Наполегливо запрошую Олексу Русина до перегляду цього відео.
https://www.youtube.com/watch?v=J9dyu20z4Dg
Наполегливо запрошую Олексу Русина до перегляду цього відео.
https://www.youtube.com/watch?v=J9dyu20z4Dg
Треба прочитати перш ніж радити. У творця видива упередженість щодо утвору Нечуя-Левицького. Він неодноразово суперечив собі та висвітлював у вигіднім йому становищі. Тож запрошую до ознайомлення:
http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0001687
Треба прочитати перш ніж радити. У творця видива упередженість щодо утвору Нечуя-Левицького. Він неодноразово суперечив собі та висвітлював у вигіднім йому становищі. Тож запрошую до ознайомлення:
https://uk.wikisource.org/wiki/Криве_дзеркало_украінськоі_мови
Ну, просто запропонував інший погляд🤷♂️
Ну, просто запропонував інший погляд🤷♂️
Там не погляд, а більше бідкання ображеного. Видиво висвітлено в потрібному йому ключі.
показовий приклад: 11:08 Автор: “Це не кажучи про слова зокрема, штучний та ще кілька слів для яких Нечуй пар не подає, бо значення цих слів не розуміє. Я ж посмію припустити, що для нього більш правильними відповідниками мали бути {УВАГА!} не зокрема, а зосібна і не штучний, а роблений”. Це при тому, що Нечуй-Левицький в “Кривому дзеркалі” пише: “Декотрі галицькі неологізми невдатні й навить непотрібні, як от — зокрема, зосібна, бо йіх збудування не має аналогічних слів в живі украінські мові; треба ставити замісць йіх — особливіше або особніше”
Ну, просто запропонував інший погляд🤷♂️
Там не погляд, а більше бідкання ображеного. Видиво висвітлено в потрібному йому ключі.
показовий приклад: 11:08 Автор: “Це не кажучи про слова зокрема, штучний та ще кілька слів для яких Нечуй пар не подає, бо значення цих слів не розуміє. Я ж посмію припустити, що для нього більш правильними відповідниками мали бути {УВАГА!} не зокрема, а зосібна і не штучний, а роблений”. Це при тому, що Нечуй-Левицький в “Кривому дзеркалі” пише: “Декотрі галицькі неологізми невдатні й навить непотрібні, як от — зокрема, зосібна, бо йіх збудування не має аналогічних слів в живі украінські мові; треба ставити замісць йіх — особливіше або особніше”
Маленька недоглядка.
Наполегливо запрошую Олексу Русина до перегляду цього відео.
Теж, здається, радив йому, але поки він не хоче відмовитися від думки, що Галичина це не Україна – нічого не допоможе
Ну можливо це перебільшення, але точно не розуміє тільки ролі Галичини у формуванні сучасної літературної мови і чомусь хоче її вичистити
Це називається свідоме перекручування правди. Діє як довід для не дуже розумних людей.
Теж, здається, радив йому, але поки він не хоче відмовитися від думки, що Галичина це не Україна – нічого не допоможе
Ви не заробили б собі на життя читанням чужих думок. Чи знову лукавите? Бо різність поглядів не значить недостачі розуміння в вашого противника в розмові. Я б вам міг докорить тим самим.
Ну можливо це перебільшення, але точно не розуміє тільки ролі Галичини у формуванні сучасної літературної мови і чомусь хоче її вичистити
Ну а що я маю думати, коли ви під словами пишете “галицьке”, так ніби це чуже?
Але добре, як я і сказав це радше перебільшення. Мабуть справді знаєте, але тоді дивно, чому дотримуєтесь таких думок. Українська мова – не тільки наддніпрянський діалект, особливо враховуючи історію, те, як справді “дві норми” поєдналися. Тим паче в боротьбі за чисту мову без запозичень нехтувати одним з важливих джерел нерозумно. І ніхто ж не пропонує чогось особливого для Галичини… крім вас
Ну а що я маю думати, коли ви під словами пишете “галицьке”, так ніби це чуже?
Але добре, як я і сказав це радше перебільшення. Мабуть справді знаєте, але тоді дивно, чому дотримуєтесь таких думок. Українська мова – не тільки наддніпрянський діалект, особливо враховуючи історію, те, як справді “дві норми” поєдналися. Тим паче в боротьбі за чисту мову без запозичень нехтувати одним з важливих джерел нерозумно. І ніхто ж не пропонує чогось особливого для Галичини… крім вас
Boge mœuy, oto géxliva móuva!
