Тягне він [хлопець] здорову, важку баддю, повну води, а в очах аж позеленіє від великої натуги... (М. Коцюбинський)
Над криницею лунко дзвенить баддя срібними сережками, з-за садів піднімається молочний туман, обпинаючи ноги деревам. (М. Стельмах)
З вишки у шахту раз по раз спускалася баддя, яка виносила на поверхню вапнякуватий ґрунт впереміш з камінням. (В. Минко).
