Ні, не галицьке. Годі вживати наркотики.

Можливо, маєте рацію.
Матюки, на жаль, значною мірою калькуються з російської.
Дехто навіть вимову копіює: “пІздЄц”, “ЄбатЬ”...

Шкода́, же відписи не мають вподіб. Сам часто виправяю таку помилку, хоча, здавало б ся, же майже тотожнє до «їжа», де «ї» взагалі не зьмінює ся.

Слово "їбать", "їбанина" не були матами в українській мові, вони грали роль нецензурщини, часто в народних піснях, але не з метою образити чоловіка! Воно було иншиною нашого нинишнього "гузно тобі в сраку" чи "пес би тебе відлюбив", але не мало на меті людину унизити чи цькувати!

Тото й нема сенсу їх табуювати як шось неприпустиме.

Лиш за умови їх доречного використання. Нормою буде вжити у сороміцькій пісеньці, але коли дублюють західний фільм прямо з російської мови даючи матюки ідентично мові російській, це вже не відповідає українській мові. У нас тями різняться.

Нєє, москалі цензурують, перефазовуючи на шось зовсім инше за змістом – а ми за ними.

Можливо, поки що це не так й погано – до тих пір, поки ми не створимо (реконструюємо?) власні українські мати. Проблема в тому, що українські матюки здаються простому українцеві дечим смішним і хуторянським. І всі стараються мути модними і молодіжними, користуючись матами мови країни окупанта. І це сумно.

zvidsy postaje pytannja, naviščo vzagali matjukatyś?

Wsi zawše matiukałysia, matiukajuťsia j matiukatysia buduť.
Tak wono wže je.

Pane Grixycênce,

<eu> = /ʲu/, <zeu> = /zʲu/, <zeuc> = /zʲuk/.

В цьому значенні, можливо, не годиться, але в жоднім разі не галицьке.

Тільки мотивація геть не руська.

Ta cœm' ni? Tuim slôuom e düigeno tacœ znacyeinïa i u inxix móufax slôuénscuix. Oto, slôuacyscoiõ: <o-je**ť> "louditi, douriti coho", <pre-je**ť> "trinkati, ròztratiti", <pri-je**ť> "dati stousana", <u-je**ť> "çoupiti, spouliti; perdnõti, bezdnõti", <za-je**ť> "outẽti/recti (yacõ dournyõ); perdnõti, bezdnõti", <z-je**ť> "dati proceuxana", i tacui <do-je**ť> "psouati, quariti, caziti ≈ f**k up".

Що мені до словацької? Я Вам кажу, що це слово прозора калька з московського "проёб". Більш потворну міну вже додавали сюди ("пройоб").

A yé Uam tẽcnõ, cyto Ui bacite tam sléd moscòuscuy ino 1) take bo slôuo e [i] u moscòuscwy, i 2) znaiete bo ino moscòuskê slôuo.

Ви мені покажіть слово в українській, а потім пишіть. Чого я маю доводити непитомість слова, яке я в українській просто не знаю.
Бо я так бачу, що Вам надбання з совка до подоби.

<... яке я в українській просто не знаю>

To mui ouge taco tẽclwsty slôua mérimo? A znaiete fyxa slôua pitoma i suédcyena?

___
<Бо я так бачу, що ...>

Aha, nou, to yé pac baciõ Uam e u crẽgõ za "césarem".

Геть не зрозумів, що Ви останнє написали, але повторюю, покажіть мені де таке слово в українській.

<покажіть мені де таке слово в українській.>

U pisemstué??

<Геть не зрозумів, що Ви останнє написали>

крю crẽga.

Єлесій уже й на захист слова проїб стає, красно! І часто ви чули серед молоді саме таке слово, бо у нас кажуть прайОб, з конкретною москальською фонетикою, що вже виводить на чисте світло країну-донора цього слова, а слово проїб у значенні fakap я ніколи не чув, але вірю, що ви мені зараз почнете торочити що я народився не на західній україні, а в місці, яке втратило своє руське коріння, давні зв'язки з мовою предків, а от там де ви народилися слово пройоб чути змалку, і тамтешні люди засвоїли його з молоком матері.

