Українська латинка

19 квітня 2020
Oleksa Rusyn

Звісно. Латинка, на відміну від кирилиці, не розроблялася навмисно для слов’ян, тому не має опрічних буков для /ж/, /ч/, /ш/, /х/, не має буков Щ, Я, Ю, Є, Ї, не має Ь, отже, вимагає або двописів (диграфів), або дурниць (так я називаю недолугі розрізники (діякритику)): вони – ознака неповноціності абетки. Для тих, хто стверджує, що латинку використовує, наприклад, англійська, нагадаю, що така абетка не підходить цій мові. Ті, хто ставлять таке питання, забувають про право власності: вони закликають насправді позбутися не “кирилиці”, а “НАШОЇ кирилиці”. Це – наш спадок, який ми не маємо право знищувати

Коли в латиниці нема буков для якихось наших гуків, їх можна вигадать і додать – без діякритиків. А що в латиниці нема буков до наших “щ”, “я”, “ю”, “є”, “ї”, “ь”, так це зовсім не вада, а навпаки. Вони й у нашій абетці не потрібні, бо суперечать думці “кожному гукові – своя буква”.

Навіть ті, що встоюють за дальший ужиток української кирилиці, мають зрозуміть її вади, що часом даються взнаки й на вимові. Наприклад, “і” позначає: 1) /i/ після мнякого приголосного (“сісти”); 2) /i/ після твердого приголосного (“сік”); 3) /ɪ/ після мнякого приголосного (“синій”) чи 3) /ɪ/ на початку слова (“інший”). Тепер од багатьох там почуєш [i], а передніший приголосний завсіди мнякий. “Ї” позначає: 1) /ji/ (“їсти”) чи 2) /jɪ/ (“Україна”, “стоїмо”). Я ж чую раз у раз тілько [ji]. І таке инше. Теперішню кирилицю треба перероблять, а до неї треба виробить і годящу латиницю – хоча б заради транслітерації.

Роман Роман2

Звісно. Латинка, на відміну від кирилиці, не розроблялася навмисно для слов’ян, тому не має опрічних буков для /ж/, /ч/, /ш/, /х/, не має буков Щ, Я, Ю, Є, Ї, не має Ь, отже, вимагає або двописів (диграфів), або дурниць (так я називаю недолугі розрізники (діякритику)): вони – ознака неповноціності абетки. Для тих, хто стверджує, що латинку використовує, наприклад, англійська, нагадаю, що така абетка не підходить цій мові. Ті, хто ставлять таке питання, забувають про право власності: вони закликають насправді позбутися не “кирилиці”, а “НАШОЇ кирилиці”. Це – наш спадок, який ми не маємо право знищувати

Коли в латиниці нема буков для якихось наших гуків, їх можна вигадать і додать – без діякритиків. А що в латиниці нема буков до наших “щ”, “я”, “ю”, “є”, “ї”, “ь”, так це зовсім не вада, а навпаки. Вони й у нашій абетці не потрібні, бо суперечать думці “кожному гукові – своя буква”.

Навіть ті, що встоюють за дальший ужиток української кирилиці, мають зрозуміть її вади, що часом даються взнаки й на вимові. Наприклад, “і” позначає: 1) /i/ після мнякого приголосного (“сісти”); 2) /i/ після твердого приголосного (“сік”); 3) /ɪ/ після мнякого приголосного (“синій”) чи 3) /ɪ/ на початку слова (“інший”). Тепер од багатьох там почуєш [i], а передніший приголосний завсіди мнякий. “Ї” позначає: 1) /ji/ (“їсти”) чи 2) /jɪ/ (“Україна”, “стоїмо”). Я ж чую раз у раз тілько [ji]. І таке инше. Теперішню кирилицю треба перероблять, а до неї треба виробить і годящу латиницю – хоча б заради транслітерації.

