Які слова не варто перекладати?

Луком

Колись на словотворі було опитування і значний відсоток людей погодились з думкою що потрібно перекладати передусім нові запозичення, але як взнати де межа?

Andrii Andrii

Теж задаюсь таким питанням. Адже тут на Словотворі вже сформувалось пронімецьке лоббі, котре захищає німецький субстрат в українській мові, аргументуючи ніби тим, що такі слова функціонують в українській мові вже достатньо часу, тому їх нібито можна вважати за рідні. Таким чином почекаймо 200/300 років і сьогоднішні запозичення з англійської стануть такими ж «рідними».

אלישע פרוש

… вже достатньо часу, тому їх нібито можна вважати за рідні. Таким чином почекаймо 200/300 років і сьогоднішні запозичення з англійської стануть такими ж «рідними».

Те саме на такий довід кажу.

Карл-Франц Ян Йосиф

Гадаю, передусім – шукаймо істо руські (українські) відповідники ґерманським, анґлійським, польським та російським словам, а приживеться, чи не приживеться, покаже це час.
Для чого сперечатися, як буде, коли ніхто не відає майбутнє? Цей осідок не для гадання на кавових зернах, наша мета – глядіти слова, а що буде в майбутньому, воно вже написано.

Віталій Крутько

Для мене тема чистоти української мови дуже болісна і я вважаю це питання найважливішим після питання відродження самого вжитку (навернення зросійщенців до української мови).

І позаяк ця дискусія тут вже точиться, то годі заперечити, що всі ми маємо дещо різне уявлення про те, що таке чистота мови і де саме прагнення до чистоти перетворюється на збочення й схибленість.

Найперше, що я хочу наголосити, — це безглуздість самої думки про те, що всю лексику можна ретельно дослідити, надійно визначити її «питомість», а тоді досконало вичистити від запозичень. По-перше, етимологія — це не точна наука і вона ґрунтується на самих лише припущеннях. Немає ніяких справді надійних та неспростовних доказів — лише правдоподібні міркування. Досліджуючи літературу різного віку можна зробити висновок про приблизний вік самого слова, але навіть це не є науково обґрунтованим доказом. А відповіді на питання походження слів ще химерніші і особисто для мене перебувають майже на рівні пліток.

Крайній пуризм спирається не на докази питомости слова, а на відсутність доказів його запозичености. А що далі в минуле, то менше є пам’яток й свідчень. Дуже зручно, але це не наука, а шахрайство чи самодурство.

Жодна зі світових мов, окрім хіба що мов диких племен, не є і не може бути повністю чистою. Всі розмови про праслав’янську чи праіндоєвропейську лексику я вважаю безглуздими та безнадійними. В ті часи наші пращури не жили на окремій планеті — мовні контакти з усіма належними наслідками відбувалися так само, як і зараз. Повільніше, з дещо инакшим розподілом, але з тими самими наслідками.

Тому я глибоко переконаний, що не існує жоднісінької можливости докопатися до чогось, про що можна буде з цілковитою обґрунтованою певністю сказати: оце справді наше, тільки наше і край!

Перше, що я пропоную, — дати собі раду спершу з новітніми запозиченнями (всілякими граними лайфхаками, коворкінґами, булінґами, тренінґами та хоумскулінґами), а давно засвоєні лишити на потім. Нові чужинські слова, які ще не набули широкого вжитку, можна ще зупинити до того, як вони вкоріняться так глибоко.

Мене просто вкурвлює сама думка про «переклад» слів шлях, крок, зненацька. Я, б можливо, був готовий обговорювати їхнє походження, якби вже було гоже перекладено більшість англійських слів, позичених хоча б за останні 20 років.

Тепер щодо тематичних пріоритетів.

  1. Розмовна лексика, лайка та жаргонізми.
    Це низький стиль, але без нього мова просто нежиттєздатна.
    Фифа, бабло, шуры-муры, тусовка, заруба, пацанка, кокнуть, скопытиться тощо.
    На цій ділянці українська мова майже мертва. Не сама мова, звісно, а словник носіїв. Я вже багато років вишукую та добираю, зокрема, таку лексику і мушу визнати прикрість становища. Мені не траплялася жодна жива душа, яка гоже (про повноту я вже й не згадую) володіла б цією лексикою. Тут відсоток суржика просто приголомшує.
    Я вірю, що згодом зможу зібрати для особистого вжитку більш-менш повний функціональний словник, та на разі маю не аж так багато.

  2. Технічна лексика.
    Тут не так про наукову термінологію взагалі, як про широковживані слова технічного штибу. Всі короткі, стислі та влучні назви багатьох пристроїв, знарядь і деталей є зазвичай неукраїнські. А українською їх можна назвати хіба що довжелезним описовим зворотом.
    Коробка передач (gear box). Чому не можна назвати її «коліщатня»?
    Зчеплення (traction). Чому не можна скоротити до «за́чіп» (хоча б як розмовний варіянт)?
    Pumping (приплив крови до м’язів унаслідок їх навантаження). Чому б не назвати «накровленням»?
    Wheelie (їзда на мотоциклі на задньому колесі). Чому б не назвати «спинанням/зіп’яттям» абощо?

