Не може бути -ччина, бо воно від -кія/-ція.
Порівн. Бурятщина, Хорватщина, але Словаччина, Туреччина, Німеччина
»Не може бути -ччина, бо воно від -кія/-ція.«
И що з того? Чинне письмо за слова з -к- на кінцї кореня, проти -т- є тільки йстослівне. Тим оно, мїж иним, тож є погане, ож пхає вкупу "пиши як мовиш" з истослівям, а в слїдї маємо ож мовцям помагають розвити неправильну вимову, котра ще й лучить бути вятскою, ге от /spadʃt͡ʃɪna/ мїсть дїйсного /spad͡ʒt͡ʃɪna/. Отже, -тщина, -ччина, оба ся читають /t͡ʃːɪna/.
Од давньоруського "ясинъ" (одн.), "ясы" (множ.).
"Убивцї Великого Князя Яндрїя" 12 ст.
” Начальникъ же оубиицѧмъ Петръ Кучковъ зѧть, Амбалъ ꙗсинъ ключни[к], Ꙗкꙑмъ Кучковичь, а всѣхъ невѣрнꙑ[х] оубииць числом 20 “
https://inslav.ru/sites/default/files/gippius_mikheev_2020_ubijcy.pdf
Ст. 79.
Тільки от, памятка ся є в Переяславлї-Залїськім, тобто на земли сучасних володимиропововзьких говорів, що походять від Ростово-Суздальської прарїчи. Тому, сам надпис є не давнеруський, а, загально, давневятський.
З "Повісті временних літ": "Иде Святославъ на козары... и градъ ихъ Бѣлу Вежу взя. И ясы победи и касогы".
Та й угорське "jászok" теж певно не од москалів.
Як є в Повїсти веремїнних лїт, то хороше.
+ , ‹Ꙗсшчина›
+++, за давньоруське назвище!
+