Цінуючи Вашу думку, мушу, утім, указати на деякі помилки в судженнях.
Оскільки Ви вже порушили питання недосконалості сучасної кирилиці, хоча йшлося про і/ї/инше, відповім спершу на нього. Щодо “твердого і”: затверджена вимова подає спершу саме “м’який” можливець, оскільки він є найбільш поширеним і поширюється дедалі більше, особливо на Наддніпрянщині та Сході, говірки яких і взято за основу затвердженої мови. Докладніше про це було в іншому обшоворенні, це вже не змінити, тому твердо пам’ятаємо це. Я про це думав, можливо, прийнятно було б дозволити написання, наприклад, “н’іж” для тих, хто каже саме так. Та зрозумійте головне: правопис не може передати всі можливі вимови, бо й найпоширеніші мають суперечності. Літературний (чуже) правопис має передавати літературну вимову. Це важливо! Щось більше може бути зайвим, заскладним, а то й шкідливим. Щодо “и після м’яких”: Я сам цим якраз дуже цікавлюся, хочу створити опрічну гілку про це. У словах, наприклад, “синій”, “Україна” І передає не [и], а щонайбільше наближений до [и] звук [i] в переважної більшості мовців, оскільки йде уподібнення, особливо сильне, оскільки И має проміжне місце вимови й за рядом, і за підняттям. Якщо я недостатньо зрозуміло висловлююся (таке буває нерідко), просто скажіть. Щодо початкового И: Ви кажете, що там буква І позначає звук И в деяких мовців (до речі, запис “инший” дозволили, просто нагадаю). А хтось там скаже /йінший/, хтось /гинший/. До речі, сам був свідком розмови, у ході якої доводили, що немає потреби писати те И на початку, бо все одно й такий запис не передасть розмаю всіх можливих звукомін (алофонів) од [и] до [i], що є однією звучиною (фонемою), і це ще без урахування й/г на початку. То що, дозволити записи: “інший”, “инший”, “їнший”, “йинший”, “гінший”, “гинший”?!)
Візьмімо той же “ніж”: от Ви кажете, що в багатьох там “тверде І”. А в когось там /и/. А в когось – [ɤ] взагалі. У когось – [y](МФА — міжнародна звуківнича абетка). У когось – [u], а в і/и/ї/йи/гі/гинших (поліщуків) – двозвуки уо, уе або уи. Якщо спробувати це передати, наприклад, О з якоюсь дурницею, тобто діякритикою, правопис вийде надто походженнєвим (етимологічним, отже, відсталим) і складним. Літературний запис на позначення літературної вимови. Крапка. Про інше – завтра, перепрошую

Роман Роман2

Коли в латиниці нема буков для якихось наших гуків, їх можна вигадать і додать – без діякритиків. А що в латиниці нема буков до наших “щ”, “я”, “ю”, “є”, “ї”, “ь”, так це зовсім не вада, а навпаки. Вони й у нашій абетці не потрібні, бо суперечать думці “кожному гукові – своя буква”.

