньолатинська має варіянт “chimia”, звідки, можливо, і походить “хімія”
- Толеруємо варіянти Олександер/Олександр, міністер/міністр, циліндер/циліндр;
В принципі, логічно
- Пишемо голф, шелф, носталгія, але фольклор.
А нащо?Це тверде “л” дещо тяжче вимовити(знову ж таки, суб’єктивно).Не бачу сенсу в ньому
Я лишив деякі правила, які тут могли би прозвати польсько-галицькими, тому що вони разом з іншими складають усю мовну практику до початку зближення мов, тобто якщо ми повертаємо пом’якшене Л, то повертаємо неспотворену мовну традицію Галичини, так само як українська передача ІЯ повертає неспотворену мовну традицію південно-східної частини України.
Що скажете?
Багато правил потребують доопрацювання, але багато з них мають хороші тенденції(хоч і не всі)
Дякую за відгук. На дещо зараз відповім.
Більшість з цих правил часто згадують, а от 2-3 щось новеньке, невпевнений, чи це справді хороша ідея
А ще чи змінює 12 щось у теперішньому правописі?
Ну, в чинному правописі обмаль слів з м’яким л, так що так🤷♂️
Усі які вказані в правилі так і пишуться, тому не зовсім уявляю) Наведіть ще приклади, в чому саме зміна
Плян, лямпа, ляболаторія, люпа.
Особисто я проти того, щоб повертати цю детаЛЮ кЛЯсичного правопису
“Пишемо голф, шелф, носталгія, але фольклор.”
Можна. А навіщо?
Мені б якби наш безталанний правопис, яким би він не був поганий, на якийсь час облишили й просто не чіпали
“Пишемо голф, шелф, носталгія, але фольклор.”
Можна. А навіщо?
Мені б якби наш безталанний правопис, яким би він не був поганий, на якийсь час облишили й просто не чіпали
Можна просто не чіпати саме цю особливість й перейти до нагальніших.
АУМ, т.1, карта 190. З І значно поширеніше, ніж з И. Тому тільки “солИ” – безглуздя
АУМ, т.1, карта 190. З І значно поширеніше, ніж з И. Тому тільки “солИ” – безглуздя
Який це рік?
АУМ, т.1, карта 190. З І значно поширеніше, ніж з И. Тому тільки “солИ” – безглуздя
Який це рік?
Не пам’ятаю. Та це не так і суттєво. Є меншість земель, де ± 50/50. І є сливе чисті І. Тому дозволяти тільки И — безглуздя
- Ряд прикметників мають м’яке закінчення: безпросвітній, народній, природній, зворотній, східній, західній, трикутній, прямокутній, п’ятикутній;
Багато хто не зрозумів потреби повернуть слова з мнякими закінченнями. Тому, подам пояснення Святослава Караванського щодо їх.
“М’яка вимова звуків характерна риса нашої мови. Розуміючи, що самобутність мови великою мірою залежить від вимови, вороги українського слова взялися знищувати м’якість української мови, прищеплюючи їй невластиве для неї твердомовлення. Так, цілу низку м’яких прикметників після погрому українства у 30-х роках запроваджений тоді післяпогромний правопис (або правопис Кагановича-Постишева) обернув на тверді:
До погрому Післе погрому
додатній додатний
дружній /в усіх значеннях/ дружний /одностайний/ і дружній /приязний/
західній західний
народній і народний народний
прямокутній прямокутний
східній східний
трикутній трикутний”
“Правопис слів трикутній, прямокутній. Якою логікою реформатори правопису пояснять тверде написання прикметників трикутний, п’ятикутний і м’яке написання прикметника кутній (закутній, покутній), з якого попередні форми утворено?”
Низка слів має традиційну ортографію: манастир, мариво, салітра, Басарабія, сантименти, костел, шаравари, голодівка;
Мариво
Маніпуляції із словом бенкет дуже незграбні, і їх неважко викрити. Але є такі калічення, що їх годі розпізнати без певної аналізи. Коли слово бенкет калічники наводять у двох формах, то слово мариво усі підсовєтські словники наводять лише в одній формі марево. Користувач словників не має жодної вказівки на те, що до погрому це слово вживано у формі мариво. Така форма логічно випливає з українського словотвору
Дієслово Іменник
варити вариво
жевріти жевриво
місити місиво
молоти меливо
прясти прядивоотже
марити мариво
Коли ж на лихо російська мова знає це слово у формі марево. Як же могли послідовники академіка Бєлодєда оминути такий шанс підстригти українську лексику під московську гребінку? І не оминули. Бо цього вимагали теорія злиття мов, а ще партійний обіжник, і потреба дістати похвальбу від “вищестоящих інстанцій”.
Бесарабія, салітра, сантименти та ін.
Всупереч мовній практиці змінено вимову слів Басарабія, сантименти, салітра, сарна на Бесарабія, сентименти, селітра, серна /і сарна/, тобто підігнано під російський стандарт.
Додав пункти 7-9, оновив п. 11 та додав 25. Що скажете?
Пропонували тут у назві Брюссель позбутися другого С. Думаю ідея ця хороша, затим що ми не вимовляємо другого С. Отже,
Брюссель -> Брюсель.
Чи погоджуєтеся ви?