Вадиме, слушно!
Господи, досі не можу повірити, що слово, на боротьбу з яким стільки положив, виявилося не полонізмом. А стількох західних товаришів виправляв не вживати польське «слушно». Хвала Єлисію, що напорудив. З'яснив, що це вкраїнське слово.

"запозичення з польської мови з метатезою носового голосного в корені (можливо, під впливом męt «каламуть», mętnieć «каламутніти»);"
Що скажете на це?

Я завжди перед тим, як оцінити дану тут пропозицію, перевірю етимологічні довідники, й сам аналізую писане в них. Тож и про сю форму, й инші пов'язані з нею (метруга, мотрога, мотруга, метрега) ЕСУМ я, звісно, читав, перш ніж дати свій голос. И мене пояснення тої форми як запозичення з лядської не задовільнило.
Очевидно, позиція ЕСУМ була зумовлена наявністю [n] там на місці, де за "класичними" погляди на йсторичну фонологію його, ни би, в питомих формах у "східнослов'янських" мовах бути не мало. Втім, є чимало прикладів питомих слів и в руській, и в вятській, и в чеській, словацькій, бовгарській – словом, и в инших слов'янських, де традиційно "носових" дифтонгів не збережено. Але природа таких "нерегулярностей" з носовими плинними в тих мовах и в руській є не прямо в самій праслов'янській спадщині, але в екскресивнім характері різних таких слів, а також у різних випадках й в ефектах "резонанції", або "посилення. На пр., у Трубачова є стаття з етимології форми <выпендриваться>, де вказано, що походить вона від питомого слов'янського корене *pyn- у "класичних" формах: пѧти/пьне, пѧдити, пинити, пинати, поніава, з загальним первісним значенням корене *"натягувати, напружувати" й под.; конкретно в тій формі [r] є за походженням давній формат/суфікс, доданий, скоріше за все д’основи пасивного дієприкметника *pyn-t-, тобто *pyn-t-r-, з подальшим одзвінченням */t/ → [d] унаслідок експресивности значення, яке від того корене стало, й за тої ж експресивности скупчення [dr] було посилено "резонуючим" з колозубними [d] та [r] звуком зубним носовим плинним [n]. Хоча, звісно, й у прасл. добу там же був */N/, та безпосереднього відношення до новішої форми він не має. Тяжко казати точно, чи то експресивність "підтримала збереження" праслов'янської ситуації, або то є просто збіг наново посталих носових, бо памятки давні таких форм містити не можуть – вони суть первісно місцеви, вузько говіркови. Проте, що такі носові постали там же, де вони були й у прасл. формах, на збіг є то, про мене, надто. Кінець кінцем, нині є не XIX-XX століття, й є на часі звідомити строкатість пізньословянських говірок и говірок слов'янських прамов, и що ми доси про їх вімо дуже й дуже мало; й дуже багато з попередніх етимологічних верзий є ще переглянути.
У руській до форм з такими "нерегулярними" носовими епентезами належать, на пр.: шкандибати, сомпель~цомпель~сомпіль~цомпіль "сопель", ряндя "ряддя (питимо в сполученні: "цурря-ряндя", зневажливо про одяг, пожитки)" ← *рѧдьіє, и де більше – я йно з памяти кілько витяг...
Уже на сторінці 453 того же ділу, де й форма <ментрега>, але під иншою статею ЕСУМ нич про лядське запозичення не пише – очевидно, що то був отой [n] у формі <ментрега>, що спонукав ЕСУМ етимологізувати її як лядську за походженням...