Що за нах?!
Час спростувати цей дурний міт черговий раз.
Слова на позначення чоловічого статевого орґану («х•й»), жіночого статевого орґану («п•зда») й статевого акту («їб•ти») та їх спільнокореневі присутні в усіх слов’янських мовах без винятку (крім того, навіть запозичені до деяких неслов’янських мов, які гісторично контактували зі слов’янськими).
Єдиним «ексклюзивним» російським матюком є слово «блядь».
Точніше, воно в тій чи иншій формі так само присутнє в усіх слов’янських мовах, втім лише росіяни вважають його саме нецензурною лайкою (матюком).
Наприклад, українське слово «виблядок» того ж кореню цензури не потребує.
Звісно, часом це слово помилково вживають у російському значенні і відповідно цензурять в українській та білоруській мовах, але це суто вплив російської.
Нема в наших мовах цього слова в цьому значенні.
Читайте мій коментар, що нижче.
До Олександра Дудара:
===
міт
===
Ви мали на увазі слово "міф"? :-)
===
Наприклад, українське слово «виблядок» того ж кореню цензури не потребує.
Звісно, часом це слово помилково вживають у російському значенні і відповідно цензурять в українській та білоруській мовах, але це суто вплив російської.
Нема в наших мовах цього слова в цьому значенні.
===
А ось про це розкажіть у більших подробицях. Це дуже цікаво (у гарному розумінні цих слів, звісно). :-)
чув від відомого російського мовознавця (з українським правда прізвищем), що слово "хуй" має походження від слова "ховати" (те, що слід ховати). Якщо це правда, то слово цілком українське.
"Хуй" трапляється у пам'ятках давньої української мови, але "нах" це повністю російська форма.
Так само, маємо ж слова "не", "при", "страсть" (
r2u.org.ua: страсть), але "непристрасний" це вже буде росіянізм.
Тому не треба тут російщити українську мову! Бо "щзн" це очевидний росіянізм!
+
По перше, треба знайти чи є де крім московської словосполука "на хуй". Але навіть якшо є, то оце чисто московське гопняче скорочення слів "нах[уй]" явно не риса нашої мови. Всякі "норм", "пац", "тіп" (тіпа).
Кажете так, ніби в розмовній мові не коротять слова. Є повно втятих форм, до яких москалі нич не мають. :)
Коротять у розумовній мові, звісно. Питання чому, для чого, й через шо. Слово (словосполуку) "нах" коротять точно не на питому тлі.
Тут передніше вже згадували, що неясно, чи є питомою сполука "нах#й", тому й не бороню форму "нах".
А пощо коротять – гадаю, щоби стисліше й скоріше вимовляти часто вживані слова. Відси й оті "тре' / тра'", "мо'", "хо'", "зара'", "сьо'дні", "чо'", "чо'сь" і купа всякого іншого. Ще й звертання нерідко скорочують: ма', та' (тату), ба' (бабо), Васи', Тара', Мико', Окса', Гали'...
Та то таке, лише мої спостереження та капка дилетантства. Може то не все так просто, як пишу.
Усе правильно пишете. Я згоден.
Цікаво про "сьо'дні" та "чо'сь". Зустрічав у якихось старіших записах (початок 20-го століття?), не згадаю де, письмо слів з "-ого-" як "-о'о-". У мене самого, й у багатьох кого знаю (і мабуть, в інших українців) вимова /г/ міжголосно (intervocalically), а особливо між двома /o/ дуже "млява" через природу [ɦ]. Хоча я все одно відчуваю різницю між вимовою довгого /о/ (не знаю, на приклад, як у слові "чорноокий") та /ого/. То в частовживаних словах, як от "сьогодні", можна очікувати в декого взагалі зникання того звуку. Я чув вимову слова "сьогодні" як і з таким трохи довгим /о/, а чув і з коротким, як звичне "о". У мене в тому слові коротка вимова.
І я коротко то вимовляю. Про вимову [г] межи голосними Ви добре завважили, бо я й сам надибував мовців, які казали, приміром, "по'ода", "по'они", "ба'атий" тощо.
А як вимовляєте /л/ та /в/ міжголосно, можете поділитися? Мені просто дуже цікаво. Лише якшо хочете, звичайно. На приклад, у словах "молоко", "полотно", "село", "говорити", "перевозити", "давати", "голова", чи закінчення "-ував" (малював, переписував, друкував). Також відчуваєте млявішу вимову? Для /л/ кінчик язика, або ледве торкається твердого піднебіння за зубами, або взагалі не торкається, а задня частина спинки язика трохи припіднята порівняно з вимовою /л/ на початку слова ("лопата"). Для /в/ дуже мляве зімкнення губ (якшо ви не маєте губно-зубної вимови /в/, звісно), таке, шо деколи здається ви те /в/ взагалі не вимовляєте, а просто зводите губи між голосними й випираєте їх трішка вперед.
