Оскільки правопис-2019 не зміг повернути до української всіх самобутніх рис та вирішити деяких викликів, подаю нову редакцію, базовану на пропонові С. Караванського з Пошуку українського слова та зі своїми нововведеннями.
Іменники жіночого роду із закінченням -ість, -ерть та слова осінь, сіль, Русь, Білорусь та любов у родовому відмінку однини мають лише закінчення -и: повісти, смерти, любови
Перед приростком -ся в другій особі однини пишемо с або з: боїсся, дивисся, наїзся; у третій же особі однини пишемо два ц: дивицця, показуєцця;
Слова із закінченням -жка, -чка, -шка відмінюємо в давальному та місцевому з -зці, -цці та -сці: на книзці, на ріцці, у часці (бо ж пишемо не чешський, а чеський, не норвежський, а норвезький тощо)
Ряд прикметників мають м’яке закінчення: безпросвітній, народній, природній, зворотній, східній, західній, трикутній, прямокутній, п’ятикутній;
Низка слів має традиційну ортографію: манастир, мариво, салітра, Басарабія, сантименти, костел, шаравари, голодівка;
Українські прізвища відмінювано відповідно до української морфології:
Гончар - Гончаря, Швець - Шевця, Масол - Масла, Мазурок - Мазурка, Янів-Янева, Антонів - Антонова, Пономарів - Пономарева;
Пишемо багацтво від багацько так само як хвацько від хват;
Слова із суфіксом -ство у родовому закінчуються на -стов: церков, буков, суспільстов, мистецтов;
Префікс ОД- повернуто як паралельну форму в усіх стилях;
Слово “мистець” у непрямих відмінках тратить С: митця, митцем, митці;
Географічні назви: Берестя, Білгород, Броварі, Букарешт, Вільна (нині Вільнюс), Дін, Еспанія, Ичня, Липськ (нині Лейпціг), Лубні, Мукачів, Овдіївка, Озівське море, Прилука, Ромен, Ростів-над-Доном, Сіверодонецьк, Таганріг, Тираспіль;
Прикметники від міст: Рівне - рівенський, Будапешт - будапеський, Перемишль - перемиський, Радомишль - радомиський, Ичня - иченський;
Іноземне L пом’якшуємо відповідно до правопису-24: пляж, лямпа, баляда, але класик, номенклатура, флот, амбулаторія, молекула;
Іноземне сполучення ІА віддаємо ІЯ: парафіянин, комедіянт, матеріял;
Пишемо готовість від готовий, духовність від духовний
Грецькі скорочені слова на початку складних слів єднаються із межичепом О: гідростанція, аероклуб, авіопошта, авіоносець, авіомотор тщ;
Допущено паралельне вживання слів: роль/роля, метод/метода, медаль/медаля, візит/візита;
Латинську літеру G в іншомовних власних назвах передавано літерою Ґ: Ґарібальді, Ґлазґо, Ґватемала; у словах-неіменах: конгрес, агроном, агент, аргумент пишемо Г відповідно до української традиції;
Іншомовні м’які НЬ та ДЬ віддаємо м’яко: Нью Йорк, коньюнктура, адьє, адьютант;
Пишемо евнух, евфорія, епархія, епископ, Евген і Євген, але феодал, нейтральний;
Пишемо Геллада, гістерія, гієрогліф, гураган, гієрархія;
Пишемо хемія, амнестія
Толеруємо варіянти Олександер/Олександр, міністер/міністр, циліндер/циліндр;
Пишемо голф, шелф, носталгія, але фольклор;
Пишемо маштаб та похідні;
Пишемо авра;
Відмінюємо всі слова з закінченням -о, зокрема власні назви: бюро, кіно, кімоно, ембарго, Палермо;
Я лишив деякі правила, які тут могли би прозвати польсько-галицькими, тому що вони разом з іншими складають усю мовну практику до початку зближення мов, тобто якщо ми повертаємо пом’якшене Л, то повертаємо неспотворену мовну традицію Галичини, так само як українська передача ІЯ повертає неспотворену мовну традицію південно-східної частини України.
Що скажете?
Це неймовірно! Дуже б хотілося, щоб такий правопис був чинний.
