Спільною спадщиною не тільки для всіх не словянських, а й загалом для іє. мов є розподіл дієслівного *е-вокалізму та йменного *о-вокалізму. Я лично Вам про се писав десь тут уже. Се значить, що дієсловам є передусім своїтий ступінь *е кореня, а йменам ступінь *о. Таким чином, іменний твар до дієслова вьртати/вьрнѫти є -ворот- (*wort-). А вже, можливі суть і ймена з дієслівним ступенем *е (весло ← вести), й дієслова з именним ступенем *о (возити ← віз). Се звісно розширює можливості словотвору, але з погляду іє. такі твари суть вторинні, й годі є бачити які підстави відмовити тварім з первинним вокализмом. Твар *ворот- імен є первісний іє. спадщини, а твар *вьрт- ("верт-") є в именах вторинний. Оба нині можуть бути, але хиба є твердити що руський є тільки другий твар.

Я не надто тямлю у тому, щоб сперечатися з Вами, але якщо вже брати слово, то хоч вкажіть, на моє прохання, наголос "пере́ворот" (так подає словник Уманця й Спілки).

А ще не розумію, для чого вам це чуже нам "лично". В мові українській "личний" це "акуратно зроблений"!
Не знаю, може, як казав Нечуй-Левицький, хтось казав так тисячу років тому (це ще не точно, я не знаю чи воно так є), але козацька мова вільна від церковщини не знає такої тями для "лично" як мова чужа російська.
r2u.org.ua: личний
Та й маємо ми свої замінники цьому словови.

ли́чний є "особистий" (сл-к Желехівського: ли́чний: "persönlich"), а лични́й є "акуратно зроблений".

Наголос я не дав бо не вім йистї де точно йме в слові переворот бути. Уманця мені не стане. У тварїх без передчепа є наголос, з одного боку на во́рот, а з другого на вороти́ти. Передчеп загалом, відомо, тягне наголос один склад назад, тому: пере-+во́рот дасть пере́ворот, а пере-+вороти́ти дасть: переворо́т. Залежить від вихідного слова.

Руська не може не знати товк "особистий, особисто" за словом лично, личний, бо руська знає слово лице за "особа, persona", а прикметник від його є: личний, та прислівник: лично – будь йих никда в мові й незасвідчено, вони все вдно би в мові мали бути. Що до твару особисто, особистий, то мені він є дивен, бо чепінь *-ист- (ги *-аст-) у найдавніших таких тварїх значить, як правило, інтенсивність якости, риси: плечист "о великих, широких раменах, плечах", голосист "о дужім, гучнім голосі", лісист – про розрослий, густий, розлогий ліс, гай, річист "красномовний, багатослівний", гілляст "богат гіллям", ще: багнист, болотист, затонист "упертий" (*"який сильно, дуже тне ("рубає"), водянист *"з надміром води" тощо. Тому мені лично є нейасна логика (мисель) *-ист- в особист(-) від вихідного особа.

Казати, що раз є "лице", має бути "личний" це бзудр, на узір за яким можна виправдати багато російських слів.
Мають росіяни й слово "задниця", але слова "задничити" (срати) не мають! А ще українці мають слово "піхва", але ніколи не почуєте, щоб діти "випіхвились"!
Про "-истий" теж сумнівно, є слова цілком неекспресивні, і які мають "-истий":
r2u.org.ua: *истий
Коли не любите "особистий", то вживайте "осібний", "особовий", ще як. Хочете, знайдіть якийсь синонім з давньоруської. Брати "личний" як у росіян, бо "лице" є в словнику одному, знаєте, так зазвичай російські ксенофоби захищають росіянізми в мові вкраїнській! Кажуть, що "учба" логічне слово, що "безумство" має місце за всіма законами мови вкраїнської, та так можна половину усіх російських слів захистити!
Ви придумуєте те, чого нема, але що близить мову нашу до російської, ачей, так скоро усі російські слова захистете в мові українській.
Важливіше, щщо "лични́й" це уже "аккуратно сделанный": r2u.org.ua: личний

У слові "(й)истий" *ist- є корінь же! Невже не ясно?? Нич испільного з чепенем *-ист-.

"Учба" таки є цїлї руське слово, правда "вучба" скоріше. Я зми проти твара "навчання".

До Вашого +задничити +"срати": Ви плетете прямо ведені твари від одної частини мови в иншу з тим самим товком, ге в лицє "persona" (засвідченого в рус. та друс. мові) → личьнъ "personál", зо словами, в йаких товк похідного твара є різний від товку слова зябивого ("продуктивного; рос.: производящего"). Ваше +задничити дало би, хиба, товк +"ділити ("розподіляти") спадок, спадщину", задьница бо в друс. значи "спадщину, спадок" ← *"те, що стало ("залишилося") позаду". Прете́ ("аргументуєте") тим, чого никда не було проти того, що є засвідчено.

