Це є екзотизм радче.

-.
Чому "-слів", коли кажемо про слово? А множина в такого слова не може закінчуваться на "-слів'я".

В Штепи "Знадібки до словника чужослів" є (і словник іноді так називають, хоча там є повна назва), але чужослів тут у відмінку, має бути чужослово чи що

А, він власне й пише в словнику що чужослово, але для варваризму

—

ЧУЖИНА́, ини, жін.

1. Чужа, далека земля, країна. І виріс я на чужині, І сивію в чужому краї (Тарас Шевченко, II, 1963, 131); — Пані милостива! будьте ласкаві, скажіть мені, що мій чоловік на чужині, як проживає? (Марко Вовчок, I, 1955, 30); [Галина:] Не вернувся козаченько, Помер на чужині (Марко Кропивницький, II, 1958, 92); Сиротина я безродний [безрідний], Десь загину в чужині. І ніхто очей холодних Не закриє там мені (Степан Руданський, Тв., 1956, 33); Чи знайоме вам те гостре, до фізичного болю гостре почуття нудьги за рідною країною, яким обкипає серце від довгого пробування начужині? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 177).

2. збірн., заст. Чужі, нерідні люди. Привикай, привикай, серденятко моє, поміж чужиною (Словник Грінченка); Людей тих — без ліку!.. І все чужина! ох, біда самотному У місті широкім! Себе почувать одиноким! (Леся Українка, I, 1951, 16).
♦ Чужа чужина: а) чужа, далека земля, країна. Хоч і боліло серце старого, що його дитина.., може, і зложить свою голову на чужій чужині, та що вдієш? (Панас Мирний, IV, 1955, 34); — Бувай здорова, Орисю! Не поминай лихом. А на святвечір, за кутею, згадай-таки бурлаку бездомного, що десь самотній на чужій чужині... (Андрій Головко, А. Гармаш, 1971, 453); б) чужі, нерідні люди. Кланяйся, дитя моє, чужій чужині (Словник Грінченка); Чужа чужина не пожаліє (Словник Грінченка); [Явдоха:] Хто ж нас завтра провідає? Ні роду тут немає, ні родиноньки... Чужа чужина!.. (Карпенко-Карий, II, 1960, 154).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 379.