Отже, далі. Якщо “вигадать і додать” якісь нові, нелатинські букви, якщо я правильно зрозумів Вашу думку, то це вже буде не латинка, а одержане суперечитиме самому задумові створення латинки, який значною мірою полягає в тому, щоб нас могли зрозуміти люди, мови яких мають абетки на основі латинки. Ви ж розумієте, якщо вигадати геть нову букву, треба її вводити в усіх розкладках? Нащо? Вигадаєте нові букви – кидайте в нашу ТҐ-спільноту, обговоримо.
Щодо Ь: просто необхідний знак, що позначатиме м’якість і тільки. Кажу ж, латинка не підходить для Вкраїнської, бо не розрізняє тверді та м’які приголосні. Опріч того, це, знов-таки, частина нашого минулого, надкороткий, зв’язок століть, розумієте?
Щодо Ї: я обурений! Ця буква поряд із Ґ – знамено нашої Мови, а зараз – іще й спротиву. Вона в тому чи іншому вигляді існує з 11 сторіччя (йотований ять в “Ізборнику” 1073), присутня в козацьких скорописах. Повсякчас ставлю питання: якщо викинути нашу абетку, замінивши латинкою, що в ній буде НАШОГО? Га? Які в ній будуть надбання предків?
Опріч того, йотовані – це не просто Й+голосний: голосний після Й видозмінюється, “пом’якшується”, тобто “переднішає” язик піднімається. У складі Я це [ʝä], Ю – [ʝʊ], Є – [ʝe]. У Ї, ясна річ, /і/ лишається незмінним. До речі, це й відповідь на питанння, чому в нас немає опрічних буков на позначення ЙО та ЙИ: серед усіх голосних (опріч І, ясна річ) О наймменше змінюється у вимові після м’яких, є найближчим до основної звукоміни. Особисто я ще в початковій школі думав: чому нам кажуть, що Я – це Й+А, якщо там А якесь “не таке”, “м’яке”? А “пом’якшений” підняттям язика, тобто “упереднений” И – це вже щось дуже близьке до І. Під /ɪ/ Ви, мабуть, мали на увазі /и/, що має звукоміну, близьку до [i] в нашому випадку. До речі, в словах “найактивніший”, “найекономніший” тощо хоч і є ЙЕ, Й+А, воно читається не так, як Є, Я: Й тут – напівголосний, бо стик складниць (морфем). Думаю, треба закріпити в правомові, що при такому написанні Й читається як напівголосний. Або писати “най’обережніший”, щоб на письмі відрізнити прочитання ЙО від такого, як у слові “бойовий”.
Щодо Щ: у когось тут може бути, наприклад, Ш. Як на мене, вимова складових у Щ є “тіснішою”, зокрема завдяки написанню, що сприяє усвідомленню як одного цілого.
Якщо й змінювати сучасний правопис, то не докорінно, а лише дещо. Прийнятна латинка не може бути застосована до нашої Мови, бо була створена геть для і/и/ї/йи/гі/гиншого звуцтва.
Якщо я висловився плутано, перепрошую, пишіть, відповім упродовж кількох днів

אלישע פרוש

Щодо початкового И: Ви кажете, що там буква І позначає звук И в деяких мовців (до речі, запис “инший” дозволили, просто нагадаю). А хтось там скаже /йінший/, хтось /гинший/. До речі, сам був свідком розмови, у ході якої доводили, що немає потреби писати те И на початку, бо все одно й такий запис не передасть розмаю всіх можливих звукомін (алофонів) од [и] до [i], що є однією звучиною (фонемою), і це ще без урахування й/г на початку. То що, дозволити записи: “інший”, “инший”, “їнший”, “йинший”, “гінший”, “гинший”?!)

Отому є лїпше писати латиницею з ‹in-›, де ‹i› на початку слова може, зависло на вточеннї бути мовлено:
ге [ɪ] — по приголоснї на кінцї передидуча слова: ‹œun ideity› [ˈwynɪˌdɛ(tʲ)],
ге [jɪ, jɘ] чи [ɦɪ] — під наголосом по голоснї на кінцї передидуча слова: ‹ta inxe› [tɐˈjɪnʃɛ ~ tɐˈjɘnʃɛ ~ tɐˈɦɪnʃɛ],
ге [j] — без наголосу по голоснї на кінцї передидуча слова: ‹ona ideity› [woˈnajdɛ(tʲ)],
ге [∅] — без наголосу перед двома чи більше приголосен по голоснї на кінцї передидуча слова: ‹oni igraiõty› [woˈnɪɣ̞rajʊtʲ]. Таким чином, на письмї є заховано то само звяжмя (phoneme) /ɪ/, а вимова’го може бути різна. Кирилицею би то все було писати різно.

Візьмімо той же “ніж”: от Ви кажете, що в багатьох там “тверде І”. А в когось там /и/. А в когось – [ɤ] взагалі. У когось – [y](МФА — міжнародна звуківнича абетка). У когось – [u], а в і/и/ї/йи/гі/гинших (поліщуків) – двозвуки уо, уе або уи. Якщо спробувати це передати, наприклад, О з якоюсь дурницею, тобто діякритикою, правопис вийде надто походженнєвим (етимологічним, отже, відсталим) і складним.