Коли що близить руську ку вятській, то є тому що сі мови суть словйянські, так само ги богато слів є питомо спільних у вятській и зо словацькою, чеською, лядською, словінською, хорватською, і з тими же товки.

«У слові "(й)истий" *ist- є корінь же! Невже не ясно?? Нич испільного з чепенем *-ист-.»
Це було до слова вами незлюбленого "особистий", а не до "(й)истий".

"Учба" не є українським словом!
r2u.org.ua: учба
Вперше воно з'явилося у працях комуністів, як би воно вам не здавалося логічним.
Чим "навчання" то Вам не сподобалось?!

Про те, що "задниця" означала "спадок" я відав давно, мова не про давньоруську мову, я говорив про російську.
Якщо вже захищаєте ваше "личний", то хоч у якихось західних слов'ян це слово використовують в значення "особистий"? Чи лишень у мові російській?

Ви’сте слово йистий згадали.

Руська рѧснить именами на *-ьба ѡд дѣієслѡв: пальба←палити, мѣньба←мѣнити, чиньба←чинити, стрѣльба←стрѣлити, хѡдьба←ходити, сѣвьба←сѣ(іа)ти, гѫдьба←гѫсти/гѫдє, платьба←платити, сѫдьба←сѫдити, лучьба←лучити, лѫчьба←лѫчити, цѣльба←цѣлити, боротьба←бороти, кѡсьба←косити, вѧзьба←вѧзати, рѣзьба←рѣзати/рѣзити, гѡньба←гонити, ганьба←ганити, лазьба←лазити, бороньба←боронити, ставьба←ставити, плавьба←плавати/плъісти, й ворох дальших. Йаким чином (в)учьба ѡд учити є неруський твар?? Ино бо такий же твар є й у вѧтьскѡй?

Ні. А тому, що ніхто його ніколи не вживав, коли ж "навчання" вживали масово! "Учба" може собі спокійно бути альтернативою, синонімом на окрайній випадок, але слово "навчання" є головним. "Учба", хочеться Вам цього, чи ні, почали вживати і масово лишень з приходом красноармійців. До тих пір українці вживали лишень "навчання".
То й не дивно. Російська мова – слов'янська мова, тож слова у неї зі слов'янських коренів. Вона, як і всі мови, є не безладним хаосом, а порядком, де є свої логічні закони. Тож мають слово "учба". Воно могло би виникнути і в українській мові... Могло. Знаєте, багато що могло лучитись. Але так не сталось. Українська мова заеволюціонувала собі иншим способом, иншим напрямком, і марно вертатися назад, і вести її иншими шляхами. Переконаний, так ду-уже багато слів можна буде взяти з мови російської, бо вони (не посперечаєшся) логічні. Логічні, так... Але українська мова пішла шляхом иншим і на заміну тим словам, узяла в себе слова инші. То нашо їх цуратися, коли в цьому і унікальність од инших мов мови вкраїнської?

"Українська мова заеволюціонувала собі иншим способом, иншим напрямком, і марно вертатися назад..."

Ага, тоді й усе наше з Вами перебування тут, і сам пройект сеї сторінки є без смислу. Дивно, що, писавши сей Ваш рядок, Ви про се сам не думали. Бо будь яке слово, чи новотворене, або відроджене є тим же "вороттям", і ті же впливи лядській та вятські тоді суть часть историї руської мови – той таки "спосіб, яким укр.м. собі заеволюціонувала" ≈ "той шлях, яким укр.м. пішла".
Вам, уже часто бачу, хибить послідовність: часто підозрюєте вятське походження різних слів, чи воно таке є, або ні. А при тім, взяти хоча би слово посібник – є воно для Вас питоме чи ні? Атьже в вятській є слово пособие "підручник" – первісно *"те, що помагає до навчання" ← друс., рус. *пособити "помогти"; у вятській же є пособить "помогти, явити підтримку, сприяти". Може Ви скажете й посібник, й учебник (саме так дає рус.-нім. словник Желехівського, а також учебний "навчальний") суть вятські. То йаке слово на сю тяму є руське? Підручник? То лядською є podręncznik – чи підручник не є калька лядського слова? Слово ꙋчьбьнъ "учебний, навчальний" є засвідчено з друс. доби – його би не могло бути без твара *ꙋчьба. Крім того, від сього слова суть слова й чеською та словацькою: učebný, učebnica (слвц.), učebnice (ч.). Приклади з сих мов йа даю не йак аргумент іти слідом за тими мовами, а за доказ того, що твар *ꙋчьба не є локально вятський. Не кажучи вже про його морфологічну логічність й очікуваність (*ꙋчити → *ꙋчьба) зокрема в руській мові, з огляду на численні приклади такого словотвору, йакі йа навів у змїнцї више.

