очевидно, походить від лат. Aemilius «Емілій» (назва римського роду), можливо, утвореного від прикметника aemulus «суперник; той, хто змагається; прихильник», похідного від aemulārī «змагатися», пов’язаного з imitārī «підроблювати, відтворювати, заміняти», imāgo, -inis «відтворення, образ»;
пов’язують також з гр. αἱμύλιος, αἱμύλος «лагідний, облесливий» (Петровский 232), що менш переконливе.
·омєль · омєлко·
Добре
+
Або ще: "Омеллян".
До рїчи, [е] там є, вочевидь, з истосл. ‹и›(‹Омильꙗн, Омилько›)– гр. Αιμιλιανός.
»истосл. ‹и›«
Cyto e tó?
Є то письмено про вистенське руське [і], 19 ст. наддніпрянске [ɪ]. Проте й речу, вож письмено «е» в Грінченка й у зап. є радше за [e~e̞] зо зведеня(редукцї), або переголоса, того [ɪ] ненаголошеного. Тому мїж иншим, наголошені твари ‹Оми́ль, Оми́лько› можуть поправно бути(надднїпрянскі–слоб., сер.нвднїпр.) */ɔmɪlʲ/, /ɔmɪlʲko̞/, пріч рівненого /ɔmɛlʲ/, /ɔmɛlʲko̞/.