ounoüit (ounovit)
Onixykêüityu I, 137: внови́тий¹ "наївний".
Xuiba ne e ocifiden?
ні
Cyto »ni«?
Хочу наголосити, вже той, хто переписа кирилицею на ‹вновитий›, опять чини більше квару руській мовї. Писане в мене первїсно ‹ounovit› з ‹ou-› передає фонему /u-/, що через sandhi в руській мовї стає [w ~ u̯], коли на кінцї слова перед тим є голосен, а коли на кінцї слова перед тим є приголосен, то /u-/ є [u] — повен голосен. Онишкевич да лише твар з ‹в-›, бо в такім тварї го, вїдї, чу від одповїдача/носїя бойківського говору в певнї реченнї. Само же слово походить од корене ‹oun-› "юн, *вун = young", и розвиток го в значеннє "naïf, naïve" є від сузнаки "having mind of a young".
Як прикладка чи йменна частина складеного присудка: "Вона проста душа", "А вона, проста душа, подумала, що..."
У Котляревського:
Неви́нничати = Наивничать.
r2u.org.ua: наивн*
goroh.pp.ua: простий
ditẽcy (ditẽtiu, ditẽtyu)
Желехівський І, 183: дитячий "kindlich"; німецьке слово значить, крім иншого, "наївний" (https://www.duden.de/rechtschreibung/kindlich).
Творено прикметниковим чепенем *-y-o-s від основи *ditẽt- "дитя, дитят-".
Також приблизно відповідає мотивації самого латинського походження франц. слова naïve ← nativus "рідний, родимий, роджений" → "який тягне до віку (ново)родженого ( = дитини, малюка)" → "який тягне до мислення рівня дитини = наївний".
+