Відповім на ваше питання. 95% слів, які я підозрював у тому, що вони росіянізми, такими і виявились, лишень 5% були моєю власною хибою.
Не бачу поганого мову міняти, повертаючи її до свого коріння (наприклад, шляхом додачі істинних українських слів на заміну бездушним канцелярським росіянізмам радянської доби чи ґерманізмам), але ніколи, ніколи не було коріння "учба" у живій народній руській мові, бо йнакше би українські словники це слово зафіксували, чого не трапилось (r2u.org.ua: учба). Як ніколи не було слова "посібник", бо йнакше би Грінченко чи хоча би Уманець і Спілка те слово би десь та й знайшли по всій Україні, чого, перевірте, нема, як би Вам не бажалося протилежнеого (r2u.org.ua: посібник ). І "учебник" теж (r2u.org.ua: учебник).
Тому в моїх словах немає луди, я готовий міняти українську мову, повертаючи їй рідне. Я нічого не маю проти слів "оружжя" чи "побіда", бо ці слова народоживій українській мові рідні, що показують словники, які цю істинну мову фіксували. А різні "(в)учба", "посібник" – це канцелярські абстракції про те, як українська мова могли би (чи "мусила би") виглядати, але чого насправді не сталося. Хай слово "підручник" польське, то шукайте йому заміну, але давати нам слово "посібник" тому що, бач, гі-по-те-тич-но так мова наша МОГЛА розвинутись, знаєте, це вже якесь перевдягання у Вангу. Мало що мого трапитись. Значно більше того – що не трапилось. Словник ваш Желехівського, що любите Ви так на нього посилатися, рясніє росіянізмами. Якщо ж у мові давньоруській "пособити" означало "помогти", то яка гарантія, що у сучасній українській мові слово мало розвинутись у "посібник" значенням ідентичним до російського "пособие"?! Адже так само "пособити" міг би утворити "посібник", який би означав "допоміжний засіб для ходьби", або розвинутись у "пособиво", яке би означало "інструкція", чи у "пособець", що би означало "таблиця з прибитим написом куди йти і де яке місто попереду", і ще у сотні, тисячі різних значень! Де гарантія, що "вучба" мало би означати "навчання" як у мові російській, а не, гіпотетично, "хист до чогось" чи "вміння орудувати словом" чи хто-зна що ще? Ось, у росіян "наглий" стало "нахабний", всупереч будь-якій логіці, а в українській мові давнє "гораздо" (так припускають) стало означати "гаразд, добре", чому? Та бо мови змінюються з часом!
Й ваша "учба" це дещо "очікуване". Чекати можна багато чого. Але в українській мові з'явилося прекрасне слово "навчання", то чого ж ви бажаєте його нищити, калічачи мову? Полонізмом воно не є. Слово давнє, гармонійне законам української мови. Просто тому, що, бач, здалося вам нелогічне?
Російська мова, переконаний я, має багато слів, які з'явилися логічно... у російській мові. Але українська мова винулася своїм путем, одмінним од того, яким ішла мова російська.
Не розумію, як Ви не бачите очевидного.

Що з *пособ- могло стати слово з точно таким же товком що в вят. пособие є рука ("гарантія") мала, а що вчити дає вучба з товком коло вчення доста велика. Ще раз: друс. учьбьнъ "учебний, навчальний", ч. učební "teaching, didactic", učebnice "textbook; schoolbook; course book", слвц.: učebný, učebnica, učbar "учень ремеслу (діал., заст.)", výučba, каш. ùczba "лекція".

Самі ж подаєте, що в декого таки "ùczba" стало означати "лекція", чи не живий довід, що в руській мові "вучба" могло би означати геть не лишень "навчання"?
Я не є проти цих слів, але якщо їх брати (повертати?) в українську мову, краще дати їм значення нові, а не ті, для яких уже маємо слова (таким чином сприяючи їхньому знищенню, бо як два слова на одну тяму, вони стають конкурентами мов двійко зголоднілих вовків). Маємо "навчання", для чого слову "вучба" дати такий самий товк? Не лучче дати щось йне (тяму "тренінг", "коучнинґ", "брифинґ", ще якось)?

Карл-франц Ян Йосиф,
йа же не кажу що вучба йме значити те саме що вятське учёба. Та всяко й товк "лекція" в кашубського ùczba не є далеко від тями "вчіння, вчити". Рішуче за "брифінг" бим се слово не брав.

+