> А як вимовляєте /л/ та /в/ міжголосно, можете поділитися?
Авжеж, ось маєте запис: https://voca.ro/1eNbO2QcjeWr. Скажіть, коли прослухаєте, щоби я потім вилучив :)
> Для /л/ кінчик язика, або ледве торкається твердого піднебіння за зубами, або взагалі не торкається, а задня частина спинки язика трохи припіднята порівняно з вимовою /л/ на початку слова ("лопата")
Та, десь так і є.
> якшо ви не маєте губно-зубної вимови /в/, звісно
Зрідка стрічається...
Дуже дякую! Переслухав.
Дійсно. "Млява" вимова /л/, але почув в "молоко" та "полотно" й більш зміцнену вимову, чутно як кінчик язика торкається піднебіння, але то є очікувано. /в/ також має по-вкраїнськи мляву вимову. Річ з якою стикнувся — українці, котрі мають губно-зубну вивову [v] усюди, часто погано чують цю "мляву" вимову /в/, ну вони її таки чують, але думають шо ти якось ліниво вимовляєш слова. На те й беру прикметник "млява" у лапки, бо така вимова звична й очікувана, не лінива. Тому чув як багато львів'ян міняють двогубну вимову /в/ на губно-зубну, якшо хочуть чіткіше вимовити слово, особливо коли людину перепитують. Особливо в контекстах, коли очікують від мовця більш формальну, літературну мову. Помічали колись у когось схоже?
Губно-зубна вимова /в/ це цікаво. Різні джерела по-різному описують природу вимови /в/. Якшо читати давніші стандарти літературної вимови, то в них дають такий розподіл:
Губно-губна вимова перед приголосними, між приголосними, після голосних у кінці складу, та завжди! перед голосними /у/, /о/, /а/, /и/, /е/, але губно-зубна вимова перед зубним /і/ (зубна голосна, тобто твориться язиком дуже передньо в роті). Хоча можна очікувати й губно-губну вимову. У мене самого зазвичай губно-губна вимова, як у слові "вісім".
Інші джерела кажуть шо двогубна вимова завжди перед /у/, /о/, /а/, але можлива, хоч не обов'язкова, губно-зубна вимова перед передніми /и/, /е/, /і/ ( перед /и/ найрідше ). Інші кажуть шо й перед /а/ можна чекати губно-зубну вимову. Сторінка про вкраїнську фонологію на Wikipedia дає саме таке пояснення.
uk.wikipedia.org: Українська фонетика#Приголосні (під табличкою приголосних у стрічці під другою крапочкою, котра починається "Фонема /w/ твориться...").
Мовна дійсність показує, шо губно-зубну вимову можна чекати всюди, перед усім, та після всього. Лише питання в тому, звідки та вимова взялася, та чому крізь роки змінюються стандарти ортоепії? Відповідь знайти не складно (московська).
У мене майже всюди двогубна вимова, але таки часом буває й губно-зубна перед /і/, /е/, та трохи рідше /и/. Чи маю так питомо, чи десь перейняв не скажу. ¯\_(ツ)_/¯ Проте вона ніколи не звучить як московське, чи англійське [v], хоч і не всі московці завжди вимовляють /в/ так шумно як [v]. У мене менше шуму, менше тертя, а часом взагалі губа з зубами ледве торкається. Питоме вкраїнське губно-зубне здійснення описують як [ʋ] (апроксимант, проти [v] — фрикатива), хоча я й чув (і сам маю) трохи більше зімкнуту артикуляцію.
Я не знавець фонетики й фонології, на жаль, бракує ту знань, але на хлопський розум спробую відповісти.
> Тому чув як багато львів'ян міняють двогубну вимову /в/ на губно-зубну, якшо хочуть чіткіше вимовити слово, особливо коли людину перепитують. Особливо в контекстах, коли очікують від мовця більш формальну, літературну мову. Помічали колись у когось схоже?
Так, деякі львів'яни направду чомусь так вимовляють. Один з моїх приятелів, з Городоцького району родом, узагалі те губно-зубне [в] вимовляє так, ніби все життя москальською говорив, звучить майже як [ф]. Каже, що хоче буцім розмовляти мовою, "ближчою до нормативною", ая'.
> Інші джерела кажуть шо двогубна вимова завжди перед /у/, /о/, /а/, але можлива, хоч не обов'язкова, губно-зубна вимова перед передніми /и/, /е/, /і/ ( перед /и/ найрідше ).