‹Ну а що Я маю ДУМАТИ› — ‹Ну, а що є ми мислїти› — bez ‹ya›, ‹ya› bo znacity “souto ya, a ne cto isce”, i ne ‹doumati›, a ‹muisléti›, ‹doumati› bo znacity “to ponder, deliberate, meditate about/on”, a ne “think, to have opinion” ;
‹так ніби це чуже› — ‹ге би то/се чудже було / he bui tô/se tioudye boulo› — ‹це› e *‹т’се / tse› (*t- “tô, oto” + *se) i znacity “this very” a ne prosto “this” ;
‹Але добре› — ‹Але добрї / Ale dobré› (drous. ‹добрѣ›) — ‹dobrê / добре› e “the good”, a ‹dobré / добрї́› e “well”, a lépxye e: ‹inose / иносе~йносе›, coli mynite “Well, ok, let it be” ;
‹як я і сказав› — ‹як Я Й (С)Казав› — /a.i/ → [aj, ta lépxye: ‹ги’м
казав / hi’my cazau›, ‹he› “as”, a ‹yac› “how”, atge ne “how I said, pointed out” a “as I said, pointed out”; tô veatscoiõ ne’ma yaco rozrœuzniti “as” = “как” ta “how” = “как”, a u rousscé e “he” ta “yac, yaco” ;
‹дотримуєтесь таких думок› — ‹stoyite za tacuimi méncami / стойите за такими мїнками› ci ‹stoyite pri tacuix méncax / стойите при таких мїнках› — ‹думка› e “thought”, a ou Vas e yauno “opinion”, ‹дотримувати ся› e “to hold (strongly, strictly, firmly, consistently) to, to observe (rules, customs etc)” → ‹дотримувати ся думок› = “to observe execution of thoughts, to be consistent in keeping thoughts” — bezglouzdïe ; Ui’ste xotéli recti “to adhere to opinions, views, to advocate for opinions, views”, a se e ‹stati/stoyéti za méncami / стати/стояти за мїнками› rousscoiõ› ;
‹Українська мова – не тільки наддніпрянський діалект› — ‹украйинська (a radxye: roussca, Oucrayina bo e ino ceasty Rousi) мова Є не йно / не лише наддніпрянський діалект (надднїпрянське нарїччє) / oucrayinscâ (rousscâ) móuva E ne ino/lixye naddnéprianscê narécïe› — ouge sam znac ‹—› ménity minõto (“missed, omitted”) slovo, tô bui déyeslovo “e (є)” tam e, tomou nacy e ’ho tam roniti (“why dropping it there?”)? U daunyorousscœi dobé, i u uséx inxyuix sloveanscuix móuvax, crœumy veatscui, déyeslovo “bouti” tou e; ‹tœulycui / тільки› e “this much”, a ne “only”, “only” e ‹ino› ci ‹lixye, lixy› ; “Українська мова – не тільки наддніпрянський діалект” e hi “I robot” ;
‹одним з важливих› — ‹одниМ Из важливих› — *iz, ‹iz› → [z] ino po gòlôsné: ‹одна з / ôdna iz›, ale ‹один из / ôdna iz›.
Ого, дякую, що без плати коректором коментарів працюєте. Будь ласка, всі, хто це прочитає, скажіть, чи погоджуєтесь з його розбором, а головне чи змогли його прочитати
І ніхто ж не пропонує чогось особливого для Галичини… крім вас
І Нечуя-Левицького.
Ого, дякую, що без плати коректором коментарів працюєте. Будь ласка, всі, хто це прочитає, скажіть, чи погоджуєтесь з його розбором, а головне чи змогли його прочитати
‹одним з важливих› — ‹одниМ Из важливих› — *iz, ‹iz› → [z] ino po gòlôsné: ‹одна з / ôdna iz›, ale ‹один из / ôdna iz›.
Із цим не погоджуюсь. Вичитав був якось у Караванського чудове правило чергування з/із: з пишемо всюди, якщо тільки слово по ньому не починається на с/з/ц і немає нагромадження приголосних (наче від трьох). Отже:
одним з важливих і одним із важливих (мені так милозвучніше)
статуя із Зерна
граємо із Цим
ізСередини
закоН із ДБання
але
одиН з Образів.
тобто “[z] ino po gòlôsné” тут перебільшення.
украйинська (a radxye: roussca, Oucrayina bo e ino ceasty Rousi)
Украйина є йно часть Руси? Шчо ж є пак Русь? Про мене Русь = Украйина, й мовимо ту йно в украйинській мовї. Коли про Вас то є не так, то Вам ту є не мїсце.
Вичитав був якось у Караванського чудове правило чергування з/із: з пишемо всюди, якщо тільки слово по ньому не починається на с/з/ц і немає нагромадження приголосних (наче від трьох).
Якшо ліпити “із” по голосній, то треба хоч вимовляти його з уставною напівголосною [j] — “ їз “ кирилицею (“граємо їз цим”). За “зі/зо”, то правило вживання загалом виходить із історії розвитку наших голосних. “І” в “зі” походить з ранішого “о”, а той з сильного *ъ в прийменнику *sъ (*ъ — “o” —> “i” ). Те “о/і” виходило з голосної *ъ лише, коли *ъ було сильним, тобто перед слабким *ь/*ъ. На приклад, у сполуці “зі мною” — *sъ mъnojǫ — *ъ в *mъnojǫ слабке, тобто з нього не вийшла повна (точніше, ніяка) голосна, тоді ж *ъ в *sъ сильне, тому дає голосну — “o”. Московською тому також “со мной”, але “с меня”. Про вжиток “із” перед свистячими “с”, “з”, “ц” (мабуть тоді й “дз”? “сь”, “зь”, “ць”, “дзь”?) мені краплю дивно. Просте “з” чутно від людей і звучить воно природньо. Чи “з”, чи “із”, в обидвох /z/ злиється з наступним свистячим звуком. Мабуть, таке явище скорше виходить через потребу ясності, бо з додатковим “і” вже не сплутаєш, чи там є прийменник “з”, чи слово просто починається на свистячий звук?
