Tuarui zu <-ть> u infinitivé, tuar <од, од-> zu <o>, tuarui: <держать>, <ждать> sõty dougye poxiryenui na Slobodyénsciné, pwdpertui bo vẽtscuimi tuarui infinitiva na <-ть>, <o> u <от, от->, déyeslovami <держать>, <ждать>.

Дивно чуть од людини, що начебто дбайливо виськає відомостів про мову, таку щиру неправду. Даремно Ви підвозите москаля. Одміна префікса й прийменника "од(-)" поширена мало не всюди в колишній підмосковській Русі, а не тілько в Слобожанщині. Це видно й з творів класиків руського письменства:
1) Тарас Шевченко, народився 1814 року на землях, долучених до Російської імперії 1793 року:
"Доню моя,

Що ти наробила?..

ОДдячила!..

...Доню моя, доню моя,

Дитя моє любе!

Іди ОД нас..."

2) Іван Нечуй-Левицький, народився 1838 року на землях, долучених до Російської імперії 1793 року: "Але... як вона видавалась чистою украінською мовою й не проводила мовних галицьких замірів, бо ніхто не мішав у мову ніяких кроків, помешканнів, майже, ВІД-ів, ВІДчитів, і т. д., то... ні с сього ні с того... вона була ОДібрана ОД українських сутрудовників й опинилась в руках галичан. Заправлялником став д. Юрій Сірий, — і „Село" почали видавати галицькою підмовою такою, якою пишуть в галицьких газетах, з усіма галицькими словами й формами мови. Зьявились замісць ступінів, сливе, ОД, цей, — кроки, майже, ВІД, сей, здало ся, пiшло ся і т. д. і мова вийшла така, що йіі селяни зовсім не могли розбірать і второпать."

Тобто, як додержуваться Вашої думки, то геть усі тамешні неписьменні селяни, що виділи москалів уряди-годи, як виділи їх узагалі, за якихось неповних 50 років обмоскалились так, що всі хором покинули питоме руське "від(-)".

3) подолянин Степан Руданський, народився 1833 року на землях, долучених до Російської імперії 1793 року:
"ОД півночі до полудня —
Темная могила…

ОДдала ти нечистому
Здоров’я і вроду!"

4) волинячка Леся Українка, народилась 1871 року на землях, долучених до Російської імперії 1795 року: "На озері туман то лежить пеленою, то хвилює ОД вітру, то розривається, ОДкриваючи блідо-блакитну воду".

І щодо "-ти" / "-ть" теж неправда Ваша. Заміна "-ти" на "-ть", "-ся" на "сь" має той самий привід, що й давніший занепад єрів - нахил спрощувать вимову, щоб висловить думку швидше. Московська мова тут ні до чого непричетна.

"За свідченням Л.Булаховського, факти закінчень -ть у найдавніших пам’ятках дають можливість зробити висновки, що “утворення із закінченнями -ть – явище порівняно глибокої старовини” [Булаховський 1951, 69]" (https://studfile.net/preview/2299371/page:3/).

Далі там таки читаємо: "Найпослідовніше вона [одміна інфінітива на "-ть"] виявляється в лівобережнополіських та правобережнополіських говірках... У говірках південно-східного наріччя дієслова з наголошеною основою на голосний репрезентовані звичайно двоякими формами інфінітива – на -ти і -ть, які нерідко виступають у паралельному вжитку, причому в лівобережних (полтавських), південнокиївських, а також у багатьох степових говірках переважають форми на -ть, у той час як правобережні нерідко надають перевагу формам на -ти [Бевзенко 1980, 126]". От і в Нечуя-Левицького, родом з південної Київщини, раз у раз знаходимо дієслова на "-ть".

Згадано в роботі й Слобожанщину: "Дослідник фонетичних та морфологічних особливостей східнослобожанських говірок Б.Шарпило справедливо відзначає, що, на відміну від південно-західного і поліського діалектних типів, у системі українських східнослобожанських говірок спостерігається урівноваження паралельних форм інфінітива з показниками -ть та -ти [Шарпило 1959, 25]. В умовах діалектної неоднорідності, властивої для досліджуваного континууму, яку слід пов’язувати з історією заселення та дозаселення краю, такі прогресуючі варіанти не зосереджують на собі уваги мовців, залишаються непомітними [Шарпило 1959, 54], а тому функціонують вільно – хо׀дити – хо׀дит’, ро׀бити – ро׀бит’".