Або признаєте, що саме зі значінням fakap його перейняли в москаля менше століття тому.

І я щиро прошу вас дайте мені приклади "U pisemstué"! Тільки не з мови Білодіда, а пам'ятки давніші за останні сто літ, дуже сильно прошу ваші "pisemstué", які свідчать питомість слова проїб у значенні "лихо", я жду.

Та я же жартую

Давня кирилична літера - Великий юс (Ѫ ѫ)

Ino u seimy slôué yeyui nicda ne bé.

אלישע פרוש вибачте, але ви нормально писати вмієте, а не хер зна як?

Пише він як хоче, його право... хоча хотілось би дізнатися, що таке "seimy" та "yeyui"

@Vovk Bojko та зрозуміло, що це його право. Інша справа, що його неможливо або майже неможливо зрозуміти. Ви самі це підтверджуєте, написавши "хотілось би дізнатися, що таке...". Якщо він пише сам собі, то нехай. Але він пише людям доставляючи їм непотрібний дискомфорт. Це якась "олбанська мова" aka мова "падонкаф". Хоча я бачив його коментаторі написані нормально.

<що таке "seimy" та "yeyui">

Диграфом <ei> (а також графемою <ê>) я позначаю фонему, що постала з прасл. *e перед давнім складом зо "слабим" *y (редукованим голосним переднього ряду). Написання <seimy> відповідає чинному написанню <сім> — місцевого відмінка однини займенника "сей", та написанню <семь> у д.-рус.

Написання <yeyui> є морфофонематичне написання форми родового відмінка однини займенника "вона", тобто "її". В сій формі є первий склад фонема /ɛ/, а не /і/, як сугерує написання <її>. У чиннім письмі є <ї> в первім складі через вимову з підвищеною артикулацією фонеми /ɛ/ в ненаголошеній позиції. Втім, то не є фонема /і/, але /ɛ/. В старіших правописах і кирилицею бувало писано <єї>. У другім складі <-yui> відбиває морфемну будову та етимологію сеї форми займенника: <-y-> звук [j] кінця основи (yey-), а <-ui> ( = <ъі> д.-рус. письма) є те саме, що в усіх інших закінченнях родового відмінка однини жіночого роду йменників та займенників т.зв. "твердої" відміни. У своїм письмі я на письмі не розрізняю між "твердою" та "мякою" відмінама, оскільки морфематичний елемент письма передбачає уніформне відбиття морфем на письмі без огляду на конкретний фонетичний результат. Згідно з сим принципом, у формах родового відмінка "руки" та "її", а також, на пр. "саджі, волі, землі" тощо на письмі має бути таке саме закінчення: <-ui>.

Отож бо, сами пишете "дві різні фонеми", і морфеми різні. В д.-рус. письмі писали <-ѣ> на місці родового відмінка однини жіночого роду, а також називного множини жіночого роду та знахідного множини чоловічого роду т.зв. "мякої" відміни не тому, що <-ѣ> там є за походженням, а тому що через асимилацію *y-+-ons звук, який виник у результаті, нагадував звук, що був за фонемою під етимологічним <-ѣ> (тут из прасл. *-oy) давально-місцевого відмінка однини жіночого роду.

<-é> я пишу в відмінках давально-місцевого відмінка однини жіночого роду, і "твердої" групи, й "мякої": zemyé "землі", uolyé "волі", sadyé "саджі", rõcé "руці", uodé "воді", goré "горі".
Але: zemyui "землі", uolyui "волі", sadyui "саджі", rõcui "руки", uodui "води", gorui "гори" в формах родового відмінка однини та називного множини жіночого роду.