Не складно. Я пишу то звяжмя ‹œu› латиницею, на пр.:
‹dœum› [dym, dʏm, dɥ͡iʷm, dʷim, di͡β̞m, dʉm, dʉ͡ɵm, dʉ͡ɞm, dʉ͡ɘm›. Знаючи руську, не є складно знати, де писати ‹œu›, де ‹é›, де ‹ei›, а де ‹eû›:
‹sœuc› /syk/ : ‹sécl› /si͡ek/, ‹rœuc› /rʏk, rʉ͡œk/ : ‹réc› /ri͡ek/ : ‹reûcl› /ri͡ʉk/, ‹vœuz› /wʏz/ : ‹veûzl› /wi͡ʉz/.
Крім того, вчить правильній вимовї, а не тупій “літературній”.

Відстале є письмо чинне вкрайинське (на пр., ‹тижня› при ‹тижДень›, хоча ‹шісТнаДцять›) чи чинне хорватське (коли, на пр., пишуть ‹niski› “низький” зо ‹s›). Истослівно (etymological) письмо дасть тримати їдноту мови, не гублячи розмайитости вимови.
Ота теза про “повинна бути одна литературна вимова й крапка” є хабе виправданнє про зле чинне письмо кирилицею. У всїх крайинах Заходу Європи, де пишуть латиницею (не словйанських та не балтських), хоча й є поняттє литературнойи вимови (або близького’му — про низозімську, на пр., нема поняття литературна”, а “загальна”, про норвізьку взагалї всї нарїччя суть рівноправна, про нїмецьку суть поняття “загальна нїмецька” та “сценична нїмецька”, нема “литературни нїмецьки), та, менше з тим, чинни правописи є там творено так, оже рівнако писано слово може бути читано й за “загальною / литературною/книжною” вимовою й усїми гиншами.
Чинна вкрайинська правопись кирилицею губить украйинську мову більше ніж ю губить вятська (росийська).

אלישע פרוש

суперечитиме самому задумові створення латинки, який значною мірою полягає в тому, щоб нас могли зрозуміти люди, мови яких мають абетки на основі латинки.

Коли то є мета писати латиницею, то то є дур5а мета. Я пишу латиницею лїпше бо передасть слова в самій руській мовї, й їдно є ми, чи легше’го буде читати мовцім инших мов.

Щодо Ь: просто необхідний знак, що позначатиме м’якість і тільки. Кажу ж, латинка не підходить для Вкраїнської, бо не розрізняє тверді та м’які приголосні.

Нач пишете чого не вїсте. Все латиниця розрізняє, й більше та лїпше ніж кирилиця. Угорською, на пр., є мякість приголосен передано письмям ‹y›: ‹ty› /tʲ/, ‹ny› /nʲ/ тощо.

Щодо Ї: я обурений! Ця буква поряд із Ґ – знамено нашої Мови

Іраціональний фетишизм.

Вона в тому чи іншому вигляді існує з 11 сторіччя (йотований ять в “Ізборнику” 1073)

Там она не значить сполуки [j] + [i, ɪ], а просто [i ~ ɪ], будучи всього лише варйантом ‹и› чи ‹і› — різницї в звуковім значеннї між ‹и, і, ї› там нема.

Повсякчас ставлю питання: якщо викинути нашу абетку, замінивши латинкою, що в ній буде НАШОГО? Га? Які в ній будуть надбання предків?

Залежить од того, як писати латиницею. З доброю правописсю латиницею буде більше нашого, ніж з кирилицею. Кирилицю є первїсно творено не про руську мову а про давньоболгарську. На руську мову бї кирилицю перенесено не найлїпше бо підходить про передачу слів у руській мовї, а через східний обряд православнойи церкви, то би на суто политичнім тлї, а не на мовознавськім.

Опріч того, йотовані – це не просто Й+голосний

Се є правда.

У складі Я це [ʝä], Ю – [ʝʊ], Є – [ʝe].

Дурниця; [ʝ] є в МФА звук зо значною частиною шуму, й на слух частично нагадує [ʒ].

Роман Роман2

Щодо початкового И: Ви кажете, що там буква І позначає звук И в деяких мовців (до речі, запис “инший” дозволили, просто нагадаю). А хтось там скаже /йінший/, хтось /гинший/. До речі, сам був свідком розмови, у ході якої доводили, що немає потреби писати те И на початку, бо все одно й такий запис не передасть розмаю всіх можливих звукомін (алофонів) од [и] до [i], що є однією звучиною (фонемою), і це ще без урахування й/г на початку. То що, дозволити записи: “інший”, “инший”, “їнший”, “йинший”, “гінший”, “гинший”?!)

