рѣчь
Тобто там, де було ять, і в е/о не переходить? Буду вдячний за пояснення
Грубо, ѣ переходить в і, е може перейти в і в новозакритому складі.
@Wasd
Там "е" з'явилось не до діла. Либонь через ляський мовний ужиток.
@Oleksa Rusyn
Коли від рѣчь «вещь», то правда Ваша. Та може це таки йде від речи «говорити, казати»?
Так слово "річ" і пішло од кореня зо значінням "говорити".
Річ про сполуку "до речі".
Ну так до чого тут дієслово, якщо про "до речі"
До того, що від "речи" могло (можливо, я не вім точно) піти *"речь", паралельно до "рѣчь".
Одповідь од Gemini: "У праслов'янській мові іменник віддієслівного походження «рѣчь» (*rěčь) утворився від дієслівного кореня з чергуванням голосного (кількісна апофонія / аблаут):
Короткий ступінь: *rek- / *reč- → дієслово *rekti («речи»).
Довгий ступінь: *rēk- / *rēč- → віддієслівний іменник *rěčь («рѣчь»).
Голосний ē (довгий e) регулярним чином перейшов у праслов'янський ять (ě/ ѣ). Творення іменника i-відміни (*rěčь) від довгого ступеня кореня — це стандартний праслов'янський словотвірний тип (пор. сечи — сѣча). Творення віддієслівного іменника з голосним e замість ě на давньоруському етапі порушувало б цю давню систему чергувань".
@Oleksa Rusyn
Ісходже/шибе на те, що різні ступені піє. *rek-, *rok-, *rēk-, *rōk- *rk- дали в псл. *rekti, *rokъ, *rěčь, *rāčìti, *rьci одповідно. Та це не відкидає моєї розні (interest) щодо того, чи не мого **recь постати прямо з *rekti.
@Римидолов Вертислово
Це ясно.
Я зрозумів, що ні, бо короткий "е" дієслів чергувався з довгим "е" в іменниках, що дав згодом ѣ => і.
Тоді можливе є тільки "до річи".
https://archive.org/details/stylistychnyi/stylist-1978/page/340/mode/1up?q=річ
От тілко звідки у вас "и" після "ч"? Коли воно там етимологічне, то треба запровадить такі форми род. одм. одн. й наз. одм. множ., як "груши", "нестачи", "вишни".
Хз, як "осени". Чи, гадаєте, там по 'ш' має бути 'і'?
>тілко
Дайте, будь ласка, джерело про це 'л'.
Узагалі помічаю, що бува кажу 'и', наприклад у слові "м'якість", хоча слід би казати 'і'.
То ж перша відміна, а не третя
《Дайте, будь ласка, джерело про це 'л'.》
r2u.org.ua: тілко.
Перед "к" середнє "л" не конечне. Одначе таку вимову можна почуть у всіх куточках України.
А от перед деякими иншими приголосними воно конечне: https://uk.wikisource.org/wiki/Норми_української_літературної_мови/9. І в Нечуя-Левицького про це теж знаходимо в "Сьогочасні часописні мові на Украіні".
А що значить "середнє л"? Чи вірно я розумію, що тверде 'л' слід вимовляти лише торкаючи язиком верхній ряд зубів (а не змикаючи нижній ряд із верхнім без утручання язика, як нас учили)?
зверніть увагу, будь ласка, що основне слово --- англійськомовне скорочення для текстових повідомлень. Тож "між иншим" і "до речі" --- це добре, але я додавав слово не заради таких перекладів.
Шукаймо горних скорочень.
А ви певні, що вкраїнську тре уподібнювати до ягельської? Та й у прикладах, що ви навели, це слово лиш одіграє ролю паразита.