Дужче до цієї вимови схиляюся. Якоїсь системности не помічаю, тому, наприклад, вимовляю "він" чи там "видіти" з губно-губним [в], а вже "Львів" мені чомусь простіше з губно-зубною вимовою казати. Хоч деколи й тут губно-губний [в] можу вимовити...
> Мовна дійсність показує, шо губно-зубну вимову можна чекати всюди, перед усім, та після всього. Лише питання в тому, звідки та вимова взялася, та чому крізь роки змінюються стандарти ортоепії? Відповідь знайти не складно (московська).
Одна з причин, чому волію читати новини, а не слухати. "Сьогодні ф місті Кыєфі"... Страшне! Востаннє дивився телевізор тиждень-півтора тому, після слів "звільнено місто БалаклЕя" вимкнув. Сама новина чудова була, проте мені тяжко слухати було, бігме. Ведуча та з Інтеру ніби була, до речі, а то ж є головно москальський канал.
> У мене майже всюди двогубна вимова, але таки часом буває й губно-зубна перед /і/, /е/, та трохи рідше /и/.
Власне :)
Такий розподіл як у мене з вами (губно-зубна вимова перед /и/, /е/, /і/) дуже поширений на заході, хоч і не завжди й не всюди. Чи то якась нова річ, чи стара, це цікаве питання. Мабуть, судячи з губно-губної вимови у старших людей на Львівщині, то це більше новий розвиток, скоріше під упливом московської. Хоча в деяких селах чи містечках така вимова може бути й через уплив польської. Але дуже виокремлено.
Те векання-фекання направду шось страшне. Начебто, вимова на телебаченні має бути зразковою, ні? Виходить усе навпаки, а найгірше чути таку вимову в стрічках. Львівські новини тим не ліпші. Хоч фекання чую рідко, але "ыкання", себто вимову "и" схоже по московського "ы", дуже поширене. Приклад: https://www.youtube.com/watch?v=Bsmn_VwXnLo
Жах.
Є люди які будуть наполягати на тому, шо фекання в кінці слова ("робиф", "казаф", "Львіф") то є риса східної, чи навіть центральної України, а от "укання" ("робиу") то є західна риса. Маячня, звісно ж.
Приємно побазікали :)
У тім видиві я ще й оглушення дзвінких приголосних наприкінці слова чую: "передасть польський урят". Ій-йой...
> а найгірше чути таку вимову в стрічках.
Про мене, так вимовляють передовсім нефахові актори озвучування. Стрічки ще слухати можна, якщо маю якісь питання, то хіба до перекладу. От з аніме все дуже тяжко, бо ніхто його в нас офіційно не озвучує, за це беруться аматори. Є, поза сумнівом, добрі мовці, та геть не завжди. Тому зазвичай дивлюся в оригіналі зі субтитрами, щоби дурно не мучитися.
Якість аматорського перекладу шкутильгає сильно. Не лише в вимові, а й у якості самого перекладу. Але, гадаю, халепа не лише в якості самих акторів, коли справа йде за вимову, а також у низькій якості вимовної освіти. Ніхто про це не говоре. Пан Олександр Авраменко часто розповідає за чітку вимову "ч", але ледве згадує за вимову "в", чи "и". Обіцяю вам, якшо походите по Львову й попитаєте людей, як вони вимоляють /в/, то вони всі подумають хвильку, вимовлять ізольований /в/, і скажуть вам, шо нижньою губою та верхніми зубами. Хоча як послухаєте їхню вимову загалом, якшо вони з Львівщини, й не мають великого впливу московської, то почуєте там часто губно-губну артикуляцію. Скажіть їм, шо вони вимовляють /в/ двома губами, то вони очі на вас витріщать і не повірять. Коли люди взнають, шо вимовляють /в/ двома губами, то в них наче світ перевертається догори дригом, бо такого ніхто не каже, а коли каже, то лише за нескладове "у" після голосної в кінці складу, чи перед приголосною ("товк", "пів").
Загалом такі речі вчити окремо не потрібно, людина має чути вимову від маминих уст і наслідувати її. Проблема лише в тому, шо мати, на жаль, деколи може вкраїнської не знати.
Цікаво як справа з якістю дублювання на Netflix. Сам його не маю, але чув шо вони після початку війни почали багато дублювати вкраїнською.
Щойно згадав, що пару місяців тому я надибав незле видиво про всі ці тонкощі вимови. Не знаю, виділи Ви то давніше чи ні, та все ж поділюся: https://youtu.be/2oBxGq7rdEw. Прикро, що переглядів мало, бо мало хто ширить таке, гадаю. Не менш прикро, що про це не говорять більші канали про мову, як-от та ж Підпільна Гуманітарка. Тож заразом і Ви поділіться з друзями й знайомими цим видивом. :)
Про Netflix я, на жаль, так само нич не знаю поки, бо "купляю" стрічки й серіали на Толоці, якщо тямите, про що я...