Отому є лїпше писати латиницею з ‹in-›, де ‹i› на початку слова може, зависло на вточеннї бути мовлено:
ге [ɪ] — по приголоснї на кінцї передидуча слова: ‹œun ideity› [ˈwynɪˌdɛ(tʲ)],
ге [jɪ, jɘ] чи [ɦɪ] — під наголосом по голоснї на кінцї передидуча слова: ‹ta inxe› [tɐˈjɪnʃɛ ~ tɐˈjɘnʃɛ ~ tɐˈɦɪnʃɛ],
ге [j] — без наголосу по голоснї на кінцї передидуча слова: ‹ona ideity› [woˈnajdɛ(tʲ)],
ге [∅] — без наголосу перед двома чи більше приголосен по голоснї на кінцї передидуча слова: ‹oni igraiõty› [woˈnɪɣ̞rajʊtʲ]. Таким чином, на письмї є заховано то само звяжмя (phoneme) /ɪ/, а вимова’го може бути різна. Кирилицею би то все було писати різно.

Отому є ліпше писати кирилицею з “ін” (“інший”), де той, хто має на початку г/й, уставить відповідний звук, і той, хто має там И, вимовить И.

Роман Роман2

Вона в тому чи іншому вигляді існує з 11 сторіччя (йотований ять в “Ізборнику” 1073)

Там она не значить сполуки [j] + [i, ɪ], а просто [i ~ ɪ], будучи всього лише варйантом ‹и› чи ‹і› — різницї в звуковім значеннї між ‹и, і, ї› там нема.

Чому ж тоді йотований ять ЙОТОВАНИЙ, причому там, де сучасна Ї?
До речі, чому не “вар’янтом”? ЙА!=Я ж, самі підтвердили

Роман Роман2

У складі Я це [ʝä], Ю – [ʝʊ], Є – [ʝe].

Дурниця; [ʝ] є в МФА звук зо значною частиною шуму, й на слух частично нагадує [ʒ].

Обидва є дзвінкими щілинними, тому деяка схожість може бути, авжеж. На місці ʝ часто йде j, так

Роман Роман2

суперечитиме самому задумові створення латинки, який значною мірою полягає в тому, щоб нас могли зрозуміти люди, мови яких мають абетки на основі латинки.

Коли то є мета писати латиницею, то то є дур5а мета.

Цілком згоден. Власне, я про це й кажу.

Я пишу латиницею лїпше бо передасть слова в самій руській мовї, й їдно є ми, чи легше’го буде читати мовцім инших мов.

Ваш чи то походженнєвий, чи то звуківничий запис є значно складнішим за, мабуть, будь-який наявний. Думаю, для Вас теж очевидно. що він ніколи не стане хоча б відносно поширеним. Опріч складності, він має деякі і/и/гі/ги/ї/йинші вади. Не годиться. До речі, будьте ласкаві подавати свої переклади хоча б кирилицею, щоб було ясно хоч трохи, як це буде чинною абеткою

Роман Роман2

суперечитиме самому задумові створення латинки, який значною мірою полягає в тому, щоб нас могли зрозуміти люди, мови яких мають абетки на основі латинки.

Коли то є мета писати латиницею, то то є дур5а мета.

Цілком згоден. Власне, я про це й кажу.

Я пишу латиницею лїпше бо передасть слова в самій руській мовї, й їдно є ми, чи легше’го буде читати мовцім инших мов.

