Чому?

Це не чистомовча річ. Да й чи несподївано поміж українцїв почастило дївок на имня Гвінет, га?

Та нема, звісно. Та якшо брати чуже слово, то треба користати свою фонетику, а не московську.

Я згоден.

Як спитали, то скористаюся цим, шоби себе трохи виправити.

Я писав там про незрозумілість запису "і" в тому ймені, бо в мові-джерелі такого звуку там нема. Тому й згадав за чинне правописне правило про передачу чужих голосних "і" — правило дев'ятки. Правда, я трохи помилився, написавши, шо навіть за тим правилом запис "і" незрозумілий, бо правило є про чуже "і", не "y". У повному поясненні правила там таки знагано й за "ігрик" (<y>)¹ :

"Залежно від позиції в слові, особливостей вимови і мовної традиції букви на позначення звука [i], зокрема і, у (ігрек)..."

Тобто за правописом запис чужого "y" через "і" виправданий (після "в" пишемо "і").

Але це правило, безумовно, неповне та надто загальне, крім того, шо невиправдане, ні "традицією" (у багатьох пізніших зиченнях зустрічаємо "и" в місцях, де за правилом слід писати "і"), ні вкраїнською фонологією/фонотактикою (на приклад, неможливість писання "и" перед "й"; у первинній міні цього правила С. Смаль-Стоцького дозволялося писати "и" перед "й"). Пояснення правила старається бути широким, наводячи багато прикладів та вийнятків, але навіть це, як на мене, не викреслить його кривість та неприродність. Воно заслуговує більшого дослідження.

Не кожна мова користає латинські букви однаково, тому не можна так гуртувати всі мови до однієї купи, й приписувати їм однакові правила запису чужих слів. За вельську мову там не згадано, а правил для кельтських мов поки нема.

У вельській <y> може вимовлятися близького до [i], але коли воно довге. В цьому ж імені (<Gwyneth>) воно не довге, а вимова з [i] серед говірок відсутня. В англійській такої вимови також нема. Натомість є (широко) [ɪ~ɨ̞]² , шо для вкраїнської найближче до /и/. Цікавий також приклад іншого велького імені Morfydd, яке я також додав на переклад (радше, приладнення). "Y" у тім слові також позначає фонему /ɪ~ɨ̞/ (<y> у вельській може позначати, щонайменше, три фонеми: /ɪ~ɨ̞/, /iː~ɨː/, /ə/)³ , але поширена передача там має "е" (Морвед), не "і". За цікавим збігом, така ж передача є в московській мові. Я зробив висновок, шо обидва імені зі своїми записами перейняті з московської, де перше <Gwyneth> було передане тією мовою з "и", а друге <Morfydd> з "е", мабуть, задля наближення звучання до мови-джерела.

Одним словом, я гадаю, шо: 1) запис "y" в <Gwyneth> через "і" невиправданий, хай навіть його підпирає чинний правопис, і 2) запис через "і" перейнятий з московської. Тому додав це слово для перекладу.

¹ - §129 https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna serednya/ 2019.pdf ).

² - https://en.wiktionary.org/wiki/Gwyneth

³ - en.wikipedia.org: Welsh orthography#Letter names and sound values

Просто правило дев'ятки тут узагалі ні до чого.
"В" не належить до тих дев'яти букв, яких стосується це правило

Правило є про передачу чужого "і" (та "y"), й описує після яких приголосних писати "и", а після яких "і". "В" не належить до тих, після котрих слід писати "и", але належить до тих, де треба писати "і".

Антоне, який стосунок до правила дев'ятки мають власні назви?

Мова йде за чуже слово. Я намагаюся хоча би якось пояснити "і" в тому слові, то й спираюся на те правило. Не в самому правилі дев'ятки (може, таки варто було би просто звертатися до нього як "правописне правило"), а в частині правопису (§129) про передачу чужого "і" згадано й за власні назви. Там, правда, даються трохи інші правила для них. У цьому ви праві, шо загальне правило, те, яке називають "правилом дев'ятки", не лягає загалом на власні назви. Хоча, в частині про географічні назви ( І.4; III.3 ), згадані букви "дж", "ж", "ч", "ш", "щ", "ц", та "р", після котрих сказано писати "и" (лише, якшо далі не йде "й"). Це правило можна пояснити лише як частковим (бо нема "с", "з", "т", та "д", й додано "щ", та "дж") перенесенням правила дев'ятки на географічні назви (власні). Я сам не поділяю розділу загальних і власних назв для цього правила.