Видів "трубета", але наросток "-ета" у цьому випадку підтриманий румунським, угорським або французьким впливом, бо в українській, відповідно і праслов'янській, нема такого наростка.
Можете сюди переслати, будь ласка?
>бо в українській, відповідно і праслов'янській, нема такого наростка.
Черн-ет-ка, слав-ет-н-ій.
Кароліно, ваші приклади «чернетка, славетний» не мають наростка -ета. Якщо брати «славетний», то походження польського ідентичного з старопольського «sławętny, sławiętny» дає нам можливість розглядати це як наросток з *-ę (щеня, курча і подібне). Тоді як у «чернетка», якщо відштовхуватися від форм «чорнет-», то, ймовірно, від дієслова «чорніти», адже це не такий старий новотвір, тому хибність правил для творення слова допускається.
Я особисто передивився усі слова з -ета у Грінченка і можу вас запевнити, що у всіх цих словах немає суфікса -ета, все корінь слова із суфіксом -а. Дорожнета, ворожнета — зворотні суфікси з -еча, але у випадку трубети, це точно не те, бо випадків -ета мало і Гуцульщина під мовним впливом румунської перебувала, хоча можна так пояснювати... «Синета (темний ліс), сумета (велика сума)» трохи неясні, але джерело із заходу, тому, ймовірно, що вони наслідок впливу іноземної мови; до речі, на Гуцульщині певний час на заробітки їхали італійці у них -eta створює збірну назву sughera ( « корковий дуб » ) + -eta → sughereta ( « корковий дубовий ліс » ), тому, можливо, що у цих словах їхній вплив.
Я не проти, якщо ви додасте у пропозиції відповідників трубету, але, на мій погляд, це буде самообман щодо етимології.
А як щодо слова "велет"?
>немає суфікса -ета
А я бачу тут суфікс -ет. Та не вім точно, може таки Ваша правда, що це переладжений латинський суфікс.
"Велет" має неясне походження, окрім цього у рос. [ве́лет, волот], бр. во́лат «богатир», др. волотъ, тобто є підстави вважати, що якщо і була праслов'янська форма, то мала вигляд *voltъ, а форма з -е- виникла через зближення з "великий", хоча може була рівнобіжна форма *veltъ.
Мабуть, зрозумів:
Коло́с «статуя, предмет, створіння величезних розмірів; велетень» з н. Kolóss «колос, гігант», фр. colosse «тс.» походять від лат. colossus «велетенська статуя», що виводиться від гр. κολοσσός «статуя великого розміру», слова невідомого, мабуть, середземноморського походження;
→ во́лот «колос; мітелка проса або вівса» від псл. *voltъ/*voltь;
→ у давньоруську добу любили перекладати грецькі та латинські назви, але у цьому випадку могли сприйняти буквально грецьке чи латинське «колосос» - "колос" і "волот" подібні за значенням, тому накинули "волот", яке було менш поширеним у значенні "колос" або навпаки воно було поширенішим.
Цікаво, міню Вам за дослід.
Трембіта, бандура, кобза — наші екзотизми, але слова чужого походження. Який смисл їх перекладати та й чи захочуть люди це перекладати?
Гадаю, ні. Треба залишити ці слова як є.
З бандурою і кобзою інша ситуація, бо корінь чужий, а тут слов'янське слово, яке пройшло через румунів, а потім повернулося у слов'янську мову, тому нема причин не повернути початкову форму.
А чому би не знайти питомий одповідник?
Трубиця / трубета
Романе, причина? Етимологія чітко розписана, відповідник також зрозуміло від чого творити. Зрумунине слов'янське слово повертає свою слов'янську форму.
Питомий утямок. Я вже не раз про це писав. Це як "козак", "кобза", "бандура": саме це, хоч і чуже, слово, закріпилося за цим музичним інструментом, що став одним із національних символів.
Ці слова безумовно лишаться щонайменше як історизми або застарілі, знаходження чи створення відповідника не заборонить вживання попередньої назви, але свій відповідник необхідно мати для розвитку мови, тим більше якщо хтось захоче творити похідні терміни від чужих слів, які усталилися в нашій мові. Відповідники потрібні не тільки для витіснення слів.
r2u.org.ua: *ета
goroh.pp.ua: Велет
Новотвір, який відповідає південнослов’янському *trǫbica, звідки румуни перейняли слово. Прикметник — трубичний, трубицевий; гравець — трубичник, трубичниця; грати на трембіті — трубичити, трубичати.