Різні наголоси. И те, про що Ви пишете, в словниках є, та не <лúчний>, а <личнúй>.

У жодному дорепресивному україно-російському чи російсько-українському словнику немає слова "личний" за тямою "особистий":
r2u.org.ua: личний

Чим Вам, добродію Єлисіє, слово "особистий" не вгодилося?

Зате є в русько-німецькім словнику, "дорепресійному".

Б. Д. Грінченко, погоджуючись із Верхратським, писав, що у словарі слів пояснено переважно лексемами тодішньої літературної мови Галичини, тому в словарі багато слів чудернацьких з «язичія», московських.
Я думаю, Вам як нікому добре відомо як сильно Язичіє проникло тоді на заході в українську мову.
Це не Вам на докір, просто самі подумайте, чи так не могло бути з словником, я бо ось пригадую, навіть читав якусь статтю політичних русинів, що за опрічність від українського народу, то там твердилось, що мова русин\лемків взагалі не схожа до української, і що вона ближча до церковнослов'янської, з якою у неї спільно ледь не понад 75% слів (присягаюсь, я не придумав; вони ж доводили це як те, що є ледь не ближчими до південних слов'ян, такою собі перехідною ланкою, яку до української мови аж ніяк не можна рівняти).

Маю протилежну думку. Думаю, сучасна тяма вторинна до притаманної. Дивіться корінь.

Коли, у чстарі часи, робили щось особливе, то це повинно бути прямо про персональне замовлення. Особливе замовлення. Особлива річ. Я хочу щось особливе. Зроблене персонально. Вважаю значення унікальний вторинним.

Насправді, моє чуття каже те саме, що думаєте ви, але я вірю логіці більше, ніж чуттю.