“одним з важливих і одним із важливих”
“Одним із важливих” явно милозвучніше, бо ж вищий рівень голосості (“вокалізму”). Але й “одним з важливих” не є кінець світу. У творах класиків таке є, й “із” не “обрядово” (завжди) вживається після приголосної. Коли така непостійність зустрічається в живій мові, хоч у декого, то не слід насаджувати це правило, як обов’язкове. Але варто знати про перевагу такої практики — милозвучність. Сам завжди вживаю “із” по приголосній.
Украйина є йно часть Руси? Шчо ж є пак Русь? Про мене Русь = Украйина, й мовимо ту йно в украйинській мовї. Коли про Вас то є не так, то Вам ту є не мїсце.
Slovo Oucrayina (*ou-crayina) e pritœucyno/prilõcyno (“applicable” — Gelex. II, 761: ‹приточи́ти›, 749: ‹прилуча́ти›) cõ usiacé ceasti Rousi, védœumscui (“historically” ; dgr. ιστορία “narrative or accounts of known events” = drous. ‹védomo, védœum› “records or account of known events, a report” → “history”) bo bé i Galicysca Oucrayina “the region of Galicia ← the borders of Galicia”, i Voluinsca Oucrayina “the region of Volhynia”, ba, i “yeudéyscui oucrayinui” = “the region of Judea” (Pèresopniçscê dobrovéstïe), de ‹oucrayina› usiõdui znacity “region ← limits, boundaries of some territory, a limited territory, a territory with boundaries”, porœunaite latinscê ‹fines› “cœunçi, medyui” → “region”, eüréyscê אזור /eˈzor/ “region; zone” ← אזר /ʔaˈzar/ “he girded (i.e. tied a belt around)”, ceixyscê ta slovacyscê ‹končiny› “region, some place” ← ‹konec› (cx.), ‹koniec› (slvc.) “end”, dœunscê ‹Danmark› “*the marches (i.e. borderlands) of beaches/dunes/lowlands, *rénsca/péscéna/nizinna oucrayina”, némecyscê ‹die Ostmark [des Deutschen Reiches]› *“eastern marches, easternmost borderlands, eastern frontiers [of the German Empire] (védœumscui)”, starosloveanscê ‹прѣдѣлъ› “region” ← “border, boundary, frontier”.
Peruésno ‹oucrayina (ceasto i u mnoginé: oucrayinui)› znaci “granicyna zemya (granicynui zemyui)”, cyto slougea imovérno he pèredova stoya (“outpost, advanced post, форпост, аванпост” — Glx. II, 924: ‹сто́я› “Post”) bòroniti zemyui, a ouge unõtréxynyui, suoyui zemyui.
Ta ya’smi tou coristau iz imene Oucrayina õzxye oznaciti tõ ceasty Oucrayinui, cyto legea pœd Mosquoiõ i is cazyenoiõ móuvoiõ — Sèrêdnye Pôdnéperïe, Slobœudscina ta Dica Polya, proti Rousi he sõimea za zemyui is zaxovanéxyoiõ móuvoiõ.
Ого, дякую, що без плати коректором коментарів працюєте.
Prosto bagiõ Oucrayinçœu ouméti móuviti pravoiõ ta lépxyoiõ oucrayinscoiõ.
Караванський про галицький варіянт української мови.
ХL. СЛОВО ГАЛИЧИНІ.
Культурний розвиток західніх областей України - Галичини, Закарпаття, Буковини - відбувався в особливих умовах. Ці землі до сорокових років ХХ ст. Були відірвані від Наддніпрянської України. У відмінних від Наддніпрянщини умовах галичани виробили галицький варіянт української мови, дещо відмінний від наддніпрянського варіянту.
На галицький варіянт української мови впливали польська, німецька, старослов’янська і знову таки російська мова. Російська мова, правопис якої у ХІХ ст. зберігав чимало рис старослов’янської мови, була найближчою для зрозуміння галицькій інтелігенції. Грамотність галичан базувалася на старослов’янській мові - мові Церкви. Укази Петра І не мали поширення на Галичину, і там нерусифікована старослов’янська мова і старослов’янський правопис стали базою, на якій розвивався галицький варіянт нашої мови.
Вироблення цього варіянту так само не проходило без боротьби. У розвитку мови галичан брало участь два мовотворчих напрямки: один - на базі народньої мови, і один - на базі вже ”готової”, тобто виробленої російської мови.
На початку галицького відродження дуже популярним серед галичан було ”язичіє”, яке базувалося на старослов’янському письмі та на російській лексиці з домішкою місцевих елементів. Унормовані ці елементи не були: кожен, хто писав язичієм (говорити язичієм практично ніхто не говорив), вживав ті чи ті елементи трьох мов залежно від своєї освіти і знання тої чи тої мови. Язичіє було незрозуміле для широких - переважно селянських - мас, і поряд з язичієм вже у першій
половині ХІХ ст. в Галичині з’являється друга - народня течія галицької мови, базована на живому мовленні.
