рѣчь

Тобто там, де було ять, і в е/о не переходить? Буду вдячний за пояснення

Грубо, ѣ переходить в і, е може перейти в і в новозакритому складі.

@Wasd
Там "е" з'явилось не до діла. Либонь через ляський мовний ужиток.

@Oleksa Rusyn
Коли від рѣчь «вещь», то правда Ваша. Та може це таки йде від речи «говорити, казати»?

Так слово "річ" і пішло од кореня зо значінням "говорити".

Річ про сполуку "до речі".

Ну так до чого тут дієслово, якщо про "до речі"

До того, що від "речи" могло (можливо, я не вім точно) піти *"речь", паралельно до "рѣчь".

Одповідь од Gemini: "У праслов'янській мові іменник віддієслівного походження «рѣчь» (*rěčь) утворився від дієслівного кореня з чергуванням голосного (кількісна апофонія / аблаут):
​Короткий ступінь: *rek- / *reč- → дієслово *rekti («речи»).
​Довгий ступінь: *rēk- / *rēč- → віддієслівний іменник *rěčь («рѣчь»).
​Голосний ē (довгий e) регулярним чином перейшов у праслов'янський ять (ě/ ѣ). Творення іменника i-відміни (*rěčь) від довгого ступеня кореня — це стандартний праслов'янський словотвірний тип (пор. сечи — сѣча). Творення віддієслівного іменника з голосним e замість ě на давньоруському етапі порушувало б цю давню систему чергувань".

@Oleksa Rusyn
Ісходже/шибе на те, що різні ступені піє. *rek-, *rok-, *rēk-, *rōk- *rk- дали в псл. *rekti, *rokъ, *rěčь, *rāčìti, *rьci одповідно. Та це не відкидає моєї розні (interest) щодо того, чи не мого **recь постати прямо з *rekti.

@Римидолов Вертислово
Це ясно.

Я зрозумів, що ні, бо короткий "е" дієслів чергувався з довгим "е" в іменниках, що дав згодом ѣ => і.

Тоді можливе є тільки "до річи".

https://archive.org/details/stylistychnyi/stylist-1978/page/340/mode/1up?q=річ
От тілко звідки у вас "и" після "ч"? Коли воно там етимологічне, то треба запровадить такі форми род. одм. одн. й наз. одм. множ., як "груши", "нестачи", "вишни".

Хз, як "осени". Чи, гадаєте, там по 'ш' має бути 'і'?
>тілко
Дайте, будь ласка, джерело про це 'л'.

Узагалі помічаю, що бува кажу 'и', наприклад у слові "м'якість", хоча слід би казати 'і'.

То ж перша відміна, а не третя

《Дайте, будь ласка, джерело про це 'л'.》
r2u.org.ua: тілко.
Перед "к" середнє "л" не конечне. Одначе таку вимову можна почуть у всіх куточках України.
А от перед деякими иншими приголосними воно конечне: https://uk.wikisource.org/wiki/Норми_української_літературної_мови/9. І в Нечуя-Левицького про це теж знаходимо в "Сьогочасні часописні мові на Украіні".

А що значить "середнє л"? Чи вірно я розумію, що тверде 'л' слід вимовляти лише торкаючи язиком верхній ряд зубів (а не змикаючи нижній ряд із верхнім без утручання язика, як нас учили)?

Середнє "л" вимовляють, як польське "l", окрім перед "i": https://youtu.be/hE5f0j6iMkc?si=K2Yt4KC-DfG6e1bj. Кінчика язика не треба притискать до зубів так силно, як це роблять, вимовляючи московського "л".

У цім видеві він каже kowal /ˈkɔ.val/ https://en.wiktionary.org/wiki/kowal#Polish то в українській мові тоді коваль [kɔˈʋalʲ] https://en.wiktionary.org/wiki/коваль#Ukrainian є хибне?

Звідки ви це взяли? Я подав вам те видиво заради вимови гука [l], а решта тут узагалі ні до чого.

