Жиза по своїй суті таке трохи комічне та іронічне слово.
Осьо маємо, житіє моє.
- Йой!
- Шо таке?
- Та знову позадавали купу роботи в уніврі.
- Шо поробиш, то житіє.
- Житіє.
То є фонетично не руський твар. Коли хочете твар, що передає маркованість, то в руській мові то є /-tɪjɛ, -nɪjɛ/, не /-tʲijɛ, -nʲijɛ/. Вами даний твар є сутий суржик.
Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов)
"Житие – житіє́, -ія́"
"Перечитав він Псалтир, Часословець, перечитав житіє якогось святого.... "
- Панас Мирний
"Симеон вирішив увести в монастирі культ свого духовного отця, блаженного монаха, в якого колись учився. Він написав його житіє, склав гімни на його честь."
- П. Загребельний
"Та вам як розказать своє житіє усе, то буде на весь день казки."
- Марко Вовчок
Слово, скоріш за все, з церковнослов'янської.
Я не бачу жодної причини, чому би це слово не використовувати в комічному, іронічному значенні, знаючи, що його так часто й використовують.
Навіть якщо це церковнослов'янщина.
Якщо не займатися пуризмом, звичайно.
До того же, маємо відмуну "житія", яке звучить більш по-українському.
Не пам'ятаю де читав ім (віді, в Шевельова), що, на пр., видання Шевченкових творів містять писані твари ге <житіє> й под. (<-тіє, -ніє>) — з <і>, але що в оригиналі є в його <житиє> й под. (<-тиє, -ниє>). Те саме може бути й з иншими письменники, що написання через <і> є редакція видань.
А Марко Вовчок є про мене досить сумнівний взірець, вона писавши крім руської й вятською, роджена на Вятщині, в вятській сімйї, росте в вятськомовнім середовищі. Руську мову бі вона знала йно ставши за мужем Опанасом Марковичем.
<Слово, скоріш за все, з церковнослов'янської.
Я не бачу жодної причини, чому би це слово не використовувати в комічному, іронічному значенні, знаючи, що його так часто й використовують.>
Ище раз Вам кажу, руська мова знає свій питомий фонетичний засіб маркувати слово gitïe — протиставленням вимови /ʒɪtʲːɜ/ (немаркованої) вимові /ʒɪtɪjɛ/ (маркованій), без потреби залучити церковнословйянську мову.
Єлісеє, житіє - українська форма, свідчена в багатьох віршах, мові священнослужителів, зокрема в творах Шевченка. Здоровий погляд на мову має тримати на вмі богатство та розмаїття мови, й у тій же рамці тенденції до чи йдеї про чистоту мови ( = словйянське тло в руській мові) він вимагає глядати по можливих доказіх підтвердження питомости слова, твару чи тягу.
Поділяю Єлисієву думку.
<зокрема в творах Шевченка>
Про Шевченка'м писав у змінці вище. Не читали'сте?
Від день-денно — щодня, день-у-день, буденно.
День-денний — нічого нового, трапляється щодня, нічого дивного.
Від житійний. Останнє від житечний.