Обидві течії користувалися традиційним старослов’янським письмом.
Згодом під впливом Наддніпрянщини народній варіянт галицької мови відмовився від традиційного (старослов’янського) письма і прийняв фонетичне (сучасне) письмо, поширене на Східній Україні. Язичіє ж не міняло свого письма і, бувши незрозумілим широким масам, стало тратити свою популярність і практично зовсім зникло у першій половині ХХ ст. (Рештки язичія - в остаточно зрусифікованому варіянті - лягли в основу так званої ”русинської мови” - антиукраїнської вигадки агентів КҐБ на Закарпатті.)
Живе галицьке мовлення стало основою лексики галицького варіянту української мови. Але лексика галицького варіянту цілком не звільнилася від впливу язичія, і риси язичія присутні в галицькому варіянті і сьогодні.
Щоб дати читачам уявлення про язичіє, наведу тут витяг із статті до газети,що його цитує М. Павлик у друкованій версії свого ”відчиту” на вечорі у пам’ять М. Шашкевича:
”Одкривши оддільну рубрику в нашом органі (се мало бути у ”Друзі” - М.П.)
под написею ’Записки господарскії’, буде нашою задачею обрабляти все, що только в домовом хазяйстві пользу принести може, переважно що кождая руськая господиня знати должна; щоби в єї хазяйстві добробит цвіл, щоби варнею так руководити, даби всі проізведенія, коториє так великоє вліяніє на здоровіє поодиноких лиц, кормлячихся ними, мають, що од них переважно вік тих же зависить, виходили здоровії, вкусниї, щоби доставляли только такой корм, которий би всі питательниї часті в собі содержал, а даби вредно на развитіє тіла і здоровія вліяющиї із него оддалениї билі; ібо только здоровий корм єсть в состоянію подати часті необходимо потребниї, коториє могут спасательно вліяти на єго благополучний розвой так физический, як і умственний”.2 (М. Павлик, ”Твори”, Київ, Держлітвидав, 1959 р., стор. 371.)
Наведений текст написано ні російською ні українською мовою. Його написано язичієм.
Плекана галицькими народниками (”народовцями”) мова що рік, то більше нагадувала літературну мову наддніпрянців, хоч мала свої характерні риси в лексиці та правописі. Завдяки старанням галицьких народників і виробився галицький варіянт української мови.
Як бачимо, язичіє на 50% складалося з російської лексики і мало помітний вплив російської морфології. Це був суржик, далекий від живої мови і далекий від будь-яких канонів: кожен ”писатель” комбінував російську та українську лексику на свій смак, так само як і правопис (у цитованому уривку: РАЗвитіє і РОЗвой).
Язичіє, хоч і зникло, лишило свій слід на галицькому варіянті української мови. У галицькому варіянті, що зберігся сьогодні в українській західній діяспорі, цей вплив неважко помітити. Практично ряд перелічених у бесіді ХХХУІІ категорій запозичень властиві і галицькому варіянту:
І. Пряме запозичення російських форм:
правительство.
Форма вживалася в Галичині навіть у першій чверті ХХ ст.
ІІ. Творення українських форм за російським зразком (калькування):
у мене є (замість я маю) з російського у меня есть.
Трапляється у багатьох письменників Галичини.
ІІІ. Вибір з кількох українських синонімів форми, структурою і звучанням
найближчої до російської:
колишній (1) і бувший (2);
переважає форма (2), спільна з російським бывший.
ІУ. Відмирання форм, які в російській мові мають інше значення:
Не спостережено; навпаки, забуті на Сході форми в Галичині - живі.
У. Зміна значень окремих слів на російський манір:
Спостережено у трохи іншій формі: російські лексеми набувають іншого,
відмінного від російського значення:
опрокидувати має значення спростовувати, а не перекидати.
УІ. Вживання граматичних форм властивих російській мові:
Словосполуку по словам та деякі подібні вживає навіть І. Франко.
УІІ. Вживання властивого російській мові дієслівного керування:
Не спостережено.
УІІІ. Запозичення правописних норм:
Практично не спостережено.
Попри всю самобутність розвитку галицького варіянту нашої мови, розвиток цей мав багато спільних рис з процесом вироблення наддніпрянського варіянту.
Ці два варіянти протягом свого розвитку (в ХІХ - ХХ ст.) перебували у постійному взаємоконтакті, який сприяв виробленню сучасної літературної мови. На галицький варіянт мала великий вплив творчість наддніпрянських письменників, починаючи від Т. Шевченка. Письменники Галичини постійно орієнтувалися на мову Наддніпрянщини. Наслідком цього став той факт, що морфологія західнього варіянту майже цілком збігається з морфологією наддніпрянського варіянту.