Ваш чи то походженнєвий, чи то звуківничий запис є значно складнішим за, мабуть, будь-який наявний. Думаю, для Вас теж очевидно. що він ніколи не стане хоча б відносно поширеним. Опріч складності, він має деякі і/и/гі/ги/ї/йинші вади. Не годиться. До речі, будьте ласкаві подавати свої переклади хоча б кирилицею, щоб було ясно хоч трохи, як це буде чинною абеткою
До речі, я переконаний, що будь-який інший запис латинкою нашої мови буде зрозуміліший іноземцеві, ніж Ваш. Та й Ви самі це розумієте

Роман Роман2

Повсякчас ставлю питання: якщо викинути нашу абетку, замінивши латинкою, що в ній буде НАШОГО? Га? Які в ній будуть надбання предків?
Залежить од того, як писати латиницею. З доброю правописсю латиницею буде більше нашого, ніж з кирилицею. Кирилицю є первїсно творено не про руську мову а про давньоболгарську. На руську мову бї кирилицю перенесено не найлїпше бо підходить про передачу слів у руській мовї, а через східний обряд православнойи церкви, то би на суто политичнім тлї, а не на мовознавськім.

Це як? Ось, усі букви є, можна сказати, нашими, тобто давно й намертво узвичаними. Це – наша спільна східнослов’янська спадщина. Ї й Ґ – власне наші саме в такому записі й значенні. Наша кирилиця тому і є нашою, що за століття використання її відшліфували та ще більше пристосували до мовних особливостей. А що саме нашого в латинці?

Роман Роман2

Нач пишете чого не вїсте. Все латиниця розрізняє, й більше та лїпше ніж кирилиця. Угорською, на пр., є мякість приголосен передано письмям ‹y›: ‹ty› /tʲ/, ‹ny› /nʲ/ тощо.

Те я знаю. От тільки кирилиця була все ж створена для слов’янської, східної мови, значно ближчої до нашої, наж латина. Угорську до нашої Мови не прирівнюйте. Засада однозначності: Ь – пом’якшення попереднього приголосного, И/І – голосний звук.

Роман Роман2

Щодо Ї: я обурений! Ця буква поряд із Ґ – знамено нашої Мови

Іраціональний фетишизм.

Чому називаєте захист нашого надбання “фетишизмом”(чуже), ще й “іРаціональним”(знову чуже)?

Роман Роман2

Якщо спробувати це передати, наприклад, О з якоюсь дурницею, тобто діякритикою, правопис вийде надто походженнєвим (етимологічним, отже, відсталим) і складним.

Не складно. Я пишу то звяжмя ‹œu› латиницею, на пр.:
‹dœum› [dym, dʏm, dɥ͡iʷm, dʷim, di͡β̞m, dʉm, dʉ͡ɵm, dʉ͡ɞm, dʉ͡ɘm›. Знаючи руську, не є складно знати, де писати ‹œu›, де ‹é›, де ‹ei›, а де ‹eû›:
‹sœuc› /syk/ : ‹sécl› /si͡ek/, ‹rœuc› /rʏk, rʉ͡œk/ : ‹réc› /ri͡ek/ : ‹reûcl› /ri͡ʉk/, ‹vœuz› /wʏz/ : ‹veûzl› /wi͡ʉz/.

“Не складно” Вам. Мені ж це вже непросто, хоча я цікавлюся Мовою й мої знання значно перевищують шкільний та нефаховий(чуже) вищий рівень, який дається переважній більшості (я вже мовчу про те, що з наданого сучасні учні беруть; що тоді про них казати?). Такий правопис є надмірно складним і порушує засаду однозначності запису відповідно до звучання. До речі, до якого звучання? От ми й підійшли до наступного питання.

Крім того, вчить правильній вимовї, а не тупій “літературній”.

Перепрошую, а яку вимову Ви називаєте “правильною”? Чому саме її? І чому літературна є “тупою”? Я сам маю кілька причин, але хочеться дізнатися саме Вашу думку.
Загальноочевидно, що літературна вимова в мові, багатій на різні говірки, існує далеко не тільки в Українській. У нашому випадку все дуже просто: літературний запис загалом відповідає літературній вимові. Запис звука двома й більше буквами (опріч подвійників (африкат) і з Ь, що є знаком, тотожним за призначенням розрізниковому (діякритичному)) також суперечить засаді однозначності й ускладнює запис. Буква має відповідати звукові й навпаки, якщо не йдеться про наближення. Літературна вимова просто-таки необхідна для загального розуміння та відповідності їй правопису. Здається, я вже казав: якщо враховувати всі можливі відмінності, буде неймовірно складно. Наприклад, у моєму говорі І<О, Е, ятя й У збігаються. У когось збігається И<І, ЪІ й І<О, Е, ятя. У когось У<У й У<О. Надмірна походженнєвість правопису буде тільки перешкодою. Зараз, якщо в літвимові чуєм І, то пишемо здебільшого І. До речі, яким побитом Ваш правопис “вчить”?