  3. Усталені, але не словникові словосполуки.
    Це неформальне, але дуже важливе багатство мови. І вкрай важливий чинник самобутности, між иншим.
    Я не про фразеологізми, неподільні словосполуки, а про щось менш регульоване. Такі приклади: загониста лайка (а не «брутальна» чи «триповерхова»), могутнє враження (а не лише «сильне»), мудрий спокій, дикі події (а не «сенсаційні»), знятися в повітря (а не лише «злетіти» чи «піднятись»), запала тиша, залягла пітьма (обабіч стежки), гаряче обговорюваний, скипати їддю, цвиркати слиною (а не лише бризкати), на їхню превелику лють, сон налягає (а не «оволодіває»), блискати мечем, густо почервонів, пекучий сором, прірва роботи.

  4. Розмаїття словоформ.
    Коли ми говоримо про питому чи позичену лексику, то переважно оцінюємо корінь слова, а не його приростки/наростки. А вони варті окремої уваги.
    Деякі українські слова були наближені до московських саме зміною їх приростків чи наростків. І тут не прискіпаєшся, бо таке «видозмінене» слово могло ніяк не суперечити українському словотворові. Воно навіть могло існувати і вживатися субіжно, та чи варто казати, котра з субіжних форм оголошувалася «правильнішою»?
    Наведу лише один приклад, бо й так вже маю сумнів, що хтось аж сюди дочитає.
    Підбігати-надбігати.
    Ще з Коцюбинського пам’ятаю «надбігла Марічка», а не «підбігла».
    Переконатися в питомості слова надбігти можна і без словника. Просто згадайте оце: надійшов (лист), надвечір (а не під вечір), над ранок (а не під ранок).
    Пошук та відродження отих альтернативних чи навіть питомих словоформ також є вкрай важливим для збереження мовної самобутности.

Отож якби дехто, замість гаяти час на різні праслов’янізми, присвятив свій час та натхнення цим непростим, але дуже необхідним, завданням, то українська мова значно скоріше б подолала колоніяльний спадок.

Daniel Daught

Не треба перекладати назви архаїзмів які вже не використовують на кшталт діскет

Вадим Климентійович Онешко

Теж задаюсь таким питанням. Адже тут на Словотворі вже сформувалось пронімецьке лоббі, котре захищає німецький субстрат в українській мові, аргументуючи ніби тим, що такі слова функціонують в українській мові вже достатньо часу, тому їх нібито можна вважати за рідні. Таким чином почекаймо 200/300 років і сьогоднішні запозичення з англійської стануть такими ж «рідними».

Те лобі заледве має 2 активні людини: Vadik Veselovskyi та Михас Туро. Вони жваво відстоюють німецькі запозичення і заперечують українські відповідники для них, арґументовуючи це тим, шо нібито знахід таких відповідників зблизить нашу мову із московитською

Бажан Козаченко

Не треба перекладати назви архаїзмів які вже не використовують на кшталт діскет

Але слова можуть дивним чином оживати з появою нових речей та явищ. Тоді задля створення нових слів люде беруть щось подібне в минулому, спирають ся на хід думок предків. І тут ми їм підсунемо “діскету” :-( Так вже колись стало зі словами “дах” і “стріха”. Тепер ми перебуваємо на межі зникнення питомо нашого слова. І таким прикладів маємо силу-силенну. Я завжди і усюди закликаю #ОбукраїнюйВсе

Роман Роман2

Якось справа давненько не йде. Висуваю укласти перелік слів, що слід залишити, із яким би ми більш-менш погодилися. 
Я б почав так:
Вага (хоча б погідні)
Дошка
Цікавий

Ярослав Мудров

Якось справа давненько не йде. Висуваю укласти перелік слів, що слід залишити, із яким би ми більш-менш погодилися. 
Я б почав так:
Вага (хоча б погідні)
Дошка
Цікавий

Погоджуюсь тільки з “дошка”

Carolina Shevtsova

Якось справа давненько не йде. Висуваю укласти перелік слів, що слід залишити, із яким би ми більш-менш погодилися. 
Я б почав так:
Вага (хоча б погідні)
Дошка
Цікавий

А скло? )

Роман Роман2

> > Якось справа давненько не йде. Висуваю укласти перелік слів, що слід залишити, із яким би ми більш-менш погодилися. 
> > Я б почав так:
> > Вага (хоча б погідні)
> > Дошка
> > Цікавий
>
> Погоджуюсь тільки з “дошка”

А інші? Увага, важливий, зауважити, зважати, розважити? 

Роман Роман2

> > Якось справа давненько не йде. Висуваю укласти перелік слів, що слід залишити, із яким би ми більш-менш погодилися. 
> > Я б почав так:
> > Вага (хоча б погідні)
> > Дошка
> > Цікавий
>
>
> А скло? )

Роман Роман2

> \> \> Якось справа давненько не йде\. Висуваю укласти перелік слів\, що слід залишити\, із яким би ми більш\-менш погодилися\. 
> \> \> Я б почав так:
> \> \> Вага \(хоча б погідні\)
> \> \> Дошка
> \> \> Цікавий
> \>
> \>
> \> А скло? \)

 “Скло” – чому б не перекласти? Не має стільки похідних

Ярослав Мудров

Перелік слів, які не треба перекладати:
Хліб
Книга
Дошка
Скло
Барвінок
Цибуля
Буряк
Капуста
Троянда
Олівець
Олія

Українські екзотизми:
Хата
Бандура
Кобза
Цимбали
Козак
Кіш
Отаман (тільки наголос змінити) 
Гетьман
Шаровари
Оладок


Ну, і звичайно спирт 😁🤭

Роман Роман2

Я думаю, не слід перекладати від “пробувати”, бо чимало похідних, та й досить поширене й усталене