З другого боку розвиток шкільництва у Галичині, в тому числі ремісничих та професійних шкіл, сприяв витворенню української педагогічної, фінансової, медичної та іншої термінології, яка в період Визвольних Змагань і пізніше стала набутком загальноукраїнської літературної мови. Цей процес не спинився і сьогодні. Вдала українська лексика, засвоєна в західній діяспорі, поширюється і в Україні.
Тому всякі спроби розсварювати українців на підставі деяких відмін у мові окремих земель треба розглядати як спроби, спрямовані проти української мови взагалі і кінець кінцем проти незалежної України.
ХLIII. ПРО ГАЛИЦЬКИЙ ВАРІЯНТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Історична доля галичан і наддніпрянців склалася так, що ці дві галузки українського народу протягом століть належали до різних державних формацій. Цей факт відбився на розвитку культури обох Україн, зокрема на розвитку української літературної мови на цих теренах. Розвиток цей не був абсолютно незалежний: обидві України співпрацювали між собою у багатьох сферах національної культури, наскільки перебування у двох різних державах це дозволяло.
Українофоби всіх гатунків бралися й беруться на всі способи, аби цій співпраці перешкодити. Така тенденція знайшла свій вияв навіть у науковій термінології, де лексично-правописний варіянт української мови, практикований у Галичині, окреслювано терміном “галицький діялект”. Названий варіянт виник, коли галицьке суспільство дістало певну обмежену змогу розвивати свою культуру в цісарській Австро-Угоршині, а наддніпрянський варіянт української мови ще не було аж так вироблено, щоб задовольняти культурні потреби галичан. Відставання Наддніпрянщини сталося в наслідок царських указів, що забороняли українське слово. Якщо мова красного письменства досягла там досить високого рівня, то через царські укази майже не було розвинуто наукової, публіцистичної, правничої, економічної, педагогічної, медичної та іншої спеціяльної термінології. Розвиток же національного шкільництва, преси, театру й адміністраційного та громадського життя в Австро-Угорщині після революції 1848 р. сприяв успіхам української мови в Галичині, де свідоме громадянство стало збагачувати народню мову новою лексикою відповідно до потреб життя.
Термін “галицький діялект” українофоби вживали і вживають, щоб принизити не лише галицьку мовну практику, але дискредитувати й саму українську літературну мову, називаючи її “галицьким діялектом” єдиної “общеруської” мови.
Як не дивно, але подекуди і серед українців можна почути термін “галицький діялект”, коли йдеться про мову галичан. Така тенденція не сприяє співпраці обох Україн. Наявність цієї тенденції можна пояснити браком реального знання й розуміння ролі варіянтів української мови в процесі її вироблення.
Відтворити модель розвитку і постання літературної мови народу не завжди легко, а у випадку української мови ускладнюється ще й тим, що в Україні продовж останніх 60 років не існувало об’єктивної історичної, літературознавчої та мовознавчої науки. І отже там немає літератури, доступної читацькому загалові, яка б висвітлювала це питання на рівні сучасних вимог.
Лише у вільному світі читач може знайти таку літературу, яка, видана здебільшого приватно, не може похвалитися великими тиражами. Найповнішим дослідженням з історії української мови є праця Юрія Шевельова “Українська мова в першій половині XX століття (1900-1941)”, видана видавництвом “Сучасність” 1966 року. Хоч ця праця розглядає розвиток нашої мови протягом порівняно короткого періоду, вона дає уявлення про обставини й шляхи формування літературної мови українців.
Якщо у праці Ю. Шевельова читачі знайдуть розробку теми в поєднанні з історією та політикою держав, то в даному короткому огляді вони дістануть наочне уявлення про ролю одного з варіянтів української мови в процесі її розвитку.
Словник української мови Б. Грінченка
Словник Бориса Грінченка (надалі — СГ), що виходив друком протягом 1907-1909 рр., являє собою колективну працю мовознавців, розпочату 1864 й завершену 1904 р. Словник перекладає на російську мову десь 65.000 слів та зворотів, що їх упорядники добирали з усієї виданої до 1876 р. української літератури, а також з кількох видань, виданих пізніше — до 1902 р. включно. Використано у словнику і записи народньої творчости. Отже, СГ реєструє словниковий запас української мови трьох перших чвертей — і частково — останньої чверти XIX ст. У доборі лексики упорядники практикували соборницьку засаду: використано джерела з усіх Україн: Наддніпрянщини, Галичини, Буковини, Закарпаття. Наукову вартість словника побільшує ще й та обставина, що кожне слово, наведене у словнику, має пашпорт: назву джерела, ім’я автора й сторінку видання, звідки його взято. Це дає змогу дослідникові з певною мірою точности визначити “місце народження” тої чи тої лексичної одиниці.
Той, хто користувався словником, не міг не зауважити, що деякі слова в ньому, поряд з перекладом на російську мову, мають шифр Желех. Так Б. Грінченко позначав лексику, взяту з “Малорусько-німецького словаря” Є. Желехівського й С. Недільського, виданого у Львові продовж 1882-1886 рр. Цей словник, серед іншої, фіксував і лексику, поширену й уживану галицьким варіянтом української мови. Серед джерел, використаних словником, багато саме галицьких видань і галицьких авторів, у СГ не використаних.