<Одміна префікса й прийменника "од(-)" поширена мало не всюди в колишній підмосковській Русі, а не тілько в Слобожанщині.>

Ci u cameiny gòlovoiõ, ci camenemy u gòlovõ.

Що Ви хочете цим сказать?

<І щодо "-ти" / "-ть" теж неправда Ваша. Заміна "-ти" на "-ть", "-ся" на "сь" має той самий привід, що й давніший занепад єрів - нахил спрощувать вимову, щоб висловить думку швидше. Московська мова тут ні до чого непричетна.>

<-ty : ti> do "nikou" yorwf ne ime nicy.
<-ty> ne e còrôtyenïe <-ti>. Tuarui infinitivi u i.-e. móuvax sõty peruésno imena; u slovẽnscax móuvax imena na *-y zu cepenemy *-t-; <-ty> (← *-tyn) e tuar vinna padou, a <-ti> (← *-tei) tuar datna padou, oba tuara rwfno daunya. Sebo, tuar <znaty> cõ tuarou <znati> ime hi tuar <leuty> cõ tuarou <leuti> — <leuty> e vinen pad odininui, a <leuti> daten pad odininui.
Pro se pisiõty Th. Phortounatwf, V. Iuanwf, O. Saucênco.
Ne tuaroslwfnõ a zuõcovõ rodõ vidity tou Xevelœuf. Yé ge stanõ scoréy pri Saucêncovi tou.

To, prauda, vẽtsca né do cœho tou, rwfno hi lẽdsca do rousscui u tuaré <clẽkati/clẽcti/clẽcnõti>. SISM nicy pro lẽdscwsty toho slova ne pisie, a prosto lécity u rẽd zu inxyami slovẽnscami móuvami. Vẽtscui sèrêd yix ne'ma. Ci ne tomou Oghéyênco ẽ tô slovo za nerousske, vẽtsca bo yoho ne znaiõtyi? U twmy, i vẽtsca znaie slovo <кляча> (*klenkya), wd toho samoho corene *klenk (← *klen-k-); sebo coreiny e useslovẽnscuy, e i u vẽtscé i u inxyax slovẽnscax móuvax, ino vẽtsca y ne znaie u déyeslové.

Infinitivum zu /tʲ/ mogeity bouti i pitwm u rousscé. I use ge, i Xevelœuf pisie:
»За давньоукраїнської доби інфінітиви на -ť були явищем винятковим, хоча й траплялися [...] Щойно починаючи з XVI ст. ці форми потрапляють до пам'яток, переважно — писаних на півночі та сході України [...], і лише винятково в південно-західних [...]«,
»Давньоукраїнські форми на -tь можна б розглядати як архаїчні, пристаючи на думку Ільїнського, який приписує слов'янському інфінітиву подвійне походження [...]. З другого боку можна припустити, що вони виникли щойно за давньоукраїнської доби, якщо їхнє постання пояснювати взаємодією інфінітива на -ti та супіна на -tъ. Проте між ними та формами на -ť, що поширилися з XVI ст., так чи так жодної переємності не було. Як свідчить ареальний розподіл, вони поширювалися з півночі вздовж Дніпра. То є терени, відкриті для білоруських впливів, які в цьому випадку цілком можна припустити, адже білоруська мова має інфінітив на -ť > -c' щонайпізніше з XIV ст. Натомість на південь від Запоріжжя форми на -ť є вислідом російського впливу й датуються щонайраніше XVIII ст.«
Ta coli bõ i bouli tuarui na <-ty> pitomi u rousscé, xotya, yaco vidco, tacui ni, to truaie puitanïe, cœho radi e tac çoupco trymati tui tarui, totogynui vẽtscuim, pri tuaréx na <-ti>, i pitomuix u rousscé, i rwznuix wd vẽtscuix.

<Що Ви хочете цим сказать?>

A cyto e tou neyasno? Vẽtscoiõ: <что в лоб, что по лбу>, ci cêxyscoiõ: prašť jak uhoď>.