Так само в именах чоловічого та середнього роду, закінчення місцевого відмінка однини однаково для "твердої" чи "мякої" групи є <-é>: dõbé "дубі", stolé "столі", nozyé "ножі" ("де?", "на чім?"), mẽcyé "м'ячі" ("де?, на чім?"), serdçé "серці" тощо. Але закінчення <-ui> для форм знахідного, орудного, та називного для неживих имен відмінків множини чоловічого роду, також без різниці між "твердою" чи "мякою" групама: dõbui "дуби", stolui "столи", nozyui "ножі", mẽcyui "м'ячі".

Відповідно до відмінка різно пишу <-é> або <-ui> й у словах зо суфіксом <-иця> (<-ica> за моїм письмом):

sõnicé "суниці", policé "полиці" — для давально-місцевого відмінка однини жіночого роду, але:
sõnicui "суниці", policui "полиці" — для називного множини та родового однини жіночого роду.

Мав колись дискусію з людиною, яка агресивно доводила, що слова м'якої відміни мають давальний відмінок и - земли, тополи, кули. Цікаво, що б вона сказала на Ваше письмо :)

КФЯЙ, це дивно. Якби йшлося про родовий відмінок, то це можливо. Але давальний?!

Дякую, що пояснили.

Сьому питанню є присвячено §52.3 в Историчній фонологиї укр. м. Ю. Шевельовом.
___

Доси дуже цінячи той труд, у деяких місцях ім з ним не згоден.
А праві, ги'м уже више писав, не згоден ім, що кінець "мякої відміни" родового паду вднини ймен жіночого роду є <-ѣ>¹.

¹ — («Подеколи хитання охоплювали навіть форми ґен. одн., які мали в м'якій відміні закінчення ě, [...]», стор. 839).

Ай, сер.-рус. памятки містять писані твари з <-ѣ>. Та то є ПИСЬМО; <ѣ> є, ги будь-яке письмя, йно знак. Ай, первісно знак/письмя <ѣ> бі вязано йно до фонеми з прасл. *ē та *oy. Така фонема бі від початку в падови давально-місцевім однини ймен жіночого роду (та давальнім падови вднини чоловічого та середнього родів). У родовім же падови вднини та називнім множини ймен жіночого роду бі від початку кінець *-ons — без ділення на "тверду : мяку відміни". Просто в т.зв. "мякій відміні" бі перед *-ons родового *-y-, рівни:

*stoyn-+-ons → <sténui> "стіни" (дав. — "тверда відміна" проти *uol-y-+-ons → <uolyui> "волі (літ. стандарт) / во́ли (більшість пд.-зх. та деякі пд.-сх. говірки)". Є годі гадати різні кінці від початку в тім самім падови на поді суто фонетичнім — "мякости : твердости" приголосного.