Сучасним українським мовцям, а надто опонентам “галицького діялекту”, цікаво буде довідатись, які саме слова Б. Грінченко брав із словника Желехівського, бо не знаходив їх у наддніпрянських авторів, виданих до 1876 р. Ось ці слова:
безпідставний
безпосередній (у словнику безпосередний)
безсторонній
важливий
виріб (у значенні продукт)
знавець
наддніпрянець (!)
непомильність
обов’язковий
обсяг
поступ
рівень
розвиток
суспільний
хоробливий
Наведені приклади взято навмання, їх можна зустріти на кожній сторінці СГ. Сказати, що ці слова належать до якоїсь особливої галицької лексики, буде помилкою, бо цю лексику утворено за правилами українського словотвору від українських коренів. Це українська лексика, “народжена” в Галичині, де українська мова дістала можливість розвиватися. Усі наведені вище слова мають спільний корінь та значеннєвий зв’язок з поширеними по всій Україні словами:
Галицький новотвір
Українські слова того самого кореня
суспільний
спільний, суспіль
важливий
важити, вага
виріб
виробляти
Але немає жодного сумніву в тому, що наведені слова “стартували” й набрали широкого вжитку саме в галицькому мовному середовищі. Наведу ще три цікавих гасла із СГ:
“Жовтень — Сентябрь… У галичан — октябрь, а для сентября у них — вересень. Желех…”
“Листопад — Месяц октябрь,.. Галичане употребляют это слово для обозначения месяца ноября. Желех…”
“Грудень — ноябрь… В галицких календарях: декабрь. Желех…”
Як бачимо, українська літературна мова у назвах місяців дотримується галицького вживання. Наявність у СГ лексики, взятої із західньоукраїнських джерел, через те, що її не було в інших текстах, дозволяє встановити, яка частка “західньої” лексики у словнику Грінченка. Я вибрав навмання в кожному з чотирьох томів СГ чотири сторінки й підрахував на цих сторінках кількість усіх лексем, а потім число лексем, узятих із західньоукраїнських джерел. Усіх лексем я нарахував таким способом 631. З них — 143 узято із західніх джерел, тобто 23%. Отже, приблизно 23% лексики у СГ належить до західньо-української лексики.
Такий спосіб, річ ясна, тільки приблизно відбиває кількісне співвідношення в СГ лексики з різних сторін України. Але й це приблизне співвідношення досить промовисте. Звичайно, не вся “західня” лексика словника Грінченка потрапила до живого “фонду” сучасної літературної мови, так само, як і велике число “східніх” слів, зареєстрованих у СГ, лишилося поза цим “фондом”. (СГ реєстрував діялектну лексику, що не знайшла місця в літературній мові). Але буде великою помилкою недооцінювати вклад, зроблений галицькими просвітянами у розвиток нашої мови, коли на Наддніпрянщині діяли царські укази.
Розвиток мови можна якоюсь мірою порівняти до спорудження кількаповерхового будинку, зразу кладуться підвалини, тоді перший, другий і дальші поверхи. Підвалини й перший поверх української літературної мови було закладено Котляревським, Шевченком та ін. українськими письменниками, але через царські утиски наддніпрянці так і не поклали другого поверху. Другий поверх української літературної мови було покладено в Галичині у другій половині XIX ст. У цьому будівництві галичанам сприяла австрійська конституція 1867 р., де було записано:
“Усі народності держави, що належать до різних рас, рівноправні: кожна має непорушне право зберігати й плекати свою національність і свою мову” 1.
У таких умовах розвивався галицький варіянт української мови, і саме в останній чверті XIX ст. засвідчено його шпаркий розвиток. На цей період припадає громадсько-політична й видавнича діяльність Івана Франка.
Затим що Франко був одним з тих, хто розвивав і вдосконалював галицький варіянт української мови, буде дуже доречно зазирнути до мовної лябораторії цього великого сіяча на ниві української культури.
Мовна лябораторія Франка
1897 року І. Франко опублікував статтю “Соціялізм і соціял-демократизм”. (1966 р. її перевидало видавництво “Сучасність” у збірці статтей І. Франка “Про соціялізм і марксизм”). Рік написання згаданої статті збігається з досягненням галицьким варіянтом української мови своєї зрілости. І саме на цей час (1904 р.) припадає завершення праці Грінченка над “Словником української мови”. (З використаних у СГ джерел найпізніші датовано 1902 р. Узявши до уваги час, потрібний для підготівлі видання до друку, матимемо майже повний збіг у часі появи Франкової статті і найпізніших джерел, використаних у СГ).
У названій статті Т. Франко послуговується економічною та публіцистичною лексикою, поширеною в Галичині в останній чверті XIX ст. Саме цю лексику Грінченко старався не вводити до словника. У передмові до словника Б. Грінченко наголошує, що, добираючи лексику, він не акцептував новотворів, запроваджуваних окремими авторами:
“Щодо слів, вироблених самою літературною мовою, ми стояли на тому, що слов-
никуванню підлягають лише такі з них, котрі якоюсь мірою здобули вже право грома-
дянства в літературній мові”2
Іншими словами, до української лексики, твореної в другій половині XIX ст., Б. Грінченко ставився з певним упередженням. А що таку лексику творено тоді переважно в Галичині, то цю лексику відбито у СГ лише частково.