Більшість з цих правил часто згадують, а от 2-3 щось новеньке, невпевнений, чи це справді хороша ідея
А ще чи змінює 12 щось у теперішньому правописі?
Не вистачає ще відмінювання запозичень на -о))
Я б піддержав 7 п.
А 12 п. ні про що, бо нічого нового🤷♂️
Максе, а можете свої пропозиції також продублювати на Словотвірні?
Не вистачає ще відмінювання запозичень на -о))
ще з часто згадуваного слів на и нема
1. Іменники жіночого роду із закінченням -ість, -ерть та слова осінь, сіль, Русь, Білорусь та любов у родовому відмінку однини мають лише закінчення -и: повісти, смерти, любови
😲
“-ість” не є закінченнє, то є суфикс. “-ерть” є ни закінченнє, ни суфикс. А де слова ніч, сіль, пїч, рїч, тїнь, стать, рать тш., чи вони мають закінченнє “-і” в родовї падї вднини? Було би справно написати так: “Именники третьойи відмїни мають лише закінченнє “-и” в родовї падї вднини”. Та й тамо йметь бути “-и” не лише в родовї падї вднини.
2. Перед приростком -ся в другій особі однини пишемо с або з: боїсся, дивисся, наїзся; у третій же особі однини пишемо два ц: дивицця, показуєцця;
Ну й нач то?
3. Слова із закінченням -жка, -чка, -шка відмінюємо в давальному та місцевому з -зці, -цці та -сці: на книзці, на ріцці, у часці (бо ж пишемо не чешський, а чеський, не норвежський, а норвезький тощо)
У “чеський” “с” є від “х” + “-ьск-”, а в “чашцї” “ш” є від “с” + “-ьцї”; в “норвезький” “з” є від “г” + “-ьск-”, а в “книжцї” “ж” є від “г” + “-ьцї”.
6. Українські прізвища відмінювано відповідно до української морфології:
7. Гончар - Гончаря, Швець - Шевця, Масол - Масла, Мазурок - Мазурка, Янів-Янева, Антонів - Антонова, Пономарів - Пономарева;
+
8. Приросток з- перед літерою ф не змінюється: зфальшувати, зфотографувати;
Не змїнюється на шчо?
14. Пишемо готовість від готовий, духовність від духовний
Коли мовлять “готовність”, то чого є писати “готовість”?
17. Іноземні міста - Рим, Париж, Берлін - у родовому відмінку мають закінчення -у: до Риму, з Парижу, після Берліну;
Чому?
21. Пишемо евнух, евфорія, епархія, епископ, Евген і Євген, але феодал, нейтральний;
А де тамо протетично [j] подїлося є?
22. Пишемо Геллада, гістерія, гієрогліф, гураган, гієрархія;
+ за “г”, але потрїбно є передавати йноземно /ɪ/ вкрайинською буквою “и”.
25. Пишемо голф, шелф, носталгія, але фольклор.
Чому?
Це неймовірно!
Правда неймовїрно. Тяжко повїрити в сю всю дурню 🤣
із закінченням -ерть
A isce bilouieity cyto proti moyoho pisanïa latiniçeiõ, sam ne teameatyi rousscoho tuaroslœuïa.
2, 3, 9.
Ці три правила про вподібнення. Чи регресивне, коли якості звуку впливають на якості попереднього звуку (з шиплячого до свистячого; [ʃ] —> [s]: “чешський” —> “чеський”), чи прогресивне, коли навпаки (з глухого до дзвінкого; [s] —> [z]: “пражський” —> “празький”). Чи злиття ( [tʲsʲ] —> [t͡ʲsʲː] :“твориться” —> “творицця”). То все річ фонетики й такі зміни звуків мають бути природними, підсвідомими для мовців. Передавати їх письмово зайво. І такий запис не завжди точний, більш описовий (на приклад, “ж” у “книжці” може бути не справжнім [z], а мати якість десь між [ʒ] та [z] ), і не чесний для кожнісінького мовця (хто взагалі вимовляє [z] у “наїзся”? “зс” тут передає ж один подовжений приголосний звук; то посеред його вимовлення голосові зв’язки просто перестають тремтіти, чи як?).
