Оскільки прикметник перед означуваним словом українській мові властивіший ніж присвійна форма укінці.
Джерело: https://maysterni.com/p1.htm#part_1, розділ XIX, підрозділ «лексика»
стисло й перегукується з іншими назвами та прізвищами, що містять спонукальне дієслово
Я от думав чи так кажуть замість назви, але підозрюю це ширше поняття, є різні схожі мабуть. Мабуть треба ще пляшку (але не так, бо пляшка) згадати, або ще якось щоб точніше
Повернення до початкового значення .
Так названо тому що совок бомбив фінських міста називаючи це подарочками , фіни помстилися коктейлем для Молотова
+
Дякую вам за підпору пане Антоне!
А от пише академік НАНУ: ”...мені не подобається, викликає спротив...”.
Тобто, академік хоче сказати викликає опір. Опір - прекрасне українське слово.
Його утворено від дієслова опиратися. Зрозуміла і легкомовна форма. Вживати б
її та вживати. Аж ні, академікові треба козирнути ерудицією, козирнути ”новим”
словом. Шкода тільки, що академіки УССР ”підкуті” лише одною іноземною чи пак
другою рідною мовою. Бо якби академік знав бодай трохи ще таку слов’янську мову,
як польська, то збагнув би, що спротив - не нове і не українське слово. Це каль-
ка з польського - sprzeciw. Серед галичан полонізми мали певне поширення - і це
зрозуміло - жили в польській державі. Та чи збагачують нас позичені слова?
Усякі позики треба віддавати. Тож і за словесні позики треба розплачуватись. А
розплата ця в устах наших ”друзів” виглядає так: ”українська мова - це діялект:
суміш польської, німецької та гебрейської (!) мов”.
С. Караванський, "Пошук українського слова, або боротьба за національне Я".
Це точно, дивно що часто замість звичайного свого вживають кальку з польської, яка ще й заодно схожа на російське слово
То Караванський в одній статті казав, що ото від москалів прийшло, а тут він каже, що вже від поляків.
При чому що там, що там він не наводить ніяких доказів.
Ну мабуть теоретично можна вивести як наше, але це прямо достоту як польське, немає в старих словниках, ще й замінює наше, сумніваюся що не позичене
"Сумніватися" — це не доказ.
Він, до речі, в тій роботі теж писав, що цього слова не може бути, бо в такому разі мало би існувати і дієслово "сопротивлятися"(якось так, я вже точно не тямлю)
Добре, саме такої форми не засвідчено.Але досить пошукати в джерелах і ми бачимо ось це:
ЕСУМ: спроти́витися «стати гидким; учинити опір";
супроти́витися «чинити опір»
супроти́вство «опір»
су́проть «тс.»
Так, ЕСУМ теж не бездоганне джерело(тим паче написаний в совку), однак у нас принаймні є якийсь матеріял.Слова "спротив", "супротив", тощо, також потребують аналізу.Потрібні чіткі доводи, що вказують на питомість чи не питомість цих слів.А не просто сказати, що вони чи з московської чи з польської (Караванський, схоже, сам не дуже розумів)
Ну докази ви пропустили й вчепилися до слова "сумніватися")
А взагалі так, цікаво. Можна знайти різні слова форми r2u.org.ua: с*проти*, хоча частіше є якийсь поширеніший синонім. "Супроти" ніби цілком наше, і на r2u.org.ua: *ив є слова, хм
Добре, "вчепився", слово й справді відсутнє в давніших словниках...і що далі?Це звісно наштовхує на деякі думки, але це необов'язково значить, що слово не питоме (наші слова в 19-20 століттях точно не застрягли).
збовтень опору мало би бути.