Чинна літературна українська — просторічна. Фактично, мова челяди, що вийшла з українського кріпацтва. Коли в дубляжі якась всесвітня могуча істота говорить простолюдним полтавським діалектом (себто, чин. літ. укр.) — се єсть як не смішно, то неприродно. Чинний фонетичний правопис — ознака занепалого стану держави. Кінець Російської та Римської Імперій тому єста прикладом, чи та же білоруська.
Писати науку на чин. літ. мові — неплодовито; через ймання тьми винятків, нерозумілість діалектичних особливостей наддніпрянського та його малу площу поширення (коли давньоруська мова могла би бути літературною в усіх східнословянських країнах), проявність меншовартости, таке як винищення питомих конструкцій та слів (як от «лежачий камінь», «творог»), незграбність (та ж потворна примітивна форма «-ння», «-ччя») й так далі.
Нашу державну руську мову знищили — навязували просторіччя як нашу питому літературну мову, залишивши свій спадок Москві. Тепер руська мова — московізм, і це зробили ми, українці, попри наше намагання вибілити та ожертвити себе як націю. Захочете писати питомою руською мовою — вас закидають каменями, звинуватять в віроломстві, і це буде на державному офіційному рівні.

Державне письмо маєть бути вільним од загальнолюдого деспотизму. А прості люди хай пишуть між собою як хотять. Ніхто не притисняєть.

Роман Роман2

Державне письмо маєть бути вільним од загальнолюдого деспотизму. А прості люди хай пишуть між собою як хотять. Ніхто не притисняєть.

Що саме Ви мали на увазі? Який це “загальнолюдський деспотизм” і хто такі “складні люди” тоді?

Макс Мелетень

Не знаю, чи хто вже до мене це сказав, але чинний правопис не покликаний передавати усю можливу вимову слів, а натомість взяти з кожного говору по особливості і скласти з неї літмову для загального порозуміння. В усній розмові кожен може вимовляти слова як хоче.

אלישע פרוש

покликаний […] натомість Узяти з кожного говору по особливості Й скласти з неї літмову

Mogete dati pricladui? Ya nicy tacoho u cinnœimy pisymé cuiriliçeiõ ne vidiõ.

Роман Роман2

Не знаю, чи хто вже до мене це сказав, але чинний правопис не покликаний передавати усю можливу вимову слів, а натомість взяти з кожного говору по особливості і скласти з неї літмову для загального порозуміння. В усній розмові кожен може вимовляти слова як хоче.

Так, одну вимову (зазвичай найпоширенішу) взято за правильну, і запис передає саме її

Василь Кривоніс

Не знаю, чи хто вже до мене це сказав, але чинний правопис не покликаний передавати усю можливу вимову слів, а натомість взяти з кожного говору по особливості і скласти з неї літмову для загального порозуміння. В усній розмові кожен може вимовляти слова як хоче.

Всю переписку не читав, тому може дещо не до теми. Чинним правописом і говори записувати можна. Неможливо створити одне написання для різних вимов, бо це буде каша. Як тоді дітей вчити та телебачення вести, якщо кожен по-своєму читатиме це? Чинний правопис є фонетичним, деякі звуки не передає, які є у говорах, але це можна виправити розширенням абетки додаванням кириличних старих букв. Латина нічого не виправить, а тільки сприятиме зникненню української мови. В будь-якому разі прихильники латинки не думають про наслідки такого рішення, бо перед очима або бажання записувати усі звуки, які можна і додаванням кириличних букв зробити, або рух «аби не москалі»

אלישע פרוש

Неможливо створити одне написання для різних вимов, бо це буде каша.

Можливо й уже є.

Як тоді дітей вчити та телебачення вести, якщо кожен по-своєму читатиме це?

Не ‹дітей вчити› а ‹дітей учити› — осе й Ваша кирилиця й чинна правопись, якою вкрайинці сами не вмїють писати справно.