8, Приросток з- перед літерою ф не змінюється…
Гм. Як оце зараз згадую правило “кафе птах”, то, чесно, не зовсім розумію це правило. Хіба хтось дійсно вимовляє “зсув” чи “зшити” дзвінко? І як тоді? Окремо? З вимкненням голосу посередині, як згадав про “наїзся”? Ніколи схожого не чув. І чому вийняток для /ф/? З- дійсно вимовлялося/вимовляється двінко перед /ф/? Вимова залежить чи /ф/ зубне, чи двогубне? Не вірю, шо така вимова дійсна для всіх мовців (нині точно). А коли лише для частини дійсна, то нашо передавати глухий алофон /з/ (“с-”) усім?
15,
Непотрібно та лише зайво вскладнює письмо.
18, Латинську літеру G…
Ні вас, ні Караванського не ображаю, ця мутанина давня, але це шизофренія. Тут так, там сяк.
20, Іншомовні м’які НЬ та ДЬ…
До “нь” я зара’ повернуся, але м’яке їншомовне “дь”? Як я знаю, то “адьє” та “адьютант” то французькі слова, і я вперше чую, шоби та мова мала “м’яке дь”. Та й узагалі, шоби котрась європейська мова окрім слов’янських та кельтських (ірландська, щонайменше) мала палатальне/палаталізоване “d”. Ну, ше їспанська має палатальний африкат схожий на “дь”, та щойно ше глянув, шо баскська (“басцька”?) має палатальний проривний, але французька точного такого звуку не має ( https://en.wikipedia.org/wiki/French_phonology ). Ясна річ, шо перед [i], чи голосною зі схожим місцем творення до [j], попередній звук стане ледь палаталізованим, тобто наближеним до твердого піднебіння, наближеним до [j], але це лише явище коартикуляції/асиміляції, нічого насправді особливого. Про яке саме в’явне “дь” ідеться не ясно. То чому не “адє” замість “адьє”, з набагато природнішим для нашої фонетики [палаталізована приголосна] + [голосна], а не геть рідкісним, а то й чужим (ну, для літературної мови, принаймні) [палаталізована приголосна] + [й] + [голосна] ?
Даруйте, якшо трохи заплутано пишу. Так простіше:
“адє”: /-д’е-/ — палаталізована приголосна /д’/ + голосна /у/;
проти
“адье”: /-д’йу-/ — палаталізована приголосна /д’/ + приголосна /й/ + голосна /у/.
Атже перший спосіб де природніший для нас, а другий ледь не чужий (хоч і можливий), природний для літературної московської (“cутью”, “бадья”, “пью”, “лью”).
У слові “new” таки буває шось схоже на [ɲ] (“нь”), але я зовсім не певен, шо “нью” найточніше передає вимову. Про мене, там частіше є [njuː] без чіткої палаталізації [n], [nʲjuː] з легкою, чи, як кажуть, напівмом’якшеною вимовою [n], або [ɲuː]. Не знаю, чи є зміст так сильно заглиблюватися в чужу вимову, коли є такі розбіжності між мовцями. Гадаю не варто намагатися якомога ближче передати звучання чужої мови, бо кінцем це дві різні мови, кожна зі своєю особливою фонологією, звучнею. Якшо виходити з природності для нашої мови, то найліпша відміна — “ню”. І знайти таке можна в мережі (“Ню-Йорк”, “нюйоркський”, “Інструменти” > “Усі результати” > “Дослівно” в Google пошуці).