Ви знову розмовляєте загадками. Я не збираюсь їх розгадувать. Кажіть, як є, або бувайте здорові. І пишіть звичайними буквами, будь ласка. Я читаю Ваші дописи навскоси, бо нема часу й охоти їх розшифровувать.

"Ta coli bõ i bouli tuarui na <-ty> pitomi u rousscé, xotya, yaco vidco, tacui ni, to truaie puitanïe, cœho radi e tac çoupco trymati tui tarui, totogynui vẽtscuim, pri tuaréx na <-ti>, i pitomuix u rousscé, i rwznuix wd vẽtscuix."

Теж дивуюся.

Але на Огієнка Ви дарма злорічите.

"<-ty : ti> do "nikou" yorwf ne ime nicy.
<-ty> ne e còrôtyenïe <-ti>. Tuarui infinitivi u i.-e. móuvax sõty peruésno imena; u slovẽnscax móuvax imena na *-y zu cepenemy *-t-; <-ty> (← *-tyn) e tuar vinna padou, a <-ti> (← *-tei) tuar datna padou, oba tuara rwfno daunya. Sebo, tuar <znaty> cõ tuarou <znati> ime hi tuar <leuty> cõ tuarou <leuti> — <leuty> e vinen pad odininui, a <leuti> daten pad odininui" тощо.

Перекладіть цього дописа, будь ласка. Нема змоги його читать.

"Теж дивуюся".

З чого?

P. S. Навіщо пишете "дивуюся" (4 склади), а не "дивуюсь" (3 склади)?

"З чого?"

Витяга Ялисієвих слів читайте.

П.С. Бо так мені подобається.

"Витяга Ялисієвих слів читайте".

Не буду. Мені важко читать його письмо. То скажете, з чого дивуєтесь чи ні?

"П.С. Бо так мені подобається".

Тобто це примха. Тоді нема за що й говорить.

"<-ty : ti> do "nikou" yorwf ne ime nicy.
<-ty> ne e còrôtyenïe <-ti>. Tuarui infinitivi u i.-e. móuvax sõty peruésno imena; u slovẽnscax móuvax imena na *-y zu cepenemy *-t-; <-ty> (← *-tyn) e tuar vinna padou, a <-ti> (← *-tei) tuar datna padou, oba tuara rwfno daunya. Sebo, tuar <znaty> cõ tuarou <znati> ime hi tuar <leuty> cõ tuarou <leuti> — <leuty> e vinen pad odininui, a <leuti> daten pad odininui"

<-ть : ти> до "нику" йорів не йме нич.
<-ть> не є корочення~корочіння~короченнє~корочіннє~короченє~корочінє~короченні~корочінні <-ти>. Твари йнфинитиви~єнфинитиви в и.-є. мовах суть первісно ймена; в словянськах мовах имена на *-ь з чепенем *-т-; <-ть> (← *-tyn) є твар винна паду, а <-ти> (← *-tei) твар датна паду, оба твара рівно давня. Себо, твар <знать> ку твару <знати> йме ги твар <лють> ку твару <люти> — <лють> є винен пад одинини, a <люти> датен пад одинини.

<П.С. Бо так мені подобається.>

Cyuõ yaco goubil eimy nity ròzmóuvui ouge.

"Тобто це примха. Тоді нема за що й говорить."

Чого ж тоді пишете, коли нема чого говорити?

"Не пишіть загадками".

Не хочу лізти в чужі розмови, але шо "-ся", шо "-сь" є рідними закінченнями. Наче тута є про шо сперечатися? Хтось частіше каже одне, хтось частіше інше, а хтось свідомо, чи несвідомо, послідовно чергує їх задля милозвучності.

"Чого ж тоді пишете, коли нема чого говорити?"

Я не знав, що то Ваша примха. Тепер знаю, бо Ви самі дали це мені знать. Того й кажу, що далі нема про що говорить. Що Вам неясно?

""Не пишіть загадками"".
Не знаю, до чого це Ви. Та дарма. Ця розмова одхилилась од мовознавства, а тому мені нецікава. Бувайте здорові.

<Ця розмова одхилилась од мовознавства, а тому мені нецікава.>

Cey i uitẽgh iz Xevelyova ménite. ...I cuiriliçeiõ ge pisan.