Суто формально(!), беручи, що кінець родового однини та називного множини жіночого роду бі від початку вдин — *-ons, д.-рус. письмом було би писано рівно з <-ъі> й <стѣнъі> "стіни", й <дѣжъі> "діжі" (чого? — не "чому?/чім?" !). Проте писемна понаджа борони писати т.зв. "тверді" голосні по т.зв. "мяких" приголосних. Правило каза писати: "тверда приголоска + тверда голоска" та "мяка приголоска + мяка голоска". На рівні ж морфологічнім у т.зв. "мякій відміні" родового паду вднини та називного множини ймен жіночого роду бі "мяка приголоска" + "тверда голоска" (прасл. -ons → д.-рус. письмя <-ъі>). Д.-рус. письмо не зна письмене йотованої лучби <ъі>. Д.-рус. письмо бі ято з письма д.-бовгарського, а в д.-бовг. письмі просто не бі потреба в такім письмени — там прасл. *-y- + -ons да, через подобління, <-ѧ/-ѩ> (чого? — <зємлѧ/зємлѩ> "землі́"). Оскільки, "мякий" тяклий звук (чи радше казати "мяке письмя"; умовно, до значної міри) до "твердого" <ъі> бі <и>, то по "мякій" приголосці бі писано <и>, чи вже походи воно з первісного *<и> (← прасл. *i, *ey), або з первісного *<ъі> (← *ū, *uy, *ons). Тому писано бі: <стѣнъі>, але <земли>. Згодом же артикулація фонеми під письмям <и> ста нижша (себо вимова <и> в рус. м. нині, т.зв. "тверда"), тож на позначення "мякого" звука в родовім однини та називнім множини жіночого роду стали пак писати <-ѣ> (ге: <землѣ. Але таке <-ѣ>, за походженням, не є тотожне з <ѣ> первісним. Писемна понаджа є вела до хибного висновку (ширеного в різних трудіх), ож, будь сим, у родовім однини чи називнім множини жіночого роду в д.-рус. бі кінець <-ѣ>. То є те саме ги, снуючи з чинного письма нині, казати, ни би, чепінь ступене [деяких] прикметників є в руській мові *<-ч-> на поді писаних тварів <нижч->, або, що в числах "11—30" є *<-ц-> на поді писаних тварів <-дцять>, коли на ділі чепінь ступене прикметників (и прислівників) є *<-ш-> (*<нижьш->), а в згаданих числах є *<-с-> (*<-дьсѧть>).

Питання: чому же в родовім однини та називнім множини жіночого роду, та називнім-знахіднім множини чоловічого роду, в т.зв. "мякій відміні", є в руській мові кінець <-і> (<-ѣ>)?

По 1., на ділі же бі та є й <-и> з "твердим" приголосним перед тим, и <-і (-ѣ)>.

По 2., на мою думку, поштовх до появи "мякої відміни" даю два чинники: 1) приголоски /j, ʎ, ɲ/ тварів т.зв. "мякої відміни" та 2) позиційна фонетична поведінка приголосних перед кінцем <-ѣ> (чинне письмо: <-і>, моє письмо: <-é>, ← прасл. *-oy).

Чинник 1.
Приголоски /ʎ, ɲ/, де /ʎ, ɲ/ постали з *l, *n перед *[j] (*y). Серед имен жіночого роду т.зв. "мякої відміни" вони суть, на приклад, у: *uolya → <uolya> "воля", *topnya → <tônya> "тоня" (д.-рус. <тонꙗ>) тощо. Ге писано више, кінець родового відмінка вднини та називного множини жіночого роду, та називного-знахідного множини чоловічого бі в прасл. *-ons, що сам по собі да фонему, писану ге <ъі> в д.-рус.; себо: *ronk-ons → <рѫкъі> (rõcui) "руки́", *nog-ons → <ногъі> (nogui) "ноги́". Суто формально, й у т.зв. "мякій відміні" є треба реконструювати той самий кінець *-ons у родовім однини та називнім множини жіночого роду, та називнім-знахіднім множини чоловічого, себо: *uol-y-ons "волі", *topny-ons. Дією "мяких приголосок" /ʎ, ɲ/ кінець *-ons бі подоблено: **/ˈwoʎɤ/ → /ˈwoʎi/, **/toɲɤ/) → /ˈtoɲi/.