Ше частина з цих правил про традиційне передання чужих слів. “Так передаємо, бо так передаємо” без обгрунтування ліпшості одного передання над іншим. То якшо для кількох із цих слів справа є лише в традиційному записі, тобто “так хтось писав раніше”, то чим сучасна традиція запису цих слів гірша, якшо “так також хтось писав, але вже не так давно”? Але це питання лише до традицій без хоч якоїсь основи. Основу для запису німецьких слів з двоголоскою “ei” через “ай”, на приклад (пишу “на приклад” окремо навмисно, до слова), зрозуміти можна легко — так ближче до первинного звучання, коли ж “eй” це лише транслітерування “ei”. Але яка основа під англійським словом “фолькльор”, де нічого схожого на /ʎ/ (“ль”) в першотворі нема? Бо так, мабуть. “Бо так у москалів” — справжня відповідь. Ну, от чим “ностаЛгія”, слово латинського роду, ліпше за “ностаЛЬгія”, коли їнші слова з латини ми пишемо традиційно з “ль”? Нема на то пояснення більш сутнього за “так писали наріше”, й, мабуть, лише “дехто”. Не хочу здатися дуже негативним тут, але я чесно не бачу жодної користі з декотрих цих традиційних записів. Бо, сказати правду, вони нічим не ліпші за ті, які маємо зараз.
24, Толеруємо варіянти Олександер/Олександр, міністер/міністр, циліндер/циліндр;
Тут варто вести грунтовну розмову про дійсність та природність таких скупчень для фонетики нашої мови. З дослідженнями. Чи допускається нескладова вимова /r/ (та їнших сонантів — /l/, /n/) у кінці слова після приголосного? Якшо вимова того /r/ складова, то чи там дійсно з’являється голосна /ɛ/, чи яка їнша голосна, чи, може, навіть саме складове [r̩] (котре я сам чую часто, але то вже їнша тема). Після будь-якого приголосного, чи скупчення приголосних? І таке їнше.
2. Перед приростком -ся в другій особі однини пишемо с або з: боїсся, дивисся, наїзся; у третій же особі однини пишемо два ц: дивицця, показуєцця;
Ну й нач то?
Певно, аби українці засвоїли фонетику. Адже через написання “шся” більшість від незнання так і говорять, через це питома риса вимови “сся” втрачається, а от якщо так запровадити письмово, то це у вимові приживеться, повернеться.
3. Слова із закінченням -жка, -чка, -шка відмінюємо в давальному та місцевому з -зці, -цці та -сці: на книзці, на ріцці, у часці (бо ж пишемо не чешський, а чеський, не норвежський, а норвезький тощо)
в “норвезький” “з” є від “г” + “-ьск-”, а в “книжцї” “ж” є від “г” + “-ьцї”.
I u *‹норвежьскый› i u *‹книжьцѣ› e /ʒ/ iz /ɣ/ (*g).
/z/ œd /ɣ/ + *-ysk- — se e opaco ;
[ʑ̊k] e i tou peruésno iz /ʒsʲk/, de /ʒ/ e iz /ɣ/ pèrêd *y u *-ysk-
*норвег- + *-ьск → *норвежьск- — *жьск */ʒsʲk/ → [ʑ̊k]
*книг- + *-ьцѣ → *книжьцѣ — *жьцѣ **/ʒt͡ɕ/ → [ʑ̊t͡ɕi]
Це неймовірно!
Правда неймовїрно. Тяжко повїрити в сю всю дурню 🤣
👍
Коли мовлять “готовність”, то чого є писати “готовість”?
Неспотвореною українською не мовлять готовність, тому що слово утворено від прикметника “готовий”, і немає жодної мотимації чіпляти туди н. Прийнятність від прийнятний, гожість від гожий.
Гм. Як оце зараз згадую правило “кафе птах”, то, чесно, не зовсім розумію це правило. Хіба хтось дійсно вимовляє “зсув” чи “зшити” дзвінко? І як тоді? Окремо? З вимкненням голосу посередині, як згадав про “наїзся”? Ніколи схожого не чув. І чому вийняток для /ф/? З- дійсно вимовлялося/вимовляється двінко перед /ф/? Вимова залежить чи /ф/ зубне, чи двогубне? Не вірю, шо така вимова дійсна для всіх мовців (нині точно). А коли лише для частини дійсна, то нашо передавати глухий алофон /з/ (“с-”) усім?
Я це придумав тому, щоби спростити письмо. Відколи я перейшов на вимову -сся -зся тощо, мене бентежила вимога писати -шся та -зся. Це як у москалів “можно”, але вимовляється “можна”. У них етимологічно правильно, але це ускладнює правопис, тому молодь у них пише можна/мона через а. Можливо це й не вірно, якщо ж у -жся читається як щось між з та ж, як я зрозумів з вашого допису.
