Я ни слова’м не писав проти слова <підліток>. Хотіх ино дати слово, яке точно би тякло праві тому товку, який ягельське слово teen[ager] пише, тобо турено тямою чисел віку. Тим же є турено слова в инших мовах: швійське tonåring ← -ton "-teen, -на-дцять" у femton "15", sexton "16", sjutton "17", år "рік", -ing чепінь діти, молоди, лядське nastolatek, ← *-na- "на" + *dysymt- (← *desymt-) "-teen, -на-дцять" + -o- + *læt- "літо, літ-, рік, річн-" + -ek (← *-uk-o-s), ирське déagóir, ← déag "-teen, -на-дцять" у ocht déag "18", bhád déag "16" тощо, низозімське tiener, ← -tien "-teen, -на-дцять", у vijftien "15", zestien "16", zeventien "17" тощо, чеське náctiletý, ← *na dysẽti lēt- *"-на-дцяти літий/літній = річний", угорське tizenéves, ← tizen "-teen, -на-дцять", ← tíz "10", + éves "річний", ← év "рік".

Спасибі за відповідь. Поясните, будь ласка, як розуміти Ваше хотіх? Це щось на взір "хутчіш", "скоріш", чи на взір давнього "вопіяше"?

Уже писав ім о тих тваріх. То є твар 1. ос. однини минулого часу простого від дієслова <хотіти>.

У першім реченні моєї змінки є в мене <’м не писав> – то є час теперішній доконаний, що передає дію, виконану в минулости, але з результатом, відбитим у часі теперішнім, передбачаючи, що ефект даного результата має силу тепер, і його може бути змінено; тобто "я не писав (досі, перед тим), але (за певних обставин) потім ище можу переписати, бо я ще поки живу. В другім же реченні є в мене <хотіх> – час простий минулий, що там передбачає просто дію минулости, без віднесення до ефекту/результата тої дії в теперішнім часі. Тобто той час у тім реченні значить те, що "хотіти" в тій формі значило дію минулости, яка була засновою до дальшої дії, початої в минулости, а саме дати пропоноване слово та написати під ним коментар.

А кінцеве "х" тоді звідки?
Скільки Вас зрозумів, то їдять - тепер (простий теперішній час невизначений, загальний), їдя - колись у минулому (простий минулий загальний, невизначений).
Тоді я б подумав собі, що хочу - тепер, а якщо хочу вказати простий минулий час, то буде "хотя".

<хотя> є простий минулий час для ТРЕТЬОЇ ОСОБИ МНОЖИНИ, не для будь якої форми простого минулого часу. Для ПЕРШОЇ ОСОБИ ОДНИНИ простого минулого часу від дієслова "хотіти" буде форма: <хотіх>.

Для дієслів, основа яких закінчується на голосні, закінчення ПЕРШОЇ ОСОБИ ОДНИНИ простого минулого часу було <-хъ>, тобто <-х> сучасного письма, <-x> мойого письма латиницею.

Для дієслів, основа яких не має голосного в інфінітиві перед закінченням <-ти>, напр. <пекти, йти, вести, везти, могти, тягти> тощо, першу особу однини простого минулого часу було творено в кілька способів: з закінченням <-хъ> – так само як у вищезгаданих дієсловах з голосним на кінці основи, з *-s- приєднаним безпосередньо до кореня, з подовженням голосного кореня (коли не було куди подовжити, без подовження), та, просто, тотожно з самим коренем дієслова. Відповідно, напр., від дієслова "вести" для першої особи однини простого минулого часу були такі форми, у тому самому порядку, як я сі способи тут перелічив: <ведохъ>, <вѣсъ> (← *ued-s-un, внаслідок стику *ds *d відпало), та <ведъ> (← *ued-un). Нині би ті форми мали вид за чинним письмом, відповідно: <ведіх>, <віс>, <вед/від>; за моїм письмом: uedwx, ués, uêd/uœud.