Чинник 2.
В давально-місцевім однини жіночого роду бі в прасл. кінець *-oy, → на письмі <-ѣ> в д.-рус., <-і> в чиннім письмі, у мене <-é>: *ronk-oy → <рѫцѣ, rõcé> "руці́". Проте в т.зв. "мякій відміні" бі в найранішу добу писано <-и>: *uoly-oy → <воли> (дав.-місц. одн.!). Для підкреслення "мякости" приголоски в ст.-сл. (д.-бовг.) бі й окремий засіб: значок "стрішка" над тяклим письмям: <л̑, н̑>. Тобо <воли, земли, тони> (все дав.-місц.!) може бути писано й: <вол̑и, земл̑и, тон̑и> тощо. Але така практика не бі загальна. Пізніше, тяжінням до морфологичної внификації (з твари т.зв. "твердої відміни"), в окремих говірках д.-рус. доби стали писати <-ѣ> в тваріх дав.-місц. однини й т.зв. "мякій відміні": <землѣ> (доти: <земли/земл̑и>), <волѣ (вол̑ѣ)> (доти: <воли/вол̑и>), <тонѣ (тон̑ѣ)> (доти: <тони/тон̑и>) тощо. Се бі ширено й на ймена жіночого роду "мякої відміни" з такими первісно "мякими" приглосками ге: /t͡ʃ, d͡ʒ, ʃ, ʒ, rʲ/ (пізніше сі приголоски в руській мові загалом ставши акустично "тверди"): <сѣчѣ> (доти: <сѣчи>) ← *sēky-oy "січі", <мєжѣ> (доти: <мєжи>) ← *medy-oy "межі", <доушѣ> (доти: <доуши>) ← *douxy-oy "душі", <мєрєжѣ> (доти: <мєрєжи>) ← *mergy-oy "мережі", <боурѣ/боур̑ѣ> (доти: <боури/боур̑и>) ← *boury-oy. Тож, хоча пізніше згадані приглоски ставши в руській мові "тверди" на слух, у сих морфологичних умовах — у дав.-місц. однини — сі приголоски ховаю "мякість". Отже, на стику морфем у руській мові відтоди могу бути т.зв. "мякі" приголоски: /ʎ, ɲ, t͡ʃʲ, d͡ʒʲ, ʃʲ, ʒʲ, rʲ/ (перед морфемою *-oy → <-ѣ/-é/-і> в них може бути віднесено /ʲ/ до сеї морфеми). А таким чином, на стику морфем могу такі приголоски бути й у падови родовім однини та називнім множини жіночого роду, та називнім-знахіднім множини чоловічого. Отже, не йно в згаданих під "Чинник 1." з /ʎ, ɲ/, а й у проці приголосок. Тобо: *sēky-ons → **/sʲit͡ʃʲɤ/, *medy-ons → **/mɛˈd͡ʒʲɤ, ˈmɛd͡ʒʲɤ/, *mergy-ons → **/mɛrɘˈʒʲɤ, mɛˈræʒʲɤ/, *douxy-ons → **/duˈʃʲɤ, ˈduʃʲɤ/. Твари з ** суть формальні фонетичні реконструкції проміжного дзвена, які ймуть показати, що в писаних нині тваріх <січі, межі (меджі), мережі, душі, бурі, волі, тоні> та в піздньо-д.-рус. <сѣчѣ, мєжѣ, мєрєжѣ, душѣ, боурѣ, волѣ, тонѣ> є <-і / -ѣ> не *<-ѣ>, а *[ʲ] + *<ъі>, де *<ъі> є подоблено в "мяку" (переднього ряду) голоску, відбиту на письмі нині письмям <-і> та письмям <-ѣ> в піздньо-д.-рус. добу.

Оскільки на стиці морфем у моїм письмі верх име морфологичний елемент, а не фонетичний, вимагаючи послідовного додержання на письмі тої самої морфеми без огляду результат фонетичний в окремих фонетичних умовах окремого слова, то без огляду, чи є ймя "мякої" або "твердої" відміни, я всюди пишу <-ui> (← прасл. *-ons родового вднини та називного множини жіночого роду, та називного-знахідного множини чоловічого роду).

Думка дуже цікава, щось схоже був чув. Тоді виходить, що й написання землѧ насправді звичайне земла, просто із мяким л? А землѧмъ насправді земламъ просто із мяким л? Чи там таки чиста ѧ?

Але чому ж тоді у давальному відмінку однини було земли, души, річи замість землі, душі, річі як у твердої відміни? Якось дивно виходить - руцІ, але землИ.

<...щось схоже був чув>

Tẽgyko.