О, я також знайшов це видиво недавно. Файне й коротке.
Тямлю, тямлю 😆
<але "ыкання", себто вимову "и" схоже по московського "ы", дуже поширене>
То є йистї слїд вятського впливу та вкрайинської мови школи.
Ясна річ.
хай йому грець!
Це - найкращий відповідник, бо оригінал - це лайка, а в українській мовній традиції на місці всіляких "фак", "бл...ь", "йо..мать", дуже багато століть вживається наведений мною відповідник.
До речі у Франції вживають такий самий відповідник "мерд" (merde).
І ще - не варто перекладати слово в слово, робити кальку, а шукати мовний зворот, який пропонує сама мова.
В одній із навчалок (туторіалів) використовувалось слово "WTF?!". Людина вирішила підійти до цього творчо й розшифрувала це слово як "What The Fridge?!". :-)
Вже вживається з позначенням на письмі двох о, можна посилити типовим смайлом здивування оО
Не подобаються матюки – не перекладайте те, шо їх містить в ориґіналі, замість того, шоб псувати його цензурою.
Fuck – це нецензурне означення статевого акту, всім відомо. Шо поробиш, але такий вже «запад развратний». Не варто намагатися виправляти те, шо виправляти не варто.
Що за хойня? - Прикольно звучить. Але ми можемо краще. І байдуже, що той "захід розбещений".
Не люблю, як виглядає зірочка, мені кружечок просто більше подобається. Так шо, не “о”, а таки “у”.
Це жалюгідно звучить, коли “motherfucker” перекладають “негідник” чи тому подібне. Подібного типу цензура походить саме з радянських часів.
З якого дива?
Тому треба створити (реконструювати?) українські матюки!
Це єдине вірне рішення між двох крайностей!
Таки бракує нашій мові своїх матюків. Це ж якою хворою має бути мова, шоби навіть матюки постійно зичити в сусіда.
Так х цілком наш матюк, спільнослов'янське і давнє. Насправді це суспільство має бути доволі хворим, щоб навіть матюки досі на сусіда валити, це ще вони самі про монголів таке розказують іноді
скорочений варіант Андрія Мовчана «Що за Біс?»
Це все звісно дуже класно, але чи потребуємо ми в цьому випадку просто переклад? Не в цьому ж справа - зміст цих букв нам і так відомий. Скорочення, яке прижилося в іншій мові, необов'язково залишиться зручним при перекладі. Тут справа не у відсутності українського відповідника, а в людях які не бажають його вживати!
Абревіатури в українській не завше перекладаються абревіатурами, бо вона найвлучніша, найточніша
не москальського. питомого.
- Якого дітька ?
- Та тхір його знає - > 
www.google.com: тхі́р
[ну тебя/его наф** <-> ну тебе/його наф**]
.
"Та бодай тобі.."
- це щось завжди НАДрозкішНЕ
- · ´
, бо - -
- айяк звучить.. айяк добре .
Тю×Чу-уу за-ди-в-вви-жж'(А!)
/
З умінням вимовляти ЛЕГКОвично
(новотвар, щойно)
("Що за нафіг") - так інколи кажуть - й - воно передає суть
його/неважливе звернення - та саме у значенні зримої наявної події/побаченого , що = і - 'пиииипееець'
/
(та йдіть ви на юх)
= "одвалИ на хУтір бАбці!"
,
" та ну вас на хутір бабці!"
,
- " пішлИ ви всі нАвушко!"
, - " та пішли ви всі!"
, - " та пішло все..!"
цЕее щОоо зАаа пЕкЕеееельььььть...
Як виживаєте?
Культурно. :-)
Ви з потайбіччя?
можна й так сказати.я живу у світі волі.матюки вживають істоти зі світу боротьби та страждань.радію!
Сергію, Ти з Народного Оглядача ar25.org?
Багато адекватних людей не дізнались би про ці три літери, якби не побачили їх тут.
Це я до того, що "осьце" отримало нашу увагу незаслужено.
В житті буває всяке, але прагнути варто саме до чистоти(де потреба вживати таке відсутня).
Тю́юю....
( (. .і все. .) )
. .
.
та тхі́р його знає
/ www.google.com: тхі́р
- Якого дітька ?
- Та тхір його знає - >
www.google.com: тхі́р
__________
"Та бодай тобі.."
- це щось завжди НАДрозкішне.
, бо -
- айяк звучить.. айяк добре .
goroh.pp.ua: Леля#4019
кря