Як учити дїти? — Так и вчити: справній вимовї, яку чинна правопись явно не безпечить.

Чинний правопис є фонетичним, деякі звуки не передає, які є у говорах, але це можна виправити розширенням абетки додаванням кириличних старих букв.

Рїч є не лише в говорїх, а й у самім стандартї.
Письмен кирилиці є вже більше ніж письмен латиниці, яких стане на передачу потрібних звяжмен (“phonemes”) руськойи мови, а Ви хочете ще розширити.

Латина нічого не виправить, а тільки сприятиме зникненню української мови.

“Латина” є мова — ясно вже (*oge “that”) Ви не тямите в (*o “about”) чім мовите.
Нищенню руськойи мови ‘сприяє’ правї кирилиця та чинна правопись.

В будь-якому разі прихильники латинки не думають про наслідки такого рішення, бо перед очима або бажання записувати усі звуки, які можна і додаванням кириличних букв зробити, або рух «аби не москалі»

А противителе латиницї разом з Вами просто не тямлять о чім мовлять.
«Всю переписку не читав, тому може дещо не до теми.» — а вже, нач бисте читали, коли Вам стане Ваш упереджений погляд и готово. «Буде каша» — яка ‘каша’? Є що до рїчи казати чи просто пустословити ймете?

Василь Кривоніс

“Латина” є мова — ясно вже (*oge “that”) Ви не тямите в (*o “about”) чім мовите.
Нищенню руськойи мови ‘сприяє’ правї кирилиця та чинна правопись.

Я не винен, що ви не дивитеся далі свого носа. Перехід на інше письмо ускладнить написання робіт, зменшить кількість використовуваних джерел і додасть зайвої роботи з перекладу, що призведе до її малого використання. Вже не кажучи за те, що всі видива українською мовою почнуть менше монетизуватися, бо хтось ще кирилицею буде знаходити видива, а хтось латинкою. Ще помисліть про те, що треба буде усі книги, знаки, вказівники переводити і скільки це буде по ціні. Ваш основний довід це вимова, що взагалі звучить як дурниця, щоб повністю змінювати письмо. Ви кажете, щоб “правильній вимові” вчили, так у такому разі говори ще сильніше будуть зникати, бо на письмі одне слово з двома різними вимовами буде однаково писатися, а дітей будуть привчати до “правильної” (загальної). Каша буде у вимові, має бути фонетичне письмо, а вже ним записувати по-різному, бо “ярець” і “ярец” одразу прочитають по-різному, а якщо це буде на зразок праслов’янського письма “jarьcь”, то будуть читати так, як їх вчили, тобто тільки “ярець”

Роман Роман2

Як тоді дітей вчити та телебачення вести, якщо кожен по-своєму читатиме це?

Не ‹дітей вчити› а ‹дітей учити› — осе й Ваша кирилиця й чинна правопись, якою вкрайинці сами не вмїють писати справно.

Обов’язковість чергування є нав’язаною за радянських часів. Почитайте класиків, наприклад, Шевченка, “До Основ’яненка”. Почитайте чинний Правопис, прим.2 розділу, В якому про це йдеться

Роман Роман2

Не знаю, чи хто вже до мене це сказав, але чинний правопис не покликаний передавати усю можливу вимову слів, а натомість взяти з кожного говору по особливості і скласти з неї літмову для загального порозуміння. В усній розмові кожен може вимовляти слова як хоче.

Всю переписку не читав, тому може дещо не до теми. Чинним правописом і говори записувати можна. Неможливо створити одне написання для різних вимов, бо це буде каша. Як тоді дітей вчити та телебачення вести, якщо кожен по-своєму читатиме це? Чинний правопис є фонетичним, деякі звуки не передає, які є у говорах, але це можна виправити розширенням абетки додаванням кириличних старих букв. Латина нічого не виправить, а тільки сприятиме зникненню української мови. В будь-якому разі прихильники латинки не думають про наслідки такого рішення, бо перед очима або бажання записувати усі звуки, які можна і додаванням кириличних букв зробити, або рух «аби не москалі»

Цілком із Вами згоден! Ви праві в усьому