Точно що не Ви первий, хто зводить давнє написання "землѣ" до "земли" із м'яким л (під буквою и мабуть те саме що болгари пишуть як ы), але щоразу коли я натикаюся на такі тези у мені пробужаються сумніви — як таке може буть що за кілька сот літ (!) ретельних суперечок філологів ніхто так і не дійшов до такої думки?

І ні, Тищенко тут ні до чого, хоть цілком у його стилі.

<хто зводить давнє написання "землѣ" до "земли" із м'яким л (під буквою и мабуть те саме що болгари пишуть як ы)>

Yacõ pady ci yacui padi ménite Ui tou pwd tuarom <землѣ>?

Не пам'ятаю но точно або множина називного одмінку, або однина родового одмінку.

Вдячний Вам за відповідь, тепер хоч стало ясно, що Ваше написання ночы\nocui (чи якось так) ее передбачає лише єдино-правильну вимову "ночы" але також і східноукраїнську "ночі".

Я так підозрюю, що й Ваші "тверди", "добри" насправді передбачають також м'яку східноукраїньску вимову як "тверді", "добрі", а тверды\tberdui добры\dobrui (якось так) є просто нормою написання, але не вимови. Тому написання "тверди букви" передбачає також вимову "тверді букви"?

Я ось не розумію, Ваше yacui padi це "які пади"? Чому ж тоді "якы"?

Друге питання до Вас - як кінець кінцем розуміти Ваше бі? Чим відрізняються бѣ, бѣх, бях, бых, був\быв, б?

<Ваше yacui padi це "які пади"? Чому ж тоді "якы"?>

<Yacui> e bezouduy tuar rodòuoyui padi mnoginui gœnotyoho rodou wd "yaca".

<Yacœ> e ouduy tuar rodòuoyui padi mnoginui gœnotyoho rodou wd "yacà".

Gbanïe bezoudoho tuarou <yaca> (hi imên gœnotyoho rodou):

Singularis:
Nom.: yaca (rõca)
Gen.: yacui (rõcui)
Dat.: yacé (rõcé)
Acc.: yacõ (rõcõ)
Loc.: yacé (rõcé)
Instr.: yacõiõ (rõcoiõ)

Pluralis:
Nom.: yacui (rõcui)
Gen.: yacwf (← |*<ꙗкъ́> ← *ya-k-ún; rõc)
Dat.: yacam (rõcam)
Acc.: yacui (rõcui)
Loc.: yacax (rõcax)
Instr.: yacami (rõcami)

Dualis:
Nom.: yacé (rõcé)
Gen.: yacou (rõcou)
Dat.: yacoma (rõcoma)
Acc.: yacé (rõcé)
Loc.: yacou (rõcou)
Instr. yacoma (rõcoma)

Gbanïe oudoho tuarou <yacà>:

Singularis:
Nom.: yacà
Gen.: yacoyui
Dat.: yacwy
Acc.: yacõ
Loc.: yacwy
Instr.: yacoiõ

Pluralis:
Nom.: yacœ
Gen.: yacuix
Dat.: yacuim
Acc.: yacœ/yacuix
Loc.: yacuix
Instr.: yacuimi

Dualis:
Nom.: yacœ
Gen.: yacuix
Dat.: yacuima
Acc.: yacœ/yacuix
Loc.: yacuix
Instr.: yacuima

<Друге питання до Вас - як кінець кінцем розуміти Ваше бі? Чим відрізняються бѣ, бѣх, бях, бых, був\быв, б?>

Ne ima i ne mogeity bouti niyaca <бях> u rousscwy móufé.

<Був/быв> siõdui ne tẽgneity. To e déyepricmetnik na *-l-.

<Bé> e 3. osoba odninui minõloho késou déyeslôua "bouti"; = ẽghelscomou "was", némecyscomou "war". <Bé> i e <бѣ>.

<хоть цілком у його стилі.>

U ceimy ge??