Коли, виходячи з цього засновку, вибрати із згаданої статті Франка лексику, що належить до сучасної літературної мови, але якої не реєструє СГ, це й буде лексика, вироблена в Галичині у другій половині XIX ст.
Таких слів та зворотів (лишивши на боці інтернаціоналізми) у названій статті Франка нараховано майже дві сотні (198). Уся ця лексика належить до дев’яти категорій:
Франкова лексика Лексика СГ
висновок виснувати
завдячувати завдячати
залізниця залізний
засідання засідати
здійснити дійсний
обмін обмінити
попередник попередній
порівняння порівняти
пройнятий проймати, пройняти
складник складний
урядовий уряд
частковий частка
Деякі з цієї категорії слів (як от урядовий) могли вживатися і на інших теренах України, але через відсутність їх у друкованих джерелах, оброблюваних Грінченком, або й через недогляд, вони не потрапили до СГ. Проте, немає сумніву, що більшість з наведених форм дістала поширення й узвичаїлась у мовній практиці галичан завдяки розширенню в Галичині після 1848 р сфер ужитку української мови
Франкова лексика
Лексика СГ
видатки (= витрати)
видаток (= намолот)
випрацювати (= розробити)
випрацювати (= заробити працею)
далеко (= значно)
далеко (= неблизько)
добровільно (= своєю охотою)
добровільно (= доброзичливо)
задуманий (= заплянований)
задуманий (= задумливий)
приріст (= збільшення)
приріст (= наріст на дереві)
ступінь (= щабель)
ступінь (= крок)
товари (= вироби)
товар (= худоба)
Як бачимо, нові функції мови безцеремонно ламали усталені значення лексичних одиниць Слова дістають цілком нові значення, і саме з такими значеннями їх згодом засвоїла літературна мова.
Франкова лексика
Використані форми
всевладний
все + владний
дороговказ
дорога + вказувати
надвишка
над + вишка
розв’язка
розв’язок (у СГ)
співчуття
спів (як у співробітник) + чуття
Усі використані форми, наявні у СГ, крім прикметника владний. Владний, очевидно, запозичення з російської чи з польської
безоглядний
виключний
існування
підприємець
похибка
речення
рік-річно
тотожний
чимраз
щонайменше
який будь
Галицькі просвітяни і великою мірою сам Франко добирають потрібну їм лексику з народньої мови, чимраз, який будь; відроджують староукраїнізми речення.
виборчий
визиск
відповідальний
незрівнянний
остаточно
природознавство
устрій
чинний
чинник
Така лексика не конче є запозиченням. Близькість мов допускає можливість рівнобіжного існування лексем подібної структури. Так, незрівнянний, чинний та ін. могли бути такими спільними для польської та української мов словами.
мислитель
остільки (польське о tyle + російське постольку)
поняття
попросту
скромний
Франкова лексика спільна з російською. Таких форм 8:
благотворний
виписка
населення
очевидно
положення
Франкова лексика іншомовного запозичення. Таких форм 4:
брутальний
пересічний (з німецького (durchschnittlich)
виссаний з пальця
гідний подиву
до певної міри
звести докупи
Як бачимо, шляхи збагачення мови були дуже різноманітні. Уся досліджена лексика — наведена й ненаведена вище — належить до мовної творчости галичан другої половини XIX ст. Потреби спілкування збагатили галицький варіянт української мови, а згодом і літературну мову всієї України. Досліджуючи нову лексику у згаданій праці І. Франка, не треба забувати, що кожне нове слово творило в мові цілу сім’ю споріднених слів. Так, слово здійснити утворило згодом
здійснений
здійсненний
здійснення
здійснюваний
нездійсненний
Було б, однак, помилкою вважати, що все, практиковане в мові галичан, перейшло до української літературної мови Для творчих процесів характерні пошуки; пошуки часом дають меншовартісну продукцію. Це саме має місце і в мові. У досліджуваній статті Франко вживає також лексику, яка не зайшла до літературного варіянту мови:
будучина
власть
вмішуватись
заведення
обширний
писатель
правительство
спосібність
Загалом у статті “Соціялізм і соціял-демократизм” число новотворів становить більше як 25% (!) загальної лексики статті. Половину цієї лексики адоптовано сучасною літературною мовою, а половина так і лишилася ненормативним мовним матеріялом.
Галицьке культурне життя XIX ст. було свого роду лябораторією, де випробувано нові мовні форми, засвоювані або відкидувані потім літературною мовою 3 наведених прикладів та їх числа можна висновити, який поштовх у розвитку нашої мови зробив її галицький варіянт Називати такий продуктивний варіянт мови діялектом значить грішити, насамперед, проти об’єктивности, бо жоден діялект не вніс до нашої мови стільки наукової, публіцистичної, економічної, педагогічної, мовознавчої та навіть розмовної лексики, як її галицький варіянт.