Міню Вам. Мені стало цікаво, чи не лучче тоді писати "ковал", "скрипал"?

Я вимовляю ці слова з мняким "ль". Я й не знаю, чи є які говірки, де там вимовляють середнього "л".

Полське /l/ одповідає саме вкраїнському ʎ/, то ж пол. /'kɔ.val/ = укр. серед.-надн.. /kɔ.'wɑʎ/.
Цей суфикс діяча '-а-ль' (< псл. *-a-ľь) скрізь із мняким /ʎ/ ув українській мові

Гадаю, д. Русин пише про однакову вимову полського /l/ із українським /l/ — [l ~ l̪], а не одповідність фонем.

Полська фонема /l/ одповідає українській фонемі /ʎ/: ‹las› /las/ : ‹ліс› /ʎis/

А полска фонема /ɫ ~ w/ одповідає фонемі /l/ або /u̯/ у вкраїнщині: ‹młot› /ˈmwɔt/ : ‹мо́лот› /'molɔt/, ‹pełny› /ˈpɛw.nɘ/ : ‹по́вний› /'pou̯.nɪj/

@Євген Ковтуненко
Тоді перейнятки з пілської мови слід точити до вкраїнської з м'яким 'ль'? Коли вже це є питомий звук у вкраїнській. І пілське gaz /ˈɡas/ слід оддавати як "ґас".

Та ні, бо це не згожується до давнього вкраїнського мовного звичаю

《Гадаю, д. Русин пише про однакову вимову полського /l/ із українським /l/ — [l ~ l̪], а не одповідність фонем.》
Саме так.

@Євген Ковтуненко
Який же то є давній мовний ізвичай? Коли питомий мовець чує чудже слово, він буде ті звуки відтворювати в ізвісний йому спосіб. Так яг. the он мовить як /ze/, бо в українській нема /ð/, а найближчий до нього є /z/ чи /s/. Отак у вкраїнській єста /ɡ/ та /ʎ/, /l/, тож мовець би відтворював саме ці звуки в чуджих словах?

Слід придивитись до того, як народня мова перекручувала перейнятки в давнину.

Полске (і німецьке) /g/ передають і як [g], і як [k], і як [ɦ]:
ґвалт, ґа́нок, ґвинт, але вага́, шва́гер, папу́га.

Полске та ні німецьке (через полску) /l/ у перейнятках здебільшого одбивають як [ʎ]: шлях, бляха, льох, льос, льокай, ляда, пляшка.

А от грецьке /l/ прилажують тільки як [l], не [ʎ]: камила́вка, клир, кри́лас, і́дол, ку́кла, ко́ливо, ла́вра, лева́да, ле́пта, пола́та, ти́тло.

Слід просто цього способу держаться та й годі

>Полске (і німецьке) /g/ передають і як [g], і як [k], і як [ɦ]:
ґвалт, ґа́нок, ґвинт, але вага́, шва́гер, папу́га.

Отже на початку слова буде ґ — ґас/ґаз

>Полске та ні німецьке (через полску) /l/ у перейнятках здебільшого одбивають як [ʎ]: шлях, бляха, льох, льос, льокай, ляда, пляшка.

>А от грецьке /l/ прилажують тільки як [l], не [ʎ]: камила́вка, клир, кри́лас, і́дол, ку́кла, ко́ливо, ла́вра, лева́да, ле́пта, пола́та, ти́тло.

А якщо грецьке прийшло через пілську?

@Євген Ковтуненко
《Полске та ні німецьке (через полску) /l/ у перейнятках здебільшого одбивають як [ʎ]: шлях, бляха, льох, льос, льокай, ляда, пляшка.》
Ні, тілко польське "l", і те не через вимову, а через етимологію. У словах німецького роду "l" часто одтворювали як [ʎ] через польське, а згодом московське посередництво. Якби були брали слова просто з німецької, не було б і приводу передавать їхнє [l] як наше [ʎ].

Отже, лядське l - ль, інде l - л.

Звісно, Олексо, Ваша правда. Та до нас німецькі слова тільки через полську й приходили