<ґ> є літера, не звук; відповідний звук значимо [g], за міжнародним фонетичним алфавітом.
У питомих словах звук [g] є, як правило, алофон фонеми /k/, тому на письмі я його значу так само як і фонему /k/, тобто літерами <c, k>. Напр., <ґила> є фонетичний варіант основної форми <кила>, *къіла, *kūla, й я їх на письмі не різню, пишучи однаково: <cuila>. Так само, <гадюка ~ гадюґа>: gadeuca, <кава ~ ґава>: caua, <кика ~ ґиґа>: cuica, <ґивтати ~ ковтати>: cultati, <ґерґа́вка ~ ґірґа́лка ~ ґарґа́лка> "горло" (*къркалъка, *kurkaluka, пор. *къркъ "шия"): curcalca, <ґе́рґель, ґе́рґуль> "гусак великої породи; довгошия людина" (гадка ЕСУМ про джерело в тур. görekli є віді хибна – жадного семантичного зв'язку з "гарний; помітний"; явно від того же *kurk-, *кърк- "шия"): curcuily (для <ґе́рґель>), curcouly (для <ґе́рґуль>), <ґи́ґнути ~ ґе́ґнути ~ ки́кнути> "(грубо) померти, здохнути": cuicnõti, <ґлей ~ ґлий ~ клей ~ клий> (*кльи, *kly-y-o-s; але <глей> є від *гльи, *gly-y-o-s): cley/cliy (нс відміну від <глей~глий> з /ɣ̞/: gley/gliy), руські форми <ґнерати ~ ґнирати> "щось довго робити; роздумувати; копатися тощо" (всупереч ЕСУМ) віді походять від *ku-nerati, *ku-nuirati, з експресивним префіксом *ku- (*<къ->), від тих же коренів, що в словах <нерети, нерти, ниряти, нирати> "ниряти; копати нору тощо", тому й їх слід писати як з фонемою /k/, відповідно: cnerati, cnuirati й т.д.
Особливо цікавою з погляду демонстрації одзвінчення всіх первісно глухих приголосних фонем у слові є форма <ґуліздзя́> – варіант фонетичний до основної форми *<колісця>, *колесьца, *kolesyka; відповідно, на письмі ті форми є (в мене) писано однаково: coleisça.

Як тоді Геґель, Коґа, Ґіддінґс?

Суть то питомі слова?? То суть чуджі ймена й писати їх є яко в мові джерелі: Hegel, Coga, Giddings. Руська їх вимова має передбачати як намагання "вченого" наслідування вимові мови джерела, так й адаптовану до "аналогійної" фонології руської мови – то є загальна практика європейських мов. Тобто вимова літери <g> тут може бути й [g], й [ɣ̞]. Паче й у мовах джерелах нема єдиної вимови кожного з тих слів, напр. нім. прізвище Hegel у німецькій може мати вимову й [heːgl̩], и [ˈheːgəl], чи [heːgᵊl], англійською, зберігаючи написання його вимовляють [ˈhe͡ɪ̯gəɫ] чи [ˈhe͡ɪ̯gᵊɫ] чи [he͡ɪ̯gɫ̩], або взагалі [ˈhe͡ɪ̯gəw]. У французькій, згідно з загальною практикою інтерпретації літери <h> як німої, се німецьке прізвище вимовляють [ˈegəl].

Тільки біда, що в них письмо не таке закручене й аж настільки позиційне, як Ви пропонуєте. Тепер українцям виходить імя Walter читати як Іалтер? Тому, що w передбачає в Вашому правописі звуки, що нині пишемо і? Rouchel читати Руцьгел?

У кого "в них"?? Навели'сьте три приклади з трий різних мов.
У ївропейських мовах відять, оже, коли письмя є в чуджім слові, може воно значити різний звук від того, який те письмя значить у своїй мові.
Жадного [іа] <wa> моє письмо значити не може, голосний бо під письмям <w> в моїм письмі никда не може бути перед иншим голосним, а йно між приголоснима; що йно <w> стане перед письмям голосного звука, на пр. перед <а>, воно значити йме звук приголосний – ось Вам и приклад позиційного письма. Тому перед <а> письмя <w> значити йме звук [w]. И взагалі в руській не може бути [іа].

У німецькій <au> значить двозвук /a͡u̯/, але коли німець видить французьке слово/ймя з <au>, він вість оже то значить один звук /о/.
Письмо кожної європейської мови передбачає, що слово з иншої мови передбачає читання письмен у нім за правилами мови джерела.

Про <Rouchel>. Писав ім уже Вам, оже <c> само по собі в моїм письмі не може значити фонему /t͡ɕ/, by default бо воно значить фонему /k/. То відки там може бути <ць>?? То для чого я Вам узагалі відповідаю на Ваші коментарі та питання? Прете ("вступаєте в полеміку", "сперечаєтеся") про засаду позиційного письма, явно не тямлячи, що то значить.