Но́в-го-род = калька гр. Νεᾱ́πολῐς;
Не виджу закономірного розвитку для ікання в закритому складі «Нов-», адже тоді втрачається безпосередній зв'язок з псл. novъ- –> укр. нів- ???
👍
Тут зяяння виходе, а вкраїнська такого не терпе.
Не може бути голосний + голосний.
Авжеж.
Чорноокий, поодинокий, неабиякий, неоковирний...
Це так пишуть, а вимовляють, наприклад, чорновокий, поводинокий, негабиякий, невоковирний, мовознавче ви наш.
Ну, то й пишіть Неаполь, а вимовляйте Негаполь. Хто вам не дає? 🤷♂️😂
Нема підстав так писати. Це не збіг морвем. Звімо вже як в італській мові - Наполі, а не московський Неаполь.
А, і ще. У школі ніхто й не згадує про зяяння, так і вчать вимовляти [не.а́полі].
Добродію Ярославе, а Ви вже всі фобії та логії додали на Словотвір?)
Фобії та логії — це не назви чужих міст. Це наукова термінологія, яку маємо перекладати, якщо хочемо мати передову мову, а не селюцьку 19 ст. Якось так
Як на мене, не треба перекладать назвища города, що про його в Україні не згадують раз у раз.
Передаю чужого "i" нашим "и", як повелось іздавна. "Л" зостається твердий, як і в оригіналі.
+
Більше за все було б <На́піль/На́піл> гадаю. Чи є ще приклади призвичаювання чужих назвищ місць у множинній подобі через /i/ на кінці у чужім назвищі?
Чому?
Бо не певен, чи є ще в руськім мовнім звичаї приклади призвичаювання всяких чужих назвищ місць у множинній подобі через /i/ на кінці у чужім назвищі. Може Ви знаєте які?
А в нас досі були білше московські мовні звичаї, а не свої.
Ото ж воно так
Уявіть собі вкраїнського селянина 19 сторіччя з природним почуттям мови, що вперше почув про город Napoli. Чи став би він одкидать останнього голосного? Не думаю. Найімовірніше, подумав би, що то множина.
Може й Ваша правда