З погляду просодії обидві ці зміни сприяли концентрації просодичних рис на самих лише голосних і зробили розрізнення тонів надлишковим як у випадку метатези (...), так і у випадку повноголосу (...) (Ю. Шевельов)

Навіть великий приятель поетичного хисту Франка Драгоманов часом жалівся, що йому трудно зорієнтуватися в розмірі галицьких віршованих писань («у вас якась інша просодія») і висловлював бажання почути поезії «З вершин і низин» в інтерпретації якогось доброго читця «із ваших» (М. Зеров).

лат. prosōdia «просодія, тонічний акцент, часокількість складу» походить від гр. προσω̃δία «пісня з акомпанементом; наголос; орфографічний знак наголосу, придиху, часокількості», утвореного з прийменника πρόσ (προτί) «від, з; до, проти» та іменника ᾠδή «пісня»