Дальша доля галицького варіянту
Історична доля сприяла галичанам у справі культури і з початком XX ст. Тоді, коли в УССР, навіть за часів “українізації”, над українством висіла окупаційна сокира, то в умовах польської, хоч і куцої демократії, галицький варіянт української мови міг розвиватися без диктату з боку держави. У повсякденному житті галичан і далі розвивалася українська самобутня лексика, зокрема спортивна, військова, громадсько-організаційна, юнацько-таборова тощо. Загально кажучи, нема такої сфери поширення мови, де б галицька мовна практика не лишила своїх вдалих лексичних розв’язок. Це можна бачити на зразках цієї лексики у різних сферах
Спортивна сфера
Військова сфера
відбиванка
(волейбол)
лоївка
(бойовий загін)
змагун
(учасник змагань)
відбезпечити
(зняти з бойового зводу)
копаний м’яч
(футбол)
військовик
(військовослужбовець)
руханка
(вільні вправи)
затинка
(осічка)
кріс
(гвинтівка)
поготівля
(готовість)
розстрільня
(розсипний стрій)
Різні сфери
визнавець
(послідовник /теорії /)
гуртівня
(гуртовий склад)
доріст
(молоде покоління)
летовище
(аеропорт, аеродром)
меншина національна
(меншість)
непроминальна вартість
(неминуща цінність)
оприлюднити
(обнародувати)
підслухачка
(апарат для підслухування)
підслуховий апарат
(апарат для підслухування)
ракето-літак
(космічний апарат неодноразового використання)
світлина
(фото)
фільмувати
(робити кінозйомку)
Наведена лексика має всі підстави стати всеукраїнською лексикою. З другого боку, у мові галичан “прижилися” форми, що не зайшли до літературної мови:
відзискати
негодування
обильний
розвідочний
слідуючий
спротив
Але наявність цих просто таки суржикових форм не зменшує ролі галицького варіянту в процесі розвитку української літературної мови.
Українське мовознавство мусить уважно ставитись до мовної практики галичан, беручи з неї все, що збагачує українську мову. Україна сьогодні чекає на “розкуте” слово і не задовольняється ні офіційним правописом, ні офіційною мовною практикою. Вивчення галицької мовної стихії під цим оглядом може бути дуже помічним.
Висновки
З попереднього викладу читач може винести враження, що і справді українська мова — це галицька мова. Таку думку може підживляти наявність досить великої кількости лексики, утвореної і “пущеної в діло” саме в Галичині. Але такий погляд — погляд поверховий і не витримує критики.
Поперше, лексика галичан, що її всотала українська соборна літературна мова, не творена за якимись специфічними “галицькими” словотворчими моделями: цю лексику творено галичанами на підставі УКРАЇНСЬКОГО словотвору. Приклад:
довкілля
Це слово походженням і значенням має прямий зв’язок із словами
довкола
довколишній
Щодо його форми, то воно повторює наявний у нашій мові зразок:
підпілля
Поділля
свавілля
Подруге, всотуючи галицьку лексику, українська літературна мова не засвоїла специфічних морфологічних, фонетичних та ортоепічних рис, притаманних галицькому мовленню. Далі наведено зразки морфологічних, фонетичних та ортоепічних рис галицького й наддніпрянського мовлення, звідки видно, що названі риси галицького варіянту не стали літературною нормою:
Морфологічна риса: орудний відмінок іменників жіночого роду
Галицький варіянт
Соборний варіянт
головов
головою
ногов
ногою
руков
рукою
Морфологічна риса: твердість прикметників
Галицький варіянт
Соборний варіянт
мужний
мужній
порожний
порожній
посередний
посередній
сторонний
сторонній
Фонетичні риси:
Галицький варіянт
Соборний варіянт
мід
мед
семий
сьомий
Ортоепічні риси:
Галицька вимова
Соборна вимова
гор’ячий
гарячий
Отже, говорити про українську мову як про галицький діялект немає жодних підстав. Об’єктивний погляд мусить засвідчити, що українська літературна мова є синтезою двох варіянтів української мови: наддніпрянського й галицького.
З другого боку, треба засвідчити, що різницю між обома варіянтами поглибила належність Галичини і Наддніпрянщини до різних державних формацій. Що далі в минуле, то різниці між варіянтами було менше. Це засвідчують пам’ятки української мови.
Так, сучасний наддніпрянець наведену далі лексику сприймає, як галицьку, тоді як у пам’ятках цю лексику фіксують у мові наддніпрянців:
Лексика, сприймана як галицька
Її фіксують, як наддніпрянську
гостинець (= тракт)
Грінченко, Білецький-Носенко
готові гроші (= готівка)
Грінченко, Білецький-Носенко
мусовий (= примусовий)
Білецький-Носенко
пішохід (= тротуар)
Грінченко (Харків, Полтава)
помічний (у виразі помічний від безсоння)
Грінченко (“Кіевская Старина”)
пуделко (= скринька, скринечка)
Білецький-Носенко
З повищих прикладів видно, що асиміляційні процеси на Східній Україні сприяли “забуванню” наддніпрянцями питомої української лексики. Слабші асиміляційні процеси в Галичині, навпаки, сприяли “виживанню” такої лексики.