Непотрібно та лише зайво вскладнює письмо.
Чого це? Межичеп -а- присутній лише в тих словах, більше ніде. В усіх інших словах або -о-, або -е-.
Ні вас, ні Караванського не ображаю, ця мутанина давня, але це шизофренія. Тут так, там сяк.
Мутанина була з пом’якшеним л. З ґ мутні не буде, тому що вже пишуть Ґрац, Ауґартен (один сад у Відні) та Копенгаґен. Та й сьогоднішня мутня з Фінляндія-Ісландія нікого не дратує. Так що це правило не буде незрозумілим.
Це неймовірно! Дуже б хотілося, щоб такий правопис був чинний.
Дякую!
Більшість з цих правил часто згадують, а от 2-3 щось новеньке, невпевнений, чи це справді хороша ідея
А ще чи змінює 12 щось у теперішньому правописі?
Ну, в чинному правописі обмаль слів з м’яким л, так що так🤷♂️
Не вистачає ще відмінювання запозичень на -о))
О та, я б занів 100-пудів табло. Завжди відмінює його: на цьому таблі, табла в салоні тощо.
Максе, а можете свої пропозиції також продублювати на Словотвірні?
Продублюю, але потім.
Більшість з цих правил часто згадують, а от 2-3 щось новеньке, невпевнений, чи це справді хороша ідея
А ще чи змінює 12 щось у теперішньому правописі?
Ну, в чинному правописі обмаль слів з м’яким л, так що так🤷♂️
Усі які вказані в правилі так і пишуться, тому не зовсім уявляю) Наведіть ще приклади, в чому саме зміна
… Це як у москалів “можно”, але вимовляється “можна”. У них етимологічно правильно, але це ускладнює правопис…
Ну а зміст письмово відбивати алофони? Московці не мають складнощів у вимові “можно”, як “можна”, чи їнших слів із нанаголошеними “о”. У таких словах не сталося зміни голосної /о/ в /а/, просто вимова ненаголошених /о/ та /а/ схожа, чи однакова. А в інших говорах (у північних, на приклад) сильно відрізняється. У московській мові бувать ше їнші редукування голосних, коли ненаголошені фонеми сильно змінюють якість. На приклад, ненаголошене /е/ перед м’якою приголосною наближається до /и/ (“ребёнок” схоже на “рибёнок”, якшо грубо), а /йа/ (“я”) наближається до /йе/, /йи/ (“язык” схоже на “езык/йизык”). І знову ж, не для всіх. То дурниця такі речі передавати письмом, це все має бути природнім для мовця. І воно є природнім, бо ледве хто з питомих мовців московської свідомо знає про ці два зближення, котрі згадав. Таке письмо було б корисним хіба для чужоземців, котрі вчать мову. Шо в московців, шо в нас правопис по-дитячому легкий. Складний правопис в арабській, англійській, нідерландській, японській.
Чого це? Межичеп -а- присутній лише в тих словах, більше ніде. В усіх інших словах або -о-, або -е-.
Даруйте, я подумав ви мали на гадці правопис з рисками — “гірд-о-станція”. То ви лише хотіли показати так інтерфікс. Ну, тоді не знаю. Треба подумати про доцільність.
Та й сьогоднішня мутня з Фінляндія-Ісландія нікого не дратує. Так що це правило не буде незрозумілим.
Не дратує, бо звикли, а тут про нові записи. Та й байдуже, це все одно дивна подвійність у правилі передання чужого [g].
Більшість з цих правил часто згадують, а от 2-3 щось новеньке, невпевнений, чи це справді хороша ідея
А ще чи змінює 12 щось у теперішньому правописі?
Ну, в чинному правописі обмаль слів з м’яким л, так що так🤷♂️
Усі які вказані в правилі так і пишуться, тому не зовсім уявляю) Наведіть ще приклади, в чому саме зміна
Плян, лямпа, ляболаторія, люпа.
Та й байдуже, це все одно дивна подвійність у правилі передання чужого [g].
Та не дивна. Власні назви – з ґ, загальні – з г, зрідка з ґ. Нескладно запам’ятати.