<стало ясно, що Ваше написання ночы\nocui (чи якось так) ее передбачає лише єдино-правильну вимову "ночы" але також і східноукраїнську "ночі".>

Heto ni. Slôuo "nwcy" e na -y, ne na -a. Pro gœnotya imena yé pisax ino ona na -a: rõca, gœna, noga, zemya, tonya, medya, meregya, bourya, douxya, uoda tc., ne põty, xwty, bwly, mwly, nwcy, récy, suity, bély, zelèny, cròüy/cròfy, leuty, meity, zeimy, gaty, raty, mary, sõty tc.

Wd <nwcy> e: <noci> — cœho?, <noci> — cœmou?, <noci> — ceimy?, <noci> — cyto? (mnogina). Tou <-ui> bouti ne mogeity.

Wd <zemya> e: <zemyui> — cœho?, <zemyé> — cœmou?/ceimy?, <zemyui> — cyto? (mnogina).

Uimóufa:
noci /ˈnu̯͡ɔt͡ʃɪᵊ ; nʷoˈt͡ʃɪ͡ɘʲ/
zemyui /zɛ̝ʲˈmʎɘ̞ ; ˈzɛmʎɘ̞/
zemyé /zɛ̝ʲˈmʎi/.

<Я так підозрюю, що й Ваші "тверди", "добри" насправді передбачають також м'яку східноукраїньску вимову як "тверді", "добрі", а тверды\tberdui добры\dobrui (якось так) є просто нормою написання, але не вимови. Тому написання "тверди букви" передбачає також вимову "тверді букви"?>

Ni. Yé pisiõ i <tuerdui, dobrui>, i <tuerdœ, dobrœ>.
<Tuerdui, dobrui> e <твьрдъі, добръі> /ˈtwærdɘ̞, twærˈdɘ̞/, /ˈdu̯͡ɔbrɘ̞, dʷobˈrɘ̞/, a <tuerdœ, dobrœ> e /twærˈdi/, /dʷobˈri/, bez [ʲ] pered [i] (sebo ne /twærˈdʲi/, /dʷobˈrʲi/, a /twærˈdi/, /dʷobˈri/). Sebo "tuerda" e prigolosca e pered <-œ>, i pacye pered <-ui>.

<Не пам'ятаю но точно або множина називного одмінку, або однина родового одмінку.>

Aha. To tacui ni, toho isté ne pisa nik, crwmy mene.

Підождіть трохи, розберемося перше з бі, щоб я хоч трохи зміг Вас роузміти. Чому це не можуть бути ніяких бях(б'ях) в українській мові, якщо пам'ятки знають цілу купу разів написання бяхъ?

Тобто замість звичайного давньоминулого був знав Ви пропонуєте бі знав, а замість "ви були знали", "ми були знали", "воно було знало" Ви що пропонуєте? Ми біхом знали? Ви бішесте знали? Воно бішеть знало?

« tacui ni, toho isté ne pisa nik, crwmy mene »
Не ручаюся, що у тій статті саме зачепало давньоруську мову, може там говорилося про сучасний правопис - щоб писати душьи, земльи у родовому відмінку але у давальному землі та душі - щоб розрізняти давальний та родовий відмінок незалежно од вимови. Я таки натужився й пригадав що то було в статтях присвяченій популяризацїї Драгоманівки.

Єлисіє, але ж процентів 90% українців говорить ночі, тверді, ніякі не ночи та тверди, то чому Ви цураєтеся такої вимови? Невже назвете її польським або в'ятським впливом?

Що значать Ваші bezouduy та ouduy я геть не можу розшифрувати.

в розмовній мові "проколотись" --- також "схибити" (можливо, щоправда, що прийшло з московитської)

завжди сприймав слово "факап" не просто як невдачу, а як чиюсь помилку (або, як тут запропонували, "прОїб"). Я запропонував пристойніший переклад із